IkursIn18 / 10-11

Практичне заняття

№10-11

ШЕКСПІР – ГЕНІАЛЬНИЙ АНГЛІЙСЬКИЙ ПОЕТ І ДРАМАТУРГ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ.

План

1. Сонет як жанр літератури. Ознаки та особливості англійського сонету. Цикл сонетів Шекспіра.

2. Заглиблення в людську психологію, поетизація людини та краси її почуттів, оспівування кохання і дружби в сонетах Шекспіра.

2. Особливості історичних хронік Шекспіра (трагедійний „Річард III”, пройнятий духом комедії "Генріх IV”).

3. „Гамлет": джерело сюжету;

жанрово-композиційні особливості; проблематика; система образів трагедії (Гамлет, Озрик, Лаерт, Офелія,ін.).

4."Отелло" Шекспіра – трагедія „обманутої довіри”: історія сюжету, проблематика; система образів трагедії.

5. Шекспір і Україна.

Завдання

1. Написати міні-твір на тему «Чи принесло Дездемоні щастя кохання до Отелло?» (на окремих аркушах).

2. Скласти ОСС до трагедії «Отелло» на підтвердження (чи заперечення) того, що це трагедія «обманутої довіри» (на окремих аркушах).

1. Сонет як жанр літератури. Ознаки та особливості англійського сонету. Цикл сонетів Шекспіра

Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо.

Сонети Шекспіра драматичні, позбавлені традиційного словесного вбрання. Вони вражали психологічною правдою і поетичною досконалістю. У них були роздуми про кругообіг часу, мінливість світу. Перші сонети збірки присвячені оспівуванню фізичної краси і духовної досконалості юного друга. Ліричний герой — людина тонка, яку багато що хвилювало і ранило. Глибоко розроблена в сонетах і традиційна для жанру тема кохання (23, 56, 88, 116). Внутрішній світ закоханого різноманітний і складний. Перші 17 сонетів — звернення до безіменного молодого чоловіка, переконання його одружитися і народити нащадків.

Перелік сонетів теж досить умовний і лише за характером подій і слабко позначеного сюжету їх друкують. Проте, існує декілька сонетів, ніяк не пов'язаних з запропонованим дослідниками сюжетом, досить самостійних і дещо незвичних ( перші п'ять сонетів, де автор переконує друга залишити після себе дітей, сонет 66, сонети 153 та 154, які, можливо, були написані першими, а друкують зараз — останніми). Два з них були надруковані ще в 1599 році в збірці «Пристрасний пілігрим». Це сонети 138 і 144. Осудом ганебних явищ тогочасної дійсності став і уславлений 66 сонет. До нашого часу збережено лише 154 сонети ( які друкують), але невідомо, скільки їх було створено автором взагалі.

Увесь цикл сонетів поділяють на окремі тематичні групи^[1]:

• Сонети з посвятою другу: 1—126

  • Оспівування друга: 1—26

  • Випробування дружби: 27—99

    • Гіркота розлуки: 27—32

    • Перше розчарування в другові: 33—42

    • Туга і побоювання: 43—55

    • Зростаюче відчуження і меланхолія: 56—75

    • Суперництво і ревнощі до інших поетів: 76—96

    • «Зима» розлуки: 97—99

  • Радість відновленої дружби: 100—126

• Сонети, присвячені смуглявій коханці: 127—152

• Післямова(?) передмова (?)— радість кохання: 153

2. Заглиблення в людську психологію, поетизація людини та краси її почуттів, оспівування кохання і дружби в сонетах Шекспіра. У коханні поет бачив єдину живу і добру силу. Любов — всепоглинаюча пристрасть, для якої «океаном буде час розлуки» (56). Любов у Шекспіра пов’язана незмінно зі шляхетністю душі. З коханою поет розмовляв інакше, ніж з другом. Він оспівував не лише любов земну, а й повідомляв про суперечливі стосунки, подекуди хворобливі, — раптом кохана стала холодною, мов лід, навіть зрадила ліричного героя. Проте його почуття щире й глибоке. Він був захоплений своєю дамою, хоча й не ідеалізував її, описавши як звичайну земну жінку. Поет не хотів слідувати багатовіковим традиціям куртуазної лірики, бо не прагнув до нещирих почуттів і риторичного прикрашання. У сонетах Шекспір розповідав про те, що кохання не лише дарувало радісні хвилини, які окриляли людину, а й приносило горе, розчарування, страждання і біль. За змістом його твори — це роздуми, яким герой віддавався на самоті. Тут відсутні зовнішні події, розгорнуті описи, портретні характеристики. За своїм поетичним характером його сонет близький до придворної пісні — мадригалу: ті ж самі узагальнені образи пристрасті, та сама глибока туга чи жага. Автор висловлював свої почуття на самоті чи звертався до близької людини — свідка переживань.

Сонети Шекспіра — шедеври не лише ліричної, а й філософської поезії. Вони сповнені глибоких роздумів поета про творчість, право людини на безсмертя, про несправедливість, яка панувала у світі. Поет замислювався над засобами протидії руйнівній силі часу, стверджував перевагу духовного багатства над матеріальними цінностями, підносив значущість і невмирущість поезії, заглиблювався в естетичні й філософські питання, засуджував вади і несправедливість сучасної йому дійсності (66). Вів літературну полеміку, виступав проти евристичної поезії, захищав правду і простоту в мистецтві, виходячи з розуміння прекрасного як правдивого відтворення земної краси (21). В образній системі сонетів джерелом була реальність, пов’язана зі світом природи і з життям суспільства. Звернувшись до суворої форми сонета, Шекспір вийшов за межі традиційних тем і поетичних норм. Він наповнив сонет багатим змістом, глибокою думкою, хвилюючим людським почуттям, надав різноманітного звучання та високої поетичної довершеності.

3. „Гамлет": джерело сюжету;

жанрово-композиційні особливості; проблематика; система образів трагедії (Гамлет, Озрик, Лаерт, Офелія,ін.).

Слід зазначити, що сюжети для своїх п'єс він, як правило, запозичував у інших авторів. Не виключенням була і дана трагедія. Джерелом історії стало віддання, уперше записане данським літописцем ХII століття Саксоном Граматиком. Воно розповідає про юного принца Амлете, що жив в язичницькі часи в Ютландии (Данія). Його батько спільно зі своїм молодшим братом правил країною. Вирішивши повністю захопити владу, дядько Амлета вбиває короля і одружується на його вдові. Принц жадає помститися за смерть батька і, щоб присипати пильність своїх ворогів, прикидається божевільним. Йому вдається розправитися зі вбивцею і придворними, що зрадили батька. Він довго і щасливо править Ютландией, але доля не дає йому можливості померти своєю смертю : Амлет гине на полі бою від руки іншого свого дядька.

4."Отелло" Шекспіра – трагедія „обманутої довіри”: історія сюжету, проблематика; система образів трагедії.

Вільям Шекспір запозичував свої сюжети буквально звідусіль — з давніх хронік, новел і моряцьких оповідань. Часом він обходився з історичною правдою дуже вільно. Наприклад, Отелло насправді мавром ніколи не був. Реальний прототип літературної трагедії — італієць на ім'я Мауріціо Отелло. Він командував венеціанськими військами на Кіпрі з 1505-го по 1508-й і втратив там свою дружину за вкрай підозрілих обставин. Кіпріоти дуже пишаються, що Дездемону душили саме на їх острові, і охоче показують туристам замок Отелло у Фамагусті. Але навіть вони вважають, що з національністю головного героя Шекспір «перегнув». І у Венеції, і на Кіпрі, і в усій тогочасній Європі маврів не вважали повноцінними людьми і навряд чи стали б довіряти їм командування флотом. Ключ до розгадки криється в імені ревнивця. Пестлива форма імені Мауріціо звучить як «Мауро» («мавр» по-італійськи). Мабуть, тому Шекспір вирішив зарахувати свого героя до народу, який населяв тоді південне узбережжя Середземного моря. Помилку Шекспіра посилили театральні режисери, які зробили Отелло негром, яким він і донині виходить на сцену.

5. Шекспір і Україна.

Перші переклади Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішеві та Михайлові Старицькому. Від Куліша до Григорія Кочура з'явилося 8 перекладів «Гамлета». Інші драматичні твори Шекспіра перекладали Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Яків Гординський, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен та інші. До визначніших належать переклади Тодося Осьмачки(«Макбет», «Король Генрі IV»), Майка Йогансена і Володимира Щербаненка («Отелло»), Ірини Стешенко («Отелло»), Григорія Кочура («Гамлет»), Миколи Лукаша («Двоє сеньйорів з Верони»), Миколи Бажана («Буря»). На еміграції Шекспіра перекладали Максим Славінський, Ігор Костецький, Святослав Гординський, Остап Тарнавський, Яр Славутич, Олег Зуєвський тощо.

Уперше з творів Шекспіра на українській сцені було виставлено «Макбета» трупою «Кийдрамте» (1920, режисер Лесь Курбас). Найчастіше українські театри виставляють комедії Шекспіра: «Приборкання гострухи», «Віндзорські витівниці», «Багато галасу даремно» та ін. «Отелло» вперше поставив львівський театр «Руська бесіда» (1923, режисер і виконавець гол. ролі Олексій Загаров), а слідом театр імені Марії Заньковецької вКатеринославі (1926, режисер Панас Саксаганський, у гол. ролі Борис Романицький). Українська прем'єра «Гамлета» відбулася у Львові (1943, режисер Йосип Гірняк, у головній ролі Володимир Блавацький), потім у Харкові (1956, у гол. ролі Я. Геляс). Роль короля Ліра в однойменній виставі театру імені Івана Франка (1959) виконав Мар'ян Крушельницький.

Протягом 1920-х років до творчості Шекспіра зверталися режисери Лесь Курбас («Ромео і Джульєтта», 1918–1919; «Макбет», 1919–1920, 1924), Панас Саксаганський («Отелло», 1926), Гнат Юра («Сон літньої ночі», 1927). Першим поставам Шекспіра в Радянській Україні присвячено монографію Ірини Макарик «Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років» (пер. з англ.Микола Климчук; К.: Ніка-Центр, 2010. — 348 с.: 41 іл.).

Крім поодиноких видань Шекспіра, збіркою вийшли «Вибрані твори», І — II (1950 — 52), «Твори», І — III (1964), повне видання «Твори», І — VI (1983 — 86). Повне видання сонетів вийшло на еміграції в перекладі І. Костецького (1958) і в Києві (1964, в перекладі Д. Паламарчука)