38. Проблемне навчання

Розвиток науки, виробництва потребують масової підготовки людей, які відрізняються активністю, самостійністю, творчими здібностями. Найбільш відповідає цим потребам проблемне навчання.

основними завданнями проблемного навчання є:

• розвиток мислення, здібностей учнів, їх творчих умінь;

• виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити й вирішувати нестандартні проблеми;

• засвоєння учнями знань, умінь, які самостійно здобуті в ході активної пізнавальної діяльності.

Проблемне навчання - це така організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, визначенні учнями проблем і їх самостійному або за вимогою вчителя розв'язанні.

Проблемна ситуація - це ситуація, яка виникає в результаті організації вчителем взаємодії учня з пізнавальним об'єктом, завдяки якому виявляється пізнавальне протиріччя. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним ускладненням і потребою у вирішенні пізнавального протиріччя.

Проблема - це такий різновид питання, відповідь на яке не має в набутому досвідові суб'єкта і тому вона потребує відповідних практичних і теоретичних самостійних цій, які відрізняються від простого інформаційного пошуку.

шляхи утворення проблемних ситуацій

1. Спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, протиріччя.

2. Спонукання до вибору правильного варіанта відповіді та обґрунтування.

3. Перехід від поодиноких фактів до узагальнень.

4. Зіставлення суперечливих фактів, явищ.

5. Вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв'язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності та ін.

Отже, проблемна ситуація для людини виникає, якщо в неї є пізнавальні потреби та інтелектуальні можливості розв'язати задачу при наявності утруднення, суперечності між старим і новим, відомим і невідомим, умовами і вимогами.

Схематично можна виділити основні етапи вирішення проблеми:

• виявлення протиріч, створення проблемної ситуації, її усвідомлення суб'єктом;

• виділення проблеми, її формулювання на основі аналіз; ситуації;

• висунення гіпотез, пошук засобів розв'язання;

• аналіз гіпотез, установлення шляхів вирішення проблеми;

• перевірка правильності вирішення,

• самостійне оперування набутими знаннями.

39. Свідомість і активність учня як принципи навчання.

Успіх процесу навчання значною мірою залежить від ставлен­ня школярів до засвоєння знань, мотивів навчально-пізнавальної діяльності. Ю.К. Бабанський для їх розвитку радить: а) роз'яснювати школярам громадську і особисту значущість навчання не лише для розвитку науки, а й для творчої діяльності у сфері матеріального виробництва; б) навчати учнів виявляти наполегливість, силу волі; в) заохочувати виконання завдань підвищеної трудності; г) чітко визначати цілі, завдання, форми звіту, критерії оціню­вання;

д) навчати школярів пред'являти вимоги до себе, щоб заохочу­вати їх до самовиховання обов'язку, відповідальності тощо. Розв'язання цих завдань нерозривне з формуванням у школя­рів пізнавальної активності та самостійності. Активність школярів у навчанні знаходить вияв у їх ставленні до пізнавальної діяльності: стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного до­свіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності, а також в якості діяльності, яка здійснюється шляхом вибору оптимальних шляхів досягнення мети пізнання. Головна мета активізації — вдосконалення якості навчально-виховного процесу в школі, яка досягається формуванням актив­ності й самостійності учнів, що вимагає певної організації спільної діяльності учнів і вчителя. Активізація пізнавальної діяльності потребує використання різних методів, способів, форм навчання, які стимулюють школярів до виявлення активності і самостійнос­ті. Для цього необхідно, щоб об'єкт пізнання був залучений до сфери діяльності школяра і діалектична взаємодія між ними ство­рювала б умови прояву активності і самостійності особистості. На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен: «захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, до­кази, використовувати набуті знання; задавати питання вчителю, товаришам, з їх допомогою з'ясову­вати незрозуміле, заглиблюватися в процес пізнання; рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вно­сити творчі корективи, давати поради;

ділитись своїми знаннями з іншими; допомагати товаришам у труднощах, пояснювати їм незрозу­міле; виконувати завдання-максимум, розраховані на читання додат­кової літератури, першоджерел, на довгочасні спостереження (зрос­тання рослин, звички тварин, вирощування кристалів та ін.); знаходити не єдине рішення, а декілька самостійних; практику­вати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих; здійснювати самоперевірку, аналіз особистих пізнавальних і практичних дій. Активізації пізнавальної діяльності школярів сприяє також захоплений виклад навчального матеріалу (новизна, історизм, показ сучасних досягнень науки, практичного значення науко­вих знань та ін.). При цьому інтерес формується не шляхом відхилення від змісту основного матеріалу, а за рахунок роз­криття тих боків, до яких повинна бути привернена увага учнів у першу чергу.