СМПНУМ / лекція 12

Тема 12. Спеціальна методика навчання звуковимови дітей із ПМР.

1. Принципи спеціальної методики навчання звуковимови дітей із ПМР.

2. Завдання, зміст та методичні прийоми з навчання вимовної сторони мовлення.

Фонетичний рівень складає матеріальну основу мовної системи, і порушення його часто призводить до розладу інших, більш високих рівнів. Це обумовлює важливість формування вимовних можливостей, утворення такої артикуляційної бази, яка б забезпечила найбільш успішне оволодіння навичками правильної вимови.

Процес формування та розвитку звуковимови у дітей спирається на такі найбільш значущі принципи (О.Ю.Федосова):

Онтогенетичний принцип, що передбачає під час визначення послідовності роботи над звуками враховувати закономірності становлення фонематичної та фонетичної системи в онтогенезі, зокрема, закономірності появи звукових одиниць. В основу формування вимови повинна бути покладена та послідовність засвоєння звуків, яка спостерігається в нормі.

Етіопатогенетичний принцип. Визначення напрямків корекційно-логопедичної роботи з подолання порушень звуковимови, вибір методів і прийомів корекції повинні здійснюватися, виходячи з розуміння механізмів розладу у конкретної дитини (дітей).

Принцип комплексного підходу. Порушення звуковимови можуть бути як самостійними, так і проявлятися в структурі різних мовленнєвих порушень, неврологічних і психопатологічних синдромів. Це визначає необхідність комплексного впливу, який враховує характер взаємодії мовленнєвих і немовленнєвих процесів (розвиток психічних процесів, сенсорне виховання, розвиток рухової сфери). Здійснення комплексного підходу також передбачає координування діяльності логопеда та вихователів, які працюють з дітьми із ПМР.

Принцип системності. Фонетичний розвиток мовлення дитини має відбуватися в системі розвитку мови в цілому, у взаємодії усіх її сторін. Ці зв'язки повинні виражатися у взаємодії фонетичної і фонематичної підсистем (операцій) мови з іншими підсистемами. Крім цього, системний характер подолання дефектів звуковимови передбачає формування фонематичних операцій, розвиток процесів дихання, голосоутворення і артикуляції.

Принцип опори на збережені аналізатори. Між збереженими компонентами (зоровими, слуховими, кінестетичними, сприймання дотиком та іншими) потрібно формувати численні зв'язки і тим самим добиватися правильної звуковимови. Під час формування звуковимови логопед використовує зоровий показ, різноманітні відчуття на дотик (тактильно-вібраційні, температурні), звертає увагу на акустичні особливості звуків, установлює усвідомлені кінестетичні опори (відчуття в момент артикуляції положення і рухів артикуляційних органів).

Принцип врахування контексту. Дитині необхідно використовувати фонеми з урахуванням різних фонетичних умов їх реалізації. Під фонетичним (мовним) контекстом розуміють фонетичні умови реалізації певного сегмента, а саме: 1) положення звука в слові (його абсолютному початку, в кінці, або середині); 2) знаходження в сильній чи слабкій позиції в слові; 3) у сусідстві з певними звуками (місце і ряд утворення); 4) у певному типі складу (ПГ, ГП, ППГ тощо); 5) в словах «довгих» і «коротких».

Принцип послідовного, поетапного формування навичок звуковимови передбачає поступове формування вимовних можливостей. Робота над звуками складається з трьох етапів (підготовчого, первинних умінь і навичок, комунікативних умінь і навичок), кожний з яких характеризується своїми цілями, завданнями, прийомами роботи. Для автоматизації більшості звуків необхідно дотримуватися також послідовності у пред'явленні лінгвістичного матеріалу (від найпростіших складових структур до тексту).

Принцип комунікативності обумовлений основною функцією мови - комунікативною. Досягнення позитивних результатів можливе у тому випадку, коли навчання правильної звуковимови веде до розуміння, засвоєння і можливості використання вимовних навичок у різних ситуаціях спілкування.

Принцип диференційованого підходу передбачає врахування етіології, механізмів, структури мовленнєвого дефекту, рівня оволодіння звуковою стороною мовлення дитиною та її індивідуальних можливостей. Визначення рівня сформованості вимовних навичок дозволяє визначити оптимальну для кожної дитини і групи дітей послідовність роботи над звуками на різних типах порівневого лінгвістичного матеріалу, прийоми виконання завдань, види і ступінь допомоги.

Завдання, зміст та методичні прийоми з навчання вимовної сторони мовлення визначаються віковими та мовленнєвими особливостями розвитку дітей і розкриваються в роботах Г.А.Каше, О.П.Мілевської, М.А.Савченко, Т.Б.Філічєвої, Г.В.Чіркіної, Н.О.Чєвєлєвої, М.К.Шеремет та інших дослідників.

Формування вимови здійснюється на індивідуальних та фронтальних (підгрупових) заняттях. Знайомство із будовою артикуляційного апарату, розвиток моторики артикуляційного апарату шляхом використання статичних та динамічних вправ; формування цілеспрямованого струменя повітря, диференційованого дихання; розвиток фонематичного слуху на основі зорового сприймання власної артикуляції, артикуляції логопеда та мовленнєворухового аналізу; постановка та початкове закріплення відсутніх звуків відбувається насамперед на індивідуальних заняттях, які мають випереджувальний характер. їх зміст, етапи, методи та прийоми роботи дуже добре описані в підручниках з логопедії.

2.

Основними завданнями корекційного навчання звуковимови на фронтальних заняттях є:

• сформувати у дітей систему фонем, що чітко розрізняються та протиставляються одна одній;

• навчити вимовляти слова різної складової будови;

• навчити вільно користуватися набутими навичками у самостійному мовленні.

Логопедичне фронтальне заняття з формування вимови планується з урахуванням завдань і змісту кожного періоду навчання. Воно складається з декількох етапів, до кожного з яких логопед дає чітку і коротку інструкцію. Враховуючи, що на ці заняття виносять вивчення тільки тих звуків, що вимовляються правильно, на артикуляційну гімнастику витрачають не більше 3-х хвилин. Передбачається поступове ускладнення завдань для розрізнення мовленнєвих звуків. Особливістю цих занять є поступове відпрацювання наявних або раніше пройдених граматичних категорій на основі лексичного матеріалу, що насичений звуками, які вивчають і які правильно вимовляються дітьми.

Зміст фонетичних занять включає в себе:

1. Уточнення артикуляції та закріплення правильної вимови звуків, які були поставлені на індивідуальних заняттях або від початку вимовлялись правильно.

2. Засвоєння слів доступної звуко-складової структури на матеріалі звуків, що вимовляються правильно.

3. Розвиток фонематичного сприймання на основі чіткого розрізнення звуків за ознаками: голосний - приголосний, глухий - дзвінкий, твердий - м'який тощо.

4. Формування навичок звукового аналізу та синтезу слів доступної звуко-складової структури.

Послідовність і строки вивчення звуків можуть варіюватися в залежності від індивідуальних виявлень дефектів у дітей.

Як правило, не викликають значних труднощів у вимові голосні звуки, а також приголосні звуки п, т, к, в, ф, м, х. Вони можуть бути використані у якості повноцінної опори для розвитку чіткого фонематичного сприймання, а також для виховання навички вимови ускладнених складових структур.

Звуки, які віднесені до більш складних для вимови - б, д, г, ґ, с, з, ш, ж, ц, дз, ч, дж, й, л, р та їх існуючі м'які пари - потребують відпрацювання артикуляції, автоматизації у різних позиціях і уточнення їх сприймання на слух.

Робота з формування фонематичних уявлень передбачає певну послідовність: від чіткого сприймання фонем, які діти вимовляють правильно (типу п, т, к), до розрізнення звуків, які різко відрізняються артикуляційними укладами, і поступово до диференціації звуків, близьких за акустико-артикуляційними ознаками (с - з, с - ш тощо).

Одночасно проводиться робота з розвитку фонематичного сприймання.

Починається ця робота на матеріалі немовленнєвих звуків і поступово охоплює звуки мовлення, які діти вимовляють правильно, а потім ті звуки, які ставлять (або коригують) і вводять у самостійне мовлення. Крім цього, обов'язково працюють над розвитком слухової уваги та пам'яті, що дозволяє досягти більш ефективних та швидших результатів розвитку фонематичного сприймання.

Н.О.Чєвєлєва¹ роботу з розвитку у дітей здібності диференціювати фонеми умовно поділяє на шість етапів:

I етап - впізнавання немовленнєвих звуків;

2. етап - розрізнення однакових слів, фраз, звукоком-плексів і звуків за висотою, силою та тембром голосу;

3. етап - розрізнення слів, близьких за звуковим складом;

4. етап - диференціація складів;

V етап - диференціація фонем;

VI етап - розвиток навичок елементарного звукового аналізу.

Але перш ніж вчити дітей чути звуки, розрізняти їх між собою, виділяти на слух будь-який звук із складу слова, необхідно сформувати у них уявлення про значення самого слова «звук». Первинне навчання необхідно організовувати на матеріалі немовленнєвих звуків. Логопед демонструє звуки неживої природи (шурхіт паперу, стук у двері, переливання води тощо), музичних інструментів, іграшок, просить прислухатися до звуків живої природи (шелест листя, спів птахів тощо). Визначають, що звуки можна почути. Звертають увагу на причину утворення звуків, навчають розрізняти їх, самостійно видобувати і змінювати їх силу та голосність.

Поняття «мовленнєвий звук» первинно відпрацьовують на матеріалі голосних звуків, застосовуючи різні ігрові прийоми. Важливо дітям показати різницю у способах утворення немовленнєвих та мовленнєвих звуків. Звертають увагу на артикуляцію голосних звуків, дають відчути вібрацію гортані під час їх співу. Визначають, що мовленнєві звуки ми не тільки чуємо, але й самі вимовляємо. Вводиться термін «голосні звуки». Ознайомлення з голосними продовжується на занятті з теми «Голосні звуки».

Аналогічно проводиться робота з ознайомлення з приголосними звуками і введення терміна «приголосні звуки» в активний словник дітей.

Дітям також дають поняття «твердість-м'якість», «глухість - дзвінкість», оскільки за цими ознаками співвідноситься більшість приголосних фонем української мови. Ця робота починається на індивідуальних заняттях на етапі постановки звуків і продовжується на фронтальних, де виховуються узагальнені уявлення про органи артикуляції і основні диференціальні ознаки - спосіб і місце утворення звука. Успіх у оволодінні диференціальними ознаками досягається при максимальній опорі на кінестетичні та слухові відчуття.

У процесі підготовки дітей до елементарних навичок звукового аналізу і синтезу дітей необхідно навчити виділяти звук із ряду інших звуків, склад із заданим звуком із ряду інших складів, визначати наявність звука в слові, голосний на початку слова в позиції під наголосом і початковий приголосний.

Діти вправляються у відтворенні звукового ряду, визначають порядок і кількість звуків у ньому (ау - ау).

Заняття з виховання звукової культури важливі і для підготовки дітей до навчання грамоти, оскільки на цьому етапі постають завдання не тільки правильно чути і вимовляти звуки, а і навчитися аналізувати звуковий склад слова, а потім співвідносити звуки з буквами.