Глава 16. Речовини, що впливають на серцево-судинну систему

16.1. Серцеві глікозиди й інші засоби, які використовуються при застійній серцевій недостатності

   Серцева недостатність – одна з найактуальніших проблем кардіології. Вважають, що понад 15 млн людей у світі мають цю патологію, що становить близько 2 % населення, а серед осіб, старших 75 років, – 6-11 %. Відзначається невпинний ріст захворюваності на серцеву недостатність.    Основними причинами розвитку серцевої недостатності є ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, кардіоміопатія, серцеві вади, міокардити тощо. Сприяти її появі або загостренню можуть деякі лікарські засоби, які мають негативну інотропну дію. Насамперед, це b-адреноблокатори, деякі антагоністи іонів кальцію (верапаміл, дилтіазем), ряд протиаритмічних препаратів (хінідин, новокаїнамід, дизопірамід, етацизин, пропафенон). Провокуючим фактором може також бути призначення препаратів, які викликають збільшення об’єму циркулюючої крові, затримуючи в організмі іони Na+ і воду. Це деякі нестероїдні протизапальні засоби, зокрема індометацин, бутадіон, ібупрофен, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди, естрогени, андрогени тощо.    Серцева недостатність у процесі свого розвитку проходить декілька етапів: початковий (при первинному ураженні міокарда або гемодинамічному навантаженні), етап адаптації (супроводжується гіпертрофією, дилатацією та ремоделюванням міокарда), кінцевий етап (виникають необоротні зміни). У результаті цих змін розвивається систолічна або діастолічна дисфункція лівого шлуночка з появою клінічних ознак серцевої недостатності.    В основі систолічної дисфункції міокарда лежить порушення скоротливої функції міофібрил. У результаті зменшується фракція викиду (недостатність виходу). На протилежність цій формі хронічної серцевої недостатності, при діастолічній дисфункції міокарда зростає його жорсткість та уповільнюється розслаблення під час діастоли, що призводить до недостатнього заповнення порожнин серця кров’ю (недостатність входу).    Принципи лікування серцевої недостатності    1. Усунення провокуючих факторів.    2. Нормалізація серцевого викиду.    3. Зменшення затримки рідини в організмі.    4. Зниження тонусу периферичних судин.    5. Зниження впливу на серце симпато-адреналової системи.    6. Покращання кровопостачання і метаболізму міокарда.    До немедикаментозних методів лікування хронічної серцевої недостатності належать зменшення фізичного навантаження, дієта з обмеженням хар­чової солі та рідини, зниження ваги тіла при ожирінні тощо.      Фармакотерапія хронічної серцевої недостатності здійснюється за допомогою таких груп ліків:    1. Серцеві глікозиди.    2. Неглікозидні кардіотонічні засоби.    3. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.    4. Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ.    5. Діуретики.    6. Периферичні вазодилататори.    7. b-адреноблокатори.    8. Метаболічні засоби.      Ці препарати в ідеалі повинні задовольняти такі вимоги: зменшувати смертність, покращувати якість життя, покращувати перебіг хвороби і зменшувати частоту госпіталізації, сповільнювати прогресування захворювання, збільшувати толерантність до фізичного навантаження.    Із перелічених груп препаратів до кардіотонічних речовин, тобто тих, які здатні безпосередньо підсилювати серцеву діяльність, належать серцеві глікозиди та неглікозидні кардіотонічні засоби.