Тема 5. Класифікація заїкання, етіологія та симптоматика План:

1. Характеристика неврозоподібної форми заїкання.

2. Характеристика невротичної форми заїкання.

Література:

1. Белякова Л.И., Дьякова Е.А. ЗАИКАНИЕ. Учебное пособие для студентов педагогических институтов по специальности «Логопедия» — М.: В. Секачев, 1998. — 304 с: ил.

2. Заикание /Под ред. Н.А. Власовой, К.-П. Беккера. Совместное издание СССР – ГДР. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 1983. – 256с., ил.

3. Заикание у подростков: Кн. для логопеда: Из опыта работы /Е.В. Богданова, М.И. Буянов, Т.В. Колошина идр.: Сост. М.И. Буянов. – М.: Просвещение, 1989. – 175с.

4. Миссуловин Л.Я. Патоморфоз заикания. Изменение картины возникновения и тичения заикания, особенности коррекционной работы: Учеб. пособие. – Спб., Издательство «Союз», - 2002. – 320с. – (Коррекционная педагогика»).

5. Селиверстов В.И. Заикание у детей: Психокоррекционные и дидактические основы логопедического воздействия: Учеб. пособ. – 4-е изд., доп. – М.: Владос, 2001. – 208с. – (Коррекционная педагогика).

Починаючи з 70-х років у вітчизняній літературі з'являються нові трактування класифікації заїкання. Дослідники виділяють 2 клінічні форми заїкання невротичну та неврозоподібну, зумовлені різними патогенетичними механізмами.

Характеристика неврозоподібної форми заїкання.

Зовнішньо схожий на невроз, цей розлад має не психогенне походження (в межах шизофренії, епілепсії, олігофренії, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи), частіше всього неврозоподібний синдром виникає

внаслідок органічного ураження ЦНС у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку. У ньому комплексі поєднуються універсальні загальномозкові синдроми та ознаки ураження тієї чи іншої функціональної системи.

До універсальних синдромів, які виникають практично у всіх, хто переніс подібне ураження, відносять церебрастенічний синдром. Він проявляється у негативному перенесенні спеки, перебуванні у транспорті, у підвищеній млявості та втомлюваності при інтелектуальному або фізичному навантаженні, діти з церебрастенічним синдромом швидко втомлюються, тому їх потрібно викликати до дошки не в кінці уроку, а спочатку, не на останніх уроках а на перших. Ці хворі погребують суворо дозованих навантажень; маснім чергуванням періодів інтелектуальної діяльності та відпочинку. Наявність церебрастенії, з одного боку, завжди підсилює вже наявну патологію головного мозку, а з другого сприяє виникненню різних нових порушень. Тож, церебрастинічний фон не є безпечним. Виділяють п'ять основних клінічних варіантів церебрастенічного синдрому: гіпердинамічний варіант: людина втомлюється, стає метушливою, розсіяною, гіперрухливою; динамічний варіант: хворий бажає спокою, спостерігається гіподинамія; апатичний варіант: хворий нічого не хоче робити; дистонічний варіант: хворий роздратований, плаксивий, нудний, його не потрібно втішати, йому потрібен відпочинок; змішаний варіант: в його проявах с різні симптоми, що впливають, і цим приховують прояви хвороби.

Хворим із церебрастенією потрібно суворо дозувати навантаження переходити на іншу. Іншою ознакою раннього органічного враження ЦНС є синдром рухового розгальмування (гіпердинамічний синдром). Він виявляється у надмірній метушливості, хаотичній рухливості, нездатності бути цілеспрямованим, дисциплінованим. Пацієнти запальні, роздратовані.

Неврозоподібна форма заїкання частіше всього розпочинається у дітей у віці 3-4 року поступово, без суттєвих зовнішніх причин.

Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. У початковому етапі має місце хвилеподібний тип плину, але вільних від періодів судом немає. Якщо у цей період була відсутня логопедична допомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується. Заїкання «обростає» супутніми рухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються при фізичній або психічній втомі, соматична ослабленість погіршує якість мовлення.

Їх фізичний розвиток протікає в межах низької вікової норми або з невеликою затримкою. Вони відрізняються від здорових дітей поганої координацією рухів, моторною незручністю, поведінка характеризується розгальмованістю, збудливістю. Вони погано переносять жару, задуху, їзду в транспорті.

У дітей цієї групи спостерігаться підвищена виснажуваність і стомлюваність при інтелектуальній і фізичному навантаженні. Їх увага нестійка, вони швидко відволікаються. Нерідко такі діти надмірно метушливі, непосидючі, з труднощами підкоряються дисциплінарним вимогам, можуть бути запальними і роздратованими. Психоневрологічний стан таких дітей оцінюється клініцистами як церебрастенічний синдром.

Особливо яскрава різниця від норми спостерігається в мовленнєвому розвитку. Так, перші слова нерідко з'являються лише до 1,5 року, елементарна фразове мовлення формується до 3-х років, розгорнені фрази спостерігаються лише до 3,5 років життя. Разом із затримкою розвитку мовлення наявні порушення вимови багатьох звуків, повільне накопичення словникового запасу, пізнє і неповне освоєння граматичної будови мовлення. Початок заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення, тобто в 3-4 роки.

У початковому періоді заїкання, який продовжується від 1 до 6 місяців, заїкання протікає як би хвилеподібно, проте періодів, вільних від судомних запинок мовлення, зазвичай не спостерігається. За відсутності логопедичної допомоги мовленнєве порушення поступово ускладнюєтьтся. Заїкання швидко «обростає» рясними супутніми рухами і емболофразією.

Для даної форми заїкання типова відносна монотонність і стабільність проявів мовленнєвого дефекту. Судомні запинки посилюються при фізичній і психічній втомі дітей, в період соматичних захворювань, але зазвичай мало залежать від зовнішніх ситуаційних чинників.

При обстеженні моторики у дітей з неврозоподібною формою заїкання звертає на себе увагу патологія моторних функцій, виражена різною мірою: від недостатності координації і рухливості органів мовленнєвої артикуляції до порушення статичної і динамічної координації рук і ніг.

М'язовий тонус при цій формі заїкання нестійкий, рухи напружені і невідповідні. Є порушення координації рухів рук і ніг, тонкої моторики рук, моторики артикуляції. Найбільш виражені порушення спостерігаються в мімічній, артикуляції і тонкій моториці рук. При неврозоподібній формі заїкання особливо страждає динамічний праксис. Заїки насилу запам'ятовують послідовність рухів, насилу переключаються з однієї серії рухів на іншу. Велика частка тих, що заїкаються цієї групи з труднощами відтворюють і утримує в пам'яті заданий темп і ритм. Як правило, у них погано розвивається музичний слух.

У більшості з тих, що заїкаються цієї групи рухові помилки не виправляють самостійно. Словесна інструкція за руховими завданнями є недостатньою, при навчанні необхідні наочні зразки.

Клінічне обстеження таких дітей свідчить, як правило, про нерізко виражене органічне ураження мозку резидуального характеру, причому крім загальномозкових синдромів (церебрастенічний, гіпердинамічний синдроми та ін.), у них виявляються залишкові явища ураження моторних систем мозку.

При логопедичному обстеженні виявляється зазвичай нормальна будова мовленнєвого апарату. Все рухи органів артикуляції характеризуються деякою обмеженістю, нерідко спостерігається малорухливість нижньої щелепи, спостерігається недостатня рухливість язика і губ, погана координація артикуляційних рухів, утруднений пошук артикуляційних поз. Нерідко є порушення тонусу м'язів язика, його «рухливість», недиференційований кінчик. Часто у дітей з неврозоподібною формою заїкання реєструється підвищена салівація не лише в процесі мовлення, але і у спокої.

Відрізняється від норми і організація просодичної сторони мовлення: темп мовлення або прискорений, або різко уповільнений, голос мало модульований. Як правило, спостерігається різке порушення мовленнєвого дихання: слова вимовляються під час вдиху або у момент повного видиху.

У всіх дітей з неврозоподібною формою заїкання виявляється кореляція відхилень від норми в психомоторному і мовленнєвому розвитку.

Для дітей з легким ступенем відхилень в психомоторному і мовленнєвому розвитку характерні деякі труднощі в динамічній координації всіх рухів (від спільних до тонких артикуляцій). Лексико-граматична сторона мовленняи не має істотних відхилень від норми. Порушення звуковимови носять, головним чином, фонетичний характер (міжзубний сигматизм, губно-зубна вимова і тому подібне).

У дітей з середнім ступенем відхилення в психомоториці мовлення, є порушення статичної і динамічної координації рухів (загальних, тонких і артикуляційних). У таких дітей спостерігається деяке відставання у формуванні лексико-граматичної будови мовлення. Порушення звуковимови носить фонетико-фонематичний характер (велярне або увулярна вимова звука «р», змішування шиплячих і свистячих і тому подібне).

У дітей з важким ступенем відхилень в психомоториці і мовленні, разом з розладом статичної і динамічної координації рухів, є різні порушення рухової сфери в цілому. У таких дітей спостерігається недорозвиток мовлення, виражений в різному ступені (від фонетико-фонематичного до спільного недорозвитку мовлення III рівня).

Психічний стан дітей з неврозоподібною формою заїкання характеризується підвищеною збудливістю, вибуховістю, в одних випадках, і млявістю, пасивністю — в інших. Увага таких дітей зазвичай нестійка, вони не виявляють стійкого інтересу до творчої ігрової діяльності, нерідко зниження пізнавальної активності.

Для ілюстрації приводимо наступне спостереження:

Приклад 4: А. Ф., 5,5 років.

Із слів батьків, хлопчик страждає заїканням, порушеннями звуковимови, дратівливістю, впертістю, непосидючістю.

Спадковість психічними захворюваннями і мовленнєвими розладами не обтяжена. Дитина народилося від першої вагітності, що протікала з токсикозом в першій половині. Пологи в строк із стимуляцією. Народився в асфіксії невеликого ступеня. До грудей був прикладений на треті сутки, смоктав активно. До одного року ріс неспокійним. Ранній фізичний розвиток в межах вікової норми: голову тримає з 2-х місяців, сидить з 6-ти місяців. Ходити почав після року. Окремі слова з'явилися незабаром після року, короткі фрази — після 2,5 років, розгорнена фраза лише до чотирьох років. Мовлення завжди було невиразним. До року ні на що не хворів. З 1 р. 1 міс. почав відвідувати ясла, потім дитячий садок. З того часу часто хворів на застуду. Майже весь час виховувався на п’ятидневному режимі дитячих виховних установ. З дітьми легко вступав в контакти. Проте дитячий садок відвідував неохоче, обтяжувався перебуванням там, багато плакав, що понеділка не хотів йти з будинку. Заїкання батьки помітили в 3 роки. Початок заїкання був поступовим. З часом судомна активність мовленнєвих м'язів посилилася, почала виявлятися постійно. Мовленнєвий стан: будова артикуляційного апарату без особливостей. Рухи артикуляційних органів скуті, перехід від одного артикуляційного руху до іншого утруднений. Голос гучний, мало модульований.

Темп мовлення дещо прискорений. Артикуляція нечітка. Звуковимова різко порушена: ш-с, р-в, ч-ть, ц-т, л-немає. Відсутні йотовані звуки і звук «и». Заїкання виявляється в запитально-розповідній і спонтанній формах мовлення у вигляді артикуляцій тонічних і клонічних судом, змикаючої судоми губ, вокальних тонічних судом, які частіше виникають на початку мовленнєвого потоку на явні звуки.

Комплексна медико-педагогічна дія надавалася впродовж 6 місяців. Поставлені і введені в мову звуки З, Ч, Щ, але їх вимова недостатньо автоматизована. Темп мовлення залишається нестійким з тенденцією до прискорення. Збільшився словниковий запас, зменшилися явища аграматизму. Заїкання стало менш вираженим, проте судомні скорочення артикуляційних і дихальних м'язів залишаються, особливо яскраво виявляючись у запитально-розповідній і спонтанній формах мовлення. При огляді через 4 місяці після закінчення логопедичних занять хлопчикові 6 р. 4 міс в мовленні залишається заїкання, що виражене в легкому ступені, виявляється в запитально-розповідному і спонтанному мовленні. У грі наодинці з собою в мовленні спостерігаються легкі судомні запинки. Рекомендований повторний курс медико-педагогічної дії. Після повторного курсу коректувальної дії спостерігалася позитивна динаміка: введені в мову і автоматизовані всі звуки. Одиничні судомні запинки залишаються тільки в спонтанному мовленні. Залишаються нерізко виражені явища аграматизму. Усне спонтанне мовлення характеризується короткими фразами, складні частки вживаються рідко. Спостерігається низький рівень розвитку монологічного мовлення.

Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються в різних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі. Активна увага заїкуватих до пронесу мовлення полегшує мовлення, воно стає кращим.

За умови хронічного перебігу неврозоподібної форми заїкання у дорослих, мовлення нерідко характеризується тяжкими тоно-клонічними судомами у відділах мовленнєвого апарату. Мовлення супроводжується різкими рухами пальців рук, притоптуванням, хитанням голови, співдружніми рухами, які нагадують гіперкінези — насильницькі скорочення м'язів, які не мають маскуючого характеру.

В осіб з неврозоподібною формою заїкання у віці 14-17 років деколи з'являються особистісні переживання у зв'язку з дефектом мовлення. Вони носять зредукований характер і не мають рис глибокого, емоційно яскраво забарвленого переживання своєї мовленнєвої малоцінності, як це буває у підлітків і дорослих осіб, які страждають невротичною формою заїкання.

Для підлітків і дорослих з неврозоподібною формою заїкання найбільш характерне пасивне відношення до свого мовеннєвого дефекту. Вони звертаються за допомогою, як правило, за побажанням своїх рідних або близьких знайомих. В процесі корекційної роботи дії цієї групи осіб, що заїкаються недостатньо активні і ініціативні.

При хронічному перебігу неврозоподобної форми заїкання у дорослих осіб із заїканням мовлення характеризується нерідко важкими тоно-клонічними судомами у всіх відділах мовленнєвого апарату. Як правило, спостерігається різке порушення дихання в процесі мовлення: тривала затримка, уривчастість, судомність і так далі. Мовлення зазвичай супроводжується різноманітними рухами пальців рук, притопуванням, рухами голови, розгойдуванням тулуба і іншими рухами співдружності, що нагадують гіперкінези, тобто насильницькі скорочення м'язів, що не носять маскуючого або емоційно-виразного характеру.

При важкій формі заїкання мовленнєве спілкування втомлює дорослих осіб із заїканням. Незабаром після початку бесіди вони починають відповідати односкладово, скаржитися на почуття фізичної «втоми до знемоги». Для психічного стану дорослих характерні труднощі адаптації до нових умов, зниження пам'яті і уваги, виснажуваність. Більшості з них заняття з логопедом приносять полегшення в мовленні, в тих випадках, якщо корекційна педагогічна робота носить регулярний і тривалий характер.

Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві запинки виявляються в будь-якій ситуації, як наодинці з самим собою, так і в суспільстві. Активна увага тих, що заїкаються до процесу говоріння полегшує мовлення, запинок стає менше. В той же час спостереження доводять, що фізичне втома, тривале психічне напруження, перенесення соматичних захворювань погіршують якість мовлення.