ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1. ПРОФІЛАКТИКА ВПЛИВУ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……..………………4

1.1.Поняття “субкультура ” і його складоваї “ молодіжна субкультура” в українознавчому вимірі.

1.2. Сутність, структура та типи молодіжної субкультури…………………………………………………………..……7

1.3. Вплив молодіжних субкультур на формування особистості в підлітковому віці

1.4. Теоретичні засади профілактики негативного впливу молодіжних субкультур на формування особистості підлітка

Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФІЛАКТИКИ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА……………………………14

2.1. Експериментальне дослідження впливу молодіжних субкультур на формування особистості підлітка……………………………………………………

2.2. Соціально-педагогічні умови попередження негативного впливу молодіжних субкультур

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….. 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..…..33

ДОДАТКИ………………….

Вступ

Актуальність теми. Світове співтовариство надає великої уваги розв’язання проблеми молодіжних субкультур. Поширення різних субкультур в Україні визначається кризою соціальних, психологічних і культурних чинників, адже в останні десятиріччя йде трансформація культурних явищ минулих століть в молодіжну субкультуру, яка змінила спосіб життя, світогляд, музику, зовнішність. Передусім потребує аналіз життєдіяльності підлітків і молоді: їх моделі поведінки, цінності, життєві пріоритети, стилі життя, культури. В 2000-і роки з’явилась широка палітра молодіжної субкультури в Україні.

Актуальність даної теми зумовлено тим, що аналіз ціннісно-потребової сфери різних представників підліткового загалу дав змогу встановити причини дезадаптації для підлітків, які є членами субкультури, та провести психологічну корекцію, спрямовану на позитивну перебудову особистості. Адекватне збагачення дієвої системи потреб, мотивів і цінностей спричинює, оновлює самосвідомість підлітків, їхні зв’язки із соціальним оточенням.

Культуру розуміють як переконання, цінності і засоби, які є загальними для певної групи людей і слугують для впорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення і передавання культури наступним поколінням лежать в основі соціалізації, тобто засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів попередніх поколінь. Часто молодь надає перевагу не офіційній культурі, а субкультурі, де є можливість реалізувати не стільки соціальне, скільки особисте життя.

Субкультура – це система норм, цінностей, настанов, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої в суспільстві культури, хоча і пов'язана з нею [1].Приставка “суб” розуміється як вторинність, другорядність у порівнянні з тим, що створюється офіційною культурою. Офіційна культура виявилася неспроможною відповісти інтересам певної частини молоді, яка звільнилась від ідеалів. Молоді люди, які не мають певного положення, міцної позиції, потрапляють у вакуум. Субкультура є своєрідним компенсаційним механізмом, який знижує тиск масової, глобальної культури на особистість. Молодіжна субкультура – це культура певного молодого покоління, що має спільний стиль життя, поведінки, групові норми, цінності та стереотипи. Субкультура реалізується групами молоді. Вона не є стороннімь утворенням, а глибоко укорінена у соціально-культурному контексті[2]. В розвиненому суспільстві виникнення альтернативних форм культури – незворотний процес. Спроби заборонити, знищити субкультуру породжують протести, агресивні групи. Культура демократичного суспільства повинна поглинати, переосмислювати ці гілки. Для молодої людини нове неформальне об'єднання – не забава, а необхідність[3]. Субкультура впливає на формування: картини світу – у вузькому сенсі; ціннісних орієнтацій; стиль і образ життя; соціальні ролі і статуси; потреби і схильності; процедурні знання: навички, вміння, способи досягнення. Наш науковий інтерес буде концентруватися на дослідженні ціннісних орієнтацій підлітків різного загалу.

Цікавими є праці Волкової Н.П., яка прослідкувала зв'язок молодіжної субкультури із загальною культурою та витоки молодіжних об’єднань. Досить ґрунтовним є дослідження професора Російського державного університету ім. О. І. Герцена Ірини Баєвої [4]. В ньому послідовно викладено факт існування різних типів молодіжних об’єднань, а також місце молоді в кримінальних субкультурах.

Проблеми субкультур (моделі поведінки, цінності, життєві пріоритети, стилі життя, культури) досліджують Е.Гаджієва, Б.Іванов, С.Кулаков, З.Сикевич, Л.Туріщева та ін.

Молодіжна субкультура є предметом дослідження Г.Абра-мової, Т.Алексєєнко, Є.Бреєвої, Е.Еріксона, М.Ейзенштадта, С.Іконнікова, І.Кона, В.Ларміна, С.Левікова, В.Лісовського, Л.Мардахаєва, К.Манхейма, Р.Льовінталя, М.Міда, В.Ольшан-ського, Д.Петрова, О.Семашко, З.Сікевича, Е.Суїменка, О.Тол-стих, Т.Щепанської, О.Якуби [5].

Мета: виявити та теоретично обґрунтувати соціально-педагогічні умови профілактики негативного впливу молодіжних субкультур на формування особистості підлітка.

Завдання:

- На підставі аналізу наукової літератури з’ясувати сутність, структуру та основні типи молодіжної субкультури.

- Теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити особливості впливу молодіжних субкультур на формування особистості в підлітковому віці.

- Виявити та узагальнити соціально-педагогічні умови профілактики негативного впливу молодіжних субкультур на формування особистості підлітка.

Об’єктом дослідження є процес соціальної профілактики негативних явищ у підлітковому середовищі.

Предмет дослідження – соціально-педагогічні умови профілактики негативних впливів молодіжної субкультури на формування особистості підлітка.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети використано загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних); методи емпіричного дослідження (констатувальний педагогічний експеримент, анкетування, спостереження, бесіда, аналіз документів); статистичні методи для порівняння й підтвердження отриманих результатів дослідження.

Експериментальна база дослідження. У педагогічному експерименті …..

Теоретична значущість одержаних результатів дослідження полягає в узагальненні особливостей впливу молодіжних субкультур на формування особистості, виявленні та обґрунтуванні соціально-педагогічний умов негативних впливів молодіжної субкультури на формування особистості підлітка.

Практична значущість дослідження. Теоретичні висновки і результати дослідження можуть бути використані в підготовці курсових робіт, під час проведення лекцій та семінарів, на практичних заняттях із соціально-педагогічних дисциплін, а також у практичній діяльності соціальних педагогів, класних керівників, соціальних працівників.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дослідження були представлені на засіданні кафедри соціальної педагогіки та освіти дорослих ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», на ІІІ Всеукраїнській Інтернет-конференції «Формування професіоналізму фахівця в системі безперервної освіти», 16-17 квітня 2014 р., на ІІІ студентській науковій конференції

Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна роботаскладається зі вступу,двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел ідодатків.

РОЗДІЛ 1. ПРОФІЛАКТИКА ВПЛИВУ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……..………………4

1.1. Поняття “субкультура ” і його складоваї “ молодіжна субкультура” в українознавчому вимірі.

Наприкінці 20 – на початку 21 століття зростає інтерес людства до проблеми взаємовідношення суспільства й субкультур, де особливе місце займають різні субкультури, що привертають увагу молоді. Молодіжні субкультури народжуються та існують у зв’язку з певними потребами з певними потребами молодих людей, котрі проходять процес соціалізації і при цьому прагнуть заявити про себе. Аби виявити причину зацікавленості молоді до цього явища, потрібно зрозуміти насамперед сутність терміна субкультури. Часто стереотипне, негативне ставлення (використання поняття в кримінальній сфері) породжує неправильне його потрактування. Тому актуальність заявленої нами проблематики полягає в комплексному дослідженні феномену субкультури і її складової - “ молодіжної субкультури “, щоб краще розуміти ці явища і змінити упередження соціуму до них.

Багато авторитетних дослідників намагаються з’ясувати сутність складного і неоднозначного явища субкультури. Існує велика кількість теоретичних праць з цієї проблематики. Зокрема, поняття субкультури в Україні досліджували Н.Слюсаревський, О.Божок, Л. Горенко, О.Білецька, В.Родзієвська, серед іноземних учених – Т.Щепанська, М.Соколов, Д.Хебдідж, К.Мюллер та багато інших. Більшість теоретичних праць, які характеризують поняття субкультури і молодіжної субкультури, представлені і інтернет-джерелах, однак вони містять значні недоліки, такі як недостовірність, неточність, повторюваність, і невелику кількість статей наукового характеру. Тому, враховуючи всі ці моменти, ми ставимо собі за мету об’єктивно і цілісно охарарактеризувати явища субкультури та молодіжної субкультури в Україні. Щоб краще зрозуміти вибір молоді, насамперед потрібно з’ясувати, що таке субкультура.

Поняття “ субкультура “ з’явилось й увійшло в обіг недавно й стало досить популярним як серед науковців, так і в буденному спілкуванні. Усталеної системи поглядів на явище субкультури на сьогодні немає. Кожна наука це поняття інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології.

Існують різні версії виникнення і поширення терміна “ субкультура “. Зокрема, дослідниця Т. Щепанська зазначає, що “ поява терміну “ субкультура “ в науковій літературі зводиться до 30-х рр. 20ст., справжнє поширення він отримав у 1960 – 70-х роках у зв’язку з дослідженнями молодіжних рухів “. 8

Дані вільної Інтернет-енциклопедії ( Вікіпедії ) свідчать: “ У 1950 році американський соціолог Д.Райзмен у своїх дослідженнях вивів поняття субкультури як групи людей, що навмисно обирають стиль і цінності, притаманні меншості“[10].

Популярною також є версія, що поняття субкультури спочатку використовувались американськими і європейськими соціологами щодо кримінальної сфери. Згодом воно перекинулось на молодіжні рухи. Саме звідси й починається формування стереотипу негативного сприймання субкультур. 9

Вчений-українознавець Л.Горенко дотримується іншої версії стосовно того, коли з’являється термін “ субкультура “: “ Автором змісту цього поняття є американський соціолог Т.Роззак, який спробував об’єднати нові і новітні молодіжні духовні орієнтації, спрямовані проти домінуючої культури, одним синтетичним терміном – контркультура “ [3, ст.12].

Незважаючи на широке застосування, термін субкультура є досить складним і потребує глибокого і детального вивчення, тому перш ніж розглянути дане поняття, варто зауважити, що існує багато підходів, які розкривають сутність і специфічні особливості феномену субкультури. Найпоширеніші з них виокремлює у своїй праці дослідник О.Божок, зазначаючи: “ За синергетичним підходом взаємодія різних субкультур носить хаотичний характер. У цій взаємодії одні субкультури визначаються членами соціальних груп і посилюються, і досягаючи кооперативного ефекту, а інші згасають. Інформаційний підхід визначає субкультуру як об’єднані соціальні та інформаційні феномени, а суспільна свідомість формується в процесі передачі соціального досвіду індивідам. Генетичний підхід ототожнює систему духовних цінностей з набором генів. Ієрархічний підхід виокремлює рівні існування культури як організованої системи, які мають свої відмінності відповідно до вищого чи нижчого рівня. Трофічний підхід також виокремлює певну ієрархічну структуру, але за принципом ланцюга, верхній рівень розвивається за рахунок нижчого. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюг, початком якого є перетворення почуттів людини на мисленнєві образи. Екологічний підхід розглядає соціокультурне середовище і місце субкультурної спільноти в ньому. Кожна субкультура як елемент системи взаємодіє з іншими субкультурами тощо ’’ [14, ст 18].

Окрім зазначених підходів до вивчення субкультури, варта уваги і запропонована М.Соколовим концепція соціокультурної стратифікації, яка тлумачить субкультуру передусім як явище соціально-психологічне і мистецьке. Згідно цією концепцією, субкультура – це не що інше, як картина світу, що є спільною для певної великої групи людей. Значну роль у ґенезі й еволюції субкультур відіграє мистецтво, воно відображає картини світу різних субкультур, а також своєрідним чином формує і змінює їх. Саме відмінності в картинах світу породжують різноманітні субкультури суспільства. Все розмаїття субкультур у суспільстві інтегрує в єдину культурну систему «ядро культури». Йдеться про загальнонаціональну картину світу, в якій відображено цілісність національної культури. [15].

Нині визначення субкультури є досить багатогранним, водночас дискусійним і великою мірою неоднозначним. Кожний дослідник і кожна наукова дисципліна характеризують це явище відповідно до своїх дослідницьких потреб, хоча у цих інтерпретаціях є багато спільного.

Згідно з Вікіпедією, субкультура – це сукупність культурних зразків, тісно пов’язаних з домінантною культурою і в той же час відмінних від неї. В антропології субкультура – це група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки. Субкультура – це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять в окремі ідейні поняття, бо важко назвати культуру, до якої б вони відносились. [16]

Дослідниця сучасних проблем молоді Т. Щепанська так характеризує це поняття: «Спочатку на перший план виступає префікс «sub» ( тобто « під- »),позначаючи приховані, неофіційні культурні пласти, що є підкладкою «денної поверхні» пануючої культури. Це поняття використовувалося поруч з такими, як subterranean culture ( підземна культура) і underground (підпілля). Простежується і звичне сприйняття не інституціональних культурних явищ як низових – на противагу «високій» офіційній культурі. У тому ж контексті (ідеології і практики молодіжного протесту проти цінностей суспільства споживання, трудової етики і технократичної цивілізації) використовувалося й поняття «контркультура», що визначало ідеологію молоді як таку, що руйнує будь яку культуру взагалі і протистоїть їй. Звідси видно, що поняття «субкультура» спочатку позначало явища, що сприймалися як поза культурні. Згодом, однак, воно отримало інший зміст». №8. Також науковець наголошує: «Префікс «суб-» у сучасному контексті передбачає, що йдеться про підсистему культури як цілого. Субкультура не є самостійним цілим. Її культурний код формується у рамках більш загальної системи, що визначає основу даної цивілізації і цілісність даного соціуму (її ми і позначаємо словом «культура»). Субкультури, як її підсистеми, спираються на її культурний код (спільний для більшості і який є гарантом взаєморозуміння), а, крім того, орієнтовані на постійний діалог з нею. Цей діалог може набувати форм «відновлення культури», її «розвитку», «відновлення традицій» - чи «протистояння», «руйнування» і т.п., але він є необхідним елементом самосвідомості і самовизначення субкультур. Кожна з них визначається насамперед щодо Культури (пануючої, загальноприйнятої, материнської), протиставляючи їй свої норми і цінності, або черпаючи в ній обґрунтування цих норм»[17]

З когнітивної точки зору вчений М.Соколов розглядає субкультуру як один із можливих культурних виборів: « … кожна субкультура містить набір правил, що дають змогу приймати рішення стосовно всього, що може бути вибрано. Можливо, система принципі, за якими здійснюється вибір – це найважливіша характеристика субкультури» [18] . Дослідник робить припущення, що «принципи, котрі організовують розвиток субкультури, можуть розглядатися як «сценарій» або «скрипт» - когнітивна структура, що організовує поведінку у деяких ситуаціях» [18]. Розвиток субкультури визначається програмою, котра регулює відносини з нормами культури, частина яких інтеріоризується, а частина відкидається. Також важливим є чітке розмежування культурита субкультури. На думку М. Соколова, воно полягає в довільності вибору: «власне, говорити про вибір культури неможливо: залучення до неї починається без згоди дитини. Але залучення до однієї з субкультур у всіх випадках передбачає прийняття рішення (або деяких послідовних рішень), що здійснюється свідомо. Це – один із небагатьох моментів, коли людина вільна вирішувати, через які окуляри їй дивитись на світ» [18].

У дослідниці Л. Михайлової субкультура є частиною культури, проте має чітко визначені значення, норми, цінності, зразки, уявлення, смаки, ідеали, традиції. А.Флієр допускає розгляд субкультур як найбільш відмінні сигменти етнічних, національних та соціальних культур. Будь-яка культура складається з багатьох елементів, вони становлять її специфіку (мова, релігія, звичаї, вдачі, мистецтво, господарський устрій і т.п.), а більшість субкультур (але не кримінальні) ідентичні або наближені до базової культури, відрізняючись від неї лише однією – двома рисами [19].

Відомий теоретик у галузі вивчення субкультур Д.Хебдідж у своїй книзі «субкультура: значення стилю» висловлює думку, що «субкультури залучають людей зі схожими смаками, яких не задовольняють загальноприйняті стандарти, цінності, і через субкультурний стиль індивід ніби самостверджується [19].

О.Божок наголошує: «субкультура – це перш за все групове світобачення та своєрідний тип особистості, яким відповідно до сформованої системи цінностей відрізняє себе з-поміж інших індивідів. Сутність феномену субкультури не обмежується розумінням змісту, значення і ролі соціальної групи. Субкультура є частиною певного культурного шару, фундаментом якого виступають соціальні групи, а не суспільства в цілому. Під субкультурою слід розуміти систему пануючих норм та цінностей, що не претендує на заміщення, протистояння домінуючій культурі в суспільстві, а реформує культурні засади в суспільстві» [14, с19].

Одним із багатьох видів субкультури є молодіжна субкультура, яка протягом тривалого часу в Україні сприймалася переважно негативно і до кінця в 80-х років навіть не розглядалась як об’єкт дослідження. Протистояння молодіжної культури культурі офіційній дало привід характеризувати першу як контркультуру. Зокрема Л.Горенко зазначає: « Культорологічна література оперує терміном для позначення явищ та процесів, які не підпадають під однозначне визначення «культури». До таких понять належить «контркультура», яке використовується для позначення соціокультурних установок, що протистоять фундаментальним принципам і панують в конкретній культурі. Інколи в це поняття вкладається зміст молодіжної субкультури»[13,с 11-12]. Разом з тим вона наголошує, що в такому понятті немає антагонізму, а лише підкреслено інакшу, нову сутність культурних явищ: « На сьогодні цей термін вживається як позначення особливої частки культурних явищ – протилежних офіційній культурі не з погляду реалізації гуманістично-маральних ідеалів, а як їх інше відображення. Саме тому контркультура протистоїть культурі не як негативне (вороже) явище, а просто як інше. Тому, це інше поступово може увійти в культуру і стати культурою.» [13,с 12]

Науковець О.Білецька характеризує молодіжну субкультуру як «явище тимчасове, форму життєвого пошуку, основи якої пов’язані їз «життєвим стартом» - отриманням освіти, початком трудової діяльності, формуванням сім’ї, професійним просуванням тощо. Зміст молодіжної субкультури завжди залежить від культурних процесів і навпаки. Тобто на неї впливають як національна, так і міська та сільська культури, а також інші субкультури, що надає їй різнобічного, багатогранного характеру. В той же час молодіжна субкультура являє собою невід’ємну частину тих самих національної чи міської культур. В основу молодіжної субкультури покладено основний спосіб відношення світу зі всією системою духовних цінностей. Молодіжна субкультура – це певний спосіб буття, в якому існують люди, які безпосередньо дотримуються останнього, це форма самовираження молоді, що ставить перед собою ціль змінити світ, своє життя, зробити його іншим, відкинути від себе стереотипи, відмовитись від соціальних канонів» [19,с 142].

Вчений К.Мюллер пов’язує поняття молодіжної субкультури із рухом «Wandervogel» (перелітних птахів): «Цей громадський молодіжний рух започаткувало товариство «Wandervogel – Ausschuss fuer Schuelerfahrten / Перелітні птахи – комісія учнівських мандрівок», засноване у 1901р. у берлінському районі Штегліц. Його мета полягала у втечі від тісняви великого міста та його небезпек: надмірної самоізоляції та байдикування, зловживання алкоголем та тютюном, не кажучи вже про ще гірші вади. Крім того, під час мандрівок розвивався новий досвід незалежності та особистої свободи. Рух «Wandervogel» намагався створити вільний для самореалізації прості, тобто модифікував на перед задані суспільством способи мислення, поведінки та відчуттів у одновікових групах» [20]. Також дослідник наводить цікаві факти про поширення та відношення соціуму до явища молодіжної субкультури, а саме: «Після Другої світової війни термін «молодіжна субкультура» увійшов у обіг в соціологічних молодіжних дослідженнях у ФРН ( Федеративної Республіки Німеччини). Базою, звичайно, стали студії про природу американських злочинних угруповань. Проте економічний підйом у ФРН був також важливим фактором для виникнення часткової культури, і це стало вагомою підставою для наукового розгляду феномену субкультури та поширення конвенції субкультури. Зростання добробуту викликало прорив тінейджерської культури, а зростаюча купівельна спроможність молоді призвела до виникнення нового ринку товарів і послуг. На цій ранній стадії розвитку молодіжної субкультури відхилення від звичних цінностей та норм були настільки незначними, що деякі дослідники взагалі заперечували тезу про молодіжну часткову культуру, посилаючись на існуючі широкомасштабні засоби впливу та контролю з боку дорослих. Проте із зростанням культурних товарів мас-медіа нового характеру – музика, танець, мода – тінейджерська культура перетворилась на міжнародний молодіжний стиль-рух, якого не міг уникнути ніхто. Цей рух продукував та споживав не лише різноманітні варіанти моди та музики. Історичний процес диференціації субкультури породив у 60-70-х роках молодіжні рухи, які діяли у суспільно-політичній сфері. Таким чином, поняття молодіжної субкультури охоплює дуже різні феномени, як можна уявити собі як шкалу від Peer-Groups («групи рівних». – В.К.) 50-х років, тінейджерських культур і мейнстріму (джазовий термін, яким позначають помірно-прогресивні напрямки будь-якого джазового стилю. – В.К.) поп-музики молоді яка визначилась з принциповим відкиданням суспільних вартостей аж до радикальної постановки питання і відмови від конвенційного порядку та усталених життєвих звичок, скажімо, неоманьєристських та постмодерністських середовищах» [20].

Отже, бачимо, що у спробі наблизитись до з’ясування поняття субкультури натрапляємо на труднощі, бо «субкультура» не має чітко визначених меж і є доволі розливчастим поняттям. Також виникає безліч суперечливих оцінок і думок, які пов’язані з недостатнім вивченням терміна в науковому плані. Для з’ясування сутності цього поняття існує безліч підходів, концепцій, які намагаються розкрити специфіку феномену субкультури. Складовою субкультури є молодіжна субкультура. Під молодіжною субкультурою розуміється культура певного молодого покоління, яке має спільний стиль життя, поведінку, групові норми, цінності, стереотипи, що є вагомою складовою сучасної української суспільної культури. Важливим є те, що молодіжна субкультура допомагає особистості само реалізуватися, суб’єктивно втілитися, віднайти себе в світі.

1.2 Сутність, структура та типи молодіжної субкультури.

В умовах розвитку демократії в Україні та постмодернізації суспільства відбувається зниження соціального контролю, послаблення традиційного впливу соціального середовища на світогляд та поведінку молоді, що сприяє популяризації молодіжних субкультур у державі.

В Україні лише 2 % молоді перебувають в офіційно зареєстрованих молодіжних організаціях і понад 25,5 % – у неформальних угрупованнях [21]. Представники різноманітних субкультур намагаються виразити свою індивідуальність, тому все більше підлітків у всіх країнах світу приймають ту чи іншу субкультуру.

Субкультура – одне з базових понять культурології, яке означає систему цінностей, настанов, способів поведінки та життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від основної, домінантної в суспільстві культури, хоча і пов’язаної з нею [22].

Кожен представник субкультури приймає норми, цінності, стиль життя за зразок свого існування. Однак паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які засвідчують належність до певного угруповання, як, наприклад, жаргон (сленг), зачіска, одяг, зовнішній вигляд тощо. Для хіпі характерне, зокрема, довге волосся, для панків – вистрижена голова зі смугою по середині, яка називається “ірокез”, скінхеди своїм взуттям уважають тільки черевики фірми “Dr. Martins”, а байкери не визнають черевиків і воліють ходити в шкіряних чоботах з кованою підошвою.

Поняття молодіжної субкультури теоретично нічим не відрізняється від опису субкультури загалом. Спільним є те, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь.

Молодіжна субкультура – неформальні угропування, які відображають ставлення певної групи молоді до процесів у суспільстві [23]. Угруповання мають свої цінності, які дещо відрізняються від загальноприйнятих, специфічну манеру спілкування, стиль поведінки й одягу, певний спосіб мислення та світосприйняття. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість демонструвати свою позицію в соціумі.

Неформальні молодіжні об’єднання - закономірне явище сучасного суспільного життя , представлене соціальними групами дозвіллєвого характеру , поява яких обумовлена соціально -історичними , культурними та психологічними причинами , найважливіша з яких - відсутність в постіндустріальному суспільстві оптимальних умов для соціалізації особистості зі слабкими адаптивними ресурсами . Неформальні молодіжні об’єднання не мають офіційної реєстрації , не володіють чіткою структурою , сформовані з ініціативи самих учасників з метою самовираження і самоствердження , які проповідують певну асоціальну або антисоціальну ідеологію в контексті молодіжної субкультури , які сповідують вузькогруповим мораль. Їх члени відрізняються нестабільним особистісним розвитком (насамперед, невротизації ) , протистоянням суспільним нормам моралі і права ( або зневагою до них) , невизначеністю соціальних і довготривалих життєвих цілей, схильні до самоізоляції , конформізму і наслідуванню всередині групи, нестандартним формам поведінки , відокремлення від сім’ї та освітніх установ . Переважний вік учасників неформальних молодіжних об’єднань - від 12-13 до 18-20 років , поведінка яких умовно можна розділити на три типи:

а ) схильність до елітарним , винятковим занять , прагнення до автономії , нерідко нейтралізація гуманістичних ідеалів ,

б) тяжіння до радикальної боротьби за гуманістичні ідеали допомогою екстремізму ;

в) тяжіння до девіантної поведінки (ігнорування гуманістичних цінностей ,

Причини, які сприяють приходу неповнолітніх у неформальні групи, такі:

1) вікова потреба підлітків і юнаків у відособленні, автономізації, що проявляється у прагненні до самостійності, незалежності, пошуку можливості самореалізації, які є основними причинами виникнення різноманітних неформальних об’єднань;

2) захист у різних його проявах – психологічному, фізичному, моральному, матеріальному; відчуття захищеності, набуте в групі, підвищує самооцінку підлітка, упевненість у собі;

3) доступ до інформації, яку підліток не отримує в сім’ї чи школі;

4) емоційно насичене спілкування, задоволення від групової діяльності;

5) чесність, відвертість, щирість відносин у групі ровесників.

6) можливість подолання внутрішнього конфлікту особистості та конфлікту в мікросоціумі, насамперед у сім’ї, тобто відсутність уваги й розуміння з боку дорослих посилює вплив формальних і неформальних колективів;

7) гедонізм (прагнення до отримання максимально сильних приємних відчуттів).

8) бажання підлітків компенсувати недоліки спілкування, які закладені в традиційних структурах навчальних закладів.

Слід відзначити: у дослідженні, проведеному під керівництвом Н. Ю Синагіної, на запитання про причини, які могли б привести підлітка в неформальну групу, були такі відповіді: на першому місці – одинокість – (27 %) і нерозуміння батьків (24 %). Сюди можна віднести конфлікти між батьками, на які вказали 20% опитуваних. Респонденти виділяють риси характеру, які подобаються їм у підлітках неформальних груп: уміння відстояти себе (54 %); сміливість (40 %); незалежність (53 %) [24].

Загалом, причинами створення неформальних об’єднань є реакція на недоліки роботи з молоддю; прагнення проявити самостійність; бажання задовольнити потреби й інтереси; потреба у спілкуванні як прояв молодіжної свідомості та розвитку.

Які ж тенденції щодо неформального руху характерні для сьогодення.

По-перше, починаючи із 70-х років ХХ ст., збільшилася кількість учасників окремих неформальних організацій (дані соціологічних досліджень дають підставу стверджувати, що активними учасниками неформальних груп є 10–13 % від загальної кількості молоді). Слід зазначити, що діяльність більшості неформальних груп загалом не є протизаконною, лише 6–9% відзначаються асоціативними проявами.

По-друге, спектр інтересів стихійних груп, став досить широким. Якщо 15–20 років тому назад він полягав у десяти найменуваннях, то сьогодні йдеться про значну кількість (спеціалісти називають їх у межах 70–200 залежно від регіону). Найбільша кількість молоді входить у групи, які захоплюються сучасними напрямами музики, естрадними співаками, танцями, захистом довкілля, політичними ідеями.

По-третє, новий, вищий рівень організації цих груп. Багато неформальних груп підтримують різноманітні стосунки між однотипними групами в межах України, маючи загальновизнаних лідерів.

По-четверте, сьогодні для неформальних груп є характерним чітке підпорядкування внутрішнім правилам та нормам. Неформальні групи істотно впливають на свідомість молоді, відвойовуючи першість в інших інститутів соціалізації. Молодь, не одержавши в сім’ях, школах, інших навчальних закладах можливості для реалізації своїх потреб, самореалізується через неформальні групи.

По-п’яте, відбувається значне розширення вікового діапазону руху: нижня вікова мета – 12–13 років; верхня – 34–36.

По-шосте, розширилася географія виникнення неформальних груп. Вони функціонують не тільки у великих містах, а й у містечках та селах.

У науково-педагогічній - літературі виділяють такі різновиди неформальної самодіяльності:

Агресивна самодіяльність (спортивні фанати, екстремістські неонацистські групи: ремонтники, любери, чистильники тощо) ґрунтується на найбільш примітивних уявленнях про ієрархію цінностей, заснованих на культі сили. Простота (примітивізм), наочне самоутвердження сприяють популярності в середовищі підлітків й осіб молодого віку з мінімальним рівнем інтелектуального та культурного розвитку. Психологія групи ґрунтується на протиставленні “ми – вони”.

Епатажна самодіяльність (панки, мажори, попери, рокери). В її основі –виклик нормам, які склалися, канонам, правилам, думкам щодо одягу, зачіски. Для неповнолітніх зовнішній епатаж – часто найбільш доступна (за рівнем розвитку, психологічним складом, соціальними можливостями) форма самоутвердження, а також засіб знайти адекватне середовище спілкування.

Культурна самодіяльність (бітломани, металісти, брейкери, хіпі, хакери) характеризується виробленням альтернативних суспільних загальноприйнятних, офіційних правил і норм поведінки, форм проведення дозвілля, способу життя.

Соціальна й політична самодіяльність націлена на вирішення конкретних соціальних проблем (екологісти, інтернаціоналісти, групи милосердя) та підтримку політичних партій.

На сьогодні день слід відзначити поширення таких неформальних груп, як готи, емо, скінхеди й ін.

Стисло охарактеризуємо їх.

Готи. Готика почала розвиватися ще наприкінці ХХ ст. й тісно пов’язана з музикою. Музика характеризуються емоційністю, сумом, філософським, містичним змістом.

Основне для готів – чорний колір убрання та взуття на високій платформі; на шиї – їхній символ - ''анк '' (символізує безсмертя), незасмагла шкіра, у деяких готів – пірсинг, шкіряні плащі, сітчаний одяг, у дівчат – чорна помада на губах тощо. Є декілька видів готів: готи-андроїди (використовують багато гриму, полюбляють корсети, шкіряні ошийники, взуття на високих підборах), готи-язичники (одягають на себе довгі плащі, балахони, капюшони, не фарбують волосся), кібер-готи (найбожевільніші з готів: волосся червоного, зеленого, фіолетового, блакитного кольорів, одяг із різними гайками, гвинтами, мікросхемами), готи-романтики (єдині з готів, які не дотримуються чорного кольору, одягаються, як у середньовіччі, дивують нелегкими зачісками, готи-фетишисти (носять лише облягаючий одяг із латексу, роблять дуже яскравий макіяж) [25].

Готи захоплюються класичною літературою, кінематографом, різноманітними видами мистецтва, прагнуть до самовдосконалення. Смерть для гота – це не кінець життя, а продовження його.

Напевно, тому представники готичної субкультури захоплюються загробним життям, вампірами тощо. Існує думка, що готи – вічна депресія. Це частково правда, оскільки вони завжди роздумують про життя та смерть, черпають життєву енергію і з позитивних, і з негативних емоцій. Особливість готів полягає у тому, що вони нагадують про смерть, страждання, намагаючися віднайти в цьому естетику.

Соціальна комунікація готичної субкультури досить налагоджена й не відзначається такими яскраво вираженими антисоціальними настроями.

Емокіди (від англ. emo, emotional – емоційний та kid – дитина). Традиційна зачіска – криве, рване пасмо волосся до кінчика носа, що закриває одне око, а на потилиці – коротке волосся, що стирчить урізнобіч. Емокіди носять одяг рожево-чорних тонів, із двоколірними візерунками та стилізованими значками, взуття – кеди. Чорний колір, який переважає в образі емокіда, виражає депресію, нещастя, відкинутість, рожевий, яскравий колір, навпаки, – радісні моменти в житті.

Емоційність емокідів проявляється через крайнощі: горе і щастя, смуток й радість. Емокід – вразлива й депресивна людина. Через відчуття самотності вони схильні до самогубства, до заподіяння собі болю.

Є декілька видів емокідів, серед яких слід відзначити тру-емо. Тру-емо – справжній, ідеальний емокід, який веде здоровий спосіб життя (не курить, не вживає наркотиків, алкоголю; уникає сексуальних зв’язків; іноді – вегетаріанець[26].

Скінхеди (від англ. “skinhead” – голена голова, взуття – гріндерси (скінівські чоботи), коротка болонова курточка без комірця, підкочені джинси. Скіни зазвичай не носять ніякої зброї, проте в бійках використовують ремені з важкою бляхою, намотані на руку. Терор скінів проявляється в постійному фізичному насильстві проти осіб неслов’янського походження. Слід пам’ятати, що цей рух приховує в собі величезну небезпеку для суспільства, а його вибух може відбутися в будь-який час.

Байкери. Для них характерна насолода свободою і швидкістю. Байкери – водії мотоцикла, люди різних професій і релігій. Їх об’єднує віра в одного кумира – швидкість.

Гіп-гоп (хіп-хоп). Ця субкультура складається з таких елементів:

1) читка (читання репу) – це уміння вимагає від майстра значно більше старань, аніж може видатися на перший погляд. Читання текстів має бути не монотонним, а таким, щоб запам’ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному підбору риму, інтонації, алітерації;

2) брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент цієї субкультури. Описувати його надзвичайно складно. Це той випадок, коли краще один раз побачити, а побачити можна майже у всіх кліпах реперів;

3) графіті – оригінальні малюнки на стінах й інших поверхнях міста, які зроблені баллончиками з фарбою. Для графіті майже обов’язковою є присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається поступовий відхід від цього канону й перехід до суто живопису.

До субкультури гіп-гопу зараховуються також і такі види спорту, як скейт-бординг, катання на роликових ковзанах, сноубординг, баскетбол, бейсбол та ін. Однак це спірне питання, тому що про зв’язок субкультури та цих видів самі спортсмени не говорять.

Останнім часом з’являються раніше невідомі геймери, хакери, блогери. Геймери – це прихильники комп’ютерних ігор, які вбачають в іграх сенс свого життя. Найчастіше геймерами є підлітки.

Водночас ігри негативно можуть діяти на психіку дитини вони розвивають швидкість реакції та швидкість думки, наполегливість та цілеспрямованість, навіть спритність. Американські дослідження доказують, що геймери, які прийшли в бізнес (відповідно, досить юні хлопці), демонструють небачені результати, оскільки бізнес для них – та ж гра.

Блогери, хакери у реальному житті можуть виконувати звичайні справи, а самостверджуватися, декларувати й реалізувати свої ідеї через інтернет-технології у віртуальній реальності.

На перший погляд, названі групи важко назвати субкультурами: вони не мають таких виразних зовнішніх ознак і поведінки, як хіпі, панки, готи, емо або скінхеди й ін. Однак відсутність зовнішніх проявів у кібер-субкультурах не заважає побачити в цих соціальних прошарках саме сучасні, нові молодіжні субкультури. Представники кібер-субкультур не мають такої ідейної спрямованості, як білі скінхеди або естетсько-романтичного світорозуміння, як готи, однак поведінкова орієнтація на віртуальність, опосередковану мультимедійними технологіями, більшою чи меншою мірою означає відхід від реального життя, тенденцію до самореалізації не в традиційній (віртуальній) формі, а в мові-сленгу, специфічних інтересах, відокремленні себе, групи однодумців від загалу, певних статусних відносинах.

Кібер-субкультури, відповідно, мають і характерні ознаки. Насамперед, це мультимедійна компетентність, інтелектуалізованість.

Слід зазначити: якщо діяльність угруповань білих скінхедів, які сповідують націонал-расистські погляди або є футбольними фанатами, котрі організовують бійки, безчинства на стадіонах, однозначно асоціальна, а поведінка емо-кідів, готів – десоціальна, то діяльність тих же самих блогерів може бути як конструктивною, так і деструктивною[24].