Vozdvizsenszkij Vagyim /2009.06.02./ Sárospatak, Tokaj-Hegyalja

Проф. Дарина Блохин

( Мюнхен)

Науковий подвиг Григорія Митрофановича Верби

„ Григорії-Стрільці ведуть розмову,

Розкривши серце пошуком Христа.

І вірно служить Музиці і Слову,

Гармонію несуть через міста”

/ А. Бодугай , Сергій Литвиненко/.

Відомий філософський афоризм: „ Необхідність прокладає собі шлях через випадковість”. Душа Григорія Сковороди, напевне, витала 144 роки після смерті його і поселилася в новонародженому маленькому хлопчику Григорію Вербі, щоб продовжити те, що започаткував Григорій Сковорода. Доля наділила Григорія Вербу багатьма рисами характеру, що притаманні були Григорію Сковороді: чесність, справедливість, любов до свого народу, працьовитість і байдужість до посад, бо щастя він бачив таким, як Сковорода, який повчав: „ Щасливий той, хто вступив на шлях Господа”. Григорій був вихований своєю матір’ю в українських звичаях, любові до української пісні, музики, в любові до Бога:

„ Краще коритися Богові, ніж людям..., життя наше - Бог, який зігріває нас для чеснот. Треба терпіти, треба молитися і ніколи зло не буде мати більше сили, ніж мудрість. Чим більше ми терпимо заради Христа , тим ближче Він стоїть до нас [2 (ІІ), 330-331].

Доля повернула все так, що і мати дала хлопчику ім’я Григорій, не підозріваючи того, що у майбутньому він захопиться творчістю Григорія Сковороди. І пізніше він дасть таку відповідь на питання: „ Що спільного між Вами і Сковородою?”

• „Він геній, а мені, через 200 років, пощастило захистити генія”.

За Сковородою, будь-яке слово „дихає” символом або залежить від нього; символ - образ, який містить у собі таємницю, яка притаманна цьому слову. І значення прізвища, імені теж носять характеристику, карму людини, її характер, покликання, а навіть і її майбутнє. Пізнавши себе, пізнаєш в собі Бога, Христа і можеш вести за собою інших.

А що криється в імені „Григорій”? З грецької мови це означає „той, хто не спить, пильнує”. Листи, які писав мені Григорій Верба, підписував : „ Григорій Варсава”, що означає - „ син миру”, „мир”- це спокій, тиша, свято.

Григорій Верба сам дослідив спільність астрологічних ознак знаків свого імені, він писав: „... ми обидва народилися під сузір’ям Стрільця, у рік Тигра (Сковорода – 3 грудня 1722р., а я - 9 грудня 1939р ). Стрільцям притаманні: символ- вогонь, планета – Юпітер, камінь – бірюза, талісман – підкова, число -3, квітка – тюльпан [1, 596 ]. І як стверджував Сковорода: „ Наше життя – це безперервна боротьба з диявольським сіменем зла і в собі, і в оточуючому світі”. І побороти це зло може лише „воїн Христа”, спрямовуючи проти нього „вогненні стріли” вічно пламеніючої Божої любові”.

Господь Бог давав сили і опіку Г. Вербі, наслідникові Сковороди, дав настанови привильно насвітлити того, хто дійсно без Бога, Святого Письма не обходився і передавав його українському народові, присвятивши своє життя служінню Всевишньому. У Сковороди часто фігурує міфічна назва - „Мінерва”, що за легендою, народжена з мозку Юпітера, і він розумних людей називав людьми з Мінервою, уподібнюючи їх з богинею мудрості, покровительки ремесел і мистецтв, ототожнюючи з грецькою Афіною.

Для Г. Верби кредом життя було жити „ з Мінервою” – це життя з Христовою мудрістю. Він пишався своїм прізвищем, яке симолічно пов’язане з назвою дерева – верби, і він писав: « Мабуть не випадково розпочался моє вивчення Сковороди з пісні: „ Стоит явір над горою.... , а вербочки шумят низко”... Для українського народу верба – це своєрідний символ: верба - вічне дерево життя, яке є символом приходу весни, пробудження із сплячки природи, приходу Великодня, Воскресіння Ісуса Христа, Спасителя народу. Гілля її освячують у Вербну неділю ( бо пальми у нас не ростуть, якими вітали Ісуса Христа) – це символ приходу Ісуса Христа. Верба – це священне дерево - тотем у праукраїнців. Доторкнутися людини свяченою гілкою верби означало поєднання її з космічними силами Всесвіту, надати її здоров’я, сил, якими вона володіє, верба сильніша за сніг, який лежить ще на землі, а вона уже прокинулась від сну і цвіте: „ Зацвіла верба – прийшла весна” – говорили в народі.

Все це було близьким для Григорія Верби з дитинства: „ Закарбувалися в моїй пам’яті верби над невеличким ставочком у центрі рідного села, Шевченкового на Згурівщині Полтавської області ( нині Київська обл.), де пройшло моє дитинство; по війні верби спиляли на ярма для волів, висохла вода, не стало ставочка. Як сон, звучить материнське научення перед Великоднем, у Вербну неділю: „ Не я б’ю – верба б’є, від нині за тиждень буде в нас Великдень” ( у селі Церкви не було, святили вербу в Згурівці). На підході до Згурівки стояли столітні верби, під якими мені не раз доводилося відпочивати, йдучи чи то на храмове свято Спаса, чи то повертаючись додому з Ніжина, де я навчався, через Прилуки, Турівку. Побутує легенда, що ці старі верби посадив Тарас Шевченко, перебуваючи в гостях у Турівцях у М. Маркевича..... Нескорений Великий Кобзар перебуваючи в Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак, виходив серед степу вербове деревце, яке завжди нагадувало йому рідну Україну. Я зріднився із переяславськими вербами з часу свого навчання в педагогічному училищі (1953-1957), з вулицею Сковороди, на якій проживав 8 років і пропрацював у педагогічному училищі.... 21 рік, з меморіальним Музеєм Г.С.Сковороди, на відкритті якого я був присутній у 1972 році, з університетом імені Григорія Сковороди, де працюю вісімнадцятий рік. Одна з улюблених моїх пісень –

„ Стоїть гора високая” (” не журіться , верболози, що вернеться весна-красна”). Улюблений інструмент, як і у Сковороди, - скрипка. А чи не передається спорідненість душ через віки?” [1, 599-600].

Дійсно, для українського народу верба – це своєрідний символ: „ Без верби і калини, нема України”.

Школяр, син кріпака, малий Тарас Шевченко, змалку знав популярні в той час твори Г.Сковороди. Про це він зворушливо згадував на засланні у своєму вірші „До Козачковського” (1847):

... куплю

Паперу аркуш, і зроблю

Маленьку книжечку.

Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та списую Сковороду.

Ще з дитинства ввійшли і глибоко запали у душу Тараса Шевченка символи чудової української природи, і він згодом напише:

„ Пишається калинонька, явір зеленіє,

А кругом їх верболози й лози зеленіють”.

Любов до української верби у Григорія Сковороди виражена його словами:

„ Душа моя есть Верба”.

Педагогічна діяльність Г.Верби була пов’язана з викладанням української мови та музики (1962-1964), займав він посади завідуючого шкільним відділом, заступником директора з навчально-виховної роботи (1964-1985), був директором Переяслав-Хмельницької школи №4 (1985-1989). З 1989-2006 роки Григорій Верба працював у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному Університеті ім. Григорія Сковороди, де і займався науковою роботою. Основним напрямком його досліджень стала творча спадщина Г. Сковороди. Він автор багатьох праць про творчість Г.Сковороди. І він, як Сковорода, „ той, хто не спить, пильнує”, наполегливо працює, щоб звернути увагу дослідникам, що поза увагою їх залишається ключова оцінка філософії Біблії, яка проходить у житті і філософській творчості через всі його твори, як вступ до „О христіянском добронравіи”, „Убуждшеся видеша славу его”, „Потоп зміин” (у главі 6-а „О преображеніи”).

Г.Верба своїми дослідженнями показує, що для Сковороди Біблія – богонатхненна книга, вона постає єдністю Старого і Нового Заповіту, вона є „Божією премудрістю пріобретенная, для уврачеванія душевного мира, ни одним земным лекарством неизуъеляемаго. В сей аптеке Павел роет, копает, силою дерева крестного вооружен, и, убивая свою мертвою гниль и гной, вынимает и сообщает нам самое чистое, новое, благовонное, божіе, нетленное, вечное, проповедуя Христа Божию силу... Нам же, званны Христос есть Божія сила и Божия премудрость” [2, 371]. Пізнанню Христа – Божої Сили і Божої Премудрості - все життя і всю свою творчість присвятив Григорій Сковорода. На жаль, все це в царські і радянські часи фальшувалося, замовчувалося або інтерпретувалося , як все те, що немає нічого спільного з нашим мудролюбом. А тому ґрунтовних досліджень про Григорія Сковороду як християнського богослова є ще недостатньо. Про Сковороду писалось, пишеться і переписується, особливо зараз, багато і деколи таке, що аж вуха в’януть, краще б і не писали. Але якщо нема про що писати, то і не потрібно видумувати. Розумію, що архівних матеріалів за кордоном не знайдено, про це писав д-р. Домет Олянчин, який багато працював в архівах, він вперше написав докторську працю німецькою мовою про Сковороду, навчаючись в Берлінському університеті і оборонив її у 1928 році. І це було великим досягненням, бо недоліки (мовні) , про які так різко критикував його проф. Д.Чижевський, підштовхнули його самого написати працю про Сковороду, і він написав глибоку філософську працю - „ Фільософія Григорія Сковороди” (Варшава, 1934. ), „ Сковорода и немецкая мистика”

( Прага,, 1929), „Деякі джерела символіки Г.С.Сковороди”, „ Skovoroda. Dichter, Denker, Mystiker“ ( München, 1974).

Наприкінці ХХ століття сковородинознавець П.Біланюк у статті „Вступ до богословської спадщини Григорія Сковороди” писав, що „дослідження творчості Сковороди слід доручити богословам” [15, 364].

Але за цю справу взявся філолог, музикант, наш сучасник - Григорій Верба. Він здійснив перевірку біблійних цитат, якими переповнені праці Григорія Сковороди. Цього ще ніхто не зробив. В свій час, на це звернули увагу вчені за кордоном- Юрій Бойко-Блохин ( особисто він про це зі мною обговорював), а також і Юрій Шевельов, який висловлював занепокоєння про конечну потребу коментаря до біблійних цитат творів Сковороди. Про це він говорив з проф.

Л. Ушкаловим у 1996 році. І як пише Григорій Верба: „ Тоді я і взявся за дослідження усіх біблійних цитат у творах і листах Сковороди. Поряд з двотомником Сковороди впродовж багатьох років моїми настільними книгами були „Єлизаветенська” Біблія, Біблія в перекладі українською мовою Івана Огієнка, Святе Письмо в перекладі о. Івана Хоменка. В окремих випадках звірявся з Святим Письмом у перекладі Куліша, Івана Левицького і Івана Пулюя, Євангелієм у перекладі Пилипа Морачевського, Біблією в перекладі російською мовою ( синодальним виданням), а з 2004 року – Біблією в перекладі Патріарха Філарета ( Денисенка) „ (16, 14).

У 2003 році моя книга під назвою „ Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди” („Сковорода і Біблія”) була завершена і отримала високу оцінку відомих вчених: Любові Ів. Мацько, Ганни Леонідівни Токмань і Леоніда Володимировича Ушкалова”... [ 16, 14].

Рецензенти зазначили, що книгу слід надрукувати, вона „ стане надійним підгрунттям не тільки у справі вивчення мови Сковороди. Вона буде справжньою знахідкою для фахівців, які готуватимуть нове академічне видання творів нашого великого філософа..., для тих, хто буде перекладати твори Сковороди сучасною українською мовою, чи будь якими іншими мовами.... Публікація цієї книги стане непересічною подією в історії студій над Сковородою” ( Л.Ушкалов; там же).

Слід відмітити, що за справу видавництва книги взявся Переяслав –Хмельницький Університет на чолі з ректором проф. Віктором Коцуром. Книга присвячена 1100-літтю Переяслава та 285-річчю від дня народження Григорія Сковороди. Ректорат вітаючи автора книги в університетській газеті „ Педагогічні обрії” з появою книги в світ, відзначив великий і визначний внесок Г.Верби у дослідженні філософсько-богословської спадщини Григорія Сковороди: „... вітаємо шановного Григорія Митрофановича з тим, що він здійснив справжній науковий подвиг і одержав перемогу, відстоявши ідеї нашого генія-любомудра Григорія Сковороди – перемогу, яка чимось нагадує зроблене богатирем-отроком Іваном Кожум’якою з „Повісті минулих літ”, який перейняв славу” [16, 14]. У День науки в Переяслав –Хмельницькому університеті ім. Григорія Сковороди, 19.05. 2006 року Г. Вербу було нагороджено дипломом переможця в номінації „ Оригінальна форма наукового здобутку”.

Поява монографії Григорія Верби, унікального явища в історії сковородинознавства, ознаменує новий етап у вивченні спадщини нашого філософа. Вперше за двісті років досліджено весь корпус церковнослов’янських віршів слов’янської Біблії, близько 4 000, які цитує Сковорода у своїх творах і листах, які обіймають третину всього тексту. А головне, що ці цитати звірені з Бібліями різного періоду. Вперше слов’янський текст подається в паралельному перекладі українською мовою. Автор характеризує Сковороду як християнського філософа, розкриває таємницю його філософії, його сакрального імені, по-батькові, прізвища та псевдоніма.

Попередник Г.Верби , Бонч-Бруєвич у першому томі „Собрание сочинений Г.Сковороди” ( 1912) зробив лише 300 посилань ( до 147 сторінки) на вірші Біблії, а понад 100 залишилося „ не поміченими”.

Д. І.Багалій, автор першого видання творів Сковороди ( І том, 1894) у своїй праці „ Український мандрівний філософ Григорій Сковорода”, яка вийшла в 1926 році, зазначив якихось два десятка біблійних цитат із його творів. Можливо тому, що це був час панування радянської політики, атеїзму і матеріалізму на так званій „науковій основі”, а тому Багалій мусив доводити матеріалістичні прояви у вченні Сковороди [3, 8]. І в ці радянські часи проф. Д.Багалій мусив відмовитися від свого погляду на Сковороду як на великого християнського філософа.

Погляд на Сковороду як на богослова чи християнського філософа, започаткований ще в дореволюційний період А. Лебедєвим [4, 469], М. Краснюком [5], В. Ерном [6], тай тим же Д.Багалієм [7], було відкинено через марксистсько-ленінський класовий підхід оцінки суспільних і культурних явищ, що негативно позначилося на дальнішому дослідженні творчості Г.Сковороди. Нівілювання творчості Сковороди дійшло до того, що в останні десятиліття комуністичного періоду було висунуто концепцію, згідно якої Сковорода належав до віку Просвітництва і репрезентував його своєрідну селянську форму (В. Шинкарук). Була спроба враховувати бароковий характер стилістики Сковороди, розглядаючи його доробок в контексті європейської філософії, зокрема античної спадщини ( І.Драч, С.Кримський, М. Попович); були спроби появи нових підходів до характеристики творчості Сковороди ( І. Іваньо, В. Нічик, О.Сирцова). Та все ж поза увагою дослідників залишалося те сковородинівське – „ Испытай Писанія!”. Причиною такого стану було і незнання Біблії, бо не могли читати тексти Сковороди адекватно” [8, 31], та й і сьогодні це панує, а тому при перекладах творів часто біблійні елементи просто скорочувалися. Та навіть у „найліпшому” виданні творів Сковороди (1973) ігнорується цитувння Біблії, відносячи її на четверте місце після філософських вчень античності, середньовіччя Відродження вітчизняного просвітництва і народної мудрості [2, 31-32]. У коментарях зазначається: „ Якщо „Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни” є твором, який найменш засмічений теологічними міркуваннями і в якому найбільш гастро ставляться основні соціальні питання свого часу, то „ Кольцо” занадто обтяжене біблійними роздумуваннями” [2 (І), 521]. Виникло ряд перекручень, помилок у перекладачів, які користувалися не церковнослов’янською Біблією, яку Сковорода цитує дослівно, а Біблію в синодальному перекладі російською мовою.

Зовсім в іншому напряму розвивалося сковородинознавство на Заході.

Д. Чижевський, Д.Олянчин, Б.Блохин, Е. Ердман, а також П. Біланюк ( Торонто) і ін, досліджували засади Сковородинівської метафізики, антропології, гносеології, етики, що показує роль Сковороди в європейській традиції від давнини до сучасності, увирізнюючи їх на тлі античного платонізму і неоплатонізму, патристики, середньовічної та німецької містики. Проф. Д.Чижевський обгрунтував тези, що „творчість Сковороди є „коментарем” до Святого Письма”, вона пов’язана з містичною традицією і, що основними ознаками сковородинівського „барокового стилю” є антетичність та символізм, що з часом перетворилися на усталені сюжети західної академічної сковородіани [ 10, 17 ].

У 1975 р. в діаспорі вперше появилися статті В. Олексюка під назвою

„ Сковорода- християнський філософ” [11, 15]; М. Степаненко назвав Сковороду як „ найбільшого після отців Церкви християнського філософа світу” [12, 154]. Найбільшої уваги заслуговують праці П.Біланюка: „Григорій Сковорода – філософ чи богослов? [14, 55-56] і „Вступ до богословської спадщини Григорія Сковороди” [15, 227-247] .

Особливо багато публікацій про Сковороду появилося в часи Незалежної України, але як мало серед них є щось нового. Небагато можна назвати вчених, які досліджують богословські погляди Сковороди як християнського філософа, його біблійну герменевтику. Серед них: Л. Ушкалов, С. Боднар, , Н. Алексеєнко, О.Гірний, Т. Біленко [1, 28].

Григорій Верба скрупульозно аналізує праці, які вийшли, і дає таку оцінку:

„В Росії спадщину Сковороди досліджує Л. Софронова, яка написала книгу

„Три мира Сковороды”, книгу найбільшу за обсягом..., яка будь-коли з’являлася

( 460с.). Але як можна дослідити творчість Сковороди, не дослідивши Святого Письма, „ весь корпус біблійних цитат”? От і результат – із 4 000 „ священного тексту”, які коментує Сковорода, у цій книзі авторка коментує трохи більше 100 і то з неточностями.”[1,28 ].

Це ж саме відноситься і до перекладачів віршів Сковороди, які цитуються Сковородою церковнослов’янською мовою, ні в виданнях за 1973р. (переклад російською), ні в 1994р. (переклад українською, де зроблено посилання лише на 280 віршів Біблії, 20 пояснень - помилкові, а сотні – з перекрученням і спотворенням), ні в 1999р. (переклад на російську з української) . Ось лише деякі приклади, наведені Г. Вербою, які показують як глибоко він опрацьовував праці , які виходили про Сковороду, і це дуже похвально.

Така ж картина із працею Н. Мех „ Наскрізні концепти слово, мова, думка в філософсько-релігійній та мовній картинах світу Григорія Сковороди, де багато біблійних цитат подано з помилками або перекручуваннями ( майже четверта частина роботи! ( Г.Верба: 1, с. 29). Таких прикладів наводить Г. Верба багато, і він має рацію. Вчені не дотримуються наукової етики : „ Не повреди! Испытай Писанія!”. Це ж дозволив собі В. Кравець, його небажання „дослідити Писанія” призвели до свавілля, вільнодумства, він навіть замінив останній рядок 30-ї пісні – „Эпікур–Христос” на „ Эпикур-Когелет”, цим і перекреслив увесь християнський дух „Саду Божественних пісень”.

Наведені лише деякі аналізи праць вчених про Сковороду говорять про високу ерудицію Григорія Верби, про його колосальну працю з першоджерелами, текстами Святого Письма, він бачив, як у дзеркалі, всі помилки , які допускалися вченими, він спростовував їх, і цим самим він захистив творчість Сковороди.

Г. Верба сміливо виступив проти незнань і безвідповідальності, яка отруює реальну картину вчення Г.Сковороди; він виступив за високу наукову мораль, вказавши, що такими несерйозними працями і перекладами праць Сковороди, спотворено не лише ім’я нашого філософа-богослова, але і Святе Письмо – Біблію.

Монографія Григорія Верби „ Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди” відкриває двері до правдивого дослідження творчості Григорія Сковороди, книга стане у пригоді всім, кому не байдужа філософсько-богословська спадщина Григорія Сковороди, українського Сократа, вона допоможе прочитати його твори і листи з Біблією в руках, і наш любомудр стане зрозумілішим і ближчим кожному, хто хоче пізнати його, а з ним і себе самого.

Любов Григорія Верби до української пісні, музики надихнула його на написання своєї останньої книги -„ Тарас Шевченко і музика”, яку подарував мені на День освіти, в жовтні 2009 році , будучи уже важко хворим. Він був щасливим, навіть у страшних муках радів, що йому вдалося закінчити цю книгу. Він сказав мені: „ Два генії українського народу, – Сковорода і Шевченко,- заволоділи моїми помислами протягом усього життя. І я виконав свій синівський обов’язок”. Це були останні Його слова і остання наша зустріч. Він помер 5 січня 2009 року, помер так, як Григорій Сковорода.

Ми не повинні забувати повчань Григорія Сковороди: „ Усе минає, але не Бог і не Любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому.” Безжалісна хвороба вирвала із життя Григорія Вербу, який міг ще багато зробити для науки, для свого народу. Але пам’ять про нього залишеться вічною, Він завжди буде жити в наших серцях. Він жив, творив і помер, як Григорій Сковорода. Він вийшов на життєвий шлях Григорієм, а зійшов із нього „Вар-Савою” і в цій смерті „знайшов істину” – духовне народження від Христового миру, Йому дано силу „ дітьми Божими стати”.

Вічна йому пам’ять!

Література

1. Верба М. Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди (Сковорода і Біблія. Путівник). Монографія. – Тернопіль; Видавництво „Астон”, 2007. – 653с.

2. Сковорода Григорій. Повне зібрання творів. У 2-х томах.- Київ: Наукова думка, 1973.-Т.І.

3. Майданченко П. Переднє слово. // Дмитро Багалій. Український мандрівний філософ григорій Сковорода. Друге виправлене видання.- Київ: Видавництво „Орій” при УКСП „ Кобза”, 1992.- С.8

4. [Лебедев А.С. ]Речь проф. Лебедева: „ Григорий Сковорода как богослов”

// Киевская старина.-1894.- Т. ХLVII.- декабрь.- С.465-469.

5. Краснюк М. Религиозно-философское воззрение Сковороды // Вера и разум. -1901. - № 16.- С. 132- 152; № 18.- С. 217-236; № 21.- С. 365-382; №22.- С.401-420.

6. Эрн В.Ф. Григорий Саввич Сковорода // Речь, произнесённая в публичном заседании Харьковского Историческо-Филологического Общества. – Харьков, 1896.

7. Багалей Д.И. Григорий Саввич Сковорода. // Речь, произнесенная в публичном заседании Харьковского Историко-Филологического Общества. – Харьков, 1896.

8. Попович П. Григорій Сковорода на тлі філософсько-релігійних рухів „раннього Модернізму”. // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність.- Київ, 2003. С.30-31.

9. Ушкалов Л. Про стан та перспективи студій над Сковородою // Ушкалов Л: Григорій Сковорода: семінарій. – Харків: Майдан, 2004, С- 18-19.

10. Олексюк В. До проблем доби обману мудрости // Збірка філософських статтей. – Чикаґо, 1975.- С. 15-55.

11. Сковорода Г. Твори : У 2-х томах.- Київ: Обереги, 1994.

12. Софронова Л.А. Три мира Григория Сковороды. .- Москва : Индрик, 2002.

13. Степаненко М. Григорій Сковорода і українське письменство останнього п’ятдесятиліття. Вплив і постать Григорія Сковороди в пореволюційній українській літературі. // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Нью Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1976.- Т. CLXXXVII.- С. 154.

14. Біланюк П. Сковорода- філософ чи богослов? Дослідне звідомлення .

//Збірник наукових праць на пошану Євгена Вертипороха, президента головної ради НТШ з нагоди 70-річчя його життя. За редакцією Б.Стебельського.- Торонто, 1972.-С. 55-65.

15. Біланюк П. Г. Вступ до богословської спадщини Григорія Сковороди (переклад з англійського І.Гарника. // Сковорорда Григорій: ідейна спадщина і сучасність.-Київ, 2003.- С.227-247.

16. Інтерв’ю Г. Верби ( вели А.Бодугай С. Литвиненко). Від сільського порогу до наукового подвигу. // г. „Переяславська правда” , № 37 (344) , 21.09.2007.

...ЩОДЕННИК – СПОГАДИ...

ГРИГОРІЙ ВЕРБА

ДРУЖИНІ НІНІ...

18.02.2008р.

На світанку (Зустріч)

Ти прийшла на світанку до мене у сні.

Поцілунком гарячим мене обпалила,

Слово «Гриша» промовила тихо в пітьмі

Як лебідка, у вирій кудись відлетіла.

Я прокинувсь - сльоза на подушку лягла,

А тебе вже нема – лише лише пам`ять одна.

* * *

19.02.2008р.

Моїй Діві (Зоряній)

Прилітай до мене, моя рідна пташко,

В ночі сніговії, в ночі вітряні.

Я тебе зігрію, коли тобі важко,

Та і сам розтану в зоряній імлі.

* * *

Промайнуло життя –

І нема вороття!

Чому ж то так душа болить?

Чому ж то серце так ятрить?

* * *

20.02.2008р.

Де б я сам не ходив

Що б я де не робив –

Я до тебе прийшов,

Бо тебе не забув.

* * *

21.02.2008р.

Ти приходиш до мене тоді,

як всі сплять,

То стоїш і мовчиш

то говориш привітно.

Мені хочеться всю тебе цілувать,

Ти ж відходиш від мене

у ніч непомітно.

Сторінки щоденника.

- Можливо … почують -.

* * *

Ти молила в Бога допомоги.

Радила мені: пиши, пиши, пиши.

До міністрів, депутатів, президентів,

Хай почують крик твоєї душі.

Я цей «Ключ…» знайшов

Але втратив Тебе,

Та на ньому вписав

Твоє ім`я Золоте!

Спогади

19.02.2008р.

Доля (Подія 1957р.)

Вона, струнка, чекала під столітньою вербою,

Сором`язливо руку підняла,

Сказала «Здрастуйте! Візьміть мене з собою,

Мені потрібно до Шевченкова села».

Її очі бездонні, барвінково-сині,

Навіки запали у душу мою

Я сказав: «Це Богу угодно,

Щоб зустрів на дорозі я долю свою».

* * *

22.02.2008р.

Поцілунок (Літо 1958р.)

Ти швидко йшла, не йшла – ніби летіла,

Та я догнав тебе: «Не бійсь, я проведу».

А щедрий місяць виглянув з-за хмар зраділо,

Осяяв нам вповільнену ходу.

Стояли довго ми в німім мовчанні,

Твоя рука тремтіла у моїй руці.

І я наважився лишити на прощання

Гарячий поцілунок на твоїй щоці.

* * *

22.02.2008р.

Мене пройняли твої блакитні очі,

Духмяне волосся, золотиста коса.

І стан хрупкий, незайманий дівочий,

І губи цілющі, мов вранішня роса.

* * *

22.02.2008р.

(Поїздка в Згурівку, літо1959р.)

Під нами була шовковиста трава,

Над нами – безодня до до неба,

А я цілував тебе, всю пригортав,

А ти лиш шептала: «Не преба…-

Не треба, мій любий, я ще не твоя,

Та буду, я буду твоєю!»

О Боже мій милий, яка ти свята.

Я вірю – ти будеш моєю!

* * *

22.02.2008р.

(Останна літня ніч 1959р.)

Ми сиділи удвох у садку під калиною,

Ти пахла стиглим яблуком медовим,

Я обсипав твої губи і груди цілунком,

Серця наші злилися в одне від любові.

Ніч вмить промайнула і настав час прощання,

Ти вся стрепенулась незайманим тілом.

І знов поцілунки і сльози кохання,

І знов навкруги нас усе заніміло.

* * *

19.02.08р.

Одруження (2 лютого 1960р.)

Білий сніг сліпить очі від радості,

Поцілунок гарячий мороз відганя.

Ти моя, а я твій – попереду

незвідане щастя,

Ми одні серед поля: моя ти моя.

* * *

19.02.08р.

(2,5 роки розлуки і випробувань після одруження)

Скільки раз ти мене зустрічала

В сльозах радості на вустах.

Скільки раз ти мене проводжала

В сльозах смутку в синіх очах.

* * *

19.02.08р.

Донечці (1961р.)

Ти з`явилась в краї, де була зачата,

Поєднавши долі наших двох родів,

Засіяла райдугою в веснянім розмаї

На радість бабусь, дідуся і батьків.

* * *

19.02.08р.

Перші кроки

Я приїхав весною до рідної хати

Лиш ступив на поріг, – а на зустріч мені –

Ніна в славі Божої матері

Й кучеряве дитя притулилось до ніг!

Я його взяв на руки, притулив до грудей,

Десь на мить наступила божественна тиша.

«Це твій тато, Танюшко» -

вирвалось з Ніни очей,

Й заніміли ми втрьох – тільки

бачив Всевишній.

Сльози радості, сльози кохання,

І Любов, що всіх окриля!

Ось для чого сходяться люди у пари:

Щоб Kровинка продовжила їхнє життя.

Присвячується Григорію Вербі –

педагогу, музиканту,

науковцю-любомудру

Сергій Литвиненко

Вербовий шлях

Пам’яті Григорія Верби

Віджила, відшуміла верба

Сивим листям уже не тріпоче.

Гілки скрип в серці чуєм хіба,

Що нагадує слово пророче.

Відспівав, відписав, відучив

І зберіг духу рівну поставу.

Передав християнський порив,

Що посіяний був сином Сави.

Провели на Святвечір його…

Мандрівник наш пішов у ті далі,

Де напише багато чого

Ця душа на Господній Скрижалі.

м. Переяслав-Хмельницький, 10.01.2010

Андрій Будугай,

Сергій Литвиненко

Григорії

Григорію Сковороді

та Григорію Вербі

Григорії-Стрільці ведуть розмову,

Розкривши серце пошуком Христа.

Івірно служать Музиці і Слову,

Гармонію несуть через міста.

Осанну Мудрості співають живо,

Радіють сродним душам, як брати.

Ів кожному творінні бачать диво –

Їм Бог поміг Свої сади знайти!