Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Буколіки.docx
Скачиваний:
22
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
61.28 Кб
Скачать

«Буколіки»[ред. • ред. код]

Докладніше: Буколіка

Твір "Буколіки" (від грец. "bukolika", від "bukolikos" - "пастушачий") світ побачив у 39 р. до н.е. і саме цей твір Вергілій вважав початком своєї літературної діяльності. (Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 2-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2012. — С.196). Вони складаються з 10 еклог («обраних віршів»), з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі (еклоги 3, 5, 7, 8), вимовляючи при цьому або цілі вірші (екл. 5 і 8), або перекидаючись репліками в 2 (елк. 3) або 4 (екл. 7) вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю (паралелізм членів, приспів), були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм, і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. Довгі і заплутані періоди стародавньої римської поезії (іноді до 20 віршів) Вергілій замінив короткими реченнями з ясним членуванням на частини і без накопичення підрядних, переніс таким чином у поетичну мову навички античної художньої прози. Кожна еклога — складна мозаїка мотивів і окремих висловів, запозичених з різних віршів Феокріта. Проте, в той час коли у грецького поета іноді ще зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я. Пастухи Вергілія — цілком умовні фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро відточеними сентенціями, котрі поет найчастіше більше цінує, ніж сувору витриманістю ситуації цілого вірша.

Події громадянської війни, що почалася після вбивства Цезаря, служать матеріалом для діалогів між пастухами в еклогах 1 і 9; у 1 еклозі до вуст пастуха Тітіра вкладена хвала божественному юнаку, що дозволив йому залишитися на своїй ділянці, у той час як усі сусіди вигнані. Зовсім особливе місце займає знаменита 4 еклога, що є хвалою новому політичному порядкові, убраною у форму оракула, котрий провіщує близьке народження нового бога, що врятує світ. Древні християни бачили в цьому хлопчику Христа; 4 еклога дійсно ґрунтується на тих самих релігійних уявленнях еллінізму, з яких згодом виросло християнство. «Буколіками» Вергілій звернув на себе увагу Октавіана і його сподвижника Мецената, що були зацікавлені в літературній пропаганді ідеологічних основ нового ладу. Цей лад вимагав нової державницькоїідеології, пофарбованої в романтичне преклоніння перед римською стародавністю.

Успішно зображена «золота доба» дуже нагадує текст Біблії, і насамперед через це Вергілія згодом назвали «християнином до Христа». Порівняймо:

IV еклога «Буколік»: «Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо… Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки: Ладан поземний та кручений плющ, зростить без насіння, Лотосом все поцвіте, засміється веселим аконтом Кози самі понесуть молоко з полонини додому, Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі. Квіти ласкаві, рясні проростуть край своєї колиски. Згине і ворог твій — змій, і все зілля отрутне загине…»

Біблія. Книга пророка Ісаії. 11.6-9 «…І замешкає вовк із вівцею, І буде лежати пантера з козлям, І будуть разом телятко й левчук… І буде бавитися немовлятко над діркою гада, І відняте від перс дитинча Простягне свою руку над нору гадюки,- Не вчинять лиха та шкоди не зроблять…»

Особливого поширення таке прочитання Вергілія набуло в добу Середньовіччя, коли церква безроздільно панувала над усіма сферами життя. Але тоді ж виникло й протилежне сприйняття Вергілія: як чаклуна, мага, чорнокнижника (на кшталт Фауста з німацьких "народних книг" або трагедії Й. Гете). Навіть ім'я його діда - Магній - тлумачилося відповідно. Не в останню чергу тому, що Вергілій дуже вдало описав Аїд, де "побував" його Еней.

Успіх "Буколік" перевершив найсміливіші сподівання, їхній автор став знаменитістю, і на нього звернув увагу сам Меценат. (Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 2-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2012. — С.197)

Перша поетична збірка Вергілія "Буколіки" — своєрідне відкриття так званої пастушої теми у римській поезії. У перекладі з грецької "буколіки" — це пісні волопасів (саме кий і був їхнім необхідним "знаряддям праці"). Буколічні жанри, в яких життя пастухів подається в рожевому світлі, розроблялись у грецькій літературі Феокрітом. Наслідуючи його, Вергілій став першим римським поетом. Основні мотиви збірки — уславлення спокійного пастушого життя, миру, який приніс "владика Риму" [1, с. 204], роздуми над майбутнім держави і всього людства. До написання буколічних поезій митця спонукали і причини особистого характеру: алегоричний підтекст дозволяв автору подякувати Октавіану Августу за повернення маєтку, який колись конфіскували для ветеранів армії. Та найголовніша заслуга Вергілія, безперечно, в тому, що він звеличив звичайну людську працю, котра приносить задоволення, спокій та впевненість у прийдешньому дні.

Слово Буколики в буквальном переводе означает «пастушеские стихотворения». Другое название этой книги Вергилия – «Эклоги» («Избранные стихотворения»). «Эклогами» часто именовали стихи своих сборников поэты александрийской эпохи.

«Буколики» Вергилия содержит 10 эклог, которые можно разделить на два типа: эклоги собственно буколические и эклоги аллегорически-буколические. Первые изображают поэтические состязания пастухов двустишиями (III буколика), четверостишиями (VII) и целыми песнями (VIII). Эклоги аллегорически-буколические (I, IV, IX, X) иносказательно выражают общественные и философские идеи под вуалью рассказа о счастье пастуха Титира, облагодетельствованного «юным богом» (I буколика), излагаемой пьяным Силеном космогонии, пророчества о рождении младенца-Спасителя мира (IV).

В «Буколиках» Вергилия несомненно сильное влияние поэта александрийской эпохи Феокрита, есть даже близкие заимствования из него. Тем не менее, Вергилий отнюдь не выступает в «Буколиках» подражателем, а создает собственный, глубоко оригинальный стихотворный стиль. Как и у Феокрита, пастухи Вергилия страдают от любви, занимаются поэзией, музицируют. Но отношение Вергилия к своим персонажам совсем иное. Пастухи Феокрита – абстрактные, лишённые ярких личностных черт маскарадные образы, которые, прикидываясь деревенскими простачками, говорят и чувствуют по-городскому. Сам Феокрит выставляет «село», скорее, в ироническом свете. Вергилий не проявляет к своим пастухам никакой иронии, хотя тоже вкладывает в их уста речи не деревенского уровня.

Феокрит относится к «пастушеству» с насмешливостью цивилизованного горожанина. «Буколики» Вергилия, напротив, идеализируют сельскую жизнь и воспевают мелкое землевладельческое сословие как основу общества. Именно такой взгляд возобладал в государственной жизни Рима в эпоху правления Октавиана Августа. Вергилий выступал как наиболее талантливый – и искренний – его выразитель.

Образы «Буколик» типичны для «пастушеской» поэзии всех времён. В эклоге II изображается любовное томление в окружении густого леса, фиалок, маков, нарциссов, корицы, лавра, айвы, каштанов, мирта, лилий. Поют цикады, ящерицы прячутся от зноя в траву, ходят стада овец и козлят. Вергилий живописно представляет затихшее, неподвижное море и заходящее солнце. В эклоге III внимание читателя привлекают буковые кубки, на которых вырезаны лозы, плющ, человеческие лица. Эклога V «Буколик» представляет собой песню о смерти мифического пастуха Дафниса среди нежных цветов, приветливой природы и верных друзей. Во всех этих буколиках нет и намека на политику или философию. Их содержание – чисто любовное.

Но, как уже упоминалось, Вергилий не минует в некоторых из своих буколик «общественных» тенденций. В начале эклоги VI помещено посвящение проконсулу цизальпинской Галлии Альфену Вару, который помог Вергилию во время аграрных смут. Эклога X адресована другу Вергилия, автору элегий и видному политику Корнелию Галлу. Галл изображён здесь, подобно пастухам, грустящим о любви посреди роскошной природы. Галл упоминается и в эклоге VI вместе с Гесиодом. В эклогах III и IV сочувственно вспоминается другой видный политик и писатель августовской эпохи – Азиний Поллион.

«Буколіки» - пастуші пісні, еклоги - збірка з десяти невеличких поем, написаних гекзаметром. У них поет оспівує спокійне життя пастухів, їх радощі і печалі.

Родоначальником буколік як літературного жанру вважають грецького поета Феокріта із Сіракуз на Сіцілії (III ст. до н. є.). Заслуга ж Вергілія в тому, що він перший ввів цей жанр у римську літературу, як сам не без гордості підкреслював. Але його поеми зображають умовний ідилічний світ пастухів з їхніми любовними переживаннями на лоні сільської природи.

Проте в цей ідеалізований світ вривається відгомін політичних подій, які потрясли основи римської сенатсько-аристократичної республіки. Зокрема, в першій і дев'ятій еклогах відобразилась сучасна авторові дійсність-розорення північно-італійського селянства внаслідок реквізицій землі для ветеранів. Під ім'ям Тітіра в першій еклозі криється сам Вергілій, якому пощастило повернути конфіскований маєток.

Політичний характер має також четверта еклога, де виражено марення про наближення «золотого віку», ери миру і соціальної справедливості, коли всі люди будуть рівні і щасливі, вільні від злиднів і чвар, а природа сама даруватиме щедрі врожаї. Нову зміну в житті поет пов'язує з народженням якоїсь чудесної дитини, «божого сина» з племені Юпітера. Ця еклога, яка вже в античності викликала суперечки, і досі не зовсім ясна*. Вона виникла під впливом релігійних концепцій (єгипетських, єврейських), породжених нестерпним соціальним гнітом, коли доведеному до розпачу трудовому народові пророки для заспокоєння його пророкували прихід нової щасливої доби і рятівника в особі «божого сина». Такі месіаністичні ідеї знайшли сприятливий ґрунт серед населення Італії, втомленого довготривалими братовбивчими війнами, яке прагнуло миру та соціального рівноправ'я.

Георгіки (грец. γεωργεῖν - «господарювання на землі») - в широкому сенсі - пісні та поетичні твори про сільське господарство, мають практичне значення. У вузькому сенсі - знаменита дидактична поема Вергілія в чотирьох книгах, в якій мова йде проземлеробство, плодівництво, виноградарство, скотарство та бджільництво. Швидше за все опублікована в 29 році до н. е.. Твір спирався на попередні джерела і вплинув на багатьох більш пізніх авторів від античності до наших днів.

Над "Георгіками" Вергілій працював цілих сім років (36-29 р.р. до н.е.) продовжуючи традицію дидактичного (повчального) епосу, яку започаткував Гесіод (VII ст. до н.е.). Вергілій прямо пише про те, що оспівуючи рідну Італію, її родючу землю, він використовує досвід свого великого еллінського попередника:

Мати хлібів золотих, вітай же, Сатурнова земле, Мати великих людей!.. Для твого добра я підношу Давні багатства твої, джерела викриваю забуті, І по містах італійських дзвоню Гесіодовим віршем. Переклад М.Зерова

Короткий огляд сюжету[ред. • ред. Код]

Поема "Георгіки" сладається з чотирьох книжок про окремі галузі сільського господарства: землеробство, садівництво, тваринництво і бджільництво. Її домінуюца, наскрізна тема - "Laboir omnia vincit" - "Праця долає все". Це справжній гімн людської праці. Автор повчав, як готувати насіння до сівби, на якому грунті воно краще зійде, як робити щеплення фруктових дерев, як розводити коней і бджіл тощо. Тут знадобилася блискуча освіченість Вергілія та його схильність до філософських роздумів: поема наповнена ремінісценціями та алюзіями, у ній оспівана краса італійської природи. Прочитавши "Георгіки", можно дійти висновку, що селянин із простим побутом, який невтомно працює на землі, наближається до епікурейського ідеалу гармонії з природою.

Поема написана гекзаметром і складається з 2188 віршів та чотирьох книг.

Книга перша[ред. • ред. Код]

Вергілій починає свою поему з резюме чотирьох книг, супроводжуваним молитвою до різних сільських божеств, а також імператору Августу. В якості зразка для своєї поеми Вергілій бере роботи по сільському господарству Варрона, але розходиться з нею досить істотним чином. Першу половину книги займають численні технічні підходи. Особливий інтерес представляють вірші 160-175, де Вергілій описує плуг. Послідовність людських епох, чия модель в кінцевому рахунку, сходить до Гесіода, вік Юпітера, його відношення до золотого століття та поточний вік людини наводяться з навмисною напруженістю. Головне значення в успіх або провал зусиль людства, книга надає праці та його внеску в сільське господарство та інші сфери життя. Кульмінаційним моментом є опис сильного шторму у віршах 311-350, зводить всі зусилля людини на нівець. Після деталізації різних погодних знаків і прикмет, Вергілій закінчує книгу перерахуванням знамень, пов'язаних з вбивством Цезаря і громадянською війною, коли тільки Октавіан пропонує надію на порятунок із цієї кризи.

Книга друга[ред. • ред. Код]

Помітну тему другої книги становить сільське господарство, представлене як боротьба людини проти ворожого світу природи, воно часто описується в термінах примусу, як перехід влади від Сатурна до Юпітера. Як і перша книга, друга починається з віршів, звернених до божеств і пов'язаних з питаннями, які збираються бути розглянутими далі: виноградарство, дерева і маслини. У наступній сотні рядків Вергілій розглядає ліси і фруктові дерева. Докладно описані їх поширення і ріст в контрастному розходженні між методами, які є природними і ті, які вимагають втручання людини. Три секції по прищепленню рослин представляють особливий інтерес: представлені як чудеса зміни людиною природи, багато з прикладів, наведені Вергілієм, малоймовірні або неможливі. Також є каталог дерев, що ростуть по всьому світу, викладений у швидкій послідовності, і перелік інших творів різних земель. Мабуть, самий знаменитий уривок з поеми, Laudes Italiae або «вихваляння Італії», вводиться шляхом порівняння із зарубіжними чудесами: незважаючи ні на що, ніяка земла не гідна похвали так, як Італія. Фрагментом, який представляє культурний інтерес, є посилання на місто Аскро у вірші 176, який був знайомий давньому читачеві як батьківщина Гесіода. Далі йде опис догляду за виноградними лозами, що досягає найвищої точки в яскравій сцені їх пожранія вогнем; пораду стосовно того, коли посадити виноградник, і інший відомий уривок з другої книги - «вихваляння весни», де зображене зростання зелені і краса, яка супроводжує прихід весни . Далі поет знову повертається до дидактичного оповідання про виноградні лози, підкреслюючи їх крихкість і трудомісткість догляду за ними. Попередження про пошкодження тваринами забезпечує привід для пояснення того, чому кози приносяться в жертву Вакху (Бахусу). Оливкове дерево представлено противоположним виноградній лозі: воно не потребує великих зусиль з боку садівника. Наступна тема описує інші види дерев: ті, які родять плоди і ті, які дають корисну деревину. Потім Вергілій знову повертається до виноградної лози, згадуючи міф про битву Лапіти і кентаврів в проході, відомому як Лайка Виноградних лоз. Інша частина книги присвячена звеличуванню простого сільського життя перед корумпованістю міста.