менеджмент

Национальний університет фізичного виховання і спорту України

РЕФЕРАТ на тему: Міжнародний спортивний рух

Виконала:

студентка 3 курсу групи 124 Денисенко Сабіна

Київ 2015

1. Структура міжнародного спортивного руху. Починаючи з 1960-х років ХІХ століття, в історії фізичної культури відбулася подія, яка до нашого часу є складовою і невід'ємною частиною спортивного, громадського життя і міждержавних відносин – виник міжнародний спортивний рух – рух, що об'єднує організації та особи, зацікавлені у розвитку й удосконаленні спорту. Міжнародний спортивний рух представлено основними структурами –МСО (міжнародними спортивними об'єднаннями) і НСЗ (національними спортивними об'єднаннями), які мають сприяти використанню можливостей спорту, сприяють встановленню тісних контактів між різними країнами. Сьогодні таких об'єднань в МСД налічується понад 500. Натомість, МСО (НСЗ) поділяються на: а) універсальні і спеціальні загального характеру, діяльність яких не обмежена якоюсь однією областю фізичної культури та спорту. До них належать: Міжнародний олімпійський комітет (МОК), Міжнародна Рада фізичного виховання і спорту (>СИЕПС), Асоціація національних олімпійських комітетів (>АНОК), Асоціація міжнародних спортивних федерацій (>ГАИСФ) й Міжнародна олімпійська академія (>АИД); б) за видами спорту – це передусім міжнародні спортивні федерації, яких до кінця ХІХ століття перевищувала 100. Перші федерації з'явилися наприкінці 80х років ХІХ століття: Міжнародна федерація з гімнастики (ФІЖ) – 1881 р., Міжнародна федерація гребних товариств (>ФИСА) – 1892 р., Міжнародна телекомунікаційна спілка ковзанярів (>ИСУ) – 1892 р. тощо. буд. в) за галузями знань та банківської діяльності – це МСО (НСЗ), котрі мають безпосередній ставлення до культури і спорту. Наприклад, Міжнародна федерація спортивної медицини (>ФИМС), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародне суспільство психології спорту (>ИССП), Міжнародна асоціація вищих шкіл фізичної освіти (>АИЕСЕП), Міжнародна асоціація спортивної преси (>АИПС) та інших. г) що об'єднають спортсменів з якоїсь приналежності: професійної – Міжнародний спортивний союз залізничників (>УСИК), Міжнародна федерація університетського спорту (>ФИСУ), Міжнародний робочий спортивний комітет (>КСИТ) та інших.; релігійної – Міжнародна асоціація молодих християн, Міжнародний католицький союз фізичного виховання і спорту ін. До завдань МСО входить сприяння спортивним організаціям країн у створенні відповідних національних організацій, визнання їх, з'ясування умотивованості й зміцнення зв'язку з ними, і навіть контролю над виконанням цими організаціями прийнятих статутів, за єдиним тлумаченням офіційних міжнародних положень та плануванням міжнародних змагань, конгресів, симпозіумів. Практично всі МСО і НСЗ не залежать від урядів своїх держав і носять громадський характер, т. е. є неурядовими спортивними об'єднаннями. З 1978 р. в МСД з'явилося урядове МСО у сфері фізичної культури та спорту – Комітет із розвитку спорту ради Європи (>СДДС). До складу цього МСО ввійшло 47 держав Європи. Воно діє у відповідність статті 3 і 6 Європейської культурної конвенції і покликане, по-перше, стимулювати забезпечення координації спортивної політики у державах, по-друге, розвивати демократичні основи спорту, пропаганду етичних цінностей та соціальній інтеграції.

2. Міжнародний робочий спортивний рух (>МРСД)

 Перші кроки по дорозі від інстинктивного інтересу до культури до організованого робочого спортивного руху зроблено в Швейцарії у першій половині ХІХ століття. Пізніше кількість людей, котрі займаються фізичної культурою серед трудящих збільшувалася. Згодом естафету у Сполучених штатів підхопили робочі Німеччини. Напередодні першої Світовий війни робоче спортивне спрямування країнах Західної Європи досягло свого апогею, що дозволило в 1913 р. сформувати першу міжнародну спортивну організацію робочих – соціалістичний спортивний інтернаціонал (>ССИ). Він проголосив «теорію нейтралітету», т. е. відмови від політичних змагань робітників із спортивних спілок. На жаль, у роки війни цю організацію, яка встигла зміцніти, розпалася. Під упливом подій 1917 р. почалася друга хвиля відродження робочих спортивних організацій. Особливо інтенсивно це відбувалося у Німеччини. До 1920 р. МРСД налічувала близько мільйона чоловік у багатьох куточках світу. У цьому року у швейцарському місті Люцерні зібралися представники спортивних робочих організацій Англії, Бельгії, Німеччини, Чехословаччини, Фінляндії, Німеччині й Швейцарії. З їхнього рішенню створили Люцернский спортивний інтернаціонал (>ЛСИ). Ця обставина спричинилося до розколу серед робочого спортивного руху, т. до. в 1919–1923 рр. організації Болгарії, Норвегії, Іспанії, Італії, Франції, Чехословаччини підтримали Радянську Росію. У ситуації в 1921 р. скликано III Конгрес Комінтерну і I Міжнародному конгресі робочих спортивних організацій Росії, Італії, Німеччини, Голландії, Чехословаччини, Франції, скандинавських країн Москві сформований Червоний спортивний інтернаціонал (>КСИ). Єдність ЛСИ і КСИ виявлялася лише у бойкотуванні «буржуазних» Олімпіад. Тому проводили свої самостійні робочі спортивні Олімпіади: I у Франкфурті-на-Майні (1925), ІІ Відні (1931), III в Антверпені (1937). Міжнародні робочі організації розпалися напередодні II Світовий війни.

Нині керівним органом МРСД є Міжнародний робочий спортивний комітет (>КСИТ), створений 1946 р. Його роль вМСД і натомість в МОД і Міжнародних спортивних федерацій дуже незначна. У 1993 р. в КСИТ вступали країн Балтії, Мексики, Іспанії, Болгарії, Словаччини.

3. Міжнародний студентський спортивний рух

1923-го р. спортивний відділ Міжнародної конфедерації студентів організував у Парижі Міжнародний спортивний конгрес університетів, завдяки якому з 1924 р. почали проводитися чемпіонати світу серед студентів на окремі види спорту. Вони регулярно проводилися до II Світовий війни. I студентський чемпіонат пройшов Варшаві по легкій атлетиці (1924), II – у Римі (1927), де до легкої атлетики додалися футбол, теніс, плавання, фехтування, III – у Парижі (1928), IV – у Будапешті (1935), V – у Парижі (1937), VI – в Монако і Відні. Крім літніх чемпіонатів світу проводилися зимові студентські чемпіонати. До війни їх було шість. Основоположником зародження міжнародного студентського спорту вважається Жан Птижан, керівник французької студентської молоді.

З 1947 р. проведення Всесвітніх студентських ігор відновилося під егідою Міжнародної спілки студентів (МСС). У 1949 р. в Міжнародному спортивному студентському русі з'явиться ще одна нова структура – Міжнародна федерація університетського спорту (>ФИСУ). З 1959 р. НАТО і ЄС поєднали свою майстерність і стали проводити Універсіади. Перша пройшла на рік об'єднання. У конкурсній програмі Универсіад, за станом, включаються 9 обов'язкових видів спорту – легка атлетика, гімнастика, плавання, фехтування, волейбол, теніс, баскетбол, водне поло. Право на 10 вид надається країні-организатору. З 1935 р. заступництво над проведенням міжнародних спортивних студентських заходів взяв Міжнародний олімпійський комітет.

КрімУниверсіад, ФИСУ проводить Світові фестивалі молоді та студентів, названі Міжнародними дружніми спортивними іграми молоді.

4.Рекреаційне направлення у спортивної діяльності

Ритм життя маси робітників у промислових районах і центрах ХІХ століття диктувалася темпом машинного праці. Протягом 6 днів вони проводили близько 11 годин у верстата, в конторах чи прилавках. Важкий механізм автоматизованої діяльності перетворювався на апатією недільних і святкових днів. Швидка урбанізація призвела до перенаселення. Сади і парки стали приватні та обнесені парканом. Така обстановка започаткувала рекреаційний рух, що дозволило:

1) винести шкільну фізкультуру далеко за межі школи (зовнішнє фізичне виховання);

2) підтримувати фізичну підготовку новобранців;

3) забезпечити відновлення духовних і фізичних сил простого люду;

4) вирішити проблеми соціального саморегулювання й багато іншого.

Говорячи мовою, рекреаційне рух вирішував питання фізкультурно-оздоровчого і спортивно-массового характеру.

Першим представником цього руху (1880) стала Асоціація молодих християн. Вона створила навколо своїх соборів і шкіл спортивні і ігрові майданчики, парки на відпочинок, організувала програми проведення різних заходів під музей просто неба. Місіонери отримали базову підготовку викладача фізкультури і спортивних керівників. Асоціація стала розповсюджувачем таких видів, як баскетбол, гандбол, волейбол. Ця Асоціація відкрила перші «кемпінги». Завдяки йому з 1910 р. існує масовий студентський спорт. Асоціація проводила і проводить уже регіональні молодіжні ігри та чемпіонати.

У 1903 р. створили самостійний міжнародний союз «>Маккавей» –допомагав матеріально у створенні фізичного виховання єврейським організаціям.

У 1889 р. відкрилися «>Йорданскі сади» у Кракові (>Хенрик Йордан) – майданчики із устаткуванням, де кожен міг займатися. Їм допомагали соціальні інструктури.

У 1870 р. в Англії організовані міські спортивні майданчики, парки та клуби на відпочинок.

Значення цього напряму у фізичній культурі велика. У 1935 р. в Англії було створено Центральна рада фізичної рекреації, яка займалася як використанням фізичної культури для дозвілля, так й фізичним вихованням для шкіл. За тотальне державне врегулювання вільного часу у 1925 р. взялася організація «Діяльність після роботи» (Італія), в 1933 р. «Сила через радість» (Німеччина). Останньою за визнання заслуг МОК в 1938 р. присудив Олімпійський кубок.

Про роль і значенні рекреаційного руху на розвитку фізичної культури сучасності вказують: Міжнародний робочий спортивний рух, Міжнародний студентський спортивний рух,Бойскаутський рух, рух щодо адаптивної фізичної культури та багатьох інших. Воно послужило підвалинами формування на початку ХХ століття виробничо-прикладного напряму у фізичній культурі.

Почали відкривати підприємства, об'єднання випуску спортивної продукції.

5. Виникнення та розвитку регіонального спортивного руху, і ігор

Світовому розвитку МСД поруч із олімпіадами і чемпіонатами світу з окремих видів спорту багато чому сприяла організація ігор, які відповідали найбільш різнобічним інтересам народів, т. е. виникнення регіонального спортивного руху, склад учасників якого визначався економічним, географічним, мовним, світоглядним і релігійною ознаками. Ці ігри складно зарахувати до якоїсь єдиної систему, проте, їх єднає друг з другом те, що проходять під охороною МОК і згідно з його основними принципами і правилами. Це руху є олімпіади, церемонія їх відкриття і закриття, програма змагань включає олімпійські види й місцеві традиційні. «Жовтій олімпіадою» називалися азіатські регіональні ігри, «латинської» – змагання країн американського континенту, «жіночої олімпіадою» – заходи, організовані Міжнародним Жіночим Спортивним Союзом тощо. буд., хоча МОК категорично виступає, з погляду філології, від використання в регіональних іграх терміна «олімпіади».

Основу перших регіональних ігор заклали місіонери Християнської асоціації молоді, діяли на Філіппінських островах на початку ХХ століття. Так виникли Паназіатські ігри, що з 1913 р. по 1930 р. проводилися з ініціативи Японії носили назву «Далекосхідні гри», та був, до II Світовий війни – «>Западно-азиатскі ігри». Завдяки наполегливим організаційним зусиллям члена МОК Д.Сонди (Індія) в 1949 р. було створено Асоціація азіатських ігор, що відновила проведення Азиатських ігор по олімпійськой програмі, у межах показових змагань широко використовуються народні ігри та різні види змагань. Менш розвиненні держави у спортивному відношенні країни Далекого Сходу наприкінці 50-х років заснували Юго-Восточноазіатські ігри, які вперше провели у Києві, Таїланді, Бангкоку (1959). До програми Юго-Восточноазаатські ігри ввійшли: легка атлетика, бадмінтон, настільний теніс, баскетбол, бокс, футбол, плавання, стрілянина, волейбол і важка атлетика.

>Панамериканские гри. Під час I Світовий війни (1914–1915 рр.) з ініціативи МОК і Латиноамериканського олімпійського комітету у Новому Світі почалося підготування трансконтинентальних ігор, що охоплюють Центральну та Південну Америку. Із середини 20-х років у тих іграх взяли участь лише держави району Карибського моря. У 1937 р. на прохання керівних спортивних кіл США, Панамериканский конгрес спробував провести всеохоплюючі континентальні гри. – Відбулися I Боливарскі ігри (>Богота). Після II Світовий війни відновилося проведення Карибських ігор з 1946 р. і з гри Болівара з 1947 р. До програми Панамериканських ігор ввійшло 19 видів спорту, найпоширеніших на Американському континенті. Починаючи з 1975 р. у яких беруть участь і спортсмени Куби.

Балканські гри. Поруч ізпаниграми (регіональні, місцеві гри) різних частин світла дедалі більше значиму роль МСД почали грати змагання маленьких географічних районів – Балкан, Скандинавії, Каталонії. Перші Балканські гри відбулися у 1929 р. і включали у собі змагання по футболу, легкої атлетики, починаючи з 1930 р. у яких було включено все олімпійські видів спорту. Особливістю цих регіональних ігор і те, крім головних змагань, проводились незалежні терміни окремі чемпіонати. Починаючи з 1946 р. Балканські ігри було розширено, у них почали приймати участь Угорщина, Болгарія, Румунія, Югославія, Албанія.

Ігри Британської Імперії. Думка проведення «>Имперских ігор» належить місіонеруАшли Куперу, і було полягає в ірландському епосі – іграх Тайлте, процвітаючих у часи протягом кількох сторіч і містять змагання по легкої атлетики, фехтуванню і боротьбі. Починаючи з 1911 р. Імперські гри набули статусу «організованих заходів із згуртуванню нації» і пристосовувалися до імперським фестивалям. Переможці стали нагороджуватися імперським перехідним призом. З кінця 20-х років у яких, як незалежні учасники стали виступати команди Канади, Австралії, Південної Африки. У 1924 р. організуваликоллегиональний орган управління – «Суспільство імперських ігор». І лише 1930 р. під егідою Британського співдружності націй було проведено I Британські Імперські гри (Канада, Гамільтон). Перевага програми цього регіону віддавалася легкої атлетики, боротьбі, боксу, важкої атлетики, фехтуванню, велоспорту. У 1954 р. ці ігри було на Ігри Британської імперії і Співдружності націй, і з 1970 р. – Ігри Співдружності націй. Вони дуже популярні. Вони беруть участь понад 40 держав.

>Панафриканскі ігри. У 50-х роках було здійснено заходи, мали ставлення до світу спорту Африці. За підтримки французького уряду де Голля були засновані гри Французького Співдружності Націй і вперше проведено 1959 р. в Тананариве. Їх учасниками стали це з Німеччині й колишніх колоній.

Змагання відбувалися за 8 видів спорту. З посиленням визвольних змагань у Африці стали проводитися Ігри франкомовних країн, а 1963 р. – вони переросли в Африканські гри дружби, у яких вперше представлені жіночі видів спорту і брали участь команди Алжиру, Тунісу, Об'єднаної Арабській Республіки.

Основи справжніх незалежних всеафриканських регіональних ігор було закладено на конгресі Всеафриканского Союзу спортсменів-аматорів (1961). У 1965 р. в Бразилії відбулася перша справжня «Мала африканська олімпіада», т. е. I Африканські гри. Там брало участь понад 3000 т. з більш як 30 країн. Найкращі атлети змагалися о 9-й видах спорту. Африканські регіональні гри проводяться і по нашого часу.

Крім названихпанигров, у складі регіонального спортивного руху входять католицькі гри,Тихоокеанські ігри, панарабські гри, середземноморські гри, феміністські ігри та зовсім ін.

Література

 

1. ГолощаповБ.Р. Історія фізичної культури та спорту. – М: Академія, 2001.

2. Кун Л. Загальна історія фізичної культури та спорту. – М: Райдуга, 1982.

3. Стовпів В.В. Історія фізичної культури та спорту – М: Фізкультура і спорт, 1983.

4. Стовпів В.В.,ФиногеноваЛ.А., МельниковаН.Ю. Історія фізичної культури та спорту: Підручник / Під ред. В.В.Столбова. – М.:ФиС, 2000.

5. Сазанович В.П.,КулинковичК.А., Пилипович В.С. Фізична культура і спорт у Білорусі: Сторінки літописі. –Мн.:Полимя, 1988.

6. Хавин Б.М. все про олімпійські іграх. – М.:ФиС, 1979.