Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Верба.doc
Скачиваний:
57
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
41.08 Mб
Скачать

8.5. Обоження

Ідея „обоження”, чи „наподібнення до Бога”, по­ходить іще від Платона. Перегодом її підхопили неоплатоніки, зокрема Плотин, Порфирій, Прокл, Філон Олександрійський. На грунті християнської традиції різні версії науки про „обоженя” подають Климент, Оріген, Атанасій, святі отці-каппадокійці, Макарій Єгипетський, Авґустин, Діонісій Ареопагітський, Максим Сповідник, Симеон Новий Богослов та інші. Нав'язуючись передовсім до традицій патристичної містики, Сковорода також учить про те, що головним етичним завданням людини є спроба стати рів­ною своєму предковічному Отцеві, оскільки „внутрішня людина” „рівна своєму Отцеві за силою та єством”. Проблематика „обоження” якнайдокладніше розглянута Сковородою в його „первородному” діалозі «Нарцис» [Л.У. – С. 654-656].

8.6. „Три світи"

Побіч ідеї двох природ, Сковорода часто говорить про три світи. Наприклад, у діалозі «Потоп зміїний» він зазначає: „Суть же тры мыры. Первый есть всеобщій и мыр обительный, где все рожденное обитает. Сей составлен из безчисленных мыр-мыров и есть великій мыр. Другіи два суть частныи и малыи мыры. Первый мікрокозм, сирєчь – мырык, мырок, или человєк. Вторый мыр симболичный, сирєчь Библіа”. Сенс цієї думки, що йде ще від Філона й Климента Олександрійського, полягає ось у чому: Бог об’явив себе в: 1) природі; 2) людині та 3) Святому Письмі, – тобто природа, людське серце та Біблія є трьома „книгами-світами", читаючи які, людина годна пізнати єство речей. Звідси випливає і славетне гасло Сковороди: „Пізнай себе!” – _ дуже важливе й прикметне для його поглядів (недаром Сковороду давно й цілком слушно охрестили „філософом себепізнання”). Звідси ж таки – і повсякчасні спроби Сковороди алегорично тлумачити Біблію. Не буде пересадою сказати, що геть усі його твори – це коментар до Святого Письма [Л.У. – С. 657-659].

8.6.1. Великий світ (макрокосмос)

Першим складником сковородинської науки про „три світи” є великий світ, або макрокосмос, що його наш філософ уявляв безконечним у часі (тобто таким, котрий з'явився разом із часом) та просторі. Оцей „всемірый мір” є не що інше, як „прекрасный рай из безщетных вертоградов, будьто вєнец из вєночков, или машинище, из машинок составленный”. Утім, він цікавить Сковороду не сам по собі, а перш за все, як коре­лят малого світу, тобто людини, та Біблії. Як свідчив Михайло Ковалинський, Сковорода був переконаний у тому, що „все існуюче у великому світі, існує також у малому..., зважаючи на злагоду обох та єдність духа, що все наповнює”. „Схожість струк­тури великого та малого світу, – слушно зазначав Дмитро Чижевський, – є для Сковороди спеціальний випадок загальної згоди, паралелізму між різними сферами буття: не лише людина… виказує паралелізм із «великим світом», але й Біблія. Дальша далекосяжна паралельність існує між Богом та людиною. Христологію можна перенести на «великий світ»». Отож, філософ говорить про макрокосмос здебільшого в оцій символічній стратегії. Щоравда, такого докладного паралелізму між великим та малим світами, який був характерний, скажімо, для філософії часів Ренесансу, Сковороду ніде не проводить. Лише вряди-годи в нього зринаюдть картини на взір «астрологічного космосу» серця: «сердце человєку есть неограниченная бездна. Она есть то, что воздух, плавающия планеты носящій» [Л.У. – С. 659-661].

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]