IkursIn18 / 7

Практичне заняття №7

ЕПОХА РАННЬОГО ВІДРОДЖЕННЯ В ІТАЛІЇЇ

План

1. Петрарка — родоначальник італійського гуманізму, перший гуманіст доби Відродження: "Канцоньєре" ("Книга пісень") — справа всього творчого життя поета.

Петрарка й Україна.

2. Боккаччо - зачинатель нової європейської прози. "Декамерон" – енциклопедія італійського життя епохи Відродження: композиція, образна система і тематичне багатство твору.

Художня майстерність Боккаччо-новеліста.

Боккаччо і сучасність.

Завдання

1.Скласти таблицю за схемою

№ п/п

Тема-тика новел

Номер новели і день

Основні персонажі

2. Пояснити своєрідність архітектоніки роману.

1

Франче́ско Петра́рка, також просто Петрарка (італ. Francesco Petrarca, *20 липня 1304, Ареццо — †18 липня 1374, Арква) —італійський поет та літописець, ранній гуманіст. Один із засновників гуманізму, його називають «батьком гуманізму». Для культури Відродження характерно світське сприйняття й осмислення світу, утвердження цінності земного буття, величі розуму і творчих здібностей людини, достоїнства особистості.       Гуманізм (від лат. humanus - людський) став ідейною основою культури Відродження.  Гуманісти виступили проти диктатури католицької церкви в духовному житті суспільства. Вони критикували метод схоластичної науки, заснований на формальній логіці (діалектиці) , відкидали її догматизм і віру в авторитети, розчищаючи тим самим шлях для вільного розвитку наукової думки. 

2

«Книга пісень», що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а

також секстин, балад і мадригалів. Ця книга також є сповіддю Петрарки,

тільки цього разу — сповіддю ліричною. У ній відбилася любов поета до

вродливої заміжньої жінки, яка походила зі знатної авіньйонської родини.

Вона народилася близько 1307 року, у 1325 році вийшла заміж і померла

страшного 1348 року, коли в багатьох країнах Європи лютувала чума.

Зустріч з Лаурою сповнила душу Петрарки великим почуттям, що за торкнуло

найніжніші, наймелодійніші струни його душі. Коли Петрарка довідався про

передчасну кончину своєї коханої, він записав в екземплярі Вергілія:

«Лаура, знана своїми чеснотами і довгий час прославлена в моїх віршах,

уперше постала перед моїми очима у літа моєї ранньої юності, у 1327

році, вранці 6 квітня, у церкві св. Клари в Авіньйоні; і в тому ж місті,

того ж місяця й у той же день і годину 1348 року цей світоч згас, коли я

був у Вероні, не відаючи своєї долі».

«Книга пісень» — це насамперед картина різних щиросердих станів

Петрарки. Протягом десятиліть він оспівував жінку, яка не сказала йому

жодного ласкавого слова. У дзеркалі любові увесь час відбивався його

складний внутрішній світ. У поезіях Лаура сприймається як справді жива:

у неї легка хода, ніжний голос, золоте волосся. Новаторство Петрарки

полягає в тому, що він не лише створює образ коханої, а й розкриває

внутрішній світ свого героя, який любить і страждає. Так Петрарка стає

творцем нової, психологічної лірики, що стала дорогоцінним внеском у

скарбницю світової поезії.

Народився Джованні Боккаччо в 1313 році в Парижі або Чертальдо. Батько його був флорентійським крамарем, мати – французькою аристократкою, невдовзі після народження Джованні вона померла. Дитинство Боккаччо провів у Флоренції, перші вірші написав у десять років. Навчався крамарству. У 1327 році крамар, в якого він проходив навчання, направив його до Неаполя. Відчуваючи відразу до гендлярства, Боккаччо в 1327 році взявся студіювати право, проте після шести років кинув навчання, не завершивши. Завів знайомства серед впливових придворних в Неаполі, зблизився з гуртком гуманістів, що існував при дворі короля Роберта Анжуйського. За непевними свідченнями, в 1336 році був закоханий у Марію, доньку короля Неаполя Роберта Анжуйського, одруженої з графом д’Аквіно. Вона стала прообразом Ф’яметти з його перших літературних творів (роман «Філоколо», 1338; поема «Філострато», 1338; поема «Тезеїда», 1339).

Біля 1340 року Боккаччо повернувся до батьківського дому, працював у Флоренції як нотар і суддя, відчуваючи певну ностальгію за інтелектуальним життям Неаполя. У гострій політичній боротьбі виявив себе прихильником республіки; брав участь у громадському житті міста. Жив у досить скромних умовах. Брав участь у військових походах: в 1344-1346 роках (Неаполь), 1346 рік ( Равенна) та 1348 рік (Форлі). Часом йому довіряють очолити дипломатичні місії. Так в 1350 році він має запросити Петрарку на посаду професора у Флоренцію. Зустріч з Петраркою поклала початок їхньої багаторічної дружби та спільних гуманістичних студій. У Флоренції Боккаччо написав пасторалі «Амето» (1341) та «Ф'єзоланські німфи» (1344—1345), поему «Любовне видіння» (1342). Роман «Ф'яметта» (1345), в якому Боккаччо прославлє любов і заперечує лицемірну мораль тодішнього суспільства, був кроком на шляху поступового наближення до реалізму. Найвизначніший твір Боккаччо — «Декамерон» (1350—1353) складається зі ста новел. В ньому розкривається реалістична картина тогочасної італійської дійсності. Боккаччо гостросатирично висміював і викривав католицьке духівництво, виступав на захист прав людини та її особистих почуттів.