СМПНУМ / лекція 4

Тема 4. Зміст словникової роботи із дітьми із ПМР.

1. Поняття та значення словникової роботи.

2. Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку.

3. Завдання, принципи та зміст словникової роботи.

Поняття та значення словникової роботи

О.Р.Лурія визначав слово як основний елемент мови. Слово позначає речі, слово виділяє ознаки, дії., відношення. Слово об'єднує об'єкти у відомі системи, інакше кажучи, кодує наш досвід. Слово - це особлива форма віддзеркалення дійсності.

Роль слова як найважливішої одиниці мови і мовлення, його значення у психічному розвитку дитини визначають місце словникової роботи в загальній та спеціальній системі роботи з формування та розвитку мовлення дошкільників.

Сукупність слів, які є у складі будь-якої мови, називають лексикою. Запас слів, словник, яким володіє людина, називають лексиконом.

У методиці словникова (або лексична) робота розглядається як цілеспрямована педагогічна діяльність, яка забезпечує активне засвоєння словникового складу рідної Мови. Розвиток словнику розуміють як подовжений процес кількісного накопичення слів, засвоєння їх соціально закріплених значень і формування уміння використовувати їх у конкретних умовах спілкування.

Слово забезпечує зміст спілкування. Вільне усне (і писемне) мовлення спирається насамперед на володіння достатнім словниковим запасом.

Для розкриття сутності і значення словникової роботи необхідно звернутися до методологічних основ характеристики слона, його ролі у мові і мовленні.

З фізіологічної точки зору (за І.П.Павловим), слово є універсальним засобом сигналізації, це умовний рефлекс, це «сигнал перших сигналів». Його сила міститься в тому, що воно відразу дає загальне уявлення про предмет та відсуває на другий план безпосередні враження. Це дає можливість набагато швидше і точніше орієнтуватися в явищах.

Засвоєння слова є утворення тимчасового нервового зв'язку між ним та образом об'єкта реального світу. Але слово тільки тоді стає замінником реального предмета, коли в його основі є конкретні уявлення. Іноді буває, що дитина запам'ятовує слово, але не співвідносить його з дійсністю. У цьому випадку порушується зв'язок між першою і другою сигнальними системами і створюються її (дитини) уявлення про навколишню дійсність. Фізіологічна сутність слова обумовлює такий принцип у навчанні мови і мовлення, як наочність.

У лінгвістиці виділяють такі обов'язкові властивості слова як фонетична вираженість, граматичне оформлення, семантична валентність, тобто наявність значення і здібність слова поєднуватися з іншими словами. А отже, оволодіння словом відбувається у єдності його лексичного, граматичного значень і мовної форми (звукової, морфологічної) на основі активного використання у мовленні.

Головною особливістю слова є єдність його лексичного і граматичного значень. Лексичне значення - це згустки людських знань про певні сторони дійсності, без їх засвоєння неможливе оволодіння мовленням як засобом спілкування і знаряддя мислення. У ньому вбачають співвідношення наочних образних компонентів слова з абстрактними, які узагальнюють у різних словах різне. Людина користується словами, вибираючи одне з можливих значень. Реальне використання слова завжди є процесом відбору необхідного значення з цілої системи альтернатив.

З психологічної точки зору, значення є узагальненням, яке виражає поняття. Саме у значенні слова полягає єдність мовлення і мислення. Значення є необхідною констатуючою ознакою самого слова. Значення слова є «єдність узагальнення і спілкування, комунікації і мислення» (Л.С.Виготський). Узагальнюючи предмети, слово є знаряддям абстракції, а узагальнення є найважливіша операція свідомості. Значення слова виявляється одночасно мовленнєвим та інтелектуальним феноменом. Погляд на слово як на «феномен мислення» визначає своєрідність і роль словникової роботи з дітьми. Вона тісно пов'язана з розвитком пізнавальної діяльності, із накопиченням уявлень про навколишнє життя, з формуванням елементів понятійного мислення.

Значення слова має складну структуру. З одного боку, слово є позначенням певного предмета, співвідноситься з конкретним образом предмета; з другого боку, слово узагальнює сукупність предметів. На значення слова здійснює вплив зв'язок з іншими словами. Слово набуває відтінків значення в залежності від контексту, від ситуації мовлення, від відношення того, хто говорить.

Потрібно розрізняти значення і смисл слова. Смисл - це зміст слова у мовленні, у певному контексті. Слово у мовленні може набувати різних смислових і емоційних відтінків у залежності від свого поєднання з іншими (наприклад, значення слова «легкий» у словосполученнях: легкий вантаж, легкий характер, легкий вітерець, легкий одяг). Значна роль у зміні смислу слова у мовленні належить також інтонації, З якою воно вимовляється.

Слова у мові існують не ізольовано одне від одного. Вони становлять єдину лексичну систему. Кожна лексична одиниця цієї системи пов'язана різними відношеннями з іншими одиницями як за значенням, так і за формою (синонімічні, антонімічні зв'язки, тематичні і лексико-граматичні групи). Місце слова визначається також його багатозначністю, поєднанням з іншими словами. Під час засвоєння лексики ці зв'язки починають взаємодіяти. Навколо кожного слова формуються смислові (семантичні) поля («вербальні сіті»). Оволодіння словом одночасно є процесом його «обростання» лексичними зв'язками з іншими словами. В результаті діти засвоюють і самі слова, і системні зв'язки між ними.

Дитина лише тоді буде засвоювати значення слова, коли воно буде використовуватися у словосполученнях, реченнях, зв'язному висловлюванні.

Отже, для з'ясування сутності словникової роботи важливо підкреслити, що значення слова можна визначити на основі встановлення трьох сторін:

1. співвіднесеності слова з предметом;

2. зв'язку слова з певним поняттям;

3. співвіднесеності слова з іншими лексичними одиницями всередині лексичної системи мови.

Під час корекції мовленнєвого недорозвинення розвиток словникового запасу вважається першочерговим завданням навчання дітей із ПМР. Оволодіння словником є найважливішою умовою розумового розвитку дитини. Його засвоєння вирішує завдання накопичення і уточнення уявлень, формування понять, розвиток змістовної сторони мислення, сприяє повноцінному спілкуванню, а відповідно і загальному розвитку дитини. Особливої уваги заслуговує функціональний аспект лексичної семантики, оскільки спілкування передбачає не тільки знання слів, але й уміння складати з них у процесі комунікації висловлювання, що адекватно відображують інформацію, яку хоче передати той, хто говорить. Формування свідомого ставлення до змістовної сторони лексичних одиниць і уміння використовувати їх у мовленнєвій діяльності (адекватний відбір точних і виразних засобів) підводить дитину до оволодіння словом на рівні смислу.

2

Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку в нормальному онтогенезі достатньо широко вивчені в фізіології, психології, психолінгвістиці. Лексика дитини розвивається поступово під час мовленнєвого спілкування оточуючих з дитиною і знайомства з навколишнім світом. Словник представлений у двох аспектах: пасивний словник (імпресивна лексика) - це ті слова, які дитина знає і розуміє їх значення. Активний словник (експресивна лексика) - це ті слова, які дитина використовує у спілкуванні з оточенням.

У нормі пасивний словник превалює над активним. Розуміння мовлення у дітей формується також у процесі мовленнєвого спілкування з навколишнім світом.

У розвитку словника дітей дошкільного віку виділяють дві сторони: кількісний ріст словникового запасу та його якісний розвиток, тобто оволодіння значенням слів.

Розвиток розуміння мовлення дітей узагальнено представлено в роботі Н.С.Жукової, де виділяються шість рівнів розуміння мовлення.

Рівні розуміння мовлення:

I рівень - виражена мовленнєва увага, дитина прислухається до голосу, адекватно реагує на інтонацію, впізнає знайомі голоси (3-6 міс).

II рівень - розуміє окремі інструкції у знайомих слово сполученнях, підкоряється деяким словесним командам: «Де мама?», «Дай ручку», «Не можна» (6-10 міс).

III рівень - розуміє назви окремих предметів і іграшок:

а) розуміє тільки назви предметів і іграшок (10-12 міс);

б) впізнає їх на картинках (12-14 міс);

в) впізнає їх на сюжетних картинках (15-18 міс).

IV рівень - розуміє назви дій у різних ситуаціях: «Покажи, хто спить?», «Покажи, хто сидить?»:

а) розуміє двоскладову інструкцію ( 2 роки): «Візьми хусточку, витри ніс», «Візьми чашку, дай мені»;

б) розуміє значення прийменників у звичній конкретній ситуації, у звичній ситуації починає розуміти питання непрямих відмінків: «На чому ти сидиш?», «У що ти граєш?» (2 роки 6 міс);

в) встановлення перших причинно-наслідкових зв'язків (2 роки 6 міс).

V рівень - розуміє прочитані короткі оповідання та казки (2 роки 6 міс. - 3 роки).

VI рівень - розуміє значення складнопідрядних речень, розуміє значення прийменників поза звичною конкретною ситуацією (до 4 років).

Кількісний ріст словника. Відомо (Л.С.Виготський), ЩО н основі оволодіння словом лежить вроджена реакція, безумовний рефлекс, який проявляється протягом першого року життя у вигляді крику, гукання, лепету. Ці безумовно-рефлекторні голосові реакції пов'язані з емоціями і відбивають емоційний стан дитини. Отже, до 6-8 міс. життя слово для дитини залишається лише звуковим подразником.

У кінці першого року життя (М.М.Кольцова) слово зі звукового подразника перетворюється у мовний сигнал. У сучасній методиці нормою вважається 10-12 слів до року.

Особливості становлення перших слів у дітей досліджувались багатьма авторами (М.І.Красногорський, Г.М.Ляміна, І.А.Сікорський, А.К.Маркова, О.М.Гвоздев, А.В.Захарова та інші). Більшість відмічає нерівномірний розвиток активного словника, в той час, як пасивний розвивається рівномірно і з випередженням. Перехід слів з пасиву в актив, тобто актуалізація відбувається поступово.

І.А.Сікорський усіх дітей 2-го року життя поділив на два типи:

1. мовлення здається жвавим, так як розвиток спілкування словами починається з відпрацювання точної ритмічної структури слів. При цьому звуковий склад ритмічної структури залишається досить приблизним. Дитина вимовляє «скелет» необхідного слова за його складовим складом, за наголосом і за голосовим відтінком: «тітіті», «нініка» (кірпічі, взгляніка, приклади І.А.Сікорського). У словах багато голосних, дитяче мовлення не витримує 2-х або 3-х приголосних відразу. Не відразу встановлюється і стабільний порядок складів у слові: «галавіт» (говорить);

2. мовлення здорових дітей другого типу створює уявлення безпомічного. Вони нехтують ритмікою мовлення і концентрують свою увагу на правильній вимові звуків одного зі складів, що репрезентує у мовленні дитини все слово повністю. Перші склади, які використовуються для позначення слів, складаються з приголосного та голосного звуків, або тільки з голосних, причому спочатку їх вимова нечітка («ка» - качечка, «ля» - лампа тощо).

Дошкільний вік - період швидкого збагачення словника. Його зростання залежить від умов життя і виховання, тому в літературі дані про кількість слів дошкільників-однолітків дуже різняться між собою.

Після 1 року 5 міс. збагачення активного словника відбувається швидкими темпами, і до кінця 2-го року життя він складає 300-400 слів, а до 3-х років може досягати 1500 слів. Розвиток словника в цей час відбувається в основному за рахунок оволодіння способами словотворення. Якщо дитина не володіє готовим словом, вона «винаходить» його за певними, вже засвоєними раніше правилами, що виявляється у дитячій словотворчості. Дорослі помічають і корегують самостійно утворене дитиною слово, якщо воно не відповідає нормативній мові. А якщо утворене дитиною слово не відрізняється від норми, дорослі не помічають дитячої словотворчості. Механізм цього процесу пов'язується з формуванням мовного узагальнення, з явищами генералізації, зі становленням системи словотворення. Засвоєння предметного, дієслівного словника, словника ознак відбувається паралельно з оволодінням граматичною будовою мови.

У наступні роки кількість слів, які використовує дитина, також швидко зростає, але темпи цього зростання дещо уповільнюються. До 4 років кількість слів збільшується до 1900; у 5 років досягає 2000-2500, а у 6-7 років - 3500-4000 слів.

У лінгвістичному аспекті розвитку словника спостерігається така закономірність: спочатку з'являються іменники - найперші слова використовуються у називному відмінку (саме так дорослий називає предмети, іграшки тощо), потім починає з'являтися множина іменника, знахідний відмінок. Зі збільшенням словника з'являються перші зміни форм слів за аналогією. Далі дитина починає використовувати дієслова, вигуки, деякі прислівники, які виражають різні відношення. Трохи повільніше зростає кількість прикметників, які використовуються в обмеженій кількості. Це пояснюється тим, що дорослі зазвичай приділяють недостатньо уваги знайомству з якостями, властивостями предметі». Крім цього, прикметники є більш абстрактною частиною мови. Числівники, службові слова з являються пізніше і засвоюються повільно, як і їх узгодження з іменником.

Якісний розвиток словника - розвиток значень слів, за словами Л.С.Виготського, являє собою «грандіозну складність». Лексичне значення слова - це позначення реальної дійсності: предметів (стіл, стілець, ніж), явищ (сонце, дощ, сніг), дій (малювати, читати), властивостей (солодкий, м'який), чисел (один, п'ять). Отже, значення слова - це узагальнене відображення предметного змісту.

Процес засвоєння значення слова дитиною на перших вікових сходинках іде у напрямку від чуттєвих образів до мисленнєвих узагальнень. Шлях розвитку узагальнення словом у дітей дослідила М.М.Кольцова¹. За її дослідженнями, спочатку слово виступає для дитини лише як компонент складної дії дорослого, як компонент цілої ситуації, яка включає і жести, й інтонацію, і обстановку, в якій це слово промовлене. Потім слово стає інтегруючим сигналом, проходячи декілька проміжних сходинок:

• перша ступінь інтеграції (узагальнення) - слово, яке замінює чуттєвий образ одного певного предмета, еквівалентно цьому зразку («мама» - тільки мати дитини, «лялька» -тільки ось ця лялька);

• друга ступінь інтеграції - слово замінює декілька чуттєвих образів однорідних предметів (слово «лялька» відноситься до кількох предметів, які мають спільні риси, але у чомусь і різні). Сигнальне значення слова ширше, ніж у випадку, коли воно асоціюється з чуттєвим образом тільки одного предмета, але разом з тим воно вже міні конкретне. Це лялька взагалі, стіл взагалі тощо;

• третя ступінь інтеграції - слово об'єднує декілька понять, які мають другу ступінь узагальнення (слово „іграшка», наприклад, узагальнює і ляльок, і м'ячики, і кубики тощо, слово „меблі" об'єднує стільці, столи, дивани тощо). Слово відноситься до широкого ряду різних об'єктів, його сигнальне значення дуже широко і значно віддалено від конкретних образів предметів;

• четверта ступінь інтеграції - в слові зведено багато абстракцій попередніх рівнів узагальнення (так слово «річ» утримує в собі узагальнення, які даються словам «іграшка», «посуд», «меблі», «одяг» тощо). Смисловий зміст слова дуже широкий, а його зв'язки з «чуттєвим корінням» простежується з труднощами.

Поступово у життєвому досвіді дитини формуються різноманітні рівні узагальнення предметів і дій словом, у результаті чого відображення дійсності стає широким і складним. Засвоїти ці ступені узагальнення для дитини - означає засвоїти значення слів. Спочатку відбувається засвоєння основного значення. Будь-яке використання слова у переносному значенні спочатку викликає здивування і непогодження дітей.

Особливості засвоєння значення слова дитиною розкрито в роботах Л.С.Виготського, Т.Є.Коннікової.

Значення дитячих слів динамічні. Л.С.Виготський зазначав, що одне і те саме слово при тотожності віднесеності до предметів і явищ навколишнього світу означає для дитини різного віку і різного рівня розвитку різне. Він показав, що на різних етапах за значенням слова постають різні форми узагальнення. Перші слова дітей не мають конкретного значення, вони мають дифузний і ситуативний характер. Словом дитина називає не предмет, а загальний характер ситуації, у якій вона може діяти з певним предметом (наприклад, «пака» - палиця, віник, олівець, лінійка тощо). На ранніх етапах розвитку дитини превалюють емоційно-образні компоненти. Поступово в процесі предметної діяльності та спілкування з дорослими діти засвоюють значення слів. Збільшується роль компонентів логічних. У дитини 3-5 років центральне місце займає процес оволодіння чіткою, предметною віднесеністю слів і їх конкретними значеннями, а у 5-6 років - системою так званих життєвих понять, але у яких знову ж таки домінують емоційно-образні, наочні зв'язки.

Отже, у своїй конкретно-віднесеній формі значення слова виникає раніше поняття і є передумовою його становлення.

Поняття, позначене словом, яке є узагальненим образом дійсності, зростає, поглиблюється за мірою розвитку дитини, за мірою розширення і різноманіття сфери її діяльності, збагачення кола людей і предметів, з якими вона спілкується. У процесі свого розвитку мовлення дитина перестає бути залежним від чуттєвої ситуації.

У процесі розвитку дитини слово змінює свою смислову структуру, збагачується системою зв'язків і стає узагальненням більш високого типу. При цьому значення слова розвивається у двох аспектах: смисловому і системному. Смисловий розвиток значення слова полягає у тому, що у процесі розвитку дитини змінюється віднесеність слова до предмета, системи категорій, в яку включений даний предмет. Системний розвиток значення слова пов'язаний з тим, що змінюється система психічних процесів, яка стоїть за даним словом. Для малюка провідну роль у системному значенні слова відіграє афективний смисл, для дитини дошкільного та молодшого шкільного віку - наочний досвід, пам'ять, яка відтворює певну ситуацію, для дорослого - система логічних зв'язків, включення слова в ієрархію понять. Значення слова, таким чином, розвивається від конкретного до абстрактного, узагальненого.

За мірою розвитку дитини лексика не тільки збагачується, але й систематизується. Слова нібито групуються у семантичне поле. Семантичне поле - це функціональне утворення, групування слів на основі спільності семантичних ознак. Слова не тільки об'єднуються, але й розподіляються всередині семантичного поля. Формується ядро і периферія. Ядро складають найбільш частотні слова, які мають виражені семантичні ознаки, а периферія - малочастотні слова.

Організація лексичної системності і семантичних полів, за думкою низки авторів, пов'язана з розвитком логічних операцій класифікації, серіації, які інтенсивно формуються у 6-8 років. Слова в процесі розвитку дитини групуються, об'єднуються в семантичні поля. До старшого дошкільного віку діти оволодівають лексикою й іншими компонентами мови настільки, що мова, яку вони засвоюють, дійсно стає рідною.

3

Базуючись на сучасних уявленнях про семантичну структуру слова і її розвиток в онтогенезі, а також на даних дослідження лексики у дошкільників із ПМР, розроблені спеціальні методики формування лексики у даної категорії дітей (Л.М.Єфімєнкова, В.М.Єрьоміна, І.Ю.Кондратенко, Л.В.Лопатіна, С.А.Миронова, Н.В.Серебрякова, Т.Б.Філічєва, Є.Ф.Соботович, та інші).

Завдання словникової роботи визначають, виходячи з особливостей словника дітей. Виділяють загальні та спеціальні завдання. До загальних завдань відносять:

1. збагачення словника новими словами, засвоєння дітьми раніше невідомих слів, а також нових значень низки слів, які вже є в лексиконі. Збагачення словника Відбувається за рахунок загальновживаної лексики (назви предметів, дій, ознак і якостей тощо);

2. закріплення та уточнення словника. У дітей із ПМР слово не завжди пов'язане з уявленнями про предмет. Вони часто не знають точного найменування предметів. Тому необхідне поглиблене розуміння вже відомих слів, наповнення їх конкретним змістом, на основі точного співвіднесення їх з об'єктами реального світу, подальше оволодіння узагальненням, розвиток уміння користуватися загальновживаними словами;

3. активізація словника, перехід слів з пасивного словника (словник, який дитина розуміє, пов'язує з певними уявленнями, але не використовує у власному мовленні) в активний (слова, які дитина не лише розуміє, а й активно і усвідомлено використовує у мовленні). Це відбувається у тому випадку, якщо слово буде закріплене і відтворене дитиною у мовленні. Нове слово повинне увійти в словник у поєднанні а іншими словами, щоб діти звикли використовувати їх у необхідних випадках (наприклад, запашна квітка, запашне МИЛО - це те, що добре пахне). Звертають увагу на уточнення значення слів на основі протиставлення антонімів і зіставлення слів, близьких за значенням, а також на засвоєння відтінків значень слів, на розвиток гнучкості словника, на використання слів у зв'язному мовленні;

4) вилучення з мовлення дітей нелітературних слів (діалектні, жаргонні, простомовні). Це важливо, якщо діти перебувають в умовах несприятливого мовленнєвого середовища.

До спеціальних завдань відносять: збагачення словника дітей народними образними виразами, прислів'ями, приказками, антонімами, синонімами, метафорами, епітетами, емоційною лексикою, засвоєння дітьми узагальнень, понять, переносного значення слова, формування навичок словотворення тощо.

Принципи словникової роботи визначають її характер, зміст, форми організації, методи і прийоми навчання.

1. Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, уявлень, мислення; встановлення у свідомості дитини зв'язку між фактом дійсності і словом, що означає цей факт.

В основі словникової роботи лежить чуттєвий досвід дитини, процеси відчуття і сприймання. Вони є єдиним джерелом наших знань про навколишній світ. Відчуття і сприймання психологи називають сенсорикою, сенсорним досвідом дитини, сенсорним вихованням, яке і становить суть основного принципу словникової роботи. Для того, щоб засвоїти значення слова, дитина повинна відчути якості, властивості, ознаки, побачити їх, «покуштувати», доторкнутись. У ході такого безпосереднього ознайомлення з предметами та явищами у дитини формуються уявлення про них, які потім закріплюються у словах.

2. Принцип зв'язку змісту словникової роботи з можливостями пізнання навколишнього світу, які поступово розвиваються з мисленнєвою діяльністю дітей.

Центральне місце у дошкільному віці займає ігрова та продуктивні види діяльності. В іграх з предметами, іграшками, овочами, фруктами діти знайомляться з їхніми властивостями, якостями, ознаками. Настільно-друковані ігри сприяють закріпленню родових назв і частин цілого. Рухливі та народні хороводні з текстом сприяють закріпленню слів, образних виразів. У творчих іграх закріплюється словник дітей, набутий на заняттях.

Під час трудової діяльності діти знайомляться з властивостями ґрунту, знаряддями праці, процесом праці тощо. Вони дізнаються, що земля м'яка, чорна, волога, її потрібно копати, рихлити, поливати тощо. У молодшому та середньому віці діти пізнають зміст праці переважно під час виконання окремих доручень. У старшому дошкільному віці зміст праці досить різноманітний і його можна використовувати для збагачення мови дітей новими словами та розвитку зв'язного мовлення без додаткової витрати навчального часу. Це праця в природі, господарсько-побутова праця.

У процесі образотворчої діяльності діти знайомляться з властивостями глини, фарб, пластиліну, матерії, паперу, засвоюють назви процесів (малювати, ліпити, вирізувати, вишивати тощо).

3. Принцип комплексного розв'язання всіх завдань словникової роботи у взаємозв'язку між собою (збагачення, уточнення, активізація) і з формуванням граматичної і фонетичної сторін мови, з розвитком зв'язного мовлення.

4. Принцип семантизації лексики - розкриття значень нових слів, уточнення і розширення значень уже відомих слів у певному контексті через зіставлення, підбір синонімів, словосполучень.

5. Принцип єдності навчальних, виховних і завдань словникової роботи під час виконання програмових вимог з усіх розділів програми («Малятко», «Дитина») як на заняттях, так і у повсякденному житті. Це передбачає взаємозв'язок у роботі над словником у процесі корекційних логопедичних занять та занять вихователя з інших розділів програми. Адже кожний розділ програми виховання має свою специфічну лексику, з якою дітей знайомлять на спеціальних заняттях: :і формування первинних математичних уявлень, з фізичного та музичного виховання, з ознайомлення з природою.

6. Принцип поетапності. Під час розробки методики розвитку лексичної системи враховується онтогенетична послідовність формування лексики, ступінь складності формування та характер труднощів у оволодінні лексикою дошкільниками з ПМР, послідовність вивчення лексичного матеріалу за програмою дитячого садка і загальних етапів логопедичної роботи з корекції різних вад мовлення.

Зміст словникової роботи передбачає постійне розширення, поглиблення і узагальнення знань про предметний світ. Він визначається на основі аналізу загальної програми розвитку і виховання дітей: це лексика, яка необхідна дитині для спілкування, задоволення своїх потреб, орієнтування в довкіллі, пізнання світу, розвитку і удосконалення різних видів діяльності. З цього погляду у змісті словникової роботи виділяють слова, які позначають матеріальну культуру, природу, людину, її діяльність, способи діяльності, слова, які виражають емоційно-ціннісне ставлення до дійсності.

Насамперед, це побутовий словник: назви частин тіла, обличчя, назви іграшок, посуду, меблів, одягу, предметів побуту, їжі, приміщень;

природничий словник: назви явищ неживої природи, рослин, тварин;

суспільствознавчий словник: слова, які позначають явища суспільного життя (праця людей, рідна країна, національні свята, армія тощо);

емоційно-оціночна лексика: слова, які позначають емоції, переживання, почуття (сміливий, чесний, радісний), якісну оцінку предметів (хороший, поганий), слова, емоційна значущість яких утворюється за допомогою словотворчих засобів (голосок, сонечко), утворення синонімів (прийшли - припленталися);

лексика, яка позначає час, простір, кількість.