Тема 1. Теоретико-методологічні основи спеціальної методики початкового навчання української мови

План

1. Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови.

2. Наукові основи спеціальної методики початкового навчання української мови та її зв’язок з іншими науками.

3. Роль мови у психічному розвитку дитини.

Література

1. Леонтьев A.A. Слово в речевой деятельности - М, 1965. -245 с.

2. Лурия А.Р. Мышление и речь. - М.:Москов. ун-т, 1975.

3. Лопатина Л.В., Серебрякова Н.В. Преодоление ре­чевых нарушений у дошкольников. - Санкт-Петербург: Союз, 2001. - 186 с.

4. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку / Укл. С.Є.Кулачківська, Т.Д.Кондратенко, С.П.Тищен­ко, С.О.Ладивір та інші. - К., 1991. - 198 с.

5. Соботович Е.Ф. Нарушения речевого развития у де­тей и пути их коррекции. - К.: ИСДО, 1995.

6. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я.Плющ. - 2 вид. - К.: Вища школа, 2000.

7. Филичева Т.В., Чевелева H.A. Логопедическая ра­бота в специальном детском саду. - М.: Просвещение, 1987.

1. Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови

Дошкільний вік - це найбільш сенситивний період активного засвоєння дитиною розмовної мови, становлення і розвитку всіх сторін мовлення: фонетичної, лексичної, граматичної.

Навчання рідної мови є одним із найважливіших завдань розумового, морального та естетичного виховання дітей. Але мовлення, як одна з головних, необхідних умов психічного і особистісного розвитку дитини, повноцінним засобом спілкування може бути лише тоді, коли збережені, а у випадках мовленнєвої патології скориговані усі його структурні компоненти. Успішна ж корекція відхилень у мовленнєвому розвитку дитини і лінгвістична підготовка її до школи пов'язана з правильним визначенням змісту, методів і прийомів мовного навчання.

Спеціальна методика початкового навчання української мови - це педагогічна наука, яка вивчає загальні закономірності онтогенезу мовлення дітей на різних вікових етапах в умовах його норми і патології, специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування правильного мовлення, розвиток навичок мовленнєвого спілкування дітей, форми, засоби, методи і прийоми спеціального навчання рідної мови.

Предметом її вивчення є процес оволодіння дітьми рідною мовою як засобом спілкування в умовах цілеспрямованого корекційно-розвивального навчання.

Об'єктом вивчення є мова.

У дошкільній педагогіці виділяють три основні взаємопов'язані між собою напрямки розробки психолого-педагогічних проблем розвитку мовлення дошкільників, удосконалення змісту і методів навчання рідної мови: 1) структурний (оформлення різних рівнів системи мови: фонетичного, лексичного, граматичного); 2) функціональний (формування навичок оволодіння мовою в її комунікативній функції: розвиток зв'язного мовлення, мовленнєвого спілкування); 3) когнітивний, пізнавальний (формування здібностей до елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення).

Кінцевою ж метою опанування рідною мовою у дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування.

Спеціальна методика початкового навчання української мови, як і інші методики, дає відповіді на питання:

1. Чого вчити (які мовленнєві вміння і мовні форми повинні засвоїти діти в процесі навчання);

2. Як вчити (які умови, форми, засоби, методи і прийоми використовувати для розвитку мовлення);

3. Кого вчити (дитина, її анатомо-фізіологічні, психічні, вікові особливості в нормальному та патологічному онтогенезі);

4. Чому саме так вчити, а не інакше (теоретико-методичне обґрунтування спеціальної методики).

Спеціальна методика початкового навчання української мови почала складатися у самостійну педагогічну дисципліну порівняно недавно, у шістдесяті-сімдесяті роки XX сторіччя, в зв'язку з виникненням нового розділу логопедії -дитячої логопедії, основи якого були закладені працями Р.Є.Лєвіної.

Увага дослідників почала спрямовуватися на розробку методів логопедичного впливу для роботи з колективом дітей у відповідності із загальними проявами дефекту при різних формах патологічного розвитку мовлення (у групах дітей із фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення та загальним недорозвиненням мовлення).

Спеціальні методики вибудовуються на основі лінгвістичних та психологічних критеріїв, серед яких враховуються структурні компоненти мовленнєвої системи (звукова сторона, граматична будова, словниковий запас), функціональні аспекти мовлення, співвідношення видів мовленнєвої діяльності.

У спеціальній методиці відмічають тісний взаємозв'язок методичної теорії і практики. Потреби практики є рушійною силою розвитку спеціальної методики як науки. З другого боку, методична теорія суттєво допомагає педагогічній практиці. Не знаючи методичних теоретичних основ, закономірностей розвитку мовлення, не можна бути впевненим у правильності вибору змісту та методичних прийомів роботи з дітьми. Наукові дослідження впроваджуються у практику, збагачуючи її новим змістом, розробленими на науковій основі спеціальними методами і прийомами мовленнєвого розвитку дітей. Практика ж допомагає теорії перевірити правильність зроблених висновків.

До основних теоретичних та практичних завдань спеціальної методики початкового навчання рідної мови відносять:

• розробка на науково-педагогічній основі закономірностей мовленнєвого онтогенезу в нормі систем мовленнєвого розвитку дітей при різних формах порушень мовленнєвого розвитку (далі ПМР) від народження до семи років;

• розробка корекційних методик формування та розвитку мовлення дітей із ПМР;

• розробка найефективніших спеціальних засобів, методів і прийомів розвитку мови і мовлення цих дітей;

• встановлення зв'язку теорії із практикою та збагачення практики новими науковими відкриттями;

• узагальнення та поширення передового досвіду роботи з формування та розвитку рідної мови у спеціальних дошкільних закладах України.

Основною метою роботи з початкового навчання рідної мови є формування усного та передумов писемного мовлення і навичок мовленнєвого спілкування з оточенням на основі оволодіння літературною мовою свого народу.

Отже, формування і розвиток мови та мовлення розглядається не лише у лінгвістичній сфері (як оволодіння дитиною навичками фонетичними, лексичними, граматичними), але й у сфері формування спілкування дітей один з одним і з дорослими (як оволодіння комунікативними уміннями), що важливо не тільки для формування культури мовлення, але й культури спілкування.