IkursIn18 / Практичне заняття 4

Практичне заняття № 4. Творчість Олеся Ульяненка.

1. Біографічні відомості про письменника з Полтавщи-ни, лауреата Шевченківсь-кої премії.

2. О.Ульяненко – творець «чорної прози» чи суголос-ний часові аналітик?

а) образ українського буття за романом «Сталінка» (бо-жевільня, тюрма тощо);

б) роздуми про життєві цін-ності в романах «Вогненне око», «Син тіні», «Знак Са-ваофа»; тенденція; майстер-ність автора;

в) особливості художнього творення в романах «Дофін Сатани», «Хрест на Сатур-ні»;

г) скандальний контекст творів «Жінка його мрії», «Там, де Південь».

3.Значення творчості Олеся Ульяненка.

1. Біографічні відомості про письменника з Полтавщи-ни, лауреата Шевченківсь-кої премії.

Оле́сь Станісла́вович Улья́ненко (справжнє ім'я Олександр Станіславович Ульянов; * 14 серпня (офіційно 8 травня) 1962, Хорол — 17 серпня 2010, Київ) — українськийписьменник, наймолодший лауреат малої Шевченківської премії. Отримав її 1997 р. у 35-річному віці за роман «Сталінка».

15 серпня 2010 р. до роковин письменника презентували книгу «Олесь Ульяненко. Без цензури». До книжки увійшло близько 40 інтерв'ю, які автор дав різним виданням та телеканалам протягом 1994–2010 років. Також у книзі є детальний виклад перебігу і документи судової справи Олеся Ульяненка проти Національної комісії з питань моралі. Їх підготував адвокат письменника Олег Веремієнко.

Творчість 

2009 року роман «Жінка його мрії» за висновком Національної експертної комісії з питань моралі був визнаним порнографічним, книгу вилучено з обігу. Порнографієюроман визнала експерт Нацкомморалі Варвара Опанасівна Ковальська, яка не є філологом за освітою. Це викликало незадоволення серед частини громадськості. Особливо обурили українську культурну спільноту граматичні помилки у тексті цього висновку, а також абсурдні звинувачення у надмірній майстерності зображенняеротичних сцен.

Незалежна комісія, що складається з відомих літературознавців, не знайшла в романі жодних ознак порнографії. Голова Національної спілки письменників України, а також Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України Володимир Яворівський написав звернення до Нацкомморалі, де закликав «не виставляти Комісію на посміховисько, а знайти цивілізований вихід із ситуації, що склалася», а також повідомив: "Вважаю Ваше рішення таким, що завдає шкоди свободі творчості в Україні, яке вимагає хуторянського «пуританства» «совдепівських» часів"".

Деякі члени самої Нацкомморалі теж не погодились з висновком В. О. Ковальської — про це заявили пресі Андрій Курков та Павло Мовчан. Навіть керівництво Нацкомморалі не вважає її висновок рішенням комісії і заявило по свою непричетність. Але щоби повернути книгу на полиці, письменник був змушений оскаржувати висновок у суді.

Щоправда пізніше з'ясувалося, що у процесі судового розглядання на руках представників НЕКу опинився негативний експертний висновок Інститута Літератури за підписом заступника голови інституту, доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України, завідувача відділу давньої української літератури Миколи Сулими. У цьому висновку говориться, що "коли б редактори «Клубу сімейного дозвілля» мали добрий смак, коли б володіли високою культурою, коли б добре знали історію світової літератури, вони б не допустили тиражування низькопробного бульварного чтива, яким є «Жінка його мрії». Микола Сулима у своєму висновку вказує винних у порушенні Закону про суспільну мораль, це, по-перше, автор передмови Є. Чуприна, зі звинувачення якої починається висновок, по-друге це головний редактор видавництва С. С. Скляр, відповідальна за випуск К. В. Шаповалова, редактор О. І. Красюк. У тексті експертного висновку доктора філологичних наук, члена-кореспондента НАН України вживається слово «лезбіянство» (через «з»), а також порушуються закони синтаксису.

Багато хто вважає, що заборона книжки має політичне підґрунтя.

У грудні 2009 вийшла в світ нова книжка Олеся Ульяненка — кримінальна мелодрама «Там, де Південь». Це був останній твір письменника, вперше виданий за його життя.

У квітні 2010 вийшло нове видання «Жінки його мрії»; його презентація відбулася у вигляді провокаційного літературно-художнього перформансу в київській галереї «Карась».

Помер 17 серпня 2010 року у своїй квартирі в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Прикладом літературознавчого дослідження творчості Ульяненка є дисертація Надії Тендітної «Естетика смерті у прозі Є. Пашковського та О. Ульяненка».

Твори 

Романи

• Сталінка

• Дофін сатани

• Зимова повість

• Богемна рапсодія

• Вогнене око

• Син тіні

• Знак Саваофа

• Серафима

• Квіти Содому, посмертна публікація у видавництві "Фоліо", 2012 рік

• Жінка його мрії

Повісті 

• Там, де Південь

• Сєдой

2.О.Ульяненко – творець «чорної прози» чи суголос-ний часові аналітик?

а) образ українського буття за романом «Сталінка» (бо-жевільня, тюрма тощо);

б) роздуми про життєві цін-ності в романах «Вогненне око», «Син тіні», «Знак Са-ваофа»; тенденція; майстер-ність автора;

в) особливості художнього творення в романах «Дофін Сатани», «Хрест на Сатур-ні»;

г) скандальний контекст творів «Жінка його мрії», «Там, де Південь».

* Ульяненко писав про сірий побут, про маргіналів, жертв - ситуації, нелюбові, насильства, знущання. За свій роман «Сталінка» він отримав малу Шевченківську премію і пошану з боку літературної України. Але видавали Ульяненка небагато. Його останній роман «Жінка його мрії» Національна експертна комісія з питань моралі навіть визнала порнографічним і заборонила. Потім безпідставні звинувачення було знято, книжку повернуто на полиці, але героям його творів досі не судилося стати героями нашого часу.

 

«Популярними бестселерами вони ніколи не будуть, адже це романи без хепі-енду, без позитивного героя. Це романи, які не дають надію, а відбирають її. Масовий читач боїться таких романів, адже вони не даватимуть йому спати - він буде розплачуватися за їх прочитання двома-трьома безсонними ночами або двома пляшками випитої горілки», - каже відомий український письменник Андрій Курков.

а) Деякий час О.Ульяненко жив на Сталінці — в Московському районі міста Києва, як він згодом скаже, в цій оселі “марґиналів і гегемонів”. Це послужило матеріалом до написання роману із подвійним смислом ( за “логікою” символу будується загалом художнє мислення прозаїка): з одного боку, твір про соціальне дно, злочинців, суспільних покидьків та босоту 80-х рр., з іншого — релігійний твір, покладений на матрицю біблійного міфу про ніневійського пророка Йону. Темний соціальний смисл виражає неонатуралістична стилістика; духовний, релігійний смисл обумовлює містично-символічну перспективу, що загалом підпорядковує собі так званий соціальний зміст, вимальовуючи основну пафосну спрямованість творчості письменника — виборювання християнського світла у язичницькому “царстві зла”. О.Ульяненко загалом повторює традиційний містицизм із домінуючим живописанням зла, негації, насильства.

б)  У цьому ж дусі осквернення світу дитинства написаний роман «Вогненне око»(1997).Тут батьківщина постає в образі «шолудивого містечка, розплюснутого затхлою водозбірнею ставу», зі школою, в якій процвітає педерастія та солодійство, із правом сили та жорстокості, явлених в образах хижого «гайдамацтва» (братів Роздайбідів), а також скотським зляганням, канібалізмом, самогубствами… Закономірно, що далі постане в таких негативних елементах і столичне місто Батьківщини, а за ним передбачається — «рахітичне існування усієї земної кулі». Негативну енергію творів, можливо, спричиняє прихований архетипічний національний комплекс — успадкованої походженням «марґінальності», що в українській літературі має свої високі і низькі варіації (селянина у дворянстві Мартина Борулі у Карпенка-Карого, малороса Мини Мазайла у Миколи Куліша, переживання «хлопського» походження І.Франком тощо). Ульяненко користується яскравою літературною аналогією: роман «Місто» В.Підмогильного з його наскрізним мотивом завоювання, а також апокаліптичною візією значною мірою впливає на творче мислення автора як пророка безнадійного майбутнього. Завойовницька мета «марґінала» як власне чоловіча ідея по-різному постає в романі «Вогненне око». Наприклад, в історії Родика, який проніс у своїй памяті зневагу від жінки як привід до зла, або в історії завойовника міста Віталія («місто розчепіреною пятірнею, мов під зором князя владики, лежало під його ногами»). 

в)  «Дофін сатани» О. Ульяненка та ін.. Художня якість цих текстів не дає підстав до винесення котрихось із них за межі паралітератури. Більшість вітчизняних творів цього метажанру залишаються вторинними, помітно копіюючи стиль зарубіжних детективів та орієнтуючись на створення комерційно привабливого літературного продукту.

г)