Археология Украины учебник

ДОБА РАННЬОГО ЗАЛІЗА

Граков Б. Н. Скифьі. Москва, 1971.

Граков Б. Н. Ранний железньїй век. Москва, 1977.

Грязнов М. П. Аржан: царский курган раннескифского времени. Ленинград, 1980. Давня історія України: У 3 т. Київ, 1998. Т. 2. Дашевская О. Д. Поздние скифьі в Криму. Москва, 1991 Дюмезиль Ж. Скифьі и нартьі. Москва, 1990.

Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до

н.з. — III в. н. з.). Симферополь, 2003. Золото степу. Київ, 1991.

Иванчик А. И. Киммерийцьі. Москва, 1996. Ильинская В. А. Скифм днепровского лесостепного Левобережья (курганьї Посулья). Киев, 1968.

Ильинская В. А. Раннескифские курганьї бассейна Тясмина. Киев, 1975.

Ильинская В. А., Тереножкин А. И. Скифия VII—IV вв. до н. з. Киев, 1983.

Історія української культури: У 5 т. Київ,

2001. Т. 1.

Ковпаненко Г. Т. Курганьї раннескифского времени в бассейне р. Рось. Киев, 1981. Ковпаненко Г. Т. Сарматское погребение І в.

н.з. на Южном Буге. Киев, 1986.

Ковпаненко Г. Т., Бессонова С. С, Скорий С. А. Памятники скифской зпохи

Днепровско-Лесостепного Правобережья. Киев, 1982.

Колотухин В. А. Горньїй Крьш в зпоху поздней бронзьі — начале железного века. Киев, 1996.

Крис X. И. Кизил-кобинская культура и таврьі. Москва, 1981.

Крушельницька Л. І. Взаємозв'язки населення Прикарпаття і Волині з племенами Східної та Центральної Європи. Київ, 1985.

Крушельницька Л. І. Чорноліська культура Середнього Придністров'я (за матеріалами непоротівської групи пам'яток). Львів, 1998.

Куклина И. В. Зтногеография Скифии по античньш источникам. Лениград, 1985.

Лесков А. М. Горньїй Крьім в первом тьісячелетии до нашей зрьі. Киев, 1965.

Мельнжовская О. Н. Племена Южной Белоруссии в раннем железном веке. Москва, 1967.

Міхєєв В. К., Шрамко Б. А. Археологія залізного віку Східної Європи (навчальний посібник). Харків, 2000.

Мозолевський Б. М. Товста Могила. Київ, 1979.

Мозолевський Б. М. Скіфський степ. Київ, 1983.

Мурзин В. Ю. Скифская архаика Северного Причерноморья. Киев, 1984.

Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основньїе зтапьі формирования скифского зтноса. Киев, 1990.

Ольховский В. С. Погребально-поминальная обрядность населення степной Скифии (VII—III вв. до н. з.). Москва, 1991.

Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ, 1994.

Переводчикова Е. В. Язьік звериньїх образов. Москва, 1994.

Погребова М. Н., Раевский Д. С. Ранние скифьі и древний Восток. Москва, 1992.

Полин С. В. От Скифии к Сарматии. Киев, 1992.

Раевский Д. С. Модель мира скифской культури. Москва, 1985.

Русяєва А. С. Славетний мудрець скіф Анахарсіс. Київ, 2001.

Русяєва А., Русяєва М. Верховная богиня античной Таврики. Киев, 1999.

Рьібаков Б. А. Геродотова Скифия. Москва, 1979.

Симоненко А. В., Лобай Б. И. Сарматьі Северо-Западного Причерноморья в І в. н. з. Киев, 1991.

Скржжская М. В. Древнегреческий фольклор и литература о Северном Причерноморье. Киев, 1991.

Степи Европейской части СССР в скифосарматское время. Москва, 1989.

Стрижак О. С. Етнонімія Геродотової Скіфії. Київ, 1988.

Тереножкин А. И. Предскифский период на Днепровском Правобережье. Киев, 1961. Тереножкин А. И. Киммерийцьі. Киев, 1976.

Тереножкин А. И., Мозолевский Б. Н.

Мелитопольский курган. Киев, 1988. Хазанов А. М. Социальная история скифов. Москва, 1975.

Хазанов А. М. Кочевники и внешний мир. Алмати, 2000.

Черненко Е. В. Скифские лучники. Киев, 1981.

Черненко Е. В. Скифо-персидская война. Киев, 1984.

Шрамко Б. А. Бельское городище скифской зпохи (город Гелон). Киев, 1987.

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

Грецька колонізація

івиникнення античних поселень

Поняття антична цивілізація використовується для визначення культурноісторичних ознак, притаманних розвиткові грецького і римського суспільств. До ареалу античної ойкумени входило й Північне Причорно­

мор'я, де греками були засновані поліси, які згодом стали центрами значних територіальних державних утворень.

Історію та культуру цих центрів вивчає антична археологія, оскільки архе­ ологічні джерела є основними у висвітленні проблем, пов'язаних із соціальноекономічним, політичним і культурним розвитком грецького населення. Знач­ ну інформацію, необхідну для вивчення епохи античності, містять також епіграфічні й нумізматичні пам'ятки та писемні джерела, де згадуються окремі епізоди, пов'язані з подіями, що відбувалися у Північному Причорномор'ї. Кореляція цих категорій джерел з даними археології дає можливість рекон­ струювати політичний та соціально-економічний розвиток античних центрів Півдня сучасної України, отримати важливу інформацію щодо побуту та релігійних уявлень грецького населення, його стосунків з негрецьким населен­ ням регіону, а також зі світовими державами того часу.

Вагомий внесок в археологічне дослідження й вивчення різних аспектів історії та культури Березані, Ольвії та Нижнього Побужжя зробили Б. В. Фармаковський, Л. М. Славін, О. М. Карасьов, О. І. Леві, В. В. Лапін, С. Д. Крижицький, Ю. Г. Виноградов, А. С. Русяєва та ін.; Тіри, Ніконія та Нижнього Подністров'я — Е. Р. Штерн, Л. Д. Дмитров, П. Й. Каришковський, А. І. Фурманська, І. Б. Клейман та ін.; Херсонеса та Північно-Західного Криму — К. К. Косцюшко-Валюжиніч, К. Е. Гриневич, Г. Д. Бєлов, С. Ф. Стржелецький, Е. І. Соломонік, В. О. Анохін та ін.; Боспорської держави — В. В. Шкорпіл, М. 1. Ростовцев, С. О. Жебелєв, В. Ф. Гайдукевич, В. Д. Блаватський, О. М. Зограф, І. Б. Зеест, М. І. Сокольський, Й. Б. Брашинський, Д. Б. Шелов та ін. Саме завдяки багаторічній самовідданій праці цих та багатьох інших вітчизняних дослідників кількох поколінь протягом XX— початку XXI ст. ста­ ло можливим написання цього розділу навчального посібника.

Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Зародження грецьких міст-держав

Грецькі поселення, або, як їх іще називають, колонії, з'явилися на узбе­ режжі Чорного моря на завершальній стадії Великої грецької колонізації (VIII— VI ст. до н. є.). Окрім Північного Причорномор'я, грецькі поселення

274

Тема 17

були засновані також на Апеннінському півострові, берегах Сіцілії, Середзем­ ного, Мармурового морів та на північному узбережжі Африки. Колонізація значно розширила кордони ойкумени. Вона була наслідком демографічного вибуху та інтенсивного зростання виробничих сил, розвитку сільського госпо­ дарства, ремесла й торгівлі. Неабияке значення у прискоренні цього процесу мав воєнний тиск на грецькі міста Іонії персидських царів, унаслідок чого гре­ ки змушені були покидати облаштовані місця. Нові поселення формувалися як поліси і були незалежними від міст-метрополій, хоча й підтримували з ними різнобічні зв'язки. Міста-метрополії були заінтересовані в отриманні від ко­ лоній продовольчих ресурсів, насамперед зерна, та різної сировини. У грецькій колонізації Північного Причорномор'я значну роль відіграв Мілет, який був великим ремісничим і культурним центром грецького світу. На нових місцях, у тому числі й у Північному Причорномор'ї, греки-колоністи вступали в кон­ такти з місцевим населенням, чим зумовлювалася специфіка історичного роз­ витку грецьких центрів у конкретно-історичних умовах їхнього існування.

Колонізація Північного Причорномор'я поділяється на три етапи. На пер­ шому етапі (приблизно середина VII ст. до н. є.) на о. Березань було заснова­ но грецьке поселення Борисфен. На другому етапі (перша половина — сере­ дина VI ст. до н. є.) населення Борисфена освоює найближчі сільськогоспо­ дарські території і засновує Ольвію (с. Парутіно на Бузькому лимані). На початку другої чверті VI ст. до н. є. на сучасних Керченському і Таманському півостровах виникли Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тірітака, Фео­ досія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та інші поселення. На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н. є.) відбувалася найбільш інтенсивна міграція греків, що було пов'язано з розгромом Іонії персами (545 р. до н. є.) та падінням Мілета (494 р. до н. є.). У цей час переважно вихідцями з Іонії ос­ воюються землі у Нижньому Подністров'ї, де були засновані Ніконій (Роксоланівське городище) і Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), а навколо Ольвії виникає густа мережа сільських поселень. У третій чверті VI ст. до н. є. було засновано Херсонес Таврійський (м. Севастополь) — єдину дорійську ко­ лонію у Північному Причорномор'ї, а в останній чверті цього століття на Західному узбережжі Криму виникло невелике поселення, відоме під назвою Керкінітіда (м. Євпаторія). У період грецької колонізації в Північному При­ чорномор'ї, за винятком околиць Херсонеса, було відсутнє стабільне осіле на­ селення. Тому на початковому етапі розвитку античні центри регіону розвива­ лися, не відчуваючи тиску з боку варварського оточення (рис. 1).

Історія античних держав Північного Причорномор'я налічує близько ти­ сячі років. Ураховуючи тісний зв'язок цих міст-держав з античним світом у цілому, їхній розвиток можна поділити на п'ять періодів: архаїчний (середина VII—VI ст. до н. є.), класичний (V — IV ст. до н. є.), елліністичний (остання тре­ тина IV — середина І ст. до н. є.), римський (середина І ст. до н. є. — третя чверть III ст. н. є.) та пізньоантичний (кінець III — перша чверть VI ст. н. є.). Кожен із зазначених періодів писемними та епіграфічними джерелами висвітлений доволі фрагментарно. Проте внаслідок археологічного вивчення цих держав сьогодні можна визначити те загальне й особливе, що було харак­ терним для їхньої історії та археології протягом античної епохи.

275

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

Рис. 1. Причорномор'я в античну епоху

Архаїчний період у Греції та на островах Егейського моря характеризується наявністю численних, невеликих міст-держав (полісів). Саме в полісах було сконцентровано політичне, економічне та культурне життя еллінів. У їхньому розвитку протягом архаїчної доби спостерігається зростання питомої ваги рабовласницьких виробничих відносин, хоча нині вже не можна стверджува­ ти, що праця рабів відігравала вирішальну роль у матеріальному виробництві. На відміну від материкової та острівної Греції, де архаїчний період був органічним продовженням передполісного періоду (XI—IX ст.), у Північному Причорномор'ї перші грецькі поселення виникли тільки в другій половині VII — на початку VI ст. до н. є. Цим зумовлювалися специфічні риси їхнього розвитку.

Нижнє Побужжя

Початок колонізації Північно-Західного Причорномор'я пов'язаний із зас­ нуванням вихідцями з Іонії (в середині VII ст. до н. є.) першого поселення на острові Березань, який у давнину був півостровом (рис. 2). На початку VI ст. до н. є. з участю вихідців із Борисфена на узбережжі Дніпро-Бузького лиману була заснована Ольвія (рис. 3).

276

Процес колонізації Нижнього Побужжя вивчений загалом непогано. Неаби­ яке значення для дослідження цього явища мало графіті на кістяній пластинці другої половини VI ст. до н. є., знайденій на о. Березань. Ця пам'ятка донесла до нас бачення колонізаційного процесу сучасниками, а можливо й прямими учасниками переселення. Спершу вихідцями з Мілета під заступництвом голов­ ного божества — Аполлона Лікаря був заснований Борисфен. Згадка у графіті магічного числа Аполлона — "сім" — дає підстави припустити, що засновника­ ми цього поселення виступало всього кілька сімей. Отже, контингент колоністів на першому етапі був невеликим. На другому етапі відбувалося становлення Борисфена й закріплення переселенців у Нижньому Побужжі. Згодом виникають Ольвія та сільські поселення, що сприяло зростанню економічних можливостей єдиного Березансько-Ольвійського поліса. Останній етап колонізації пов'язаний з освоєнням земель на значних територіях Нижнього Побужжя й існуванням Ольвії під патронатом уже Аполлона Дельфінія.

Широкі дослідження дають можливість сьогодні провести кореляцію свідчень епіграфічних джерел з даними археології. З'ясовано, що освоєння греками Нижнього Побужжя розпочалося у другій чверті VI ст. до н. є., коли поселення, засновані вихідцями з Борисфену, з'являються на лівому березі Березанського лиману. Пізніше освоюється правий берег Буго-Дніпровського лиману і частково — його лівий берег.

Рис. 2. План о. Березань:

а — розкопи; б — котлован; в — споруди нового часу

277

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

Рис. 3. План Ольвії з позначенням розкопаних ділянок (за С. Д. Крижицьким)

Тема 17

Нижнє Подністров'я

Тут були засновані Ніконій і Тіра. Ще на початку IV ст. до н. є. на бере­ гах Дністровського лиману був відсутній більш-менш значний масив пам'яток фракійського та скіфського населення. Археологічні дослідження свідчать, що на лівому березі Дністровського лиману в VI—V ст. до н. є. виникла вже ціла низка античних поселень, однак на правому до IV ст. до н. є. Тіра залишала­ ся практично єдиним античним центром. Нині важко говорити про причини цього явища, але можна припустити, що таке нерівномірне розподілення пам'яток пояснюється порівняно скромним людським ресурсом Тіри, куди притік нових переселенців з Іонії якийсь час не міг відбуватися в широких масштабах у зв'язку з розгромом персами Мілета в 494 р. до н. є. Тому ос­ воєння правого берега Дністровського лиману почалося дещо пізніше, аніж лівого, куди приплив населення міг здійснюватися з району Істрії, мешканці якої брали участь у заснуванні Ніконія. На користь такого перебігу подій свідчать аналіз керамічного комплексу з Істрії, Ніконія і Тіри. Ранні шари Тіри вивчені поки що погано, однак сьогодні усе ж є підстави стверджувати, що рання Тіра являла собою невелике поселення. На думку дослідників, вона мог­ ла входити до складу єдиного поліса, центром якого був Ніконій.

Спочатку Ніконій не був містом в античному його розумінні. Це було звичайне поселення міського типу. Мешканці його жили в напівземлянках, а громадські споруди з'явилися тут значно пізніше. Проте з початку V ст. до н. є. Ніконій починає карбувати власну монету, що дає підстави розгляда­ ти його як поліс. Він стає центром "внутрішньої колонізації" регіону, звідки йде потік переселенців для створення нових сільських поселень. На лівому березі Дністровського лиману після виникнення Ніконія протягом доволі короткого часу греки змогли освоїти значні території. В VI—V ст. до н. є. тут існувало вже 12 поселень різних типів.

Населення Ніконія та більшості сільських поселень було грецьким. Єдиний виняток становить поселення Надлиманне-6, що виникло на зламі VI—V ст. до н. є. Його керамічний комплекс представлений посудом скіфських типів. Це свідчить, що в Подністров'ї починається процес осідання скіфів на землю. Значною мірою цьому сприяло виникнення грецьких сільських поселень. Про­ те в архаїчний період більш-менш стійкі зв'язки між грецькими переселенця­ ми і скіфським осілим населенням ще не встановилися.

Крим

Херсонес Таврійський, мабуть, засновано вихідцями з Гераклеї Понтійської та о. Делоса у третій чверті VI ст. до н. є. Виселення частини гераклеотів у Таврику зумовлювалося соціальною боротьбою у Гераклеї, перемогу в якій здобули аристократи. Частина демократично налаштованих громадян, змуше­ них залишити Гераклею, заснувала поселення, жителями якого були переваж­ но греки-дорійці.

279

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

У Північно-Східному районі Херсонеського городища не зафіксовано культурного шару архаїчного та ранньокласичного часу, проте знайдено ке­ раміку другої половини VI—V ст. до н. є. Серед знахідок найбільш цікавими є черепки з прокресленими іменами — остракони. Це свідчить, що тут відбува­ лися вибори міських магістратів. Отже, є підстави стверджувати, що на зламі VI—V ст. до н. є. Херсонес уже існував як поліс.

Він виник на території, яку до появи греків заселяли племена носіїв кизилкобинської культури або таври, які жили в умовах первісного ладу. Розселен­ ня греків-колоністів супроводжувалося збройним витісненням та знищенням аборигенів. Цим, певною мірою, зумовлювалися специфічні риси історичного розвитку Херсонеса протягом перших століть його існування. У ПівденноЗахідному Криму освоєння греками нових територій відбувалося так званим дорійським шляхом, для якого було притаманним збройне підкорення тубіль­ ного населення.

Ще одним грецьким поселенням на Північно-Західному узбережжі Криму була Керкінітіда, яка являла собою невелике грецьке поселення. Першопоселенці мешкали в землянках і, ймовірно, обробляли земельні ділянки в безпо­ середній близькості від міста.

Східний Крим та узбережжя Керченської протоки

На початку другої чверті — в середині VI ст. до н. є. на Боспорі виникли Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Кепи, Гермонасса та деякі інші цент­ ри, а також Феодосія. Перша хвиля грецької еміграції була пов'язана з лідій­ ською експансією, спрямованою проти грецьких центрів Іонії, а також гост­ рою соціальною боротьбою у Мілеті. Часом після встановлення персидського протекторату над Іонією (546 р. до н. є.) й укладенням союзу Мілету з Кіром датується друга хвиля еміграції на Боспор.

У VI ст. до н. є. грецькі переселенці освоїли вузьку смугу на західному уз­ бережжі сучасної Керченської протоки, Таманський півострів, заснували Фео­ досію. Низка населених пунктів виникла також у районі сучасної Анапи та Новоросійська. Основна маса населення зосереджувалась у невеликих аграр­ них містечках, розташованих на морському узбережжі, у зручних для оборони місцях. їхні мешканці обробляли землю в безпосередній близькості від місця проживання. Найбільш значними центрами були Німфей і Пантікапей. Рання історія невеликих боспорських міст до сьогодні практично невідома. На дум­ ку деяких дослідників, у першій половині VI ст. до н. є. полісами були лише два центри — Пантікапей та Німфей, до складу яких входили менші за розмірами поселення. В околицях Німфея і Пантікапея уже в VI ст. до н. є. з'являються неукріплені поселення, що складалися з низки окремо розташо­ ваних будівель, оточених присадибними земельними ділянками. Ці пам'ятки розташовані на сільській території, яка належала цим центрам. Останнім ча­ сом у Кримському Приазов'ї відкрито ще кілька невеликих поселень, поход-

280

Тема 17

ження яких пов'язують із третьою колонізаційною хвилею або початком внутрішнього освоєння сільських територій боспорянами.

На Таманському півострові, в давній Синдіці, зафіксовано значно більше пунктів, де виявлено археологічні шари VI—V ст. до н. є. Процес освоєння сільськогосподарських територій тут відбувався без зовнішнього тиску. На­ прикінці VI — на початку V ст. до н. є. міста тут ще не домінували. Пояс­ нюється це тим, що великі міста спочатку були місцем проживання землеробів і лише з часом стали аграрно-ремісничими й торговельними центрами.

-дав»

Економічний розвиток, соціальна структура й етнічний склад населення

Основою господарства античних поселень було землеробство, що базувало­ ся на дрібному громадянському землеволодінні. Для виробництва продукції використовувалися землі, розташовані поблизу населених пунктів. У Нижньо­ му Побужжі та в околицях Ніконія зафіксовані сільські поселення, представ­ лені трьома типами. Це невеликі поселення-хутори, площею 0,2 га, поселення середніх розмірів, площею 2—8 га. Третій тип представлений великими посе­ леннями площею 50—80 га. На сільських поселеннях простежуються групи житлових і господарських землянок та напівземлянок, а також господарські ями. Такі комплекси атрибутуються як "модулі" або "кущі". Переважна більшість із них складалася із житлового ядра, навколо якого групувалися зем­ лянки та напівземлянки менших розмірів, зернові й господарські ями. Кожен "модуль" був розташований ізольовано від інших, а простір між ними вико­ ристовувався для вирощування городини та зернових. Такі "модулі" слід роз­ глядати як окремі ойкоси (господарства) сімей колоністів, з яких формували­ ся як невеликі, так і значні за площею поселення.

Верховним власником землі в античному світі була громадянська община, яка надавала земельні ділянки першим колоністам, а також тим, хто прибув пізніше (епойки). Відомо, що друга й наступні хвилі переселенців мали обме­ жені права порівняно із сім'ями першопоселенців та їхніх нащадків. Наділи епойків були меншими за розмірами, а якість землі — гіршою. Це призвело до утворення в громадянському колективі полісної аристократії, ущемлення політичних прав епойків і спричинило соціальні конфлікти між нащадками першопоселенців і представниками нових хвиль переселенців.

До останнього часу наявність соціальних конфліктів у середовищі коло­ ністів була лише темою теоретичних дискусій. Нещодавно вона знайшла під­ твердження після знаходження нового епіграфічного джерела з Ольвії. У ньо­ му йдеться про конфлікт між першопоселенцями і епойками. Його вдалося вирішити завдяки введенню культу "розумного дельфіна", тобто Аполлона Дельфінія — головного божества Мілета. Внаслідок якихось не з'ясованих поки що обставин громадянський мир у полісі було відновлено, а епойків зрівняли у правах з нащадками першопоселенців. Про це свідчить заміна куль-

281