7. Релігійне вільнодумство Сковороди

Сковорода вкрай неприхильно ставився до поширеного під його добу просвітницького „лібертинства” в питаннях релігії. Тим часом його власне богослів’я має цілу низку доволі ради­кальних рис, які відбігають від узвичаєної в старій Україні богословської науки: досить пригадати бодай усеосяжність сковородинської алегорези Святого Письма, чинну навіть на теренах євангельської історії, або виразно платонівські інтенції сковородинського розуміння сгеаtіо ех піhіlо. Незбіжність богословської науки Сковороди з церковною доктриною спричи­нилася до несхвального поцінування його творів церковною цензурою, а також давала підстави тлумачити сковородинські ідеї як релігійний лібералізм, пантеїзм тощо [Л.У. – С. 106-108].

8. Сковорода й масони

Богослів’я Сковороди має чимало спільних рис з ідеологією масонства: пильна увага до принципу себепізнання, намагання символічно тлумачити Святе Письмо, перш за все – Старий Заповіт, незацікавленість християнською догматикою, позацерковність, аскетика тощо. Недаром масони (Антоновський, Лабзін, Луб'яновський, Прокопович-Антонський, Сохацький та інші) виявляли неабиякий інтерес до творів українського

філософа-містика. Саме їхніми заходами ці твори вперше з’явилися друком. Близькими до масонів були й улюблені учні Сковороди Михайло Ковалинський та Василь Томара. Утім, деякі погляди Сковороди далеко відбігають від масонських. Так, Сковорода не надавав жодного значення зовнішнім формам благочестя, тимчасом як для масонів обряд важив дуже багато. Окрім того, для поглядів Сковороди характерна універсальність (екуменічність), тоді як масони сповідували ексклюзивізм. „Я не знаю мартиністів..., ані їхнього розуму, ані їхньої науки, – казав Сковорода. – Якщо вони відокремлюються в правилах і обрядах, щоб здаватися мудрими, то я й не хочу їх знати; якщо ж вони мудрують у простоті серця, аби бути корисними громадянами суспільства, то я їх поважаю, але задля цього їм не варто відокремлюватися” [Л.У. – С. 108-111].

9. Сковорода й німецька містика

Свого часу Дмитро Чижевський, заходившись шукати в історії ідей „духовних братів” Сковороди, які були б „споріднені з ним не припадковими паралелями думок, а єдністю в розумінні світу та життя”, дійшов висновку, що „думки Сковороди зустрічаються найчастіше з ідеями т. зв. “німецької містики” (Екгарт, Тавлер, Сузо, Себастьян Франк, Валентин Вайгель, Якоб Беме, Анґел Сілезій). За цими визначними представниками релігійної та філософічної думки стоять містики середньовіччя (св. Бернгард, Гуґо від св. Віктора, Бонавентура), отці Церкви (передусім т. зв. «Ареопагітики») та представники античного платонізму (Платон, Філон, Плотин)”. Саме цій проб­лематиці присвячена фундаментальна книга Чижевського «Фі­лософія Г.С. Сковороди» (Варшава, 1934), а також низка його статей; «Г.С. Сковорода та німецька містика», «Сковорода й Ангел Сілезій», «Сковорода й Валентин Вайґель» та інші. Утім, на посутній зв'язок ідей Сковороди з німецькою містикою вказували й раніші коментатори [Л.У. – С. 111-115].