Регіональна економіка

зростання загрози конкурентів, яка характеризується величиною запасу ефекту щодо відповідного споживача. Табл. 3.4 використовується для розрахунку рівня зростання цін на продукцію дефіцитних виробників, що дасть змогу їм скоротити свої ринкові зони, автоматично відсікаючи надлишковий попит.

6. Незалежно від кількості дефіцитних виробників ціна під час кожної операції зростатиме для всіх дефіцитних підприємств одночасно на однакову

величину ∆ Сijminmin , яка відповідає найменшому з мінімальних значень запасу ефекту. Тобто

C" =C +C min

i i ij min

.

31

		Розрахунок запасу ефекту								Таблиця 3.3
					Запас ефекту
	Розрахунок		Мінімум		виробника з			Мінімальне		Присвоєний
Код	ціни франко-		Сij для		Сijmin за			значення		номер у
споживачів	споживач		кожного		кожним Вj у			∆Сij для		ранжирі
			Вj		порівнянні з			кожного		виробника
					конкурент-			Bj
					тами
	Сі, і = 1, n				АІ, і = 1, n					Аі, i = 1, n
Bj,	lij
j=1, n	Сij		Сijmin		C ij			Сijmin		№ ij
	St

Примітка. В табл. 3.3:

lij - відстань від виробника до і-го споживача, км;

Сij - ціна продукції і-го підприємства франко- j-тий споживач, грн./од. прод., тобто (Сij = СI + St ∙ lij);

∆Сij - величина запасу ефекту щодо j-го споживача номінального

постачальника порівняно з і-тим конкурентом (∆Сij = Сij - Сijmin ).

Таблиця 3.4

Ранжир номінальних споживачів

	Код	Попит споживача		Показники мінімуму запасу ефекту і-го
	споживачів
		окремого	кумулятив-	виробника у спадаючому ранжирі
			ний
		Код виробника Аi, і		=1, п
	Bj	mj	åm j	∆ Сijmin

Після кожної операції слід здійснювати перерахунок табл. 3.3 та 3.4.

7.Аналогічні операції здійснюють стільки разів, скільки буде необхідно для збалансування попиту та пропозиції у регіоні у межах відповідних зон.

8.Кінцева ціна - франко-виробник рівна сумі вартості виробництва і цінових надбавок під час ітерацій, коли відповідний виробник був дефіцитним.

9.За кінцевим результатом (коли потужність виробників відповідає попиту в їх зонах) здійснюється фактичне зонування території регіону.

10.Виробники, які не поглинулися конкурентами під час виконання операцій, будуть задовольняти наявний попит: існуючі - у межах номінальної потужності (не більше), нові - у межах попиту (не менше) в їх зоні.

32

ТЕМА 4. ЧИННИК ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПРИ РОЗМІЩЕННІ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

План

4.1. Характеристика земельних ділянок та чинники формування цін на них.

4.2.Містобудівельний кадастр земельних ділянок.

4.3.Генералізована поверхня цін на землю в містах.

4.1.Характеристика земельних ділянок та чинники формування цін

на них

Земельні ресурси використовуються для потреб практично усіх галузей економіки. Земля є безпосереднім фактором виробництва (у сільському чи лісовому господарстві) та слугує просторовою базою для розміщення різноманітних об’єктів (будівель, споруд, транспортних та інших комунікацій тощо). Як засіб виробництва, що створений природою, земля має цілий ряд специфічних особливостей:

-є незамінним ресурсом;

-характеризується постійністю розміщення, тоді як дислокація інших засобів виробництва залежить від людини;

-ділянки просторово обмежені: як правило, їх неможливо розширити без значних витрат ресурсів.

-відрізняється від інших основних фондів через відсутність фізичного й морального старіння за умов дотримання природоохоронних вимог у процесі експлуатації земельних ділянок.

Основою формування диференціальної земельної ренти є:

-якісна неоднорідність землі;

-використання лише кращих (на даний час) земельних ділянок.

На основі диференціальної ренти встановлюються ціни на землю. Чинниками, що визначають якісну неоднорідність земельних ділянок, і,

тим самим, впливають на їх ціну, здебільшого є:

а)	інженерно-геологічні умови будівництва та рівень піддатливості
території руйнівним впливам природи;
б)	родючість землі;
в)	існуюча забудова;
г)	наявність та рівень розвитку інженерного обладнання та благоустрою
ділянки;
д)	функціональні зручності території, зокрема, доступність до центру

міста об’єктів культури та побутового обслуговування загальноміського значення місць трудової діяльності, розташування контрагентів, зокрема. споживачів тощо;

е) стан навколишнього середовища, санітарні та мікрокліматичні умови;

33

є) рівень розвитку сфери культурно-побутового обслуговування населення (у масштабі мікрорайону, кварталу чи іншої планувальної одиниці місцевого значення);

ж) історична цінність забудови, естетична та ландшафтна цінність території.

Так як ці характеристики майже незмінні з часом, то і додатковий прибуток (диференціальна рента), що формується при використанні земельних ділянок, має постійний характер.

З метою прискорення та здешевлення процедури оцінки додаткових витрат, пов'язаних з інженерно-геологічними умовами будівництва, можуть використовуватись спеціальні класифікації земель за цими показниками. Так, за рівнем придатності до житлової забудови території поділяються на три категорії: сприятливі, обмежено сприятливі та несприятливі.

До сприятливих відносять території, на яких допускається забудова без спеціальних заходів щодо їх інженерної підготовки і додаткових капіталовкладень. Це території з нахилами 0,5-10% без особливих порушень поверхні.

До обмежено сприятливих належать території, які потребують додаткових спеціальних заходів з інженерної підготовки, що значно збільшує витрати на освоєння цих територій. Це території: з нахилом поверхні < 0,5% і від 10 до ; 20%, а в гірських районах - до 30%.

Несприятливими вважають території, що потребують спеціальних, особливо складних заходів, пов'язаних із значними витратами на інженерну підготовку. Це території з нахилом поверхні більше 20%, а у гірських, місцевостях - більше 30%, зі значними порушеннями території.

Якщо прийняти вартісні витрати на заходи з інженерної підготовки 1 га сприятливих для будівництва територій за 100%, то для обмежено сприятливих вони становитимуть від 100 до 200%, а для несприятливих - перевищуватимуть 200%.

У сучасних умовах на формування ціни землі також впливають різні юридичні обмеження, пов'язані з перспективними планами розвитку території, вимогами архітектурної виразності тощо.

Держава забезпечує функціонування ринків землі та впливає на їх кон’юнктуру через:

-оподаткування землі та землекористувачів;

-забезпечення необхідною комунальною інфраструктурою;

-фінансування певних типів забудови землі у соціальних цілях: спорудження житла для малозабезпечених, створення робочих місць тощо;

-володіння деякою частиною землі, утримуючи її поза ринком приватної землі та використовуючи в інтересах суспільства;

-усування конфліктів з приватними особами щодо землі та її використання.

34

4. 2. Містобудівельний кадастр земельних ділянок

Для забезпечення державних органів, юридичних і фізичних осіб інформацією про земельні ділянки розробляють містобудівельний кадастр. Містобудівельний кадастр повинен містити такі відомості:

а)	топографічний план;
б)	базисний план;
в)	правовий план зонування;
г)	план земельних ділянок;
д)	районування з метою оподаткування нерухомості.

Базисний план території включає:

-систему поділу території за формальним топографічним принципом і топографічну прив'язку об’єктів;

-систему поділу території за планувальними ознаками та прив’язку об'єктів до елементів планувальної структури;

-поділ території за адміністративною підпорядкованістю;

-назву об’єктів у межах відповідних територій.

Правовий план зонування території - це затверджений відповідно до нормативних документів план границь, що розділяють територію міста на зони з єдиними правилами використання території.

Розроблення та запровадження плану зонування повинно базуватися на таких принципах:

-легітимність: план повинен відповідати вимогам законодавства, затвердженим нормативно-правовим документам у сфері містобудування; необхідною умовою набрання чинності його положень на конкретній території

єйого реєстрація у містобудівельному кадастрі;

-суцільність: план повинен охоплювати всю територію адміністративної територіальної одиниці;

-відкритість: план повинен провадитися у формі електронної бази даних на відкритому картографічному матеріалі, щоб можна було швидко та недорого виконати його копію; інформація про зміни повинна доводитися до всіх зацікавлених осіб і публікуватися у відкритій пресі за певний час до набрання чинності;

-неперервність і змінюваність: план не повинен мати обмеження за терміном дії; зміни в план вносяться при коректуванні містобудівельних документів, зокрема, при затвердженні схем архітектурно-будівельного зонування, розроблених у складі планувальної документації;

-обов'язковість дотримання: план повинен мати законодавчу дію на місцевому рівні; за порушення правового плану зонування винні притягуються до матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності

Історичні корені розробляння земельного кадастру сягають у глибоку давнину Так, перші відомості про кадастрові роботи, що проводилися з метою

35

обліку земель у Стародавньому Єгипті з зазначенням меж земельних ділянок і їх площ, відносяться до 3000 р. до н.е.

Сьогодні кадастрування земель проводять в усіх країнах світу. Залежно від призначення земельні кадастри можна поділити на три великі категорії:

-податковий, чи фіскальний - для характеристики земельної ділянки як нерухомого майна з метою визначення порядку та розмірів оподаткування;

-правовий, чи юридичний - для захисту прав володіння власністю;

-багатоцільовий - для розв'язання широкого спектру правових, економічних, екологічних, містобудівельних завдань, а також проблем управління та планування розвитку території.

Існують численні способи цінового зонування з метою оподаткування території населених пунктів. Кожен із них передбачає, як мінімум, два етапи виконання. Перший - поділ території поселення на певні територіальні одиниці (адміністративні райони, містобудівельні зони, планувальні ділянки, розрахункові райони, трапеції топографічного плану тощо). Другий - визначення переліку чинників (заданих рівнів властивостей) і їх кількісних значень.

На кожну з виділених планувальних ділянок накладається вплив чинників. Радіуси впливу чинників, створюваних громадським центром, наявністю закладів культурно-побутового призначення, визначаються з використанням „Будівельних норм і правил" (БНіП). Радіуси впливу інших чинників - на основі положень генерального плану оцінюваного міста, розробок, зв'язаних із виділенням зон санітарної шкідливості, іншої дослідної та проектнопланувальної документації, розробленої для міста раніше. У результаті такого накладання межі попередньо визначених планувальних ділянок коректуються.

Числові значення усіх чинників та їх складових, котрі впливають на конкретні планувальні ділянки, додаються і утворюють числове значення поправкового коефіцієнта (коефіцієнт диференціації). Планувальні ділянки з однаковими значеннями поправкових коефіцієнтів об'єднуються в зони містобудівельної цінності.

У такий спосіб створюється схема планувальних ділянок і зон містобудівельної цінності міста із зазначенням коефіцієнтів диференціації по кожній з них. Збільшення чи зменшення середньої ставки земельного податку по місту на отриманий коефіцієнт дає величину нормативної ціни землі.

Для перерахунку отриманої нормативної ціни у поточні ціни (на момент здійснення оцінки) треба врахувати індекс інфляції в регіоні. У цьому випадку нормативна ціна є оцінкою капіталізованої ренти розташування земельної ділянки у межах міста:

Нцз = Ц зн × Кінф ,

де Нцз – поточна нормативна ціна землі; Цзн – нормативна ціна землі;

36

Кінф – індекс інфляції у регіоні.

Оцінку нерухомості для цілей оподаткування здійснюють з періодичністю один раз на 4 роки.

4.3.Генералізована поверхня цін на землю в містах

Конкретна картина цін на землю, як і еквівалентна їй схема використання землі, змінюється від міста до міста залежно від місцевих умов. Але щонайменше три її характерні риси виявляються у всіх містах, а саме:

1)ціни на земельні ділянки найвищі, утворюючи широкий пік у центрі міста та зменшуються по-різному із наближенням до периферії;

2)ціни на ділянки вздовж головних транспортних артерій вищі, ніж на віддалені від них ділянки;

3)на перетині головних транспортних артерій виникають місцеві піки, де ціни вищі від середнього рівня на тій самій відстані від центра міста.

Разом взяті, ці особливості визначають форму генералізованої поверхні цін на земельні ділянки у містах.

Хоча на ціну певної ділянки впливає багато чинників (зокрема, для житлової забудови має значення висота місцевості), але поверхня цін на землю відображає доступність різних земельних ділянок у межах міської території. Найдоступнішою є земля в центрі міста, оскільки там сходяться головні транспортні магістралі, забезпечуючи тим самим найзручніший шлях.

Поняття доступності має різний зміст для різних сфер діяльності. Для роздрібної торгівлі вирішальним буде, мабуть, близькість до потенційних покупців, а для промислових підприємств доступність означає наявність придатної ділянки, добре транспортне і комунальне обслуговування.

У всіх перерахованих випадках доступність безпосередньо визначається співвідношенням між витратами й прибутками.

Але для одного з головних видів використання землі - житлової забудови - вирішальне значення мають інші міркування. Хоча близькість до місця роботи, торгових центрів, інших підприємств загального користування й важлива, рішення про вибір місця для житла приймають з урахуванням інших причин (наприклад, чистоти довкілля), які також впливають на те, чи задоволені люди місцем проживання.

37

ТЕМА 5. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА

План

5.1. Економічне районування: суть, передумови, фактори та підходи до здійснення.

5.2.Проблеми й перспективи економічного районування.

5.1.Економічне районування: суть, передумови та підходи до здійснення

Важливим методом аналізу розміщення продуктивних сил є економічне районування, яке відображає територіальну диференціацію господарства на основі територіального поділу праці.

Наукове і практичне значення економічного районування полягає у формуванні раціональної структури виробництва, в основу якої повинна бути покладена система районних виробничих комплексів.

В економічній та географічній науці існують декілька підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослідковуються спільні ознаки: виробнича спеціалізація, його комплексність, територіальна цілісність, керованість, тісні внутрішньорайонні й міжрайонні економічні зв’язки, відносна повнота та замкненість виробничих циклів, особливості економіко-географічного положення.

Економічний район - це територіально цілісна частина господарства країни, що володіє єдністю виробничих зв’язків і соціально-культурних ознак.

Типи економічних районів:

-райони-ядра з концентрацією підприємств провідних галузей економіки держави;

-райони, що ростуть – периферійні райони, яким сусідство з районами-ядрами дає стимули для їх зростання і розвитку;

-райони нового освоєння, де розвиваються і заселяються раніше важкодоступні території;

-депресивні райони.

Економічне районування – науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично чи у процесі розвитку продуктивних сил на основі територіального поділу праці. Економічне районування сприяє раціональному розвитку кожного з районів, оптимальному використанню природних умов і ресурсів, і у підсумку прискореному розвиткові всієї країни.

Мета економічного районування – формування оптимальної загальнодержавної та регіональної мережі інфраструктури.

Економічний ефект полягає у досягненні високого рівня комплексності їх господарства, раціоналізації системи внутрішньорайонних і міжрайонних зв’язків, у повному використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів.

38

На формування економічних районів впливають фактори трьох основних груп: економічні, природні та історичні, основними з яких є:

1)суспільний територіальний поділ праці;

2)територіальні виробничі комплекси як сукупність однорідних або тісно пов’язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;

3)природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізованого господарства району;

4)особливості економіко-географічного положення території району, які обумовлюють формування спеціалізації його господарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;

5)районоутворюючі центри - великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів.

6)форми територіальної організації виробництва - промислові, інфраструктури (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони,;

7)адміністративно-територіальний поділ країни.

5.2.Проблеми й перспективи економічного районування

Розв’язання проблеми обґрунтування та впровадження моделі економічного районування України стоїть на порядку денному від моменту здобуття країною незалежності. Після розпаду СРСР, в умовах переходу України до ринкової економіки стара мережа великих економічних районів втратила свої призначення. Вона не могла забезпечити диференційованого підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, економічних умов регіонів, існуючих на території України.

Метою економічного районування України є створення умов для ефективного соціально-економічного розвитку регіонів щоб забезпечити її цілісність, неподільність і стійкість як територіальної суспільної системи національного рівня.

Після здобуття Україною незалежності на порядку денному опинилося питання розробки та впровадження в усі сфери життєдіяльності суспільства загальновизнаного нового соціально-економічного районування України, яке б не тільки забезпечило єдність і незалежність національного господарського комплексу, але й сприяло б ефективному розвитку окремих територіальних суспільних систем різного ієрархічного рівня.

Розглянемо найважливіші з принципів районування, якими, на нашу думку, не можна нехтувати при побудові та впровадженні нової схеми економічного районування України. Базуючись на закономірностях

39

районоутворення, можна сформулювати основні принципи соціальноекономічного районування:

1)змістовності, який означає, що соціально-економічний район є не статистично однорідною територією, а соціально-економічною єдністю, цілісністю, спільністю життєдіяльності;

2)перспективності, який визначає часову обумовленість мереж районування щоб вирішувати прогнозні соціально-економічні завдання;

3)цілеспрямованості, який визначає цільову спрямованість розробок щодо соціально-економічного районування. Суть його полягає у визначені регіональних соціально-економічних проблем. Іншими словами, соціальноекономічне районування є засобом територіального впорядкування й типології,

аотже, і систематизації відповідних проблем;

4)об’єктивності, тобто диференціація соціально-економічних показників життєдіяльності населення певної території;

5)узгодженості з адміністративно-територіальним устроєм України. Одиницею інтегрального соціально-економічного районування має бути область, яка тривалий час є одиницею територіального управління і яку характеризує внутрішня організованість та спільність.

Наведені вище принципи повинні бути закладені в основу схеми прийнятного для всіх ієрархічних рівнів суспільно-економічних відносин соціально-економічного районування України. При його розробці має враховуватися також і те, що виділені макрорайони повинні мати значний демографічний, природно-ресурсний та економічний потенціали й досить значну територію, а їхня загальна кількість має бути невеликою.

Нові схеми були запропоновані Ф. Заставним, О. Шаблієм, В. Поповкіним, М. Паламарчуком, Л. Корецьким, М. Пістуном та ін. В основі їх побудови лежали різні принципи, до того ж вони відрізнялися одна від одної за кількістю соціально-економічних районів.

Зокрема, Ф.Д.Заставний виділив дев'ять мезорайонів у складі трьох макрорайонів - Східного, Західного та Південного. На його думку, в межах України доцільно залишити мережу макрорайонів, проте необхідно уточнити межі мезорайонів. Вчений уточнив згідно з економічним принципом, враховуючи господарську однорідність територій, відмінності в господарській спільності груп адміністративних областей, відмінності за рівнем розвитку та профілем господарства, обсяг виробництва товарної продукції з розрахунку на одного жителя. Він запропонував створити внутрішньореспубліканські економічні райони (табл. 5.1).

Група вчених ІРД НАН України (М.І. Долішній, М.М. Паламарчук, О.М. Паламарчук, Л.Т. Шевчук) виділили 6 макрорайонів у межах держави, керуючись результатами дослідження природи, населення і господарства України. Опрацьовуючи схему районування, вчені враховували нерозривність економічних і соціальних процесів в різних районах. На їхню думку, така

40