Змістовий модуль і. Сутність порушень темпу, ритму мовлення і заїкування

Тема 1. Загальна характеристика порушень темпу і ритму мовлення.

План:

1. Характеристика брадилалії і тахілалії.

2. Класифікація різновидів тахілалій.

3. Мовленнєва і не мовленнєва симптоматика при баттаризмі і полтерн.

4. Клаттерінг.

Література:

1. Кочергина В. С. Брадилалия, тахилалия, спотыкание / / Расстройства речи У детей и подростков. – М., 1969. – С. 214-226.

2. Селиверстов В. И. Заикание у детей. – М., 1979. – с. 8-26.

3. Тяпугин Н. П. Заикание. – М., 1966. – С. 68.

Відомо, що будь-який живий організм і кожен орган окремо функціонують у певному темпі та ритмі. Темп і ритм – характеристики властиві руху, вони виявляються як в русі неорганічної матерії, так і в русі матерії органічної (Н. Лейтес, О. Голубєва та ін.).

Віддзеркалення в свідомості людини ритмів дійсності – умова її адекватної орієнтації в часі. Виникаючу в результаті цього віддзеркалення здатність сприймати та відтворювати ритмічно протікаючі процеси називають відчуттям ритму. Воно необхідне людині, пр завданні ритмізації діяльності або оволодіння об'єктивно заданим в ній ритмом. Ритм розглядається як:

1) чергування яких-небудь елементів (звуків, зображень, предметів), що відбувається з певною послідовністю;

2) впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного ладу мовлення, визначена її смисловим значенням.

Ритм є внутрішньою організацією образів, що сприймаються людиною і слугує основою її дій. Відчуття ритму має моторну (рухову) природу. Ритм виникає при структурному об’єднанні свідомістю ряду звуків (або звукових акцентів) в часі або декількох предметів (зображень) в просторі.

Відомо, що розвиток мовлення нерозривно пов’язаний з розвитком темпо-ритмічної здібності. Розвиток відчуття ритму координує діяльність мовленнєвого периферичного апарату.

Звукове мовлення є «потоком» звуків, що об’єднуються в слова, синтагми, речення. Для об'єднання звуків в такі одиниці розчленовування мовленнєвого потоку існують спеціальні фонетичні засоби, так звані ритміко-інтонаційні або суперсигментні. У мовленні таких явищ декілька: це чергування наголошених і ненаголошених складів, чергування моментів мовчання і говоріння, висхідної і низхідної інтонації, рівномірність проходження один за одним логічних наголосів. Все це – фонетичні аспекти ритму.

Для виникнення ритму необхідним, перш за все, є розчленування мовного потоку на ритмічні одиниці. Ритмічна одиниця характеризується окремістю (має межі – початок і кінець, що забезпечують її виділення в потоці мовлення) і цілісністю (складові її компоненти повинні бути пов’язані між собою, інакше неможливе точне визначення меж). Ритмічна одиниця повинна бути схожа (співрозмірна) з іншими одиницями в кількісних і якісних відносинах (за будовою) і регулярністю, рівномірно повторюватися. Крім того, мовленнєвий ритм обов'язково пов'язаний із сенсом.

При породженні усного мовлення ритм керує інтонаційною структурою і тим самим співвідноситься з інтонацією. Ритм створюється комплексом інтонаційних одиниць в їх взаємозв’язку і є компонентом просодії як поняття ширшого, до складу якого входить вся система наголосів, – від словесного до різноманітних смислових. В процесі породження мовлення ритм управляє інтонацією, організовує її, тому інтонаційні одиниці, як одиниці комунікативно-значущі, співвідносяться з ритмічними одиницями, тобто фонетичне слово, синтагма, речення є ритмоінтонаційними одиницями.

Ритм мовлення – це властивість протікання мовленнєвих рухів, пов’язана з розчленовуванням їх паузами, акцентами, це повторюваність подібних, але не ідентичних елементів. Ритм мовлення пов'язаний також з освітою і розумінням сенсу. Ритмічне мовлення допомагає слухачеві передбачати появу значущих елементів мовлення і спрямовувати на них увагу. Численні дослідження психологів, психолінгвістів довели, що мовленнєвим сприйняттям є багатоплановий процес.

Вивчення механізмів становлення мовленнєвої функції в нормі та патології пов’язане з визначенням ролі півкуль головного мозку в онто- і філогенезі. Дослідниками встановлений факт, що функціональна організація мовних процесів в дитячому віці є іншою, чим у дорослих: значну роль в онтогенезі відіграє не тільки ліва, але й права півкуля (В. Бельтюков).

Властивість ритму – повторність засвоюється дитиною раніше інших його структурних компонентів. Універсальний характер ритму виявляється в тому, що він робить величезний вплив на різні сторони психічного та мовленнєвого розвитку дітей і є одним із необхідних компонентів, що входить в структуру усного та писемного мовлення. При цьому простежується тісний зв’язок між руховими, просторовими ритмами та ритмічною структурою слова.

Відчуття ритму має три основні компоненти, які при мовленнєвих порушеннях недосконалі:

1. відчуття темпу – здібність до сприйняття і відтворення темпу проходження опорних звуків;

2. відчуття метра – здібність до сприйняття і відтворення акцентованих і неакцентованих звуків;

3. відчуття ритмічного малюнка – здібність до сприйняття і відтворення відносин тривалості звуків і пауз.

Патогенез, клініка і методи корекції цих розладів мовлення різні.

Браділалія — патологічно уповільнений темп мовлення. Термін походить від грецьких слів bradys — повільний, lalia — мова. Синоніми: bradyphrasia (брадифразия), bradyarthria (брадиартрія), bradylogia (брадилогия). В історії вивчення порушень темпу і ритму мовлення брадилалія описувалася в синдромі будь-якого соматичного, неврологічного або психічного захворювання.

З кінця XIX ст. її визначили як окреме порушення темпу мовлення. У етіології дослідники виділяють спадкову природу (Ю.А. Флоренськая, 1934; Д. Вейс, 1950; М. Зееман, 1962; М.Е. Хватцев, 1959), екзогенні чинники (інтоксикація, астенізація та ін.), психологічні причини (виховання, копіювання та ін. — А. Лібманн, 1900; А. Гутцман, 1900; Э. Фрешельс, 1936).

На думку деяких авторів, в патогенезі брадилалії велике значення мають патологічне посилення гальмівного процесу, який починає домінувати над процесом збудження (М.Е. Хватцев, Ю.А. Флоренськая, В.С. Кочергина); центральні, переважно екстрапірамідні моторні порушення (М. Зееман), а також неправильний перебіг кортикальных збуджень в часі, які находяться в основі елементарних актів, з яких виникає мовлення (А. Куссмауль).

Брадилалія може бути самостійним порушенням темпу мовлення, а також спостерігатися в клініці деяких форм психічних захворювань: при олігофренії, в основі неврологічної симптоматики у хворих з наслідками менінгоенцефаліта, при дистрофічних, органічних захворюваннях центральної нервової системи, травмах, пухлинах головного мозку і так далі У цих випадках вона поєднується з брадикінезією (сповільненістю всіх рухів), астенізацією, спільною загальмованістю, млявістю, слабкістю та ін. Як самостійне порушення брадилалія зустрічається найчастіше в осіб флегматичних, повільних, млявих. Схожі з брадилалією особливості мовлення спостерігаються у жителів північних країн, де вони є звичайною формою мовлення.

Мовленнєва характеристика (симптоматика) брадилалії різноманітна: сповільненість темпу зовнішньої (експресивного) і внутрішнього мовлення, сповільненість процесів читання і письма, монотонність голосу, інтер- та інтравербальні уповільнені (подовження пауз між словами або сповільнена, розтягнута вимова звуків мовлення та подовження пауз між звуками слова).

Звуки і слова змінюють один одного менш швидко, чим за нормальних умов, хоча утворюються правильно. Якщо склади розділяються між собою короткими паузами, мова стає скандованою. Може порушуватися артикулювання звуків, але не порушуться координація складів або слів.

При брадилалії голос монотонний, втрачає модуляцію, зберігає постійно одну і ту ж висоту, інколи з’являється носовий відтінок. Музичний акцент зміняється і при вимові окремих складів, висота голосу коливається вниз або вгору. Діти з брадилалією вимовляють фразу з паузами між словами, розтягуючи склади на чітких звуках, змачуючи їх артикуляцію. Таке мовлення неестетичне і заважає спілкуванню з оточуючими, оскільки викликає у них напругу і виснаження уваги, неприємні відчуття, стомлення. Вказані вище симптоми спостерігаються в різних формах самостійного мовлення: у діалозі, переказі за картинкою, переказу тексту, розповіді на задану тему, читанні. Зорове сприйняття тексту не сприяє нормалізації темпу мовлення при читанні. Діти вимовляють слова правильно, але повільно. Також повільно вони записують слова і тим більше фрази.

Немовленнєва симптоматика при брадилалії виражається в порушеннях загальної моторики, тонкої моторики рук, пальців, мімічних м'язів особи. Рухи уповільнені, в’ялі, недостатньо координовані, неповні за об’ємом, спостерігається моторна незручність. Обличчя амімічне. Спостерігаються особливості у психічній діяльності: уповільненість, розлади сприйняття, уваги, пам’яті, мислення. Зосередившись на одному предметі, діти з труднощами переключаться на іншій. Сприймаючи інструкцію, виконують її не відразу, а після декількох повторень. Спостерігається схильність до стереотипій, персеверацій, порушенням орієнтування.

При слабкій вираженості брадилалії вказані мовленнєві і не мовленнєві симптоми дітьми не помічаються. У важчих випадках з'являється усвідомлення порушення мовлення і пов'язані з ним психологічні переживання.

Тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення. Термін походить від грецьких слів tachys — швидкий, lalia — мова. Синонім: tachyphrasia (тахіфразія). Тахілалія розглядається в синдромі складних мовленнєвих розладів, що характеризуються порушенням інших сторін мовлення окрім просодики. З кінця XIX ст. тахілалію включили в групу розладів під назвою дизфразії (А. Куссмауль, 1879). При цьому порушенні спостерігалося переважне порушення дихання в настільки сильному ступені («втягування повітря в себе»), що з’являлося деяка схожість із заїканням. Як самостійна форма порушення мовлення з переважним розладом її темпу вперше виділена Ю.Ф. Флоренськой в 1934 р.

Причини і механізми тахілалії ретельно досліджувались, оскільки це порушення могло служити причиною виникнення заїкання.

D. Weiss (1950) уважає прискорене мовлення органічно обумовленним порушенням центрального мовленнєвого механізму. Значну роль в цьому він відводить спадковості та вказує також на генетичний зв'язок прискореної мови із заїканням. М. Зєєман в 1950 р. висловив думку про те, що прискорене мовлення виникає при неправильній функції екстрапірамідної системи.

М.Е. Хватцев (1959) основною причиною тахілалії уважав вроджену мовнорухову недостатність мовленнєвого апарату, а також неохайне, нерівне мовлення людей які оточують, відсутність уваги й своєчасного виправлення швидкого мовлення дитини. А. Лібманн розрізняв недоліки моторного і акустичного сприйняття, які знаходяться в основі тахілалії. Г. Гутцман стверджував, що це розлад — наслідок порушення сприйняття. На думку Э.Фрешельса, прискорене мовлення виникає унаслідок того, що думки протікають дуже швидко, і одне поняття витісняється наступним раніше, ніж перше може бути вимовлене. М. Недолечни уважав причиною прискореного мовлення недостатність артикуляції, оскільки хворі відчувають труднощі при вимові незвичайних і довгих слів.

Центральною ланкою в патогенезі тахілалії є розлад темпу зовнішнього і внутрішнього мовлення за рахунок патологічного переважання процесів збудження (В.М. Бехтерев, 1926; М.Е. Хватцев, 1959). В.М. Бехтерев уважав, що прискорення мовлення може бути пов'язане з усуненням гальмівних впливів, здійснюваних церебральними зв'язками мозочка, а також з ослабленням гальмівних процесів, що беруть участь в кожному русі, при якомускорочення однієї групи м'язів змінюється скороченням іншої групи. Психологічний аспект механізму тахілалії передбачає облік порушень сприйняття, дискоординацію процесів мислення і мовлення, особливості поведінки, емоційно-вольової сфери.

Розрізняють чисті форми тахілалії, функциональну тахілалію, що протікає з вторинними явищами заїкання (Ю.А. Флоренська, 1936; Н.П. Тяпугін, 1966); паралельну форму в ряді енцефаліту, де вона часто полєднується з полилалическим симптомокомплексом або з дизартричними і дизритмічними розладами(В.М. Бехтерев, Ю.А. Флоренська).

Мовленнєва симптоматика тахілалії характеризується наступними ознаками: ненормально швидкий темп (замість 10-12 звуків в секунду вимовляється 20-30). Мовлення без яскравих спотворень фонетики і синтаксису. Мовлення відрізняється нестримністю, швидкістю. При квапливості можуть з'являтися розлади мовленнєвої уваги, запинки, повторення, проковтування, перестановки складів, слів, спотворення речень, неясність вимови фраз і так далі При спостереженні за мовленням страждаючих тахілалією відбувається швидке відновлення рівноваги між внутрішнім і зовнішнім мовлення, хоча темп його залишається швидким у порівнянні з мовленням оточуючих, запинки зникають. М. Зеєман виділяє в симптоматиці тахілалії інтервербальну акцелерацію (прискорення темпу мовлення), яка виявляється в багатоскладових словах, довгих фразах і довгих зв'язкових текстах. Довге слово або словосполучення, назва з декількох слів і так далі вимовляються настільки нестримно, що із словесного потоку випадають деякі склади, спотворюються звуки із-за неточних і швидких артикуляційних рухів. Інтервербальну акцелерацію можна пояснити тим, що при побудові мовлення тимчасово зникає регулюючий вплив кори головного мозку на перебіг мовлення. Разом з порушенням зовнішнього мовлення спостерігаються схожі розлади внутрішньоого мовлення, читання і письма. У пам’яті людини виникає необхідне слово, але воно негайно ж, ще до вимовляння, витісняється іншим. На письмі і в читанні спостерігаються заміни, перестановки букв, звуків, складів. Цілі слова замінюються іншими, схожими за звучанням або за написанням. При тахілалії зачіпається операція побудови мовлення в цілому. У мовленні зберігається вплив окремих установок, не об'єднаних чіткою цілеспрямованістю.

Немовленнєва симптоматика виявляється в порушеннях загальної моторики, вегетативної нервової системи, психічних процесів, емоційно-вольової сфери, з відхиленнями поведінки. У людини з тахілалією порушується темп спільних рухів: рухи швидкі і стрімкі (швидка хода, швидкий старт і зупинка, гіперактивність, тіки). Моторний неспокій спостерігається навіть під час сну (діти вертяться в ліжку). Увага нестійка, переключення з об'єкту на об'єкт підвищене, недостатній об'єм зорової, слухової і моторної пам'яті. Перебіг думки швидший, чим здатність її оформлення в артикуляції. Діти з тахілалією запальні, легко збудливі. Під час збудження з'являються вазомоторні реакції: почервоніння обличчя, вух, поява поту на обличчі, пітливість долонь руки. Вони стають емоційно лабільними і недисциплінованими. Швидке мовлення справляє негативний вплив на незнайомих, що відбивається і на подальшому житті дитини, формуванні її особистості. У старшому віці виявляються різне ставлення до дефекту: одні оцінюють невпинну нестримність в мовленні як природну і єдино прийнятну для них форму, що гармонійно поєднується зі всім психомоторним складом їхньої особистості; інші сприймають нестримність мовлення як заїкання, і у них нерідко діагностують пізні форми заїкання; треті настільки негативно переживають прискорений темп мовлення, що це доводить їх до повного виснаження. «Неначе хтось підганяє і примушує все більше і більше прискорювати мовлення».

Залежно від ситуації мовленнєвого спілкування змінюяється ступінь вираженості симптоматики при тахілалії. Найбільші утруднення люди з тахілалією відчувають в життєво значущих для них ситуаціях, в спілкуванні з авторитарними людьми, в незнайомій обстановці, в моменти збудження суперечки. Має значення також зразок мовлення співбесіднитка, побудова ним фраз. Страждаючі тахілалією прагнуть уникати довгих фраз і довгого зв'язного тексту. Короткі фрази вони вимовляють майже добре, а довгі — в прискореному темпі, підбираючи відповідні висловлювання, повторюючи одні і ті ж склади.