Міністерство освіти і науки україни

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

Факультет педагогіки і психології

Кафедра загальної і соціальної педагогіки

Н.Д. ЯНЦ

ЗАГАЛЬНА ПЕДАГОГІКА

КУРС ЛЕКЦІЙ

Переяслав – Хмельницький – 2013

ТЕМА ЛЕКЦІЇ:

ПЕДАГОГІКА ЯК СИСТЕМА НАУК ПРО ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ ЛЮДИНИ

ПЛАН

І. Вступ.

ІІ. Основна частина:

1. Короткий екскурс в історію педагогіки як науки.

2. Педагогіка як наука: об’єкт, предмет, функції і завдання педагогіки.

3. Система педагогічних категорій.

4. Система педагогічних наук.

5. Міжпредметні зв’язки педагогіки.

ІІІ. Висновки.

І. ВСТУП

• Знайомство. Створення позитивної настрою, налаштування на успіх (за сорок п’ять секунд кожен із студентів, назвавши себе, перелічує найвагоміші та найцікавіші досягнення у своєму житті).

• Презентація навчальної дисципліни, мотивація до її вивчення.

Питання до аудиторії:

• Які асоціації викликає у Вас слово «педагогіка»?

• Яка Ваша думка щодо мети вивчення курсу «Загальна педагогіка» майбутніми соціальними педагогами?

Ви взяли на себе відповідальність за тих, кого будете навчати, виховувати у ХХІ столітті, і почали вивчати науку, яка покликана допомогти Вам стати педагогом. З огляду на те, що Ваша майбутня професія – соціальний педагог, педагогічні знання, уміння і навички необхідні будуть Вам також для вирішення професійних завдань у роботі з персоналом і різними соціальними групами, налагодження ділових міжособистісних стосунків, а також для самовдосконалення, самоосвіти, самореалізації тощо.

Якою є педагогічна наука?Надзвичайно складною, бо вона вивчає найскладніше досягнення в світі – людську особистість. Шлях до досконалості людини так само складний, як і сама людина. Педагогічна наука є згустком досвіду проходження цього шляху тисячами і тисячами поколінь.

Усім добре відомі професійні заповіді студентів-медиків, співвідносні із застереженням великого мислителя і зцілителя Сходу Авіценни: «Не нашкодь». Заповідями, які визначають характер педагогічної діяльності можна назвати дві поради майбутнім педагогам: «зрозумій вихованця» і «допоможи йому стати особистістю».

Лише осмислення всієї багатозначності педагогічного процесу, знання його закономірностей, принципів і методів навчання сприятимуть реалізації основної мети освіти України в ХХІ столітті – всебічному розвитку людської особистості.

Отже, навчальний курс «Загальна педагогіка», допоможе Вам, майбутнім фахівцям, засвоїти теоретичні основи педагогічної науки, розвинути професійне мислення, оволодіти практичними уміннями і навичками, необхідними для ефективної професійної діяльності.

Програма курсу складається із 4 розділів. Ознайомлюючись із першим розділом «Загальні основи педагогіки» ми з’ясуємо, що таке педагогіка і якими категоріями вона оперує. У цьому ж розділі розкриваються питання методології та методів педагогічних досліджень; мети і цілей у педагогіці; загальних, вікових та індивідуальних особливостей розвитку.

У розділі «Дидактика» йдеться про феномен освіти й навчання, розглядаються основні категорії, зміст, принципи, методи, форми організації навчального процесу, а також контроль та оцінка навчально-пізнавальної діяльності учнів в загальноосвітніх навчальних закладах.

У третьому розділі “Теорія виховання” висвітлено проблеми виховання людини в широкому соціокультурному контексті. Наголошується на пріоритетних ціннісних і цільових орієнтирах у вихованні й самовихованні, на закономірностях, принципах і способах виховного впливу на особистість як на індивідуальному рівні, так і в колективі..

У четвертому розділі “Школознавство”розглядаються тенденції розвитку освіти, структура, теоретичні основи й практика управління освітніми системами, а також нормативно-правові засади управління освітянською сферою й проблемами входження національної освіти в міжнародну. Всього: 216 годин(40г. - лекційних, 36г. - практичних, 140г. - самостійної роботи). Навчальна дисципліна «Загальна педагогіка» розрахована на два семестри і завершується іспитом.

Основна література

1. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті//

Педагогічна газета.-2001.-№7. -липень.

2. Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття) // Освіта. – 1993. – грудень. - № 44-46.

3. Концепція національного виховання. // Рідна школа. – 1995. -№ 6. – С.18-25.

4. Ващенко Г. Загальні методи навчання. Підручник для педагогів,- К.. 1997. -415с.

5. Волкова Н.П. Педагогіка. –К., 2001.-576 с.

6. Зайченко І.В. Педагогіка. Навч.посібник. -Чернігів, 2003. – 528 с.

7. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник.-К.:Знання- Прес,2003. - 418 с.

7. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. Вид. 2-ге, перероб., доп. – К.: Академвидав, 2007. - 656 с.

8. Підласий И. П. Педагогіка. – М . : Владос , 1999.

9. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів освіти. – К.: "Академія", 2000.

10. Ягупов В.В. Педагогіка. Навч.посібник. -К., 2003.

11. Якса Н.В. Основи педагогічних знань: Навч. посіб. –К.: Знання, 2007. -358 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

12. Педагогіка в запитаннях і відповідях: Навч. посіб./ Л.В. Кондратова, О.А.Пермяков, Н.І. Зеленкова, Г.Ю. Лаврешина. –К.: Знання, 2006. – 252 с. (Вища освіта ХХІ століття).

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Короткий екскурс в історію педагогіки як науки.

Педагогічна галузь людських знань є чи найдавнішою та, по суті, невіддільною від розвитку суспільства. Кожне покоління людей розв’язує три найважливіші завдання:

• засвоєння досвіду попередніх поколінь;

• збагачення і примноження цього досвіду;

• передавання його наступним поколінням.

Суспільний прогрес став можливим лише тому, що кожне нове покоління оволодівало досвідом попереднього, збагачувало його та передавало своїм нащадкам.

Свою назву «педагогіка» отримала від двох грецьких слів: «пайдос» - дитя і «аго» -вести, тобто дослівний переклад «пайдагогос» - той, що веде дитину. Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який брав за руку дитину свого господаря та супроводжував її до школи. Часто в цій школі навчав інший раб, але освічений.

Як цілеспрямований процес, виховання бере свій початок із періоду розподілу праці, коли стає змістом спеціально організованої діяльності, пов’язаною з підготовкою нового покоління до життя і праці. Народжується одна з найдревніших професій – професія педагога, учителя вихователя.

Уперше зародки освіти з’явилися у країнах Стародавнього Сходу (Індія, Китай, Ассирія, Вавилон). Найбільшого розповсюдження у цих країнах отримали три типи шкіл: школи жерців (створювалися при храмах та готували служителів культу); військові школи (готували військових начальників); придворні школи (готували писарів – чиновників для адміністративно-господарських потреб).

Справжнього розквіту педагогічна думка і практика досягла у Стародавній Греції та Римі. У Стародавній Греції найбільш значущими були дві системи виховання – спартанська й афінська. Освіта була привілеєм рабовласників.

Спартанська система: діти рабовласників з 7 до 15 років за межами дому навчалися читанню, письму, рахунку. Дуже багато уваги приділялося військово-фізичній підготовці. З 15-20 років додавалося музичне виховання, зокрема хоровий спів. У 20-річному віці спартанці проходили підсумкові випробування, головним з яких було випробування на витривалість. Спартанська система виховання застосовувалась і для дівчат, але в скорочено-полегшеному варіанті: ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, музична освіта, спеціальна система військово-фізичних вправ.

Афінська система: діти до 7 років виховувалися в сім’ї, з 7 років хлопчики відвідували приватні платні школи «граматиста», в яких навчалися основам грамоти, музиці, співу, декламації; з 12-16 – школи «палістра», що передбачали заняття гімнастикою і п’ятиборством, з 16-18 – «гімназії», е вивчали філософію, літературу, політику; з 18-20 – «ефебії», здобуваючи знання з політичних наук, законів; здійснюючи професійну військову підготовку.

Педагогіка як галузь знань виникла в надрах філософії. У працях античних грецьких філософів – Геракліта, Демокріта, Аристотеля, Платона міститься багато важливих думок щодо питань виховання. Античної Греції сягає коріння походження термінів «школа», що означає дозвілля, «гімназія»- загальна школа фізичного виховання.

Незважаючи на інтенсивний розвиток, педагогіка аж до початку ХVІІ століття залишалася частиною філософії. Як окрема самостійна наука вона була виділена англійським філософом та дослідником природи Френсисом Беконом. Однак статус педагогіки як повноцінної, незалежної науки був остаточно затверджений працями видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670). Саме він найбільш яскраво та повно розкрив основні педагогічні ідеї щодо навчання всіх усьому, викладання рідною мовою, класно-урочної системи навчання та ін., які досі є фундаментом сучасної педагогічної теорії та практики. Невипадково, що з Я.А. Коменського уся прогресивна громадськість пов’язує виокремлення педагогіки (з філософії) як самостійної науки.

Загалом, в історії розвитку педагогічної науки можна виділити три основні етапи її становлення, виходячи із ступеня наукової розробленості педагогічних знань:

І етап, донауковий,тривав до ХУІІ століття і характеризувався накопиченням значного фонду емпіричного матеріалу у вигляді окремих розрізнених педагогічних відомостей, які фіксувалися у формі вірувань, правил, вимог, традицій, звичаїв, обрядів, що складають нині основу народної педагогіки; теоретичним осмисленням емпіричного навчально-виховного досвіду у філософських трактатах; виникненням і закріпленням у користуванні ряду педагогічних понять. (Емпіризм – напрям у філософії, який на противагу раціоналізму, вважає одним джерелом і критерієм досвід, недооцінюючи значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень.)

ІІ етап, концептуальний,тривав від кінця ХУІІ до початку ХХ століття і характеризувався створенням окремих теоретичних концепцій виховання й освіти при домінуючій ролі теорії навчання. Аналіз педагогічної літератури того часу свідчить про відсутність чіткого розмежування сфер діяльності процесів виховання і навчання, ототожнення понять «виховання», «навчання», «освіта».

ІІІ етап, системний,триває з початку ХХ століття і характеризується високим рівнем узагальнення, систематизації та структурування педагогічних емпіричних знань, подальшим розвитком категоріального апарату науки, становленням педагогіки як наукової системи.

2. Педагогіка як наука: предмет, об’єкт, завдання і функції педагогіки.

З середини ХХ століття людство зрозуміло, що кваліфікованого педагогічного керівництва потребують не тільки діти, а й дорослі. У зв’язку з цим у деяких країнах замість терміна «педагогіка» вживають терміни «андрагогіка» («андрос» - чоловік) або «антропогогіка» («антропос» - людина). Педагогіка розширила свої межі і охопила виховання людини в цілому.

Сучасна педагогіка– це наука про виховання людини. Під поняттям «виховання» в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток, тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні.

Чому ж педагогіку називають наукою?

Наука взагалі вивчає явища та закономірності реального світу, які існують незалежно від свідомості людей. Кожна галузь людських знань виділялася в окрему науку лише тоді, коли відносно чітко визначався лише їй притаманний об’єкт і предмет дослідження.

Об’єкт науки – це те, що існує як реальність поза самим вивченням. Оскільки, педагогіка – це наука про виховання, то об’єктом педагогіки є процес виховання людини. Тобто, об’єктом педагогіки є та частина об’єктивного світу, ті його явища, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. (Н. Мойсеюк, І.В. Зайченко).

Предмет науки– це те, що кожна наука вивчає в об’єкті. Предметом педагогіки є процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання, виховання, освіти.

Загальним завданням педагогікиє вияв, вивчення й обґрунтування закономірностей виховання й розвитку людської особистості, розробка на цій основі теорії і технології виховання як спеціально організованого педагогічного процесу.

У своєму прикладному значенні педагогіка як наукова дисципліна - багатофункціональна.

• Теоретична функція педагогіки здійснюється на трьох рівнях: описовому – вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду; діагностичному – виявлення стану педагогічних явищ (наприклад, успішності, виховання учнів), встановлення умов і причин, які їх обумовлюють; прогностичному – експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їх основі моделей перетворення цієї дійсності. На прогностичному рівні створюються теорії навчання і виховання, моделі педагогічних систем, що випереджають освітню практику.

• Технологічна функція педагогіки як науки також реалізується на трьох рівнях: проективному, що пов'язаний з розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників, навчальних посібників, педагогічних рекомендацій) на базі теоретичної концепції; перетворювальному, що спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в навчально-виховну практику з метою її удосконалення; оцінному і коректувальному, що передбачає оцінку впливу результатів наукових досліджень на педагогічну практику і наступну корекцію взаємодії наукової теорії та практики навчання і виховання.

Теоретична і технологічна функції реалізуються в органічній єдності.

3. Система педагогічних категорій.

Знати категорії –означає розуміти мову науки.

Педагогіка як наука має свій понятійний апарат – систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття утворюють систему категорій педагогіки - найзагальніших педагогічних понять, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв’язки явищ об’єктивного світу. Найважливіші педагогічні категорії – «виховання», «освіта», «навчання», «розвиток».

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Виховання має:

• широкий соціальний зміст – сукупність суспільних інститутів, які формують моральні норми, цінності, соціально-культурний досвід і передають їх підростаючому поколінню;

• широкий педагогічний зміст – процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи;

• вузький педагогічний зміст – спеціальна виховна діяльність, покликана формувати конкретні якості, риси характеру особистості.

Освіта – процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх та професійних знань.

А головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутків людської культури є навчання.

Навчання– цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння та навички. Процес навчання пов’язаний з двома видами діяльності: викладанням та учінням.

Викладання(керування навчанням) – організація навчання, формування мотивації та досвіду пізнавальної діяльності у тих, хто навчається.

Учіння – процес засвоєння знань і досвіду навчально-пізнавальної діяльності.

Виховання, освіта і навчання найважливіші напрямки педагогічної діяльності, які органічно пов’язані між собою і доповнюють один одного.

4. Система педагогічних наук.

Сучасне наукове знання має тенденцію до диференціації, от і педагогіка нині – це розгалужена система педагогічних наук, що розвиваються як самостійні галузі (йдеться про самостійні науки із своїм предметом, методами дослідження, понятійно-категорійним апаратом). Певною мірою вони спираються на структуру і принципи загальної педагогіки, будучи її «дочірніми» і водночас самостійними науками. Нині педагогічна наука об’єднує до двадцяти педагогічних галузей. Серед них:

• Загальна педагогіка, вивчає і формує принципи, методи, види, форми навчання і виховання, загальні для всіх вікових груп.

• Вікова педагогікавивчає закономірності виховання і навчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. ЇЇ поділяють на дошкільну педагогіку та педагогіку загальноосвітньої школи.

• Професійна педагогікадосліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного господарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями: педагогіка професійно-технічної освіти та педагогіка вищої школи.

• Корекційна педагогікавивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами.

• Історія педагогікивисвітлює процес розвитку теорії та практики навчання і виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів.

• Методики викладання окремих предметіввивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів.

• Шкільна гігієнадосліджує і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров’я.

• Порівняльна педагогікапорівнює системи народної освіти різних країн.

• Галузеві педагогікиохоплюють спортивну, авіаційну, військову, інженерну, медичну, культурно-освітню; педагогіку виправно-трудової системи, педагогіку підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів.

• Народна педагогікає галуззю педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих поглядах суспільства на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

• Педагогіка народознавствазабезпечує практичне засвоєння учнями (у процесі залучення до творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

• Родинна педагогікає складовою народної, в якій зосереджено знання і досвід щодо створення і збереження сім’ї, сімейних традицій, (трудових, моральних, мистецьких), формування в дітей любові до матері й батька, бабусі й дідуся, поваги до пам’яті померлих та ін.

• Козацька педагогіка спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

• Духовна педагогіка – це галузь педагогічних знань, досвід з виховання і навчання особистості засобами релігії.

• Педагогічна деонтологія(грец «деон» - потрібне, необхідне) є узагальненою системою принципів, норм, вимог професійного й особистісного порядку, яким має відповідати поведінка педагога в умовах професійної діяльності.

• Соціальна педагогікавивчає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Об’єднує систему педагогічних наук у єдине ціле їх спільна мета, яка полягає в зорієнтованості на гармонійний розвиток особистості, розкриття її найкращих якостей і коригування поведінки.

5. Міжпредметні зв’язки педагогіки.

Педагогіка пов’язана з багатьма науками: філософією (логікою, етикою, естетикою), соціологією, психологією, анатомією і фізіологією людини, економічними науками, етнологією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв’язки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, , коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка –ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміну у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності – розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвитку та функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні науки дають змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільства, як сім’я, школи різних типів, трудові колективи, формальні та неформальні групи, юнацька субкультура тощо, використовуючи фактичний матеріал для раціональної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає змогу сконструювати і застосувати у педагогічному процесі навчальні та контрольні машини. Здобутки цих наук сприяють розвитку педагогіки, дають змогу вдосконалювати методи виховання і навчання, розвивати споріднені з педагогікою галузі знань.

ІІІ. ВИСНОВКИ

• Підведення підсумків лекційного заняття.

Завдання для студентів:

• Запишіть на аркуші ті висновки, які Ви зробили для себе сьогодні про педагогіку як науку (відповіді групуються відповідно до їхнього змісту, рішення мотивуються).

Література

1. Волкова Н.П. Педагогіка. –К., 2001.-576 с.

2. Зайченко І.В. Педагогіка. Навч.посібник. -Чернігів, 2003. – 528 с.

3. Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л. Загальна педагогіка: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. -176с.

4. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. Вид. 2-ге, перероб., доп. – К.: Академвидав, 2007. - 656 с.

5. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 3-тє, перероблене і доповнене / За заг. ред. О.А. Дубасенюк. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. 424с.

6. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів освіти. – К.: "Академія", 2000.

7. Якса Н.В. Основи педагогічних знань: Навч. посіб. –К.: Знання, 2007. -358 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

8. Педагогіка в запитаннях і відповідях: Навч. посіб./ Л.В. Кондратова, О.А.Пермяков, Н.І. Зеленкова, Г.Ю. Лаврешина. –К.: Знання, 2006. – 252 с. (Вища освіта ХХІ століття).

9. Левківський М.В., Микитюк О.М. Історія педагогіки: Навчальний посібник/ За редакцією М.В. Левківського. – Харків: «ОВС», 2002. – 240с.

ТЕМА ЛЕКЦІЇ:

МЕТОДИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

ПЛАН

І. Вступ.

ІІ. Основна частина:

1. Характеристика науково-педагогічного дослідження.

2. Поняття про методи дослідження та їх вибір.

3. Спостереження та методи опитування у педагогічному дослідженні.

4. Педагогічний експеримент.

5. Математичні методи.

ІІІ. Висновки.

І. ВСТУП

• Повторення основних теоретичних положень з попередньої теми.

1. Продовжіть речення:

Сучасна педагогіка – це…

2. Що є предметом педагогіки?

3. Який зв'язок між педагогікою та філософією.?

4. Назвіть основні категорії педагогіки.

5. З якими науками зв’язана педагогіка? Яке значення мають ці зв’язки для розробки теорії виховання?

• Презентація теми лекції, мотивація до її вивчення.

Питання до аудиторії:

• Які асоціації викликає у вас слово «дослідження»?

Чи проводили ви дослідження в школі? Що це були за дослідження? Чи можна назвати їх науковими?

• На Вашу думку, яка мета вивчення теми, пов’язаної з науковими дослідженнями?

Кожна наука базується та розвивається завдяки спеціально організованим науковим дослідженням. Навчаючись в університеті, Ви також будете проводити дослідження і сьогодні це перше знайомство з тими вимогами, особливостями та методами, які передбачає проведення саме наукового дослідження.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА