10 соц

1.Сім'я — це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Основними ознаками сім'ї є шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.

 Життєвий цикл сім'ї  Життєвий цикл сім'ї - послідовність значущих, етапних подій в існуванні сім'ї - починається з укладення шлюбу і закінчується його розірванням, тобто розлученням. Не розведені подружжя, що проходять всі стадії життєвого циклу, послужили вченим як ідеального типу для виділення етапів життєвого циклу сім'ї. Набагато складніше побудувати схему життєвого циклу для подружжя, які кілька разів розлучалися і створювали повторні сім'ї.  Коротко кажучи, життєвий цикл сім'ї полягає в наступному. Укладення шлюбу є першою, або початковою стадією сім'ї. Після деякого часу в молодого подружжя з'являється перша дитина. Ця фаза триває від моменту укладення шлюбу до народження останньої дитини і називається стадією росту родини.  Друга стадія починається з моменту народження останньої дитини і триває до того часу, коли з батьківської сім'ї відселяється перший дорослий дитина, завівши власною сім'єю.  На третій стадії процес відселення дорослих дітей триває. Вона може бути дуже довгою, якщо діти народжуються через великі проміжки часу, і дуже короткою, якщо наступні один за іншим по роках народження діти по черзі залишають сім'ю. Її називають «зрілої» фазою. У цей час у перших відселитися дітей народжуються власні діти і батьківська сім'я часто перетворюється на місце, де виховуються онуки.  Четверта стадія - стадія самотності в старості, або стадія «загасання». Вона закінчується із смертю одного або обох подружжя.  Завершальна стадія життєвого циклу як би повторює першу-шлюбна пара залишається наодинці з собою. Різниця полягає лише у віці - на початку це молода пара, а тепер вона постаріла. 

Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб — це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки.

Відносини між подружжям регулюються сукупністю норм і санкцій інституту шлюбу. Останній є сукупністю соціальних норм, які санкціонують відносини між чоловіком та жінкою, систему взаємних обов'язків та прав, істотних для функціонування інституту сім'ї. Шлюбні відносини між чоловіком та жінкою регулюються юридичними та культурними нормами. До юридично закріплених норм, зокрема, відносяться питання володіння майном, матеріальних обов'язків подружжя відносно одне одного, мінімального віку тощо. Згідно Сімейного кодексу України шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка — у 18 років. При цьому особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу, але за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не припускається.

Законом передбачено й перелік людей, між якими шлюб не може укладатись. Зокрема, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, а саме: 1) рідні (повно рідні і неповно рідні) брат і сестра: 2) двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; 3) усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Шлюб реєструється. Реєстрація проводиться урочисто та засвідчується свідоцтвом про шлюб. При оформленні шлюбу практикується укладення шлюбного контракту.

Ведучи мову про юридичне регулювання шлюбних відносин, важливо виділити цілий комплекс норм, пов'язаних із розірванням шлюбу. Вони засновуються на юридичному регулюванні розлучення: встановленні юридичних підстав для скасування шлюбу, характеру процедури розлучення, правах і обов'язках колишнього подружжя, пов'язані із утриманням та вихованням дітей тощо.

На відміну від писаних юридичних законів культурні норми є неписаними. Вони регулюють шлюбні відносини за допомогою моралі, традицій та звичаїв. До їх числа належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, виховання дітей, розподілу влади та обов'язків між подружжям тощо. Історії людства відомі наступні типи шлюбних відносин:

• полігамія — шлюбний союз більш як двох партнерів. Полігамія може бути реалізована у варіантах полігінії, коли один чоловік має двох і більше дружин, та поліандрії — одна жінка перебуває у шлюбі більше, ніж з одним чоловіком одночасно;

• груповий шлюб — притаманний первісному суспільству і санкціонує одночасне сімейне співжиття кількох чоловіків та жінок, які не створюють відокремлених подружніх пар;

• моногамія — шлюб між одним чоловіком та однією жінкою;

• за вибором шлюбного партнера: ендогамний (шлюб між представниками однієї соціальної групи) та екзогамний (шлюб між представниками різних соціальних груп).

• за мотивацією партнерів: шлюб за коханням, за розрахунком та за шаблоном. Останній укладається тоді, коли спрацьовує міркування "Всі мої однолітки одружуються, як би й мені не спізнитися".

• за економічним критерієм: рівний, нерівний (різниця у віці, прибутках між партнерами), калимний (викуп за наречену). Останній тип шлюбу існує у народів Азії та Африки.

• гостьовий — подружжя має дві квартири та живе окремо, відвідуючи один одного 2-3 рази на тиждень;

• повторний шлюб (вступ у шлюб з іншим партнером після розірвання попереднього шлюбу);

• цивільний шлюб - оформлений в органах державної влади без участі церкви;

• ранній шлюб - укладається між особами, які не досягли 17-18 років;

• конкубінат — зв'язок одруженого чоловіка із незаміжньою жінкою, яка має від нього дітей;

• свінгерство – шлюбне утворення, що передбачає обмін дружинами та чоловіками.

Таким чином, шлюб — це своєрідний контракт, який укладається між трьома сторонами — чоловіком, жінкою та державою. У багатьох суспільствах держава лише здійснює юридичне укладання шлюбу, а його посвяту здійснює церква. При цьому посвята шлюбу перед церковним олтарем вважається найсильнішою формою зміцнення шлюбу. Разом з тим, укладаючи шлюб, держава не може визначати часові межі його існування, тобто через певний проміжок часу один із членів подружжя може виступити ініціатором розлучення. Останнє символізує свободу особистості.

Кровноспоріднена сім'я — перший ступінь розвитку сім'ї. Це така форма сім'ї, коли споріднена група (орда, селище) поділена на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються в межах поколінь. Між членами різних поколінь шлюбні стосунки заборонені, але в одному поколінні вони дозволені, незважаючи на кровну спорідненість. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення — без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються по горизонталі і забороняються по вертикалі, тобто між батьками і дітьми. Це було прогресом, кроком вперед в розвитку сім'ї. Батьки живуть в одному колі, а діти в другому.

Брати і сестри — рідні, двоюрідні тощо — всі вважаються між собою братами і сестрами і вже в силу цього чоловіками і жінками одне одного. Родинні відносини брата і сестри на цьому ступені сім'ї включають в себе взаємні статеві стосунки, як щось само собою зрозуміле.

Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару спорідненої групи, виникла родина пуналуа.

Пуналуа — це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.

Пуналуа — на мові мешканців Гавайських островів означає «подружній товариш» — так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків.

Коло шлюбних (статевих) зв'язків ще більш обмежується. Тут обмеження не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Чоловіки однієї групи вступають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками другої групи. Так виникає екзогамія, тобто поза-родове подружжя. Група сестер має спільну групу чоловіків, але з цієї групи чоловіків виключаються брати жінок, а із

групи жінок виключаються сестри чоловіків. При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно. що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія.

Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони — члени іншого роду (мужья-пришельцы). Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам — всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьків-ською.

Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього слова, бо тоді права, як такого не було.' А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.

Існування такої форми шлюбу не випадкове явище, воно має під собою матеріальний грунт. Цим грунтом було тоді колективне домашнє господарство і жінка в ньому займала провідне місце. Навколо сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.

У міру розвитку племенного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою, хоча цим полігамія (багатошлюбність) принципово не заперечувалась.

§ 33. Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї

З формуванням ринкових відносин збіль­шуватиметься можливість маневрування коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а тому матимуть можливість придбати (побудувати) комфортабельний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що у свою чергу позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

характером спорідненості:

• консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

• кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

кількістю представлених поколінь:

• однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;

• проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному су- спільстві;

• розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

типом подружжя:

• проста — моногамія;

• складна — поліандрія, полігінія тощо (див. табл. на с. 274), що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

• розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

наявністю батьків:

• повна, коли є батько і мати;

• неповна, коли відсутній хтось із батьків;

кількістю дітей:

• бездітна — немає дітей;

• однодітна — одна дитина;

• багатодітна — троє і більше дітей;

розподілом ролей:

• партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

• матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

• патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

ступенем самостійності:

• автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

• гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін «структура сім’ї».

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сес­три, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста чи розширена).

Наприклад, роль чоловіка у вихованні та догляді за дітьми в давнину була незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна в кавказьких горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує підґрунтя» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві, допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте «стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків.

Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні дітей — відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі визначаються домінуючою в суспільстві ціннісно-нор­мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктив­ною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.

Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.

Розуміючи сучасну нуклеарну сім’ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові з чоловіком права брати участь у розв’язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім’ї та материнстві.

Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість.

Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов’язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім’я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».

Намагання розв’язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім’ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім’ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар’єрна сім’я, яка поширена в основному в серед­ньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.

У бікар’єрних сім’ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов’язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім’ї, а і в кар’єрі.

На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім’ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.

Отже, сім’я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого су- спільства. Тому тип сім’ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад вироб­ництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

Одним з основних факторів кризи сім’ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.

За умов ринкової економіки сім’я потребує не благодійних заходів, а радикальних змін її статусу в суспільстві. Звичайно, кожна родина має сама дбати про свій добробут, але держава повинна створити для цього належні економічні та правові умови.

функції сім'ї

Функції сім'ї - В окремі історичні періоди , в різні соціально - економічні умови сім'я виконувала і виконує всі або більшість з нижчеперелічених функцій . Іноді частина з цих функцій бере на себе держава , якісь соціальні інститути (наприклад релігійні комуни ) .

   Важливо розуміти , що з плином часу в родині питома вага кожної з функцій може змінюватися. Якісь функції виходять на перший план , а якісь на другий чи взагалі зникають. Поява дітей в сім'ї висуває на перший план функцію виховання та побуту. У молодій сім'ї на першому місці може бути секс , а в літній - ні.

   При капіталістичних відносинах у державі статусна функція сім'ї вище , ніж при соціалістичних . Це пов'язано з тим , що сім'я для багатьох - джерело могутності і спадщини.

   Сім'ї , адекватно виконують всі або більшість функцій , називаються функціональними . У разі порушень багатьох функцій (особливо пріоритетних ) такі сім'ї називають дисфункціональними . Сімейні функції є основним предметом роботи психологів, що займаються сімейним консультуванням .

   Частково нижчеперелічені функції перетинаються , наприклад виховна та навчальна , економічна та господарсько -побутова , проте предмет кожної функції унікальний, тому їх не слід змішувати .

  

репродуктивна функція

   Відтворення життя , тобто народження дітей , продовження людського роду. Турбота про фізичне і психічне здоров'я підростаючого покоління.

  

виховна функція

   Формування особистості дитини . Систематичне виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя. Постійний вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім'ї. Сімейне та суспільне виховання взаємопов'язані , доповнюють один одного і можуть , у певних межах , навіть замінювати один одного , але в цілому вони нерівнозначні і ні за яких умов не можуть стати такими. Сімейне виховання більш емоційно за своїм характером , ніж будь-яке інше виховання , так як " провідником " його є батьківська любов до дітей , що викликає відповідні почуття дітей до батьків. Однак непорядок у вихованні може обернутися взаємною ненавистю , це теж треба враховувати.

  

навчальна функція

   У сім'ї відбувається навчання підростаючого покоління. Тут вчать говорити , ходити , читати , рахувати і т.д. і т.п.

  

комунікативна функція

   Посередництво сім'ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації , літературою та мистецтвом. Вплив сім'ї на різноманітні зв'язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття. Організація внутрісімейного спілкування , дозвілля і відпочинку , пов'язаного із спілкуванням . Взаємне культурне та духовне збагачення .

   Важливо розуміти , що російське слово " спілкування" і латинське " communicatio " походить від " загальне" . Тобто саме в сім'ї відбувається перший досвід поділу загальним , набуття загальним з іншою людиною , без чого немислима подальша соціалізація людини.

  емоційна функція

   Функція емоційного задоволення . Відсутність тепла і взаєморозуміння , любові може бути причиною емоційних і поведінкових труднощів. Емоційна функція сім'ї - це задоволення її членами потреб у симпатії , повазі, визнанні , емоційній підтримці , психологічному захисті . Ця функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства , активно сприяє збереженню їх психічного здоров'я.

  Духовно - психотерапевтична функція

   Духовне спілкування - розвиток особистостей членів сім'ї , духовне взаємозбагачення . Психотерапевтична - дозволяє членам сім'ї влаштовувати спонтанні психотерапевтичні сеанси.

Розважально - рекреативная функція

   Спільна організація розваг і відновлення після роботи . Турбота про здоров'я і благополуччя членів сім'ї. Відпочинок , організація дозвілля.

  Сексуально -еротична функція

   Існує для задоволення сексуальних потреб сім'ї , регулює сексуальну поведінку членів сім'ї. Забезпечення біологічного відтворення суспільства , завдяки чому сім'ї перетворюються на пологи , що йдуть в покоління.

  

Господарсько -побутова функція

   Задоволення членами сім'ї своїх біологічних і матеріальних потреб . Задоволення потреби у збереженні їхнього здоров'я - господарсько -побутовими способами. Харчування сім'ї , придбання та утримання домашнього майна , одягу, взуття , благоустрій житла , створення домашнього затишку , організацію життя і побуту родини , формування і витрачання домашнього бюджету .

  економічна функція

   Ведення членами сім'ї загального господарства . Формування міцних економічних зв'язків між ними. Норми сімейного життя включають обов'язкову допомогу і підтримку кожного члена сім'ї у разі , якщо у нього виникають економічні труднощі. Суспільне виробництво засобів до життя , відновлення витрачених на виробництві сил своїх дорослих членів . Наявність свого бюджету . Організація споживчої діяльності.  

статусна функція

   Передача у спадщину деяких статусів , наприклад місце в культурі , національність , місце в соціальній страті і ін Особливо велике місце цієї функції в класових суспільствах.

  Функція первинного соціального контролю

   Забезпечення виконання соціальних норм членами сім'ї , особливо тими , хто в силу різних обставин ( вік , захворювання тощо) не володіє в достатній мірі здатністю самостійно будувати свою поведінку в повній відповідності з соціальними нормами. Сім'я - мала соціальна група , в ній вчаться будувати свою поведінку у відповідності з існуючими соціальними нормами. Моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності , а також регламентація відповідальності і зобов'язань у відношенні між подружжям , батьками та дітьми , представниками старшого і середнього поколінь .

  функція соціалізації

   Центральне місце в соціалізації займає сім'я. Це пояснюється насамперед тим , що саме в сім'ї здійснюється первинна соціалізація індивіда , закладаються основи його формування як особистості. Родина для дитини є первинною групою , саме з неї починається розвиток особистості .