13. Методи виховання

Удосконалення навчально-виховного процесу в школі пов'язане з пошуками оптимальних методів виховання особистості школяра.

Методи виховання - це способи взаємодії педагогів, вихованців, сім'ї та інших суб'єктів виховання, внаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей школяра, його переконань, почуттів, навичок, поведінки та ін.

Прийоми виховання - складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах.

Методи виховання слід відрізняти від засобів виховання.

Засоби - те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети, твори духовної і матеріальної культури;слово вихователя, різноманітні види діяльності: навчання, гра, художня самодіяльність, спорт; конкретні заходи: вечори, політінформації, збори.

М.І. Болдирев називає три групи методів:

1. методи переконання;

2. методи організації життя і діяльності учнів;

3. методи стимулювання діяльності і поведінки.

У багатьох підручниках і навчальних посібниках автори визначають три групи методів:

1. методи формування свідомості;

2. методи організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки;

3. методи стимулювання і гальмування поведінки.

В.Т. Рогожкін виділяє групу методів виховання почуттів. Серед них автор називає методи:

1. спеціального опору на емоційність змісту, знаходження в ньому духовно близького, істотно важливого, рідного для школяра з метою збудження і розвитку в нього моральних почуттів;

2. вплив на почуття школяра шляхом виразності викладу, мовлення, міміки, жестів педагога;

3. залучення школярів до активної навчальної і позакласної діяльності, що забезпечує переживання, радість пізнання, творчості, творіння;

4. вплив на почуття школярів емоційністю обстановки;

5. вплив на почуття школярів емоційністю стосунків між ними, вчителями, батьками, оточуючими людьми;

6. збудження почуттів фізичним впливом на дитину (тактильний метод). Наприклад, ласкавий дотик.

Найчастіше користуються класифікацією Т.Є.Конникової: методи формування свідомості, методи формування досвіду поведінки, методи стимулювання і корекції поведінки школярів.

Методи стимулювання і корекції поведінки

Головні методи цієї групи - заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності їжачників учнів.

Заохочення - це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах.

Заохочення буде позитивним за певних умов:

1. його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки.

2. своєчасність заохочення;

3. дотримання міри в заохоченні

Покарання - вплив на особистість школяра, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи учнів дотримуватися цих норм. Призначення покарання - виховувати у школярів уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.

Такі видатні педагоги як І.Песталоцці, Л.М.Толстой, В.О. Сухомлинський вважали, що справжнє виховання може бути без покарання. Проте А.С, Макаренко писав: "Дивна річ, педагоги бояться навіть самого слова "покарання".

Розумна система покарань не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську гідність, уміння опиратися спокусі і поборювати її.

В останні роки різні форми покарання використовуються в практиці роботи школи. В основному це покарання, пов'язані:

1. з накладанням додаткових обов'язків;

2. втратою або обмеженням певних прав;

3. вираженням морального осудження в різних формах.

Вимоги до використання покарання:

1. слід враховувати:

• ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і причини, які його викликали;

• стан того, хто завинив, його ставлення до сім'ї, колективу, вчителя, школи, свого вчинку;

• особистість вихователя, його стосунки з дітьми;

поєднувати вимогливість і повагу до особистості школяра, покарання з переконанням;

дотримуватися педагогічного такту;

виявляти справедливість у використанні покарань;

уникати колективних покарань;

не карати за неуміння (воно знімається навчанням); нерозуміння (треба пояснити).

Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню людини до засудження її вчинків. Психотерапевт В, Леві сформував "правила" покарання:

1. Воно не повинно зашкоджувати здоров'ю - ні фізичному, ні психічному.

2. Якщо є сумнів: карати чи не карати - не карати.

3. За одну провину - одне покарання. Якщо провин багато, покарання може бути суворим, але лише одне. І щоб не відбулося, не слід позбавляти дитину похвали, нагороди, яких вона заслуговує.

4. Недопустиме покарання із запізненням.

5. Дитина не повинна страхатися покарання. Вона повинна більш боятися засмучення батьків, близьких.

6. Не принижувати дитину.

7. Якщо дитину покарали, отже її простили.

Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках школяра. Цьому може сприяти великодушне пробачення, сутність якого в тому, що того, хто здійснить недостойний вчинок, мовби пробачають за тієї причини, що людина не може усвідомити те, що вчинила, або припинити це ("Якщо ти вважаєш, що це так, то хай так і буде, проте мені жаль..."). Цей прийом має силу в роботі із старшими підлітками, юнаками.

До цієї ж групи належить прийом витискування, який застосовується з метою викликати у школяра інший, більш сприятливий стан, який замінив би негативні переживання, тобто здійснюється переключення учня.

Прийом ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого стану суб'єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що відбувається, що приводить до самоосмислення суб'єктом своїх дій..

Прийом вдаваної байдужості педагога: він мов би не помічає порушень соціальних норм або припускає їх частково, проте готує умови, щоб у майбутньому не допускати порушень.

Компроміс як спосіб розв'язання протиріч у стосунках суб'єктів: педагога і дитини, педагога і групи дітей, коли кожний з них Йде іншому на поступлення.

Корекція поведінки може відбуватися на основі самовиховання, коли вихователь за навіть дурними вчинками бачить добрі мотиви, реалізація яких з поважних причин не відбулася (прийом підстановки мотиву).

Мета використання прийому - підвищення самооцінки учня і розвиток симпатії у нього по відношенню до людей.

Стимулюючу функцію має змагання - метод виховного вплив шляхом організації діяльності змагального характеру, в основі якого співпраця дітей, зіставлення, порівняння результатів, що спонукає дітей до пошуку оптимальних шляхів вирішення завдань, розвитку активності, цікавості, пізнавальних інтересів, творчих можливостей (олімпіади, турніри, огляди талантів).