45.Форми організації навчання

Організаційна форма - поняття, яке належить до таких, що менш за все піддається визначенню..

У деяких підручниках визначення поняття "організаційна форма" підмінюється характеристикою класно-урочної форми.

Увага до організаційних форм навчання і до визначення поняття необхідна, бо поза будь-якої організаційної форми навчання не буває

суттєвими ознаками поняття "організаційна форма" є:

• характер спілкування;

• розподіл навчально-організаційних функцій;

• добір і послідовність ланок навчальної роботи;

• режим - часовий і просторовий.

Таким чином, форми навчання визначаються як цілеспрямована організація взаємодії вчителя і учнів, що характеризується розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи, режимом - часовим і просторовим.

Найстаріша форма навчального процесу - індивідуальне навчання. Воно переважало і в Давній Греції. Його зміст полягає в тому, що учень виконує учбові завдання індивідуально, користуючись при цьому безпосередньою допомогою викладача (або вивчення підручника). Це найефективніше навчання, тому що дозволяє враховувати особливості розвитку дитини. суттєві недоліки: воно потребує значних матеріальних витрат, учень не має можливості співпрацювати зі своїми однолітками.

У середньовічній школі широкого розповсюдження отримало індивідуально-групове навчання. Але групи буди непостійними, навчались діти з різним рівнем знань, неоднакові за своїм віком та розвитком.

Зростання міст, розвиток торговельних відношень, промисловості вимагали вдосконалення навчання, яке сприяло б встановленню класно-урочної системи організації навчальної діяльності, Вперше чіткий розподіл на класи здійснив видатний педагог-гуманіст Я.Штурм (1507-1589) в Страсбурзькій гімназії, де він розподілив учнів на дев'ять класів.

Для кожного класу була розроблена програма. Наприкінці річного курсу проводився екзамен. На чолі кожного класу стояв окремий викладач, який об'єднував у своїх руках все навчання. Але вся програма підпорядковувалась одній меті - забезпеченню гарного знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Близько чотирьохсот років класно-урочна система діє, вдосконалюється за участю тисяч учителів і видатних учених-педагогів.

Ідея Я.А.Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших отримала розповсюдження в Англії в кінці XVIII - на початку XIX століття і дістала назву белл-ланкастерської системи навчання. На початку XX століття знову була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної системи навчання. У 1909 р. американська вчителька Еллен Паркхерст запропонувала будувати всю навчальну роботу у відповідності до так званого Дальтон-плану. Заняття за Дальтон-планом виключають класи, колективну роботу вчителя з учнями. Замість класів використовувалися лабораторії, в яких були зосереджені необхідні книги, таблиці, прилади, якими діти могли користуватися в процесі індивідуальних занять. У разі труднощів можуть звертатися за допомогою до вчителя. Вчитель давав кожному учневі індивідуальне завдання, орієнтовний план на день, пропонував раціональні методи виконання цього завдання. Виконавши завдання, учень складає залік і отримував наступне завдання. Інтенсивність, швидкість праці залежали від самих учнів, тому кожний просувався вперед індивідуальними темпами.

У кінці XIX ст. у США з'явилася батавська система, яка передбачала розділення всього навчання на дві частини. Перша - проведення звичайних уроків, на яких учитель працював з усім классом. Друга частина - індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають і мають труднощі в засвоєнні матеріалу, або з тими, хто бажає і може більш глибоко вивчати запропонований матеріал.

Концепцію диференціації навчання втілила мангеймська система. Доктор Йозеф Антон Зіккінгер (1858-1930) запровадив її в Німеччині, у Мангеймі.

Він поділив дітей на 4 групи: 1) основні класи - для дітей, що мають середні здібності (50-60%); 2) класи - для учнів малоздібних, які, звичайно, не закінчують школу (20-30%); 3) допоміжні класи - для розумово відсталих дітей (2-2,5%); 4) класи - для обдарованих (20-25%). З них 1,2% - високообдаровані.

В американській школі застосовується і така форма як план Трампа, який відводить 40% часу на навчання учнів у великих групах (100-150 чоловік), 20% - на навчання у малих групах (10-15 чоловік), та 40% відводить на самостійну роботу. Урок як форма організації навчання

Урок - це така організаційна форма навчальної роботи в школі, при якій учитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання.

Типологія уроків

За дидактичною метою і ланками процесу навчання можна визначити такі типи уроків:

1 тип. Урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру;

2тип. Урок закріплення, удосконалення, узагальнення, систематизації наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру;

3тип. Урок засвоєння інтелектуальних і практичних способів діяльності (інтелектуальних і практичних умінь і навичок);

4тип. Урок закріплення, удосконалення і узагальнення інтелектуальних і практичних способів діяльності;

5 тип. Уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти;

6 тип. Урок з декількома різнозначними дидактичними завданнями (комбіновані уроки).

Структура уроку

Оскільки урок є певною педагогічною системою, під структурою уроку слід розуміти функціональні зв'язки і логічні відношення між його елементами: організаційний елемент, постановка мети уроку, мотивація мети, актуалізація опорних знань, підготовка школярів до сприйняття навчальної інформації, організація сприйняття, закріплення вивченого, домашнє завдання, перевірка і оцінка знань тощо.

Дидактичний елемент являє собою логічно завершений процесуальний відрізок уроку, що характеризується власним конкретним дидактичним завданням, конкретним фрагментом змісту освіти, певними методами навчання, формами організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, конкретним реальним результатом.

Організаційний елемент уроку.

Повідомлення учням про тему, мету і завдання уроку.

Мотивація мети.

Вивчення нового матеріалу.

Закріплення

Перевірка засвоєного, контроль

Домашнє завдання.

Варіанти сполучень елементів уроку здійснюються в певній залежності від його мети, завдань, змісту, методів, прийомів навчання, рівня підготовки школярів.

Наведемо орієнтовну структурну побудову уроків різних типів.

Урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності:

організація початку роботи;

• повідомлення про тему, мету, завдання уроку;

• мотивація мети;

• при необхідності актуалізація опорних знань;

• організація сприйняття й осмислення нової інформації;

• закріплення (при необхідності);

• перевірка розуміння;

• підведення підсумків;

• домашнє завдання.

Урок засвоєння інтелектуальних і практичних засобів діяльності:

• організація початку роботи;

• повідомлення теми, мети, завдань уроку;

• мотивація мети;

• актуалізація опорних знань;

• виконання різноманітних вправ за допомогою вчителя;

• самостійне виконання школярами вправ як центральна ланка уроку;

• перевірка виконаного, підведення підсумків;

• завдання додому.

Уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти:

організація початку роботи;

• повідомлення теми, мети, завдань уроку;

• мотивація діяльності;

• перевірка знань, умінь, навичок різними методами;

• підведення підсумків;

• завдання додому.

Комбінований урок:

• організація початку роботи;

• повідомлення мети, завдань уроку;

• мотивація (на різних етапах);

• перевірка виконання домашніх завдань;

• підготовка до засвоєння нового матеріалу;

• при необхідності - актуалізація опорних знань;

• організація сприйняття та осмислення нової інформації;

• закріплення, виконання вправ за зразком;

• застосування знань і способів діяльності шляхом розв'язання пізнавальних завдань, проблем;

• узагальнення вивченого на уроці і введення його в систему раніше засвоєного;

• контроль та самоконтроль за результатами навчальної діяльності.

Якість уроку визначає не скільки структура уроку і тип його, стільки особливість учителя, який організує урок.

Останнім часом у педагогічній літературі широко вживається поняття "нетрадиційний урок", "нестандартний урок". До них відносяться: інтегровані, коли вивчається матеріал декількох тем одним блоком; міжпредметний, який об'єднує споріднений матеріал декількох предметів; урок-есе; театралізований урок; урок-конкурс; урок-аукціон; урок КВК; урок-телеміст; урок - прес-конференція; урок-ділова гра; урок-концерт; урок-вечорниці; урок-суд; урок-практикум; урок-семінар; урок-екскурсія; урок-діалог; урок-гра "Поле чудес"; урок-брейн-ринг тощо.

На основі аналізу наукової літератури та досвіду проведення нетрадиційних уроків учителями можна визначити дві основні групи таких уроків: 1) "пульсуючі", тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна (урок-диспут, уроки-семі-нари, уроки-конференції); 2) "нестандартні уроки", які відзначаються оригінальністю їх організації та проведення. Вони в основному виникли в останні роки під впливом засобів масової інформації - телебачення, радіо (урок-КВК, урок - "Слідство ведуть знавці").

Основні вимоги до уроку

У систематизованому вигляді вимоги до уроку можна знайти у працях В.О.Онищука, який виділяє такі групи:

1. Виховні вимоги, які передбачають реалізацію виховних функцій:

• єдність морального, етичного, трудового виховання, формування світогляду, політичної культури школяра;

• формування ініціативи, відповідальності, сумлінності, працелюбства;

• вироблення звички до систематичної праці, дисципліни тощо.

Дидактичні вимоги, які полягають:

• у реалізації принципів навчання;

• у чіткому визначенні мети, завдань навчання.

• в організації роботи.

• урок повинен мати творчий характер.

• у забезпеченні зворотного зв'язку, що дозволяє учителю впливати на хід навчального процесу, коригувати його.

Психологічні вимоги. Вчитель повинен враховувати психологічні особливості учнів, їх реальні навчальні можливості, стимулювати позитивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності, формуючи позитивну мотивацію учнів.

Гігієнічні вимоги.

В цілому підвищенню ефективності уроку сприяє:

• підсилення цілеспрямованості в діяльності вчителя та учнів;

• здійснення організаційної чіткості уроку, інтенсифікації навчально-виховного процесу;

• формування в учнів позитивних мотивів навчання;

• розвиток активності, самостійності, творчого мислення школярів;

• оптимізація навчально-виховного процесу;

• навчання школярів прийомам навчальної роботи;

• здійснення індивідуального підходу в навчанні;

• оперативність отримання інформації про засвоєні учнями знання, вміння, навички;

• творча атмосфера в педагогічному колективі, яка включає:

• підготовка вчителя до уроку, включає загальну підготовку, попередню і безпосередню. Попередня підготовка передбачає планування роботи (тематичне, календарне). Безпосередня підготовка уроку, передбачає написання плану, конспекту його проведення;

• вміння вчителя аналізувати свої та чужі помилки, що є умовою підвищення кваліфікації.