адаптация дичко

План

Вступ

1. Адаптація до м’язової роботи

2. Термінова та довготривала адаптація

3. Зміни в м’язових волокнах під впливом навантажень різної величини і спрямованості

Вступ

Адаптація в широкому сенсі - це пристосування організму до середовища проживання, до умов її існування. Умови життя спортсмена істотно відрізняються від тих, що спостерігаються у людей, які не займаються спортом. Це необхідність дотримання суворого режиму дня, стресові стани під час змагань, часті роз'їзди, зміна часових поясів та кліматичних зон, підпорядкованість вимогам тренера і, нарешті, це необхідність систематично виконувати великі фізичні навантаження. 

Адаптація до м’язової роботи

Розглянемо адаптацію організму спортсмена до м'язової роботи, тому що в її прояв істотний внесок вносять біохімічні механізми.  Загальноприйнятим визначенням такої адаптації є наступне. Адаптація до м'язової роботи - це структурно-функціональна перебудова організму, що дозволяє спортсменові виконувати фізичні навантаження більшої потужності і тривалості, розвивати більш високі м'язові зусилля в порівнянні з нетренованою людиною.  Біохімічні та фізіологічні механізми адаптації до фізичних навантажень сформувалися в ході тривалої еволюції тваринного світу і зафіксовані в структурі ДНК. Тому у кожної людини є вроджені механізми адаптації, успадковані від батьків. Така вроджена адаптація називається генотипічна. Таким чином, організм спочатку має здатність адаптуватися до виконання фізичного навантаження. У принципі молекулярні механізми адаптації однакові для будь-якого організму. Проте рівень реалізації окремих адаптаційних механізмів характеризується значними індивідуальними коливаннями і в істотній мірі залежить від соматотипу і типу вищої нервової діяльності кожного індивіда. Наприклад, одні індивіди мають виражену здатність адаптуватися до виконання короткочасних силових або швидкісних вправ, але швидко стомлюються при тривалій роботі. Інші ж, легко переносять тривалі навантаження невисокої потужності, але не можуть розвинути більшу силу й швидкість. Індивідуальні особливості генотипічної адаптації необхідно враховувати при відборі для занять окремими видами спорту.Адаптаційні можливості протягом індивіда змінюються: у зростаючого організму з віком вони збільшуються, в зрілому віці стабілізуються і в міру старіння знижуються. Особливо значне збільшення адаптаційних можливостей відбувається при регулярному виконанні фізичних вправ. Під впливом систематичних тренувань адаптаційні механізми удосконалюються, і рівень адаптації до м'язової роботи значно зростає. Такий приріст адаптаційних можливостей організму, що спостерігається протягом його життя, називається фенотипічною адаптацією.  Структурно-функціональна перебудова організму, яка забезпечує адаптацію до фізичної роботи, включає різноманітні процеси, що стосуються всіх рівнів організації організму, починаючи від хімічних реакцій і закінчуючи вищою нервовою діяльністю. Далі будуть розглянуті біохімічні процеси, що лежать в основі адаптації спортсмена до тренувальних та змагальних навантажень. 

Термінова і довготривала адаптація

Адаптація організму до фізичних навантажень носить фазний характер і в ній виділяють два етапи - термінова і довготривала адаптація.  ТЕРМІНОВА АДАПТАЦІЯ

Основою термінової адаптації є структурно-функціональна перебудова, яка відбувається в організмі безпосередньо при виконанні фізичної роботи. Метою цього етапу адаптації є створення м'язам оптимальних умов для їх функціонування, і насамперед за рахунок збільшення їх енергопостачання.  Необхідні для цього біохімічні та фізіологічні зрушення виникають під впливом нервово-гормональної регуляції. Раніше зазначалося, що при виконанні м'язових навантажень підвищується тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Наслідком цього є збільшення швидкості кровообігу і легеневої вентиляції, що приводить до кращого постачання м'язів та інших органів, що мають відношення до м'язової діяльності, киснем і енергетичними субстратами. Великий внесок у розвиток термінової адаптації вносять стресорної гормони - катехоламіни і глюкокортикоїди.  На клітинному рівні під впливом нервово-гормональної регуляції збільшується вироблення енергії. В основі цього явища лежить зміна спрямованостіметаболізму в клітинах: значно прискорюються реакції катаболізму при одночасному зниженні швидкості анаболічних процесів (головним чином синтезу білків). Як відомо, в ході катаболізму виділяється енергія і відбувається утворення АТФ. Отже, підвищення швидкості катаболізму збільшує енергозабезпечення м'язової роботи.  До основних змін катаболічних процесів, що призводить до посилення енергозабезпечення фізичних навантажень, можна віднести наступні:  • Прискорення розпаду глікогену в печінці з утворенням вільної глюкози, що веде до підвищення концентрації глюкози в крові та збільшенню постачання всіх органів цим найважливішим джерелом енергії. При виконанні фізичної роботи розщеплення глікогену в печінці стимулюється адреналіном.  • Посилення аеробного та анаеробного окислення м'язового глікогену, що забезпечує вироблення великої кількості АТФ. При інтенсивних навантаженнях глікоген у м'язах переважно анаеробно перетворюється на молочну кислоту, а при виконанні тривалої роботи невисокої потужності глікоген аеробно розпадається в основному, до вуглекислого газу і води. Використання м'язового глікогену в якості джерела енергії також прискорюється під впливом адреналіну.  • Підвищення швидкості тканинного дихання в мітохондріях. Це відбувається з двох причин. По-перше, збільшується постачання киснем мітохондрій, по-друге, підвищується активність ферментів тканинного дихання внаслідок активуючого дії надлишку АДФ, що виникає при інтенсивному використанні АТФ в м'язових клітинах під час фізичної роботи.  • Збільшення мобілізації жиру з жирових депо. Внаслідок цього в крові підвищується рівень нерасщепленной жиру та вільних жирних кислот. Мобілізація жиру викликається імпульсами симпатичної нервової системи та адреналіном.  • Підвищення швидкості ^-окислення жирних кислот і утворення кетонових тіл, які є важливими джерелами енергії при виконанні тривалої фізичної роботи.  Уповільнення анаболічних процесів зачіпає в першу чергу синтез білків. Як вже було зазначено, синтез білків є енергоємним процесом: на включення до білок, що синтезується тільки однієї амінокислоти потрібно не менше трьох молекул АТФ. Тому гальмування під час м'язової роботи цього анаболічногопроцесу дозволяє м'язам використовувати більше АТФ для забезпечення скорочення і розслаблення. Зниження швидкості синтезу білків під час фізичної роботи викликається глюкокортикоїдами.  Описані вище біохімічні зрушення, що виникають при терміновій адаптації, якісно однакові для будь-якої людини. Однак під впливом систематичних навантажень, особливо спортивного характеру, ці зміни можуть бути більш глибокими і значними, що в підсумку дозволяє тренованому спортсмену виконувати роботу більшої потужності і тривалості.  Довготривала адаптація. Етап довгострокової адаптації протікає в проміжках відпочинку між тренуваннями і вимагає багато часу. Біологічне призначення довготривалої адаптації - створення в організмі структурно-функціональної бази для кращої реалізації механізмів термінової адаптації, тобто довготривала адаптація призначена для підготовки організму до виконання наступних фізичних навантажень в оптимальному режимі.  Можна виділити наступні основні напрямки довгострокової адаптації:  • Підвищення швидкості відновних процесів. Особливо велике значення для розвитку довгострокової адаптації має прискорення синтезу білків і нуклеїнових кислот. Це призводить до збільшення вмісту скорочувальних білків, білків-ферментів, кисень-транспортувальних білків. Завдяки підвищенню вмісту в клітинах білків-ферментів прискорюється синтез інших біологічно важливих сполук, зокрема креатинфосфату, глікогену, ліпідів. У результаті такого впливу істотно зростає енергетичний потенціал організму.  • Збільшення вмісту внутрішньоклітинних органоїдів. У процесі розвитку адаптації в м'язових клітинах стає більше скорочувальних елементів - міофібрил, збільшується розмір і кількість мітохондрій, спостерігається розвиток саркоплазматичної мережі. У кінцевому рахунку ці зміни викликають м'язову гіпертрофію.  • Удосконалення механізмів нервово-гормональної регуляції. При цьому зростають синтетичні можливості ендокринних залоз, що дозволяє при виконанні фізичних навантажень довше підтримувати в крові високий рівень гормонів, що забезпечують м'язову діяльність.  • Розвиток резистентності до біохімічних зрушень, що виникають в організмі під час м'язової роботи. Перш за все це стосується стійкості організму до підвищення кислотності, викликаному накопиченням лактату.

Зміни в м'язових волокнах під впливом навантажень різної величини і спрямованості

В даний час питання про перетворення одного типу м'язових волокон в інший під впливом специфічної тренування залишається до кінця не вирішеним. Фахівці схиляються до думки, що співвідношення м'язових волокон різного типу у людини обумовлено генетично. Що стосується впливу інтенсивного тренування певної спрямованості (розвиток витривалості до тривалої роботи, роботи швидкісно-силового характеру), то вона призводить до істотної зміни морфологічних, фізіологічних та біохімічних властивостей м'язових волокон. Під впливом тренування, спрямованого на підвищення витривалості, трансформація властивостей м'язових волокон різних типів відбувається в наступному порядку: ШСб волокна набувають властивості ШСа волокон, а ШСа волокна – властивості ПС волокон. Силова підготовка викликає зворотний процес: ПС волокна набувають властивості ШСа волокон, а ШСа волокна – відповідно властивості ШСб волокон.

Обидва типи м'язових волокон мають властивості, які можуть бути змінені в процесі тренування. Розміри і об'єм ШС волокон збільшуються під впливом тренування швидкісного, швидкісно-силового і силового типу, в результаті чого їх процентне співвідношення в площі поперечного перетину м'яза зростає (Zesper et al., 2000). Одночасно підвищується їх гліколітична здатність. При тренуванні на витривалість оксидативний потенціал ПС волокон може зростати в 2-4 рази.

Тривале і напружене тренування певної спрямованості приводить до зміни співвідношення волокон різних типів. Збільшення кількості того чи іншого типу волокон під впливом відповідного виду тренувальних впливів відбувається в результаті гіпертрофії м'язової тканини і можливо гіперплазії, існування якої відзначається в деяких дослідженнях, але остаточно не доведено.

Гіпертрофія різних типів м'язових волокон визначається методикою тренування. Мікроскопічному дослідженню були піддані м'язи культуристів, які в тренуванні використовували невеликі обтяження при великій кількості повторень і невеликій швидкості рухів. Виявилося, що ПС волокна були гіпертрофовані, в той час як ШС волокна не збільшили свого об'єму. Застосування великих обтяжень при невеликій кількості повторень і високої швидкості рухів, навпаки, приводить до вибіркової гіпертрофії ШС волокон, а обсяг ПС волокон залишається без суттєвих змін (Counsilman, 1980; Tesen, 1991).

Довгострокова адаптація м'язів при максимальних і майжемаксимальних швидкісно-силових навантаженнях, які призводять до розвитку сили, пов'язана зі значною гіпертрофією м'язів, особливо ШС волокон, що призводить до істотного збільшення їх площі в поперечному зрізі м'язової тканини (Tesch, Karlsson, 1984). При таких навантаженнях не відзначається помітних змін васкуляризації м'язів, не змінюється потужність системи мітохондрій в м'язах. Одночасно відбувається перебудова енергетичного метаболізму м’язових волокон в напрямку збільшення потужності системи гліколітичного ресинтезу (Hollmann, Hettinger, 1980; Wilmore, Costill, 2004).

Гіпертрофії ШС волокон сприяють різноманітні вправи: з додатковими обтяженнями або виконувані з використанням спеціальних тренажерів, цілісні дії в боротьбі, удари в футболі, кидки в гандболі та водному поло, метання молота, штовхання ядра, спринтерський біг, старт в плаванні.

Принципово важливим питанням для спортивної практики є можливість трансформації м'язового фенотипу, перетворення волокон одного типу в волокна іншого. Структура та функціональні можливості м'язових волокон різного типу обумовлюються особливостями їх нервової імпульсації, яка і визначає, чи буде дане волокно мати властивості швидкоскоротного або повільноскоротного. Якщо ШС волокна стимулюються за принципом імпульсації ПС, то в них підвищується активність оксидативних ферментів. І, навпаки, стимуляція ПС волокон за принципом ШС призводить до підвищення активності гліколітичних ферментів (Pette, 1984).

Тренування на витривалість здатне значно підвищити можливості окислювального способу енергозабезпечення не тільки ШСа, але і ШСб волокон. Більш того, треновані на витривалість ШСа волокна по своїм окислювальним здібностям можуть навіть перевищувати показники ПС волокон, характерні для нетренованої людини (Essen et al., 1975; Jansson, Kaiser, 1977). Великі обсяги роботи на розвиток витривалості можуть навіть призвести до такої трансформації ШСб волокон, що їх взагалі не вдасться виявити в поперечному зрізі м’яза.

Разом з тим ніяким спеціальним тренуванням, пов'язаним з розвитком витривалості, неможливо домогтися в ШС-волокнах таких змін, які характерні для добре тренованих ПС-волокон, і при інших рівних умовах спортсмени з великою кількістю ПС-волокон завжди будуть мати перевагу на довгих дистанціях над спортсменами, у яких таких волокон значно менше.

 

Висновки

Ефективності відновних процесів сприяють повноцінне, якісне харчування і різні засоби, що прискорюють відновлення. Новий мікроцикл починається у фазі суперкомпенсації, викликаної попереднім, коли особливо високий руховий потенціал спортсмена. Тому можливе використання ще більших навантажень, що в підсумку має призвести до збільшення висоти і тривалості суперкомпенсації.  Таким чином, тренування в кожному мікроциклі проводяться за типом негативної взаємодії навантажень, а між микроцикла існує позитивне взаємодія навантажень.

Список використаної літератури

1. Айрапетян С.Г. Возникновение, развитие и основные сферы использования понятия «адаптация». Ереван, 1984.

2. Дерманова И.Б. Типы социально-психологической адаптации и комплекс неполноценности.// Вестник СПб. Университета, сер.6, выр.1, №6, с. 59-67.

3. Милославова И.А. Понятие и структура социальной адаптации. Автореф. Дисс.канд.филос.наук, Л.,1974.

4. Муровцева О.В. Адаптация как общенаучное понятие. Могилев, 1986.

5. Налчаджян А.А. Социально-психологическая адаптация личности. Ереван, 1988.

6. Налчаджян А.А. Личность: групповая социализация и психическая адаптация. Ереван, 1988.

7. Никитин И.Н. Социальная адаптация как социологическая категория.//

8. Платонов В. Н. Адаптация в спорте. – К.: Здоров’я, 1988. – 216 с., ил.

9. Платонов В. Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – Киев: Олимпийская литература, 1997. – 583 с.