- •5. Загальна характеристика освітніх технологій.
- •8. Педагогічна культура вчителя: сутність та її складові.
- •6. Сутність, основні ідеї педагогіки співробітництва.
- •9. Характеристика методів формування досвіду поведінки
- •10. Сутність процесу виховання, його особливості. Проблема мети виховання та розвитку особистості. Державна національна програма "Освіта" про національне виховання.
- •12. Актуальні проблеми виховання.
- •13. Методи виховання
- •11. Закономірності виховання
- •14. Дати аналіз принципів процесу виховання (принц гуманізму, вих в діял та спілкув,цілісн)
- •15. Формування моральної культури учнів.
- •16. Громадянське виховання
- •17. Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні.
- •18. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
- •19. Спільна виховна робота школи та сімї.
- •20. Формування естетичної культури учнів. В.О.Сухомлинський про естетичне виховання учнів.
- •22. Трудове виховання і професійна орієнтація учнів. Формування економічної культури учнів.
- •21. Правове виховання
- •23. Розумове виховання
- •24. Фізичне виховання школярів: мета, завдання, зміст і форми роботи.
- •25. Сутність і шляхи особистісно-орієнтовного виховання.
- •26. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми
- •27. Виховна робота класного керівника: зміст, напрями, форми.
- •28. Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи
- •29. Педагогічна майстерність: поняття, її складові. Розкрити сутність і компоненти педагогічної техніки.
- •30. Педагогічне спілкування: поняття, види. Визначити правила педагогічного спілкування.
- •31. Актуальні проблеми дидактики середньої школи.
- •32. Процес навчання, його особливості і функції.
- •33. Методи навчання, їх функції. Обґрунтувати різноманітні підходи до класифікації методів.
- •34. Дидактичні погляди Сухомлинського
- •35. Способи організації навчальної діяльності школярів на уроці. Групова робота на уроці. Взаємонавчання учнів.
- •36. Проаналізувати догматичну, пояснювально-ілюстративну технології навчання.
- •37. Загальна характеристика технології програмованого навчання. Особливості навчання за допомогою комп'ютера. Дистанційне навчання.
- •38. Проблемне навчання
- •39. Свідомість і активність учня як принципи навчання.
- •40. Сутність принципів науковості освіти і зв'язку з життям. Шляхи їх реалізації в процесі навчання.
- •41. Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні
- •42. Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
- •44. Принцип оптимізації навчального процесу
- •43. Принцип наочності навчання
- •45.Форми організації навчання
- •46. Нестандартні уроки
- •47. Сутність принципу виховуючого навчання, шляхи його реалізації на уроці.
- •49. Обґрунтувати принцип систематичності і системності в навчанні.
- •48. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів та його функції
- •50. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок: сутність, шляхи реалізації на уроці.
- •51. Самостійна робота учнів
- •1) Визначити її місце в структурі уроку;
- •52. Загальна характеристика модульно-рейтингової системи навчання.
- •58. Організація домашньої роботи школярів.
- •53. Загальна характеристика розвивального навчання
- •54. Характеристика методів навчання в залежності від характеру пізнавальної самостійної діяльності школярів. Оптимальний вибір методів.
- •55.Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв'язок педагогіки з іншими науками
- •56. Словесні, наочні, практичні методи навч.
- •5. Педагогічна діяльність педагога
- •57. Практикуми, семінари, екскурсії, як форма навчання
17. Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні.
Методи виховання - це способи та прийоми спільної взаємозв'язаної діяльності вихователів і вихованців, яка спрямована на оволодіння духовними знаннями, навичками та уміннями, нормами та правилами вихованої поведінки, різнобічний і гармонійний розвиток особистості, формування загальнолюдських, національних і професійних якостей, що визначені цілями виховання та необхідні для повноцінної життєдіяльності. Прийом виховання — це своєрідна частина, деталь методу виховання, потрібна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної виховної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу. Способи виховання — це конкретні форми організації життєдіяльності вихованців, що мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження. Засоби виховання — це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються для вирішення виховних завдань. (Г. І. Щукіна) — виокремлюють такі їхні групи: методи формування свідомості особистості; методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки; методи стимулювання поведінки й діяльності. Класифікація: І група — методи безпосереднього виховного впливу; ІІ група — методи опосередкованого виховного впливу; ІІІ група — методи самовиховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість. Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистісній корисності певного типу поведінки; формують готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяльність. До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є приклад. Застосовуються методи формування свідомості у комплексі з іншими методами. Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду, диспут і метод позитивного прикладу. Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку. Основною функцією цього методу є те, що він слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять. Друга функція методу — збагачення морального досвіду школярів досвідом моральної поведінки інших людей.
18. Загальна характеристика дитячого колективу і шляхи його формування.
Гурт підлітків забрався в дачний будинок і виніс приймач. Чи можна назвати цей гурт колективом? Щоб відповісти на питання, необхідно знати істотні ознаки колективу. Беручи за основу визначення А.С. Макаренка, педагоги вважають, що дитячий колектив — це стійке об'єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, спільну діяльність, спрямовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками взаємної відповідальності. Це визначення дає підстави для відповіді на поставлене запитання. Значення дитячого колективу для кожного школяра в тім, що він є своєрідною ланкою, що зв'язує між собою суспільство і особистість. Це мікросередовище, яке сприяє перетворенню норм і ціннісних орієнтацій суспільства в норми, цінності даної конкретної особистості. В дитячому колективі дитина набуває практики спілкування. Колектив сприяє реалізації мети виховання — всебічному розвитку особистості: розвитку організаторських здібностей, умінню розумно поєднувати особистісні інтереси та інтереси оточуючих однолітків, молодших школярів, учителів. У колективі відбувається процес взаємного збагачення, розвиток його членів, тому що кожен з них приносить до колективу свій індивідуальний досвід, здібності, інтереси і одночасно освоює те, що несуть інші. В дитячому колективі в сумісній діяльності здійснюється обмін інформацією, розвивається здатність розуміти стан, мотиви вчинків інших і відповідно на них реагувати. Так формується симпатія, чуйність. У колективі, якщо діти об'єднані цікавою змістовною діяльністю, дружніми відносинами, у його членів формується почуття душевного комфорту, психологічної захищеності, що в свою чергу, сприяє виявленню творчої ініціативи, почуття гордості, радості. Дитячий і в тому числі класний колектив є ареною самовираження і самоствердження особистості. Колектив повинен відкрити кожній дитині шлях до осмислення себе як особистості. Дитина прагне до визначення колективом її гідності, закріпленню певних позицій в колі однолітків. І якщо учень не вписується в систему позитивних відносин у колективі, не відчуває любові, поваги, він займає в ньому пасивну, нейтральну позицію або протидіє колективу, що досить часто веде до того, що окремі школярі намагаються завоювати увагу, популярність у колективі негативними вчинками, займаючи позицію шута в класі, грубіяна, бешкетника, тобто вони виходять з-під впливу колективу, він перестає бути для них виховуючим фактором, відбувається конфронтація з однолітками, учителями, батьками, замкненість у собі та ін. Не отримуючи любові, порозуміння вдома, у школі, діти ідуть на вулицю, їх охоплює озлобленість, розчарування. Вони шукають самореалізації в різних групах, які можуть вплинути як позитивно, так і негативно. Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимчасові, одновікові й різновікові. Первинний колектив характеризується тим, що його члени знаходяться в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. А.С. Макаренко вважав, що оптимальна кількість членів колективу не може бути меншою за 7 і більшою за 15 чоловік Колектив класу — одна із форм первинного учнівського колективу, хоч і з великою кількістю людей, що вимагає особливої уваги вихователя. Класний колектив входить у загальний шкільний, і між ними повинен бути тісний зв'язок. Формами цього зв'язку можуть бути: спільна трудова діяльність, загальношкільні заходи (диспути, вечори, конференції), шефство старших над молодшими, суспільні дитячі організації, заняття в гуртках, секціях тощо.