IkursIn18 / zarp6
.docx2. Дібрати приклади, що ілюструють незвичайне, надприродне в комедіях Аристофана.
Що ж сказати після цього про Арістофана людям, які живуть в епоху величезних соціальних змін, економічних катастроф, пережили воєнні зіткнення, перед якими найбільші війни і чвари грецького світу здаються метушнею в розворушеному мурашнику?
Читача, який вперше приступав до Арістофана, твори стародавнього комедіографа можуть збити з пантелику, викликати подив уже однією своєю формою. Його комедії погано вкладаються у звичне уявлення про даний драматургічний жанр. У багатьох з них сюжети ледве намічені і побудовані з цілковитим нехтуванням зовнішньої правдоподібності, звичної для нас логіки. В них відсутні розвинуті і всебічно змальовані характери. В них часто не дотримуються елементарні вимоги благопристойності...
Перше враження від театру Арістофана схоже на те, яке в «Фаусті» Гете відчувають герой і його супутник, піднявшись на Брокен в розпалі відьомського шабашу Вальпуржиної ночі:
Біжать, летять, свистять, стукочуть,
Скриплять, шиплять, киплять, клекочуть, [3]
Смердять, іскрять, горять, печуть!
Відьомський дух повсюди чуть!*
[* Переклад Миколи Лукаша]
Замість людей - фантастичні істоти, що виступають на такому ж, найчастіше фантастичному фоні - в повітряному просторі, в підземному світі - «царстві мертвих». Учасники хору вдають із себе жаб, ос, птахів, небесні хмари. Герой п'єси «Мир» летить на небо, до оселі богів, осідлавши відгодованого жука-гнойовика. На сцену виносять у клітках, як двох півнів, приготованих до бою, Правду і Неправду, і вони починають сперечатися між собою. До людської мови домішуються голоси тварин, химерні звуконаслідування: Кої, кої, кої! Мімі-мімі-мімі! Бомбакс-бомбалобомбакс-брекекекекс, коакс, коакс!
Вирує вир каламбурів, двозначностей, непристойностей. Перед нами світ, «вивернутий навиворіт». Громадянин, незадоволений затяжною війною, укладає в індивідуальному порядку сепаратний мир з ворожою державою (комедія «Ахарняни»). Батько віддав сина учитися, та, повернувшись, син сам навчає батька і б'є його за нетямущість і неслухняність («Хмари»). Жінки беруться за керування державою, віддаючи чоловікам кухню та догляд за дітьми («Жінки в народних зборах»). Держави вимушені припинити затяжну війну, бо жінки відмовляються жити зі своїми чоловіками («Лісістрата»). У підземному царстві, «на тім світі», відбувається літературний диспут, внаслідок якого визнаний переможцем драматург одержує дозвіл повернутися на землю і продовжувати перервану смертю діяльність («Жаби»).
А в цілому - незвичайне поєднання цирку, оперетки, огляду, комічного балету - що завгодно, тільки не те, що ми звикли називати комедією. Не кажемо вже про свавілля автора, який випускає на сцену акторів з іменами живих, добре відомих глядачам осіб - сучасного драматурга, популярного філософа, високопоставленого політичного діяча, відомого полководця...
4.Комедія-казка ’’Птахи’’ як античний зразок соціальної утопії.
«Птахи» — п'єса Арістофана, поставлена 414 до н. е.
Сюжет
Піфетер («Переконливий») і Евелпід («Запевнений») залишають Афіни в пошуках мирнішого міста. Шлях їм указують дві куплені ними птахи. Потерпівши невдачу в пошуках, Піфетер пропонує заснувати повітряне місто. З усіх боків злітаються птахи, що спочатку ворожі людям, але Піфетеру вдається їх переконати, що птахи і є перші боги і, щоб скинути узурпаторів-олімпійців, їм залишається лише побудувати повітряне місто і перехоплювати призначений богам дим жертовних багать. Зводиться місто, що відразу піддається навалі всіляких самозванців, що рвуться в тільки-но створену утопію. Піфетер проганяє їх всіх і домагається вищого тріумфу, коли боги визнають свою поразку, вручають ставшему крилатим Піфетеру державний скіпетр і віддають йому в дружини дочку Зевса Басілею.
У Птахах фантазія Арістофана досягає свого апогею. Повітряне місто іноді витлумачується як мотив утечі із сучасних Афін, однак іронія полягає в тому, що це місто перетворюється в нові Афіни і стають владикою не тільки імперії, а й усього Всесвіту. Пісні птахів, що щебечуть вірші, додають комедії особливе зачарування, а парабаса (хорове звернення до публіки), що оповідає про створення птахами світу, являє собою митецьку пародію на космогонічну поезію. Однак, незважаючи на зовнішню веселість, у цій комедії вперше пролунала смутна нота; очевидно, Арістофан уже починав гостро відчувати занепад Афін.
5. Комедія Аристофана ’’Жаби’’ – перший літературно-критичний твір античної літератури.
«Жаби» (грец. Βάτραχοι) — п'єса Арістофана, 405 до н. е. Ця комедія була поставлена Арістофаном під ім'ям Філоніда на Ленеях 405 до н. е. і удостоїлась першої нагороди. Друга нагорода дісталася комедіографу Фрініху за п'єсу «Музи», третя — Платону за комедію «Клеофонт». Успіх «Жаб» був настільки великий, що п'єса була незабаром поставлена вдруге, очевидно, на Великих Діонісіях цього ж року. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Свою назву комедія дістала за хором жаб, які під час переправи Діоніса в пекло на човні Харона співають свої пісні з рефреном «брекекекекс, коакс, коакс».
Сюжет: Діоніс, засмучений майже одночасною смертю Софокла й Евріпіда і страшачись за майбутнє театру, відправляється в підземний світ, щоб повернути звідти Евріпіда. Переодягшись Гераклом, він спускається в Аїд і під спів жаб перепливає ріку Стікс. Тут з'являється хор посвячених у елевсинські містерії, що співує гімни на честь богів. У ряді коротких сцен самозваний Геракл зустрічає то привітний прийом, то відсіч з боку тих, хто пам'ятає попереднє зішесття Геракла в Аїд. Зрештою Діонісу доводиться розкрити, хто він такий, після чого він стає суддею у вже готовому початися спорі між Есхілом і Евріпідом за першість серед трагіків у підземному світі (Софокл зі скромності відмовляється від участі в змаганні). Суперники починають довгий агон (сцена суперечки), обговорюючи власні твори, критикуючи і пародіюючи один одного. Діоніс вирішує повернути до життя Есхіла, сподіваючись, що той врятує Афіни своїм мистецтвом і мудрими наставляннями.У цьому творі, що стоїть окремо від інших, Арістофан виходить далеко за межі традиційної комедії. Тональність комедії, незважаючи на властивий їй гумор і невтримні веселощі, що прориваються часом, скоріше сумна, і сум цей — не тільки про померлих трагіків, а й про театр, що прийшов у занепад, і про самі Афіни, що були вже близькі до занепаду. Сцена змагання між поетами вибудована з відмінною майстерністю, а пісні присвячених глибоко торкають задушевністю і красою. Очевидно,
Арістофан задумав проникнути в суть не тільки трагедії, а й комедії: виникає враження, що той і інший жанр зливаються воєдино у величному фіналі з його героїчним гекзаметром. У цій п'єсі древня комедія підійшла до свого завершення.