Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
31
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
4.42 Mб
Скачать

1 ХАРАКТЕРИСТИКА БУДІВЕЛЬНИХ ДРІБНОШТУЧНИХ СТІНОВИХ ВИРОБІВ (ДСВ) та комплексів для їх виробництва

    1. Загальна характеристика ДСВ

Після затяжної кризи будівельна галузь в Україні починає оживати. У 2004 році збудовано вже більше 7 млн. кв. метрів житла і темпи будівництва мають стійку тенденцію зростання. Намітилося пожвавлення й у будівельній індустрії – галузі промисловості, яка виробляє матеріали й конструкції для будівництва. Особливо це стосується підгалузі виробництва дрібно штучних будівельних виробів – цегли, каменів, блоків, а також елементів мостіння доріг – тротуарної плитки, бордюрів, тощо.

Стінова конструкція (стіна)– це вертикальна огорожа, яка відокремлює приміщення від зовнішнього середовища або розділяє його. Стіна має конструкційні, теплоізоляційні, гідроізоляційні, акустичні та оздоблювальні функції. Найбільші вимоги щодо якісного виконання усіх перелічених функцій пред'являють до зовнішніх стін, у той час як внутрішні не несучі стіни у сучасному будинку намагаються робити спрощеними, щоб максимально полегшити перепланування приміщень при зміні функції або уподобань замовника. Стіни споруджуються із стінових матеріалів і мають найбільшу матеріало- й трудомісткість серед інших елементів будівель.

Вибір конструкції й матеріалу стіни залежить від обраної архітектурно-будівельної системи та прийнятого проектного рішення. У сучасному масовому будівництві застосовують такі чотири системи домобудування [62]: з несучим об’ємним каркасом, крупнопанельна, монолітна, заснована на використанні дрібноштучних стінових виробів і пустотних плит перекриття.

Система з несучим об’ємним каркасом і зовнішніми стінами, що на кожному поверсі спираються на перекриття, вважається зараз найпрогресивнішою у багатоповерховому будівництві. У порівнянні з крупнопанельною при її використанні знижені: маса будівлі – удвічі, собівартість – на 15÷20%, втрати тепла при експлуатації - на 50÷60%. Інші системи відповідно дорожчі на 15÷50%.

Найшвидше зводиться будівля із стінами із крупних панелей, але такий варіант потребує багато металу, як на форми для виготовлення панелей, так і на армування панелей та скріплення між собою, тому у сучасному будівництві використання такої системи усе більш обмежується.

Усе більшої популярності набувають стіни, зведені методом монолітного бетонування. Розроблені спеціальні знімні опалубки й технології для зведення як висотних, так і малоповерхових будинків. Для останніх доцільна дрібно щитова пластмасова збірно-розбірна опалубка багаторазового використання, яка значно легша, ніж традиційна металева, має антиадгезійні властивості й не піддається корозії. Але навіть при такій опалубці обмежуються можливості щодо створення індивідуального архітектурного образу будівлі.

Четверту систему (стіни із дрібно штучних стінових виробів) широко використовують у вітчизняному котеджному та малоповерховому будівництві, тому що по сумі показників вона залишається найбільш прийнятною для сучасного стану будівельної галузі.

В залежності від ступеня сприймання навантаження стіни бувають несучими, самонесучими та ненесучими. Несучі стіни сприймають навантаження від інших частин будівлі ( перекриття, даху) і разом із власною вагою передають їх фундаменту. Самонесучі – спираються на фундамент і передають йому навантаження тільки від власної ваги. Ненесучі стіни є огорожами, що спираються на кожному поверсі на елементи каркаса будівлі і сприймають власну вагу в межах одного поверху [44].

У 1993 році в Україні були введені в дію нормативи опору теплопередачі зовнішніх огороджуючих конструкцій, які близькі до західноєвропейських і більш ніж удвічі перевищують ті, що застосовувались раніше. Теплозахисні властивості стін оцінюють коефіцієнтом опору теплопередачі R, 0С×м2×Вт, величина якого у залежності від кліматичних умов повинна бути від 2 до 4.

Нові нормативи докорінно змінюють підхід до конструкції й товщини зовнішніх стін. Наприклад, в умовах східної України товщина таких стін при суцільному виконанні з традиційної цегли повинна становити 1,1÷1,3 м (чотири-п’ять стандартних силікатних або керамічних цеглин), що робить суцільну цегляну стіну не прийнятною через надмірне зростання вартості будівництва. Нормативним вимогам задовольняє суцільна стіна із ніздрюватого бетону (далі – НБ), складена із блоків або монолітна, при товщині близько півметра, а також стіна товщиною 380 мм із так званих термоблоків, які зараз активно рекламуються їх виробниками. Термоблок являє собою тонкостінну міцну коробку-оболонку, виготовлену методом вібропресування із важкого бетону, заповнену теплоізоляційним пінобетоном із густиною 200÷300 кг/м3.

Але найбільш розповсюджені зараз комбіновані зовнішні стіни, які складаються із двох або трьох шарів. Двохшаровою може бути стіна з блоків ніздрюватого бетону із зовнішнім шаром лицювальної цегли. Найкращим варіантом вважають [70] стіну товщиною близько півметра з двох шарів бетонних блоків або цегли, між якими розмішений шар теплоізоляційного матеріалу (ТІМ) й повітряний прошарок. Конструкція й спосіб вкладання трьохшарової стіни проілюстровані на рис.1.1, 1.2 [60] . Внутрішній несучий шар повинний бути зв’язаним із зовнішнім лицювальним спеціальними елементами, один із варіантів яких показаний на рис.1.3. Повітряний прошарок потрібний для створення умов для стікання конденсату вниз для подальшого виведення за межі дому по спеціальних жолобах.

Серед величезного різноманіття ТІМ слід відмітити розповсюджене у Європі базальтове волокно, а також скловолокно, що широко використовують у північноамериканському будівництві. Обидва матеріали забезпечують ефективну теплоізоляцію, довговічні, екологічні, бо виготовлені з природних матеріалів, не горять.

У розвинених країнах світу, не зважаючи на економічну привабливість, давно відмовилися від застосування дрібнозернистого пінополістиролу для заповнення простору між двома шарами, як це показане на рис.1.4, тому що цей матеріал смертельно небезпечний при пожежах і погіршує свої корисні властивості по мірі старіння. Докладну інформацію про ТІМ можна знайти у [44,60]. Виробники ТІМ широко рекламують двошарові стіни “ цегла + шар ТІМ” – рис.1.5.

Можна констатувати, що дрібноштучні стінові вироби (далі ДСВ) зостаються основою сучасного будівництва і широко використовуються для несучих і огороджувальних конструкцій житлових, громадських та виробничих будинків. Природні стінові кам’яні матеріали, одержані випилюванням з туфів, вапняків і т.п., використовуються обмежено у порівнянні з штучними стіновими кам’яними матеріалами, що мають форму прямокутного паралелепіпеда і одержані шляхом технологічного перероблення вихідної мінеральної сировини. На рис.1.6 проілюстрована структура найбільш поширених штучних ДСВ, комплекси з виробництва яких розглянуті у даному навчальному посібнику.

Рис.1.6 - Стінові дрібноштучні вироби, комплекси по виробництву яких розглянуті у навчальному посібнику

У відповідності з ДСТУ Б А.1.1-13-94 ДСВ - це однорідні будівельні вироби малих розмірів, які вкладають вручну.

Основними показниками якості ДСВ є: відповідність розмірів та форми вимогам стандартів; густина (у кг/м3); міцність на стиск та згин (МПа); морозостійкість ( вимірюється кількістю циклів заморожування та відтаювання без втрати маси та міцності); водопоглинення (%); теплопровідність (Вт/(м·С0); колір та його рівномірність для усієї партії; порожнистість та інші. Міцність є важливим показником для усіх ДСВ. Морозостійкість є найважливішою для лицювальної цегли, теплопровідність – для ДСВ, із яких зводяться зовнішні стіни. Основним показником (маркою) ніздрюватих бетонів є густина. Рівні перелічених вище показників та методика їх визначення й контролю приведені у державних нормативних документах (ДСТУ), перелік яких наведений у посібнику після переліку літератури.

ДСТУ Б А.1.1-13-94 встановлює перелічені нижче терміни щодо ДСВ.

Цегла – будівельний штучний камінь у вигляді паралелепіпеда, відформований з мінеральних матеріалів, який набуває каменеподібних властивостей після випалювання, твердіння у природних умовах, пропарювання або автоклавної обробки. Лицьова поверхня – та, яку видно після укладання в стіну. Грані – обмежені ребрами поверхні, які прилягають одна до одної при укладанні.

Керамічна цегла (далі – КЦ) виготовлена з легкоплавких глин з добавками або без них шляхом пластичного формування чи напівсухого пресування, сушіння й випалювання. Розміри найбільш уживаної одинарної цегли - 250×120×65 мм, модульної - 288×138×88 мм, потовщеної - 250×120×88 мм. Практично уся сучасна КЦ – порожниста, із наскрізними і не наскрізними порожнинами круглого або щілиноподібного перерізу. Лицьова КЦ призначена для мурування й одночасного облицьовування зовнішніх і внутрішніх поверхонь стін будівель. Вона буває гладкою, рельєфною, обфактуреною, двошаровою, ангобованою, полив’яною. Керамічні порожнисті камені мають розміри 250×120×138 мм, модульні - 288×138×138 мм, збільшені - 290×190×288 мм. Керамічні камені розміром 250×250×120 мм або 250×200×80 мм можуть мати порожнини, розміщені перпендикулярно по відношенню до мурування стіни. Керамічні цегла й камені можуть бути ефективними з середньою густиною не більше, ніж 1400 кг/м3 (каменя - 1450 кг/м3) і умовно ефективними із середньою густиною більше, ніж 1400 кг/м3 (каменя - 1450÷1650 кг/м3).

Силікатна цегла виготовляється методом напівсухого пресування зволоженої суміші із піску та інших дрібних заповнювачів і вапна, із подальшим твердінням під дією пари у автоклаві. Силікатна цегла може бути повнотілою або порожнистою, одинарною або потовщеною, рядовою та лицьовою, з розмірами, як у КЦ. Силікатний порожнистий камінь має розміри 250×120×138 мм. Лицьові силікатні цегла й камінь можуть бути кольоровими.

Бетонні дрібноштучні стінові вироби (цегла, камені, блоки) по ДСТУ Б В.2.7-7-94, повнотілі та порожнисті, рядові та лицьові виготовляють вібраційним, вібропресовим або іншим способом (литтям, пресуванням) з важких і легких бетонів на цементному в’яжучому, що тверднуть у природних умовах, у процесі пропарювання або автоклавної обробки. Бетонний камінь має такі ж розміри, як і силікатний. Розміри блоків 390×190×188 мм, 390×90×188 мм, 590×90×188 мм - поздовжня бетонна половинка (перегородковий бетонний камінь), а також інші, приведені у табл.1 ДСТУ Б В.2.7-7-94. Бетонний стіновий камінь, як правило, порожнистий, буває важким, умовно ефективним або ефективним, лицьовим, у тому числі кольоровим, забарвленим у масі або з поверхневим опорядженням лицьових граней.

Ніздрюваті блоки (далі – НБ) виготовляють із ніздрюватого бетону – штучного кам’яного матеріалу з рівномірно розподіленими порами у вигляді сферичних комірок, діаметр яких складає 1÷3 мм. Газобетоном називають ніздрюватий бетон, поризований газоутворювачем, пінобетон – піноутворювачем. НБ є перспективним теплозберігаючим стіновим матеріалом. Завдяки широкому діапазону технічних показників та теплоізоляційним властивостям він може бути використаний у будівництві як конструкційно-теплоізоляційний або теплоізоляційний матеріал. Теплоізоляційний НБ має густину до 500 кг/м3 (пористість 80-90%), конструктивно-теплоізоляційний – 500-900 кг/м3 (пористість 65-80%), конструкційний – 1000-1400 кг/м3 (пористість 45-65%). НБ має гарні звукоізоляційні властивості, морозо-, волого- й пожежостійкість, легко обробляється і т.д. Марка НБ визначається його середньою густиною у сухому стані й складає 200-1400 кг/м3. Механічна міцність пов’язана із густиною: при 500 кг/м3 міцність на стиск складає 1,0-4 МПа; при 600 кг/м3 – 1,2-5,0 МПа; при 800 кг/м3 – 1,5-6,0 МПа. Міцність на згин складає 50-60% від міцності на стиск. На міцність ніздрюватих бетонів значно впливає вологість. Відпускна вологість виробів із них становить 15-25% і вище, тому міцність на стиск досягає тільки 0,7-0,8 проектної. Експлуатаційна вологість дорівнює 8-12% за об’ємом. Важливим показником якості ніздрюватих бетонів є морозостійкість, яка звичайно, перевищує 25 циклів. Теплопровідність – одна із основних характеристик ніздрюватих бетонів, яка є функцією густини й вологості. Середні значення коефіцієнта теплопровідності при різній вологості приведені у табл.1.1 [44].

Таблиця 1.1 - Взаємозв’язок між коефіцієнтом теплопровідності і

середньою густиною ніздрюватих бетонів

Середня густина кг/м3

300

500

600

800

1000

1200

Коеф. теплопровідності, Вт/(м×0С), сухих зразків

0,09

0,12

0,14

0,18

0,23

0,34

Те ж при вологості, % :

5

0,13

0,16

0,19

0,23

0,28

0,39

15

0,20

0,25

0,29

0,32

0,37

0,49

20

0,24

0,29

0,33

0,37

0,42

0,54

Використання ДСВ.

Керамічна цегла (КЦ) служить людству вже на протязі 5 тис. років і по сумі показників зостається найкращим матеріалом для лицювання зовнішніх стін різноманітних будівель завдяки, перш за все, своїй довговічності, а також архітектурній виразності. Сушка та випал при її виробництві потребують значних витрат палива, тому вартість 1 м3 керамічної цегли ( приблизно 500 одинарних цеглин) становить 40÷100 євро – більші ціни характерні для високоякісної лицьової цегли. Лицювальний зовнішній шар стіни товщиною у половину керамічної цеглини, який потребує близько 55 цеглин стандартного розміру на 1 м2, по ефективності перевершує інші лицювальні матеріали (силікатну цеглу, фарбування, фасадні штукатурку та плитку). Кращі підприємства галузі, наприклад, “Слобожанська будівельна кераміка”, випускають більше двох десятків видів цегли різних кольорів, форми й поверхні.

Силікатна цегла має добру, перевірену багаторічною практикою споживчу якість, не зважаючи на низьку водостійкість, велику густину й масу та недостатні теплоізоляційні властивості. У багатьох областях України вона є лідером серед ДСВ. Наявність достатньої кількості підприємств по випуску рядової силікатної цегли, побудованих ще за часів СРСР, обумовлює відносно низьку ціну такої цегли - 25÷35 євро за 1 м3 (майже удвічі дешевше у порівнянні з КЦ), яка є запорукою її відносно широкого використання мінімум до кінця поточного десятиріччя. Що стосується виробництва лицьової силікатної цегли, каменів та блоків на сучасних високопродуктивних комплексах провідних світових фірм, то воно не має перспективи, оскільки такі вироби по ціні наздоганяють керамічні, поступаючись останнім по довговічності. Лицьова поверхня силікатної цегли з часом темніє через насичення забруднюючими атмосферу речовинами. Саме ця обставина привела у кінці минулого сторіччя до згортання виробництва силікатної цегли в США та країнах Європи.

Ніздрюваті блоки й ніздрюватий бетон у загальному обсязі вітчизняних стінових матеріалів досягає лише 6 – 8%, тоді як в інших країнах цей показник перевищує 30%. У 2003 році в Україні вироблено близько 0,35 млн. куб. метрів виробів з НБ, а потреба в них становить 2,5 – 3,0 млн. куб. метрів.

З урахуванням прогнозних обсягів житлового будівництва річна потреба у виробництві НБ уже у 2005 році зросте до 5 – 6 млн. куб. метрів, тобто в 15 разів порівняно з обсягами його виробництва у 2003 році. Враховуючи це, постановою № 684 Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. затверджена “Програма розвитку виробництва ніздрюватобетонних виробів та їх використання у будівництві на 2005-2011 роки”. У Програмі передбачена розробка: номенклатури виробів з НБ та технічних рішень вузлів та деталей будинків; вітчизняної типової нормативної документації на використання НБ для будівництва та реконструкції; технології та обладнання по випуску НБ.

Таким чином, є всі підстави для того, щоб вважати НБ стіновим матеріалом із найбільшою динамікою розвитку. Використання ніздрюватого бетону у спорудженні малоповерхових будівель планується довести до рівня 60÷80%, багатоповерхових – до 30÷50%. Це дасть змогу знизити вартість будівельно-монтажних робіт на 15÷20% та їх трудомісткість на 20÷25%, а також заощадити 20÷25% енергоресурсів під час експлуатації будівель і споруд.

Бетонні ДСВ набувають усе більш широкого застосування й у розвинених країнах світу поступово замінюють традиційну цеглу. Порівнюючи їх із цеглою, експерти підкреслюють необмежені можливості отримання різноманітних форм, фактури й кольору, тобто естетичний потенціал, а також високу міцність (до 50 МПа на стиск) і морозостійкість (до 300 циклів), приблизно уп’ятеро вищі, ніж у цегли. Ціна 1 м3 таких виробів така ж низька, як і приведена вище ціна силікатної цегли.

Порівняння виробництва традиційної цегли й бетонних ДСВ, проведене Уткіним В.Л. [62], виявило такі аргументи на користь останнього:

  • обладнання для вібропресування у 5÷20 разів дешевше й потребує у 5÷8 разів меншої виробничої площі;

  • витрати енергоносіїв на сушку й випалювання керамічної цегли на порядок більші, ніж на твердіння бетонних ДСВ у пропарювальних камерах. Середні витрати електроенергії на 1 м3 готової продукції складають на кращих виробництвах: КЦ – 100 кВт×год/м3, блоків із НБ – 50 кВт×год/м3, ДСВ із бетону – 15 кВт×год/м3;

  • випалювання керамічної цегли супроводжується викиданням у атмосферу шкідливих сполук, перш за все – сірки та азоту, причому очисні споруди надто дорогі (їх ціна наближається до ціни комплексу з виробництва бетонних ДСВ).

Вагомою взагалі, а для нашої країни навіть вирішальною є можливість використання у виробництві таких ДСВ техногенних продуктів – шлаків, золи та інших нешкідливих для людини відходів промисловості [58]. У відповідності до національних програм, випуск таких матеріалів в Україні з розвинутою металургією буде неодмінно зростати для використання в усіх будівлях і спорудах, крім житла. Розгортання відповідних виробництв безпосередньо на металургійних комбінатах не тільки зменшує собівартість продукції, а й вирішує проблему утилізації шлаків і зберігає природні сировинні матеріали – щебінь та пісок.

Звичайно, приводять такі факти для підтвердження тенденції до заміни традиційної цегли на ДСВ із бетону:

  • у США й Канаді майже не залишилось колись численних заводів по виробництву силікатної й керамічної цегли, у той час як через кожні 50÷100 км розгорнутий комплекс по виробництву стінових та інших дрібноштучних виробів із бетону;

  • на останніх всесвітніх Мюнхенських виставках-ярмарках обладнання будівельної галузі, які проходять раз у три роки й висвітлюють шляхи розвитку, практично відсутнє обладнання для виробництва цегли, у той час як різноманітні комплекси з виробництва ДСВ із бетону широко представлені у експозиціях десятків фірм;

  • нові комплекси по виробництву цегли практично не розгортаються, що привело до банкрутства багатьох признаних лідерів - виробників відповідного обладнання, наприклад, “Unimorando”;

  • на вторинному ринку обладнання, яке вже було у експлуатації, помітно збільшилася кількість пропозицій щодо сучасних агрегатів для виробництва традиційної цегли, які продаються у гарному стані за значно зниженими цінами.

Слід мати на увазі, що ціна комплексів обладнання для виробництва ДСВ продуктивністю 30÷60 тис. м3/рік становить: для КЦ - 5÷12 млн. євро, для силікатних виробів - 3÷5 млн. євро, для блоків із газобетону - 7÷14 млн. євро, для ДСВ із бетону – 0,2÷1,5 млн. євро. Останні комплекси можна розділити на три групи: повністю автоматизовані; напівавтоматичні, у яких транспортування у пропарювальні камери й з них виконується завантажувачем або краном; спрощені мінікомплекси без автоматизації.

Таким чином, енергетичні, екологічні, естетичні й економічні фактори свідчать на користь ДСВ із бетону, як найбільш перспективного стінового матеріалу. В Україні швидко йде процес розгортання комплексів по випуску дрібних виробів із бетону, правда, поки що, в основному, для випуску популярної тротуарної плитки. Але є й признані лідери по випуску ДСВ із бетону, наприклад, фірма “Фагот” із міста Красний Луч, яка випускає широку номенклатуру цегли з ракушняку й завоювала визнання по всій країні.

Ще однією світовою тенденцією є збільшення розмірів ДСВ. У стіні будівлі з традиційної одинарної цегли до чверті об’єму займають шви з цементного розчину, що збільшує трудовитрати й погіршує якість стіни. Використання крупних блоків зменшує негативну дію цього фактора, але потребує переходу на сучасні технології кладки з використанням спеціальних вантажопідйомних пристроїв та прийомів і пристроїв для розподілення розчину – рис.1.7.

Сучасні блоки мають заглиблення або виїмки для зручного їх захвату, а також пазогребіневу конструкцію. Останнім часом усе більшого поширення набувають теплоізоляційні розчини для кладки зовнішніх стін, а також спеціальні клеї, наприклад, для вкладання блоків із ніздрюватого бетону з відхиленням розмірів від номіналу, яке не перевершує ± 1 мм. Використання клею усуває утворення містків холоду.

1.2 Характеристика комплексів для виробництва ДСВ

Під технологічним комплексом розуміють сукупність необхідного обладнання із системами контролю та керування, розміщеного у відповідній послідовності, та об’єднаного функцією виготовлення готової продукції, зокрема, ДСВ.

Технологічний комплекс містить виробничі ділянки, кожна з яких призначена для виконання сукупності технологічних операцій по перетворенню одного або суміші декількох вхідних матеріалів у вихідний, що має нові корисні властивості. Виробничі ділянки, у свою чергу, можуть складатися з відділень (дільниць). Наприклад, виробнича ділянка випалювання вапна може містити відділення підготовки вапняку до випалу у шахтній печі, де виконується крупне подрібнення та відсіювання дрібної фракції.

Технологічні комплекси по виробництву будь-якого ДСВ (далі – комплекси) складаються з таких виробничих ділянок: приймання компонентів сировини та їх підготовки до використання; виготовлення сировинної суміші; формування; набору міцності (твердіння або випалу); складання у транспортні пакети, упаковування, складування та відвантажування споживачам. До складу комплексів входять також допоміжні ділянки, наприклад, по виробництву стиснутого повітря (компресорна), пари (котельня), а також трансформаторні підстанції та пункти розподілення природного газу, тощо. Для підвищення надійності функціонування комплексів у складі виробничих ділянок бажано мати проміжні накопичувальні ємності: бункери, силоси, запасники, які використовуються також для усереднення властивостей сировини та напівфабрикатів і набування ними кращої якості. До складу комплексів входить вантажопідйомне обладнання (крани, кран-балки, талі, лебідки), складське обладнання та будівельні споруди для розміщення обладнання.

Технологічний комплекс характеризують структури: виробнича (цехи, ділянки, відділення, продуктивність, коефіцієнти змінності та використання обладнання, техніко-економічні показники); технологічна (номенклатура виробів, технологічні операції та їх послідовність, витрати часу і т.п.); організаційна (задачі підрозділів, функції обслуговуючого персоналу, форма й зміст документації); інформаційно-керуюча та інші [59]. Компонувальні рішення технологічних комплексів повинні забезпечувати: отримання високих техніко-економічних показників; компактність розміщення обладнання; мінімальну кількість транспортуючих машин; мінімальний об’єм будівництва; зручність експлуатації та ремонту обладнання; можливість нарощування продуктивності розгортанням додаткових ділянок; можливість розподілення потоків у разі використання паралельно (сумісно) діючого обладнання; дотримання вимог техніки безпеки, охорони праці та навколишнього середовища. Компонування обладнання може виконуватись по площинній схемі або у два-три поверхи. Потужне обладнання повинно спиратися на власні фундаменти, не зв’язані з несучими конструкціями будівель. Ширина прольотів будівель складає 12,18 і 24м, довжина – кратна 6. Використовуються також виробничі приміщення павільйонного типу.

Комплекси можна розділити на потужні складні високомеханізовані, із численними виробничими ділянками і власною ремонтною базою, та спрощені комплекси швидкого розгортання невеликої продуктивності. Останні надалі будемо називати мінікомплексами (МК). Потужні комплекси використовуються для виробництва силікатної та якісної керамічної цегли, а також блоків із газобетону. Річна продуктивність становить 30÷60 і більше млн. цегли, добова продукція складає 500÷1000 т.