Sotsiologiya / Tema_8

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ У СУСПІЛЬСТВІ

ПЛАН

1. Предмет соціології політики.

2. Соціальні інтереси в політиці.

3. Соціологія політичних партій і рухів.

4. .Соціологія держави. Соціологія міжнародних відносин.

Предмет соціології політичних процесів та політичних відносин не має точного визначення, яке б задовольняло всіх.

У найширшому розумінні соціологія політики це частина соціологічної теорії, яка дає пояснення таким явищам, як боротьба за владу і її утримання. Саме вона становить суть політики.

Водночас соціологія політики є галуззю політології, оскільки головну увагу приділяє взаємозв'язку проблем політичної влади зі структурою і розвитком суспільства як єдиного цілого. Проте не лише політології. Цими іншими теоретичними дисциплінами є: економічна теорія; теорія держави і права;

теорія міжнародних відносин, а також суміжні з ними науки як: політична географія, політична біологія тощо, які набули широкого визнання останнім часом.

Загальнотеоретична частина соціології політики визначає у

поняттях основи і соціальні дії влади, яка становилася

суспільстві. Таким чином, тут вступають у силу закони і гіпотези які пояснюють генетичні і функціональні залежності між політичними та неполітичними суспільними явищами. Саме ця частина соціології політики є політичною соціологією, яку розуміють як загально соціологічну теорію політики. Вона знаходить застосуванням у загальних розділах соціології політики, які

ЗО

займаються описом і аналізом окремих галузей політичного життя. До спеціалізованих розділів соціології політики належать:

соціологія соціальних рухів, політичних партій, громадських обєднань і рухів;

соціологія держави та її окремих інститутів;

соціологія політичної свідомості в тому числі громадської думки і політичної ідеології;

соціологія політичної поведінки;

соціологія міжнародних політичних відносин

Предметом соціології політики є соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Саме вивчення механізму перетворення соціального у політичне, зокрема, механізму формування із соціальної спільності механізму суб"єкта, відрізняє соціологію політики від інших політичних дисциплін.

Завдання соціології політики полягає в конкретному аналізі змісту політики і політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їх політичних інтересів і відповідних політичних відносин, змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних партій та рухів,

поведінки і свідомості мас.

Соціологи розглядають політику через призму аналізу соціальної структури суспільства і неформальних соиіальниїх інститутів, громадської думки та поведінки тощо. Вони звертають увагу на необхідність вивчення змін, конфліктів, що відбуваються у суспільстві тощо.

Соціологи досліджуючи політику послуговуються такими поняттями, як роль — статус - - поліція цінність - очікування — орієнтація інституціоналізація - соціалізація тощо.

31

Предметом вивчення соціології політики є такі питання: . прояв політичних процесів у соціальній структурі; здійснення інституціоналізації соціальних рухів;

необхідні політичні дії для підтримки соціальної стабільності;

соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого.

Зміст політичного життя становить форму реалізації інтересів людей, класів, націй і тих, що їх представляють - - партій та об'єднань.

Отже, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадських інтитутів, організацій, а також механізм впливу на процеси формування політичної влади.

Соціологія політики - - це дисципліна, яка вивчає взаємовідносини між суспільством і державою, соціальним ладом і політичними інститутами.

2. Соціальні інтереси в політиці.

З аналізом структури політичної діяльності, важливим елементом, якої виступають політичні інтереси, зв"язана і сама конкретизація механізмів визначення політичних процесів. Політичні інтереси сприяють утворенню, формуванню специфічних суб"єктів політичної діяльності з своїми прагненнями, метою, особливостями. Інтерес будучи об'єктивним явищем як і потреба є завжди інтерес якогось суб"єкта. Призначення інтереса полягає в тому, щоб служити джерелом активності людини, збудженням діяти на випадок виникнення суперечностей з об'єктом. Інтерес є компонент структури діяльності, через який субєкти підключаються до функціонування розвитку економічної, соціальної, політичної і духовної сфер суспільства, а закони сфер суспільства переводяться у площину діяльності, тобто набирають конкретні форми прояву.

Поняття соціальний інтерес зв"язано з людиною як соціальни типом, тобто з собою. Індивід не с психологічна одиниця, а є елемент певної соціальної

32

структури, член класу, якоїсь соціальної спільності, соціального угруповання тощо. Соціальний інтерес особи, насамперед, виражає об'єктивні зв"язки і відносини особи з суспільством, соціальною спільністю. Соціальний інтерес за природою є явище об'єктивне. Процес формування інтересів багатоманітний. Інтерес існує незалежно від того, усвідомлений він суб'єктом або взагалі не усвідомлений. Особа, як між іншим, і будь-який інший соціальний суб"єкт, не завжди усвідомлює свої об'єктивні інтербси. І хоча поділ праці на основі

- ...

неспівпадання Інтересів соціальних спільностей, все ж є спільний Інтерес у членів суспільства. Треба відрізняти інтерес, що існує в дійсності, в реальному житті і в уяві людей, соціальних спільностей груп тощо.

Різновидністю суспільного інтересу виступає інтерес політичний. Проте специфіка політичного інтересу, на відміну від інтересів економічних, духовник, соціальних полягає в тому, що в ході його здійснення не тільки безпосередньо реалізуються потреби індивідів, а й створюються умови для

V

розвитку індивіда або соціальній спільності, задоволення їх потреб. Отже, суть політичного інтересу будь-якого суб'єкту полягає в організації політичної влади так, щоб політична влада сприяла найвигіднішому для суб'Єкта спрямування

розвитку економічної, соціальної, соціальної та духовної сфер життя.

Політичний інтерес будь-якого суб'Єкта стимулює економічні, соціальні і

духовні інтереси, а з другого боку спрямований на створення умов для реалізації інтересів. "Гак, наприклад середній клас в Україні заінтерисований у такій владі, інститути якої б приймали рішення спрямовані на створення насамперед, економічних умов для їх діяльності тощо.

3. Соціологія політичних партій і рухів.

Як утворюються політичні рухи, як вони функціонують, набувають форми партії і який механізм діяльності політичних партій це проблеми першочергового значення для соціологічного аналізу політичного життя.

33

Під політичним рухом розуміють такі суспільні сили, які прагнуть змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом тиску на уряд чи боротьбою за владу. Отже, політичний рух є особливою формою суспільного руху, спільне

прагнення людей для реалізації загальної мети.

Політична партія це добровільно та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Основним елементом аналізу політичних рухів є визначення їх соціальної бази, оскільки вони як правило у більшості випадків виражають певні суспільні інтереси і прагнення, а характер останніх становить найважливіший аспект будь-якого політичного руху.

Характеризуючи політичні рухи виділимо серед них такі: на класовій основі; рухи із різних соціальних верств; рухи створені на міжкласовій основі.

Вищевикладений критерій типології політичних рухів не єдиний. Політичні рухи відрізняються між собою відношенням до існуючого політичного ладу. З цього погляду можна виокремити: консервативні рухи; реформаторські рухи; революційні рухи; контрреволюційні рухи.

Політичні рухи відрізняються один від одного за формою їх організації. За таким критерієм виділяють:

стихійні політичні рухи (нетривкі) недостатньо організовані (короткочасні)

з високою організованістю і тривалістю (найпоширенішою їх формою є політичні партії).

34

Політичні рухи мають свою внутрішню динаміку розвитку, яку в загальному вигляді можна охарактеризувати як проходження через такі стадії розвитку.

1. Створення передумов руху. Невдоволенясть і снуючим становищем, потреба в діях з метою зміцнення існуючого стану перед лицем реальної або уявної загрози стає основою контактів, які виникають між найактивнішими особистостями. На початковому етапі руху виникають перші форми обміну ідеями. Такий механізм характерний для рухів, які виникають спонтанно, знизу. Політичні рухи ініціаторами виникнення, яких є центри економічної чи політичної влади, створюються дещо інакше. Передумови майбутнього руху пропонуються зверху, шляхом пропагандистського впливу і рекрутування прихильників.

2. Стадія артикуляції прагнень (чіткого усвідомлення). Спочатку розрізнені і за своєю суттю індивідуальні прагнення до якоїсь мети набувають настільки інтегрованої форми, що вже можна говорити про появу руху.

Артикуляція прагнень може проявитися у формі виробленя більш-менш розгорнутої програми, але може й мати й форму виступу керівників (майбутніх керівників) руху, які сформулювали загальну мету і прагнення.

3. Стадія агітації.

4. Стадія розвитку політичної діяльності.

5. Стадія згасання політичного руху Політичні партії.

Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за оволодіння державною владою або за вплив па неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. І Іолі пічні партії в сучасному їх розумінні (як масові організації) виниклії лише у другій половині XIX ст.

35

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політичного клубу і масової партії. Щоправда, всі три стадії пройшли насправді лише дві англійські партії - - вігів і торі. В Англії міжпартійна боротьба в сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було поняття про розширення повноважень парламенту, за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згуртовані партійні угрупування, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати лібералами і консерваторами). Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління, ознаменували вступ на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння у суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань - політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угрупувань наявністю ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди, здебільшого буржуазної ідеології.

У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і клуб Кордельєрів, які виникли під час Великої Французької революції XVIII ст. й відіграли, особливо Якобінський, значну роль у політичному житті країни. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.

Поняття "політична партія" виникло лише в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичною нартісю малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голоси виборців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основному в результаті

36

злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпечували підтримку депутатам.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори) та в ряді країн Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товаристро реєстрації виборців в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія Всезагальна німецька робітнича спілка.

Американський політолог Дж. Лапаломбара узагальнивши підходи виокремлює чотири основні елементи, які характеризують політичну партію:

• по-перше, будь-яка партія, є носієм ідеології, або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини;

• по-друге, партія це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей, це інститут політичної системи суспільства;

• по-третє, метою діяльності партії є задоволення і здійснення влади;

• по-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу, аж до членства, або активної участі в ній.

Основними шляхами виникнення сучасних партій є: 1) шлях знизу партія виникає з певних об'єднань; 2) шлях зверху— партія виникає внаслідок об'єднанням навколо лідерів.

Розрізняють декілька критеріїв класифікації політичних партій:

З огляду па соціальну базу:

• буржуазні;

• дрібнобуржуазні;

• селянські;

• пролетарські тощо.

За ідеологічною ознакою політичні партії поділяються па ідейно-поліпічні, прагматичні та харизматично-вождистські.

37

Прагматичні - - це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяльності, за якими партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні. Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим. Реформістські орієнтуються на значні перетворення існуючого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними проявили себе комуністичні партії, реформістськими соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною основою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером діяльності тісно пов'язаний їх поділ на ліві, центристські і праві.

На сучасному етапі розвитку суспільства такий поділ є відносним. Основні цінності та орієнтації правих і лівих, особливо в останні десятиліття, часто перетинаються. Так, у 1980-ті роки соціал-демократичні партії багато чого запозичили в лібералів, наприклад орієнтацію на приватну власність і ринкове регулювання економіки. Зі свого боку, ліберали й навіть консерватори за прикладом соціал-демократів стали приділяти значну увагу проблемам соціального забезпечення, боротьбі з безробіттям гоїло.

Ядром типології партій с типологія, розроблена в середині XX ст. М. Дю верже:

1. Кадрові партії (організаційно неоформлені) характеризуються відсутністю інституції офіційного членства, жорсткого організаційного зв'язку пересічних партійній та керівництва. В цих партіях відсутнє фіксоване

38

членство, не платяться членські внески тощо. Головне в діяльності таких партій - - виборча боротьба або ''полювання за голосами виборців", а головна мета - це перемога на виборах. Основною силою у здійсненні політики партії є професійні партійні чиновники. Класичний зразок - республіканська і демократична партії США, консервативна партія Великобританії.

2 Масові партії (організаційно сформовані) — характеризуються наявністю централізованого партійного апарату, який формується з функціонерів, що професійно займаються політичною діяльністю, чіткою організаційною структурою і наявністю організованого зв'язку керівних органів з низовими організаціями, оформленим членством, партійними внесками, обов'язковістю статутних вимог та партійною дисципліною. Класичний приклад --лейбористи в Англії.

Пізніше цю класифікацію доповнили француз Ж. Шарло та американець Дж. Сарторі.

З . Універсальні партії (партії виборців)— - виникають навколо одного загальнонаціонального лідера, здатного об'єднати різні прошарки населення, що мають неспівпадаючі, але близькі інтереси. До таких партій найбільш тяжіють соціал-демократичні.

За місцем, яке партії займають у системі влади розрізняють:

легальні;

нелегальні;

напівлегальні.

Соціологія політичних партій показує їх функціонування як організованих груп діячів і прихильників, так і складової частини політичної системи. У такому розумінні політичних партій, як політичного інституту, призводить до аналізу партійної системи як елемента політичної системи.

Партійнії система це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язані між собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади.

Під терміном "'партійна система" розуміють:

39

• право партій на формування власної системи правління;

• сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому;

• сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у суспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві;

сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством.

Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії - - кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій» - - коли в країні є дві найвпливовіші партії, а поряд з ними і третя, яка примикаючи до однієї з них, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду.

Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:

1. Однопартійну систему

2. Систему з гегемоністською партією - - існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.

3. Систему домінуючої партії- домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.

4. Двопартійну систему

5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму:

6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму:

7. Атомізовану партійну систему:

4. Соціологія держави. Соціологія міжнародних відносин.

Держава є предметом дослідження багатьох навчальних дисциплін. Соціологія політики займається державою з точки зору суспільної

40

обумовленості й ефективності, проблематикою функціонування державної влади. Соціологічна проблематика включає такі питання:

генезис і функції держави;

типи і форми держави у їх взаємозв'язку з соціально-економічним

складом; склад, структура і функції державного апарату.

Існують різні погляди на походження держави: Основними концепціями (теоріями) походження держави є:

Теологічна, що була найвпливовішою в середньовічній Європі (А.

Августин, Ф. Аквінський). Дана теорія доводила, що влада і держава

мають надприродне походження, а саме походять від Бога. Нині дана

теорія підтримується лише прибічниками кліру, насамперед католиками

та ісламістами.

Патріархальна, ідеї якої почали розроблятися ще у стародавні часи

(Конфуцій), та знайшли своє продовження у працях середньовічних

філософів (Р.Філмер). Згідно цієї теорії сім'я поступово розросталася до

меж держави й тому порядки у них подібні, а саме: влада як і батько

турбується про всіх, разом з тим існує сувора ієрархія - менші за віком і

статусом повинні підкорятися старшим.

Суспільного договору (угоди) (Ж. Ж. Руссо Дж. Локк). її автори

стверджували, що володарі і підвладні мають один перед одним

зобов'язання, що виникають тоді, коли незалежний народ добровільно

створює владу, укладає з нею договір, згідно якого частину своїх прав він

передає володарям.

Підкорення (насильства) (Є. ДІорінг та Л. Гумплович) - держави виникли

внаслідок завоювання слабших народів сильнішими.

Класова (К. Маркс, Ф. Енгельс). Згідно цієї теорії утворення держави - це

ІІриродно-історичний, об'єктивний процес. Вона виникає ще на стадії

общинно-племінного ладу, у результаті виникнення майнової нерівності.

41

- Психологічна (3. Фрейд).Основна причина виникнення держави полягає у психіці людини. Доводиться, що існує частина людей, яка схильна до влади, а інша делегує їм частину своїх повноважень.

Суть держави проявляється у її функціях як основних напрямах діяльності.

.Найпоширенішим у науковій літературі є поділ функцій держави на внутрішні й зовнішні.

Основні внутрішні функції держави, у свою чергу розрізняються від сфер суспільного життя. Такими функціями є:

• економічна; соціальна;

• політична; культурно-виховна; правова.

Розглянемо їх детальніше. Економічна, господарсько-організаційна функція полягає в організації й регулюванні державою економічної діяльності, вона реалізується через визначення державою стратегії економічного розвитку, його планування чи програмування, видання законодавчих актів з регулювання економічної діяльності, вироблення й проведення податкової політики тощо. Розпоряджаючись загальнонаціональною власністю держава виступає і як підприємець. У різних суспільствах економічна функція держави здійснюється в неоднаковому обсязі.

Соціальна функція держави полягає передусім в узгодження багатоманітних соціальних інтересів класових демографічних, етнічних, професійних тощо. Держава вирішує також комплекс завдань щодо задоволення різноманітних потреб громадян у сфері праці, освіти культури тощо.

Враховуючи ту обставину, що держава є політичним інститутом, то кожна з її функцій більшою чи меншою мірою має й політичний характер.

42

Але держава виконує й суто політичну функцію, пов'язану з здійсненням політичної влади. Ця функція містить визначення програмно-стратегічних цілей і завдань розвитку суспільства, забезпечення функціонування політичної системи, політичної стабільності, підтримання відносин з політичними партіями, громадсько-політичними організаціями тощо.

Культурно-виховна функція держави спрямована на створення умов для задоволення культурно-освітніх запитів і потреб громадян, формування особистості. Реалізується вона через державне фінансування культурно-освітніх закладів, законодавче встановлення вимог до освітньої підготовки тощо.

Головним засобом здійснення державою її функцій є право. За допомогою права держава регулює суспільні відносини й забезпечує елементарний порядок у суспільстві дотримання правових норм контролюється й забезпечується спеціальною системою правоохоронних органів. Саме тому, правова, а конкретніше правотворча й правоохоронна функція є однією з найважливіших функцій держави.

Зовнішні функції держави реалізуються в стосунках з іншими державами й міжнародними організаціями й спрямовані на охорону національних інтересів па міжнародній арені.

Основними зовнішніми функціями держави є:

Оборонна функція, суть якої полягає у захисті її безпеки, суверенітету й територіальної цілісності від зовнішніх посягань.

Дипломатична функція передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносим з іншими державами та міжнародними організаціями.

Функція співробітництва реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об'єднаннях. Зовнішні функції держави тісно взаємопов'язані між собою та доповнюють одна одну.

Держава характеризується не тільки своєю суттю, функціями, механізмом. Вона мас також певні форми. Форма держави - - це її структура,

43

яка складається з політичного режиму, форми правління та державного устою.

Політичний режим - - це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Розрізняють такі режими як авторитарний, тоталітарний і демократичний. У межах цієї класифікації як режими перехідного типу суспільства можуть існувати авторитарно-тоталітарний та авторитарно-демократичний політичні режими.

Форма правління - - це організація державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносини з населенням.

В основі класифікації держав за формами правління є відмінності в організації та функціонуванні вищих органів державної влади. На основі даного критерію держави поділяються на монархії та республіки.

Монархія це така форма державного правління за якої вища державна влада зосереджена повністю або частково в руках однієї (мюби