Лекція 3 Соціально-правове забезпечення захисту дітей з вадами у психофізичному розвитку. План:

1. Статус людей - інвалідів та дітей з обмеженими можливостями у суспільстві.

2. Міжнародні документи та нормативні акти щодо статусу та прав осіб з вадами у психофізичному розвитку.

3. Нормативно-правова база України щодо соціально-правового забезпечення дітей з обмеженими можливостями.

4. Спеціальні документи правового поля України, їх перелік, зміст та тлумачення на користь прав та інтересів дітей з вадами у психофізичному розвитку та їх батьків.

5. Система правової підтримки родини та лікування осіб з психофізичними вадами в Україні.

Л і т е р а т у р а :

Нормативно-правова:

1. Конвенція ООН про права дитини. – К.:PrintXPressTM, 1999.

2. Конституція України. (витяг)

3. Декларація ООН про права розумово відсталих осіб

4. Цивільний Кодекс України (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 980-ІУ (980-19) від 19.06.2003, ВВР, 2004, № 2, ст..6, № 1255-ІУ (1255-14) від 18.11.2003, ВВР, 2004, № 11, ст..140). – Глави 4, 6.

5. Закон України про загальну середню освіту ( м. Київ, 13 травня 1999 р. № 651-ХІУ із змінами і доповненнями

6. Закон України про охорону дитинства (м. Київ, 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП із змінами і доповненнями)

7. Закон України про психіатричну допомогу. (ВВР, 2000, № 19, ст..143. Із змінами і доповненнями згідно із Законом № 1364-ІУ (1364-14) від 09.12.2003, ВВР, 2004, № 15, ст.221).

8. Сімейний Кодекс України (витяги)

9. Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні (витяги)

10. Правила опіки та піклування. Наказ Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166,131/88 від 26.05.99.(Розділи 4,5,6) та рекомендації органам опіки та піклування)

Навчально-наукова:

1. Емельянов В. Гражданское право Украины. Изд. Первое.-Днепро­петровск, УкОМА Пресс, 1994. – 144с.

2. Кузьменко О.Д., Оніщенко О.В., Хомініч М.І. Як захистити права неповностправних осіб на власність. – Суми: БО „Агенція сприяння соціальним послугам№. – 2004. – 60 с.

3. Понятійно-термінологічний словник соціальної роботи. – Ужгород: УНУ:”Мистецька лінія”, 2001.

4. Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М. Енциклопедія правового захисту неповнолітніх. – Київ, 1997.

5. www.hri.cf/children/ThematicIndex.shtml Інтернет з прав людини.

6. www.unicef.org}protection/index.рtmi (Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ))

7. www.savehechildren.net/homepage (Міжнародний альянс з порятунку дітей

8. www.crin.org Сайт інформаційної мережі з прав дитини

9. www.europeanchildrensnetwork.org Євронет, Європейська дитяча мережа

10. www.huridocs.org Система інформації та документації з прав людини

11. www.rada.kiev.ua Інформація про становище дітей в Ук4раїні

Нормативно-правова база України щодо соціально-правового захисту дітей з обмеженими можливостями

Дитинство – важливий період становлення особистості кожної людини. Враховуючи це, юридично й реально забезпечити додержання прав дітей, і не тільки в конкретній життєвій ситуації, а й з огляду на перспективи їх фізичного й розумового зростання, соціальної зрілості, громадянського становлення й дієздатності.

Діти з особливими потребами – найуразливіша категорія дітей. Права дітей – це права людини у квадраті, а права дітей з особливими потребами це права людини у кубі.

Діти з особливими потребами – це особливий та неоднорідний гурт дітей, це і психічно хворі або розумово відсталі діти, діти з вадами зору, слуху або мови, діти з обмеженою рухомістю або з так званою непрацездатністю. Всі вони щоденно зустрічаються з труднощами різного характеру, які потребують певних шляхів їх подолання.

Кожна дитина „має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства”( із Конвенції ООН про права дитини ).

На сьогодні в Україні немає єдиної офіційної термінології для визначення дитини, яка має ті чи інші особливості розвитку. Термінами, що найчастіше використовуються в різних проектах, є: „неповносправний”, „інвалід”, „ дитина з особливими освітніми потребами”, „дитина з особливостями психофізичного розвитку”[66].

Діти з особливими потребами формально захищені настільки, наскільки й інші діти, тобто законодавство декларує повагу гідності, право на життя і охорону здоров’я, освіту, соціальний захист при потребі, виховання в родині і т.п.

В Україні понад сто тисяч дітей з особливими потребами. Лише 10% з них знаходяться в державних спеціальних навчальних закладах, будинках для дітей-інвалідів, решта виховується, отримує необхідний догляд у своїх родинах. Проблема в тому, що такі діти, перебуваючи вдома, не можуть вести повноцінне життя: вони не спілкуються зі своїми ровесниками. Через дитину з особливими потребами вся родина веде замкнений спосіб життя. Окрема проблема – порушений опорно-руховий апарат. Така дитина позбавлена можливості вийти з дому, бо міський транспорт та метро недосяжні, відсутні наземні переходи та з’їзди з тротуарів, як правило, повністю відсутні пандуси та в’їзди до магазинів, кінотеатрів, інших громадських споруд. Всі будівлі мають при вході різну кількість східців, а в’їздів для колясок майже немає. Певні труднощі існують для сліпих та глухих дітей.

В світі дотримання вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, держава на законодавчому рівні повинна здійснювати умови для безперешкодного доступу дітей з особливими потребами до об’єктів соціальної інфраструктури, планувати та будувати житло, споруди, об’єкти, засоби громадського транспорту тощо, з врахуванням потреб таких дітей, а також надавати можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах. Крім того, згідно статті 23 Конвенції про права дітей надавати доступ до засобів відпочинку таким чином, який дає змогу найповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку, включаючи культурний та духовний.

На жаль, в дійсності, діти з особливими потребами практично позбавлені права здобути не лише вимріяну, а й будь-яку професію, навчальні заклади так само не пристосовані до потреб таких дітей. такий стан речей викликаний відсутністю необхідних коштів для створення умов, які б забезпечили фактичну рівноправність дітей з особливими потребами.

Права інвалідів протягом тривалого часу є предметом значної уваги з боку Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій

Діти-інваліди (такий офіційний термін) згідно з Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні „мають загальні права як і інші неповносправні (заборона дискримінації на підставі інвалідності, право на освіту, на реабілітацію, право на Індивідуальну реабілітаційну програму, а також на здобуття професії ). Зокрема, в Статті 21 „Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах”. Стаття 33 : „Діти-інваліди. Що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя.

Закон України „Про загальну середню освіту” має таке положення щодо дітей з особливими потребами: „Зарахування та підбір дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах( школах-інтернатах ), їх переведення з одного типу навчальних закладів до іншого проводиться за висновком відповідних психолого-медико-педагогічних консультацій у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою”. Тобто, з одного боку держава нібито штовхає дітей в інтернати, бо так правильно з точки зору комісії, а з другого дозволяє вчитися за місцем проживання. Саме положення про індивідуальну форму навчання дозволяє дитині вчитись вдома, але й не забороняє відвідувати окремі або навіть всі заняття в школі за місцем проживання.

Діти-інваліди мають право на оздоровлення та літній відпочинок, однак практично отримати відповідну путівку в санаторій у літній період дуже проблематично, зрештою, в Україні не існує санаторіїв, обладнаних згідно з вимогами доступності навіть за тими будівельними нормами, які діють в Україні [41, с.3-5]

Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні