Фізіологія - це наука про об’єктивні закономірності функцій у їх взаємозв’язку та у взаємодії організму з зовнішнім середовищем.

Це одна з фундаментальних медичних дисциплін, знання якої необхідно будь-якому фахівцю з медичною освітою. Вивчення фізіології ґрунтується на морфологічних дисциплінах, таких як анатомія, гістологія, цитологія, що дають уявлення про макро- і мікроструктуру органів. Знання структури визначає і розуміння функцій організму як об’єкту вивчення фізіології.

Функція – це діяльність, яка здійснюється клітинами, тканинами, органами, системами та організмом в цілому.

В основі функцій лежить обмін речовин, енергії та інформації.

Виділяють фізіологічні функції:

Специфічні неспецифічні

проводять нервовий імпульс – нервові клітини живлення

скорочення – м’язові клітини дихання

виділення секрету – секреторні клітини розмноження

виділення

Методи дослідження, що застосовуються у фізіології:

а) спостереження,

б) експеримент,

в) моделювання.

Спостереження – це метод дослідження функцій без втручання в діяльність організму (визначення ЧСС за пульсом).

Експеримент – це метод дослідження функцій організму та його структур з втручанням в їх діяльність.

Експерименти поділяють на гострі та хронічні.

Гострі експерименти передбачають дослідження функцій на ізольованих клітинах, органах, тканинах, а також у цілісному організмі тварин, які знаходяться під наркозом. Тварини, які використовують для експерименту: жаби, миші, щури, кролики, мурчаки, собаки.

Хронічні експерименти були введені в фізіологію російським вченим академіком І.П.Павловим, який запропонував і розробив методики проведення на тваринах оперативних втручань, що дозволяють досліджувати функції в умовах, наближених до фізіологічних.

Моделювання – це метод дослідження функцій за допомогою програм, що описують діяльність систем організму або пристроїв, які імітують діяльність системи, бо мають однакові вхідні та вихідні показники.

При вивченні фізіології студенти також застосовують дослідження функцій здорової людини – вимірювання артеріального тиску, реєстрація функціональних показників (електрокардіографія, фонокардіографія, енцефалографія та інших). Методи дослідження, які застосовуються в клінічній практиці, не повинні зашкодити людині.

Дослідження функцій здійснюється під час основних фізіологічних станів організму, до яких належать: а) спокій, б) діяльність, в) відпочинок.

Діяльність організму при будь яких умовах має пристосувальний характер, це забезпечують його функціональні системи. За визначенням академіка Анохіна П.К., функціональна система організму – це сукупність його структур, які взаємодіють між собою, щоб забезпечити кінцевий пристосувальний результат організму.

Всі живі клітини характеризуються подразливістю, тобто здатністю під впливом подразників переходити із стану фізіологічного спокою в стан діяльності.

До збудливих структур належать: нервові, м’язові, секреторні.

Збудливість – це фізіологічна властивість клітини, яка полягає у її здатності генерувати на мембрані ПД при дії подразника.

Основною функцією всіх збудливих структур є збудження.

Збудження – це процес, який виникає на мембрані збудливої структури при подразненні і супроводжується зменшенням її мембранного потенціалу. Збудження характеризується комплексом електричних, хімічних, функціональних, структурних змін в мембрані.

Серед них електричні явища відіграють найважливішу роль, так як вони забезпечують проведення збудження по нервових волокнах та ініціюють процес скорочення м’язів.