Лекція 7 основи конституційного законодавства україни

Мета: проаналізувати конституційні норми, які закріп­люють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують орга­нізаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціа­льної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади.

Основна проблема: виявити основні тенденції розвитку су­часного конституційного законодавства України.

Провідна ідея: Основний Закон держави унормовує найваж­ливіші суспільні відносини: основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, виборчу систему, референ­думи, систему і принципи діяльності органів державної влади, їх компетенцію тощо.

Обрані методи: лекція з елементами дискусії.

Основні поняття теми:

Конституція України — основний закон держави, з допомо­гою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядуван­ня, основи правового статусу особи, територіального устрою держави.

Громадянство України — постійний правовий зв'язок між фізичною особою та Україною, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках.

Референдум— спосіб прийняття громадянами України шля­хом голосування законів України, інших рішень з найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення.

Законодавчі органи — відповідно до принципу поділу влади на них покладено законодавчу, правотворчу діяльність.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України на­лежить Президентові, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Виконавчі органи — це органи, які реалізують державну владу у формі організації виконання законів.

Судові органи — здійснюють судову владу; головним при­значенням судів є захист прав суб'єктів права шляхом вирішення у процесуальній формі кримінальних і цивільних справ та спорів.

Глава держави — Президент України, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності Украї­ни, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

ПЛАН

1. Конституція України — Основний Закон держави.

2. Громадянство України.

3. Права, свободи та обов'язки громадян України, га­рантії їх дотримання.

4. Виборча система в Україні. Види референдумів.

5. Система органів державної влади в Україні.

1. Конституція України — Основний Закон держави

В юридичній науці й практиці конституція є основним законом держави, який регламентує найважливіші, з погляду держави, суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, держа­вного устрою, організації та діяльності органів держави. Консти­туція також визначає герб, прапор, гімн і столицю держави.

У перекладі з англійської мови слова «конституція» означає «устрій», з латинської— «затверджую, установлюю». Так нази­валися деякі акти римських імператорів. У сучасному світі кон­ституції є практично в усіх державах, які претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні мо­нархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першою конституцією в сучасному її розумінні була Консти­туція США, прийнята в 1787 р., яка діє й досі. Це найстабільніша конституція в світі — більш як за 200 років існування до неї було внесено лише 27 поправок.Конституція України була прийнята на п'ятій сесії ВерховноїРади України 28 червня 1996 р.

8 грудня 2004 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України» № 2222-ІУ.

Класифікація конституцій:

За юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані й неписані.

Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий у чітко встановленому порядку, який має певну внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, у тому числі й Конституція України.

Неписані конституції складаються з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Прикладом такої конституції може бути Конституція Великобританії. Вона охоплює ряд законів, перший з яких — Велика хартія вільностей— був прийнятий ще в 1215 р., а останній — Закон про місцеве правління — у 1985 р.

Слід звернути увагу на те, що наявність неписаної конституції може призвести до недостатньо чіткого правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Це дає заінтересованим силам можливість поводитися довільно, по-різному витлумачувати неузгодженості, а то й суперечності у змісті таких конституцій. Тому вони загалом розглядаються як менш демократичні порівняно з конституціями писаними.

Залежно від порядків прийняття, зміни та відміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.

У гнучких конституцій порядок прийняття, зміни чи відміни мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50 % +1) голосів, то для конституції цього замало — необхідно зібрати кваліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів).

Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конституцій суттєво ускладнений порівняно з усіма іншими законами. Тут по­трібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так, поправки до Конституції США при­ймаються голосами двох третин членів палат Конгресу (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного Конвенту. В обох випадках поправки мають бути ратифіковані законодавчими зборами або конвентами трьох чвертей штатів. Конституцію України також слід віднести до жорстких. У цьому переконує, зокрема, розгляд її XIII розділу.

За рівнем утілення приписів конституцій у життя суспільства та держави їх прийнято поділяти на:

Фіктивні — положення яких не знаходять потрібної реаліза­ції й підтвердження на практиці.

Реальні — суспільні відносини відповідають конституційним настановам.

Відповідно до державного устрою конституції поділяються на федеративні (США, ФРН та ін.) й унітарні (Франція, Україна та ін.).

Отже, Конституцію України можна віднести до писаних, жорстких, реальних, унітарних.

Контроль за додержанням конституції здійснює особливий орган. В Україні — це Конституційний Суд. Лише до його компетенції належить вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України. Аналогічні органи є практично в усіх демократичних державах, хоч і називаються по-різному.

Конституцію, як найважливіший правовий і політичний документ, характеризують окремі властивості, що мають певну само­стійність, але, взяті в сукупності, можуть дати досить повне уявлення про неї.

Властивості Конституції.

1. Верховенство конституції (найвища юридична сила) — усі нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України. Акт, який не відповідає Конституції, є неконституційним (він або скасовується, або приводиться у відповідність до неї).

2. Програмний характер — Конституція визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції та напрями їх розвитку, основні цілі соціального прогресу, містить основні принципи здійснення влади, є орієнтиром розвитку своєї правової системи держави. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулі конституції.

3. Нормативність — як основний закон держави Конституція України обов'язкова до виконання всіма суб'єктами права і є актом постійної і прямої дії.

4. Установчий характер — у Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система, принципи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

5. Стабільність— покликана підкреслити усталеність суспільних відносин і означає, що закріплені в ній принципові положення мають діяти протягом тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до потреб розвитку суспільства й держави.

6. Здатність до стимулювання суспільних відносин — Конституція України містить положення, які стимулюють відповідних суб'єктів права до прийняття необхідних нормативних актів, реалізації владних повноважень.

7. Правонаступництво — Конституція зумовлює безперервність процесу історичного розвитку Української держави. У преамбулі Конституції України зазначено, що ця Конституція приймається з урахуванням багатовікової історії українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення.

Принцип найвищої юридичної сили Конституції України полягає в тому, що всі закони та інші нормативно-правові акти належить приймати на основі й у відповідності з Конституцією. У протилежних випадках прийняті акти визнаються недійсними й не підлягають виконанню.

Положення Конституції України є нормами прямої дії. У від­повідності з цим конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатися з посиланнями на відсутність якихось додаткових (роз'яснюючих, процесуальних і т. ін.) актів. Особливо підкреслюється гарантованість судового захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Недопустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Якщо виникає потреба приєднання до такої міжнародної угоди, то це стає можливим лише після внесення відповідних змін до тексту Основного Закону.

Визнання міжнародних договорів, після їх ратифікації, частиною національного законодавства України означає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними пра­вовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих Верховною Радою України.

Стаття 15 Конституції України присвячена встановленню дій­сної свободи політичної, економічної та ідеологічної діяльності, що забезпечується закріпленням принципу багатоманітності.

Державні символи —це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках мають і певний історичний чи ідеологічний зміст. Конституція України (ст. 20) встановлює такі символи нашої держави — Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн — і викладає їхню загальну характеристику.

В деяких державах запроваджуються й інші державні символи — державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави — це короткий вислів, у якому знаходять своє вираження найвищі цінності даної держави. Наприклад, девіз ФРН — «Єдність, закон і свобода», Великобританії — «Бог і право особи». У більшості випадків девіз держави розміщується на її гербі, але може бути зафіксованим безпосередньо в Основному законі, як це зроблено, наприклад, у статті 2 Конституції Франції, де зазначається: Девіз Республіки — Свобода, Рівність, Братерство.

У ст. З та 4 І розділу Конституції України закріплюються принципи державної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою цінністю в суспільстві. А тому права та свободи людини, їх гарантії становлять зміст і спрямованість діяльності держави. Саме в цьому розділі Конституції закріплено, що держава несе відповідальність за свою діяльність перед людиною, чим ще раз підтверджується курс на побудову правової держави.