Словосполучення

Словосполучення –це смислове й граматичне поєднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень (стояти біля Дніпра; працювати, незважаючи на дощ).

Лексичні словосполучення (фразеологізми) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне поняття (на носі зарубати (запам’ятати) Азовське море (географічна назва))

Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мовлення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення (поговорити з директором, прийом відвідувачів, вулиці й площі)

Прості синтаксичні словосполучення утворюються з двох повнозначних слів (міська вулиця, ряди тополь, розмова з товаришем)

Складні синтаксичні словосполучення утворюються з трьох чи більше повнозначних слів (широка міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з товаришем)

Сурядне словосполучення – це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних.

Координація – граматичний зв'язок у сурядному реченні, як правило, іменники стоять в одному відмінку (розум і серце; розумом і серцем), дієслова – в одній особі й числі (дивитися і не бачити; реве та стогне), прикметник – в одному роді, числі, відмінку (чесної й справедливої).

Підрядне словосполучення слова об’єднуються між собою як граматично нерівноправні: одне – головне, друге – залежне (приїхати вчора (приїхати – коли? - вчора))

Предикативні підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра, навколо якого об’єднуються всі інші слова (директор вирішив, сонце зійшло, комісія розглянула)

Непредикативні підрядні словосполучення в реченні входять тільки до групи підмета, або тільки до групи присудка, або до групи другорядного члена (робочий день, знайомий мені, три яблука)

Способи підрядкового зв’язку:

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного (рідна земля залежне слово рідна стоїть у тому ж називному відмінку, жін. роду, й в одн., що й головне земля. Якщо змінити землею зміниться рідною)

При керуванні залежне слово (іменник, займенник з особовим значенням) завжди стоїть у певному непрямому відмінку (з прикметником або без нього) незалежне від форми головного слова (любити Вітчизну – люблю, любимо, люблять «Вітчизну» не зміниться)

При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова). До головного воно приєднується лише за змістом (почуватися добре, намагався допомогти).

Речення

Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.

Комунікативність – це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону)

Модальність – це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною, заперечною, серйозною. іронічною); вставних слів (на жаль, мабуть, справді); часток (таки, начебто, невже)

Предикативність – це прив’язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслова (минулий, давноминулий, теперішній, майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).

Розповідне речення – містить якесь повідомлення про щось:

Стверджувальні, у яких щось стверджується, вживаються частки (так, ага, гаразд, еге)

Переповідні, у яких висловлюється чужа думка, вживаються вставні слова (на думку такого-то, за словами такого-то, мовляв, сказав такий-то)

Ймовірнісні, у яких висловлюються припущення, вживаються вставні слова (здається, гадаю, думаю. очевидно); частки (навряд, навряд чи, ледве чи, наче, ніби)

Заперечні, у яких щось заперечується, вживаються частки (не, ні); займенники (ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки); прислівники (ніде, ніколи, ніяк, нізвідки); слова (неправда. брехня)

Загальнозаперечні – заперечення стосується всього висловлювання.

Частковозаперечні – заперечення стосується окремих членів речення

Питальне речення – містить якесь запитання, стоять питальні займенники (хто, що, який, чий); питальні прислівники (як, де, куди, доки, чому); питальні частки (хіба, невже, чи, що за)

Власне питальні – на них передбачається обов’язкова відповідь

Питально-риторичні – вони не вимагають відповіді

Питально-спонукальні – містять спонукання до дії

Спонукальне речення містить наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання

Власне спонукальні, у яких міститься спонукання до дії (берімось краще до роботи)

Бажальні, у яких висловлюється якесь бажання.

Член речення – це повнозначне слово або словосполучення, яке ставить найкоротшу осмислену відповідь на питання у речення.