Тема 10-11: Дислексія як форма порушення писемного мовлення

План

1. Визначення поняття „дислексія”.

2. Психофізіологічні механізми процесу читання. Операції процесу читання.

3. Дислексія та порушення зорово-просторових функцій.

4. Дислексія та порушення когнітивних функцій.

5. Дислексія та порушення усного мовлення.

6. Симптоматика дислексії.

7. Класифікація дислексій.

1. Визначення поняття „дислексія”

В сучасній літературі для визначення порушень читання використовують терміни: «алексія» - для визначення повної відсутності читання; «дислексія», «дислексія розвитку», «ево­люційна дислексія» - для визначення часткового порушення процесу оволодіння читанням, на відміну від тих випадків, коли акт чмчиннл розпадається внаслідок уражень кори головного мо:ису, тобто при афазіях. Формулювання діагнозу звичайно залежить від професійної приналежності фахівця: один і той же стан педагог визначить як «специфічне порушення читан­ня» (specific reading disability), а лікар - «дислексія розвитку» (developmental dislexia). Західні дослідники зазвичай вклю­чають у коло дислексій і порушення письма, термінологічно не виділяючи останні.

В Міжнародній класифікації хвороб (ICD - 10) дислексія визначається як «специфічне порушення читання».

В логопедичній літературі дають таке визначення дис-лексії: дислексія - часткове порушення процесу оволодіння читанням, яке обумовлене несформованістю (порушенням) вищих психічних функцій та проявляється в численних помил­ках, які стійко повторюються під час читання (Р. Лалаєва, 1989).

Психологічне визначення дислексії звучить таким чином. Під дислексію розуміють стани, основним порявом яких є стійка вибіркова нездатність оволодіти навичкою читання, не зважаючи на достатній для цього рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку, відсутність порушень слухового та зо­рового аналізаторів та оптимальні умови навчання. Основним порушенням при цьому є стійка нездатність оволодіти складоз-литтям і автоматизованим читанням цілими словами, що часто супроводжується недостатнім розумінням прочитаного. В ос­нові розладу лежать порушення специфічних церебральних процесів, що в цілому складають основний функціональний ба­зис навички читання (О.Корнєв, 1997).

Синдром дислексії включає, крім вищезазначеного основ­ного симптома, явища емоційно-вольової незрілості, симптомо-коплекс сукцесивної недостатності, церебрастенічні порушен­ня, специфічні порушення психічних процесів.

У західній педагогічній літературі до вибіркових, специ­фічних порушень читання слід відносити випадки, коли «вік читання» (геасііщу а£е) відстає від «розумового віку» (тепіаі а£е) на 20% і більше або на 2 і більше класи (МукІеЬиз* Н., 1973). Важливою діагностичною ознакою дислексії є наявність дисо-ціацій між загальним рівнем розумового розвитку та відповід­ним йому очікуваним рівнем техніки читання, з одного боку, та реальною сформованістю даної навички - з другого. Ця ознака включається майже у всі існуючі визначення дислексії та, на­певно, є найбільш надійним діагностичним критерієм.

Дислексія, як і дисграфія є досить поширеним порушен­ням. В європейських країнах відмічається, за даними різних авторів, до 10% дітей з дислексіями, які мають нормальний інте­лект: за.даними З.Матейчека - 2-4%, за даними Б.Хальгрена -до 10%. За даними Р.Беккер, порушення читання спостеріга­ються у 3% дітей початкових класів масової школи, в школах для дітей із тяжкими вадами мовлення ТВМ кількість дітей з дислексію досягає 22% . За даними О.Корнєва (1997), дислек­сія спостерігається у 4,8% учнів 7- 8-літнього віку. В школах для дітей із ТВМ та із затримкою психічного розвитку дислексія виявлена у 20-50% випадків. За даними Р.Лалаєвої (1989), у перших класах допоміжної школи порушення читання спос­терігаються у 62% учнів. У хлопців дислексія зустрічається в 4,5 разів частіше, ніж у дівчат.