Griniv-Регіональні цільові програми

		інструкції з підготовки
		бюджетних запитів.
		4. Подання бюджетних	Рада міністрів АРК,
		запитів місцевим	місцеві державні
		фінансовим органам.	адміністрації, виконавчі
		5. Подання пропозицій	органи відповідних рад.
		щодо показників	Рада міністрів АРК,
		проектів бюджетів	місцеві державні
		міським фінансовим	адміністрації, виконавчі
		органам.	органи відповідних рад.
		6. Отримання від КМУ
		положень та показників
		міжбюджетних відносин
		після другого читання
		проекту Закону про
		державний бюджет та їх
		опрацювання.
		7. Підготовка проекту
		рішення про місцевий
		бюджет.
Розгляд та	прийняття	Схвалення проекту	Рада міністрів АРК,
рішення		рішення про місцевий	місцеві державні
		бюджет.	адміністрації, виконавчі
		Розгляд проекту рішення	органи відповідних рад.
		про місцевий бюджет.	Верховна Рада АРК,
		Затвердження місцевих	відповідні ради Верховна
		Бюджетів.	Рада АРК, відповідні
			ради

Слід зазначити, що фінансове забезпечення реалізації РЦП перебуває у функціональній залежності від збільшення доходності місцевих бюджетів.

Водночас основним призначенням міжбюджетних відносин у національній економіці є створення сприятливих умов для її регіонального та місцевого розвитку.

Сьогодні в Україні спостерігаються ще значні диспропорції у бюджетному забезпеченні цього розвитку. Так у 200ІГр. місцева податкова база забезпечила лише 2 % надходжень до місцевих бюджетів, обсяг відрахувань від загальнодержавних надходжень склав біля 67 %, а обсяг трансфертів з державного бюджету України склав біля 31 %.

Водночас співвідношення між місцевими та державним бюджетами у розвинутих країнах світу складає 40:60.

45

Ситуація, що склалась в національній економіці свідчить про те, що бюджетна система України ще не в достатній мірі відповідає потребам розвитку її регіонів та населених пунктів.

Централізація фінансових потоків в національну економіку призводить до того, що система місцевого самоврядування в нашій державі не є економічно ефективною, оскільки не має фінансових можливостей для здійснення адекватної до своїх потреб економічної політики.

Що ж необхідно покращити у сфері між бюджетних відносин? Які механізми вдосконалення цих відносин в Україні?

У світовій економіці нагромаджений певний досвід вдосконалення міжбюджетних відносин. Особливого значення в цьому контексті набувають питання формування фонду прямих бюджетних трансферів. Розглянемо ці питання більш детально (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Створення фонду бюджетних трансферів у країнах світу

	Країна	Вид транспорту	Джерело трансферу
		Додаткові дотації	2% від суми ПДВ
		Допомога на інвестиції
	Німеччина		залежно від місцевих
		Дотації на виконання спільних завдань
			видатків
		Структурний фонд
			Щорічно індексована
		Глобальна дотація на функціонування	частка ПДВ
		Дотації на компенсацію податкових	Бюджетні
		пільг	асигнування, частка
			податку на прибуток
	Франція	Глобальна дотація для централізації.	Залежно від видатків
			місцевого бюджету
		Глобальна дотація на устаткування	Частка ПДВ
		Компенсація ПДВ	Бюджетні
		Спеціальні субвенції	асигнування залежно
			від місцевих видатків
		Загальні субвенції	Частка до бюджетних
			видатків держави
	Польща
			Бюджетні
		Цільові дотації
			асигнування
			Бюджетні
	Латвія	Бюджетні субсидії	асигнування
		Субсидії з фонду вирівнювання	Частка прибуткового
			податку

46

		Бюджетні дотації	Бюджетні
	Литва		асигнування
		Спеціальні субсидії
		Бюджетна дотація	Бюджетні
			асигнування 15%
	Росія	Бюджетні субвенції
			надходжень до
		Федеральний трансфер
			державного бюджету

Розглянемо стратегічні орієнтири у цій сфері, що дасть змогу покращити фінансове забезпечення реалізації регіональних програм:

1)удосконалення нормативно-законодавчої бази для здійснення адміністративно-територіальної реформи;

2)формування спеціальної бюджетної програми щодо розвитку всіх регіонів та включення її до Державного бюджету України;

3)створення ресурсного мінімуму (бази ресурсів) в органах місцевого самоврядування різних ієрархічних рівнів, на основі місцевих податків та зборів за комунальну власність місцевості;

4)визначення диференційованих нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, які б враховували особливості просторово-економічного потенціалу розвитку національної економіки;

5)створення системи критеріїв щодо надання державної підтримки розвитку населення пунктів та регіонів на основі. конкурсного відбору регіональних програм розвитку;

6)впровадження диференційованих механізмів підтримки місцевого розвитку через систему бюджетних трансферів;

7)визначення пріоритетних напрямів забезпечення економічної безпеки і екологічно збалансованого розвитку регіонів

України.

На практиці складання деталізованих програм витрачання державних коштів на регіональний розвиток потребує встановлення повної згоди уряду на завдання і пріоритет регіональної політики. В цьому контексті цікавим є зарубіжний досвід.

Перед тим як запроваджувати всеохоплююче деталізоване програмування державних витрат, ефективнішим способом на першому етапі може стати доповнення середньострокових фіскальних обмежень (Medium-term fiscal framework (MTFF))

оцінками агрегованих показників витрат у розрізі основних функцій і (або) стратегічних напрямів.

47

Система середи дострокових обмежень має ієрархічну структуру і складається із середньострокових макроекономічних обмежень (Medium-tern, macro-economic framework), що містять оцінки макроекономічних показників, показників основних рахунків сектору державного управління, балансу платежів, монетарних рахунків, а також показників недержавного сектору економіки. До цих макроекономічних обмежень (рамок) входять середньострокові фіскальні обмеження (MTFF), які охоплюють фінансові трансакції усіх державних установ, разом із позабюджетними фондами й місцевими органами влади. Сукупність оцінок агрегованих показників витрат становить середньострокові витратні обмеження

(Medium-term expenditure framework (MTEF)), які, у свою чергу, є

складовою частиною середньострокових бюджетних обмежень

(Medium-term budget framework (MTBF)). До середньострокових бюджетних обмежень входять такі показники:

-прогнозні показники доходів за основними економічними категоріями (тобто основні показники доходів класифікації статистики державних фінансів (GFS 2000));

-оцінки показників витрат, що принаймні визначають: (1) планові показники витрат у розрізі основних функцій та (або) стратегічних напрямів, із поділом на капітальні й поточні; (2) перспективні оцінки витрат найзначущіших соціальноекономічних програм; (3) оцінки майбутніх витрат масштабних інвестиційних програм (проектів). Ці оцінки витрат мають охопити усі державні видатки. У разі необхідності оцінки

показників витрат нижчого пріоритету можуть бути надані в агрегованому виді та прогнозні оцінки кредитування та загального фінансування.

Отже, багаторічні оцінки бюджетних показників дають таку інформацію: (т) поточний рівень витрат; (2) додаткові витрати, що потрібні для забезпечення збереження поточного рівня і якості послуг

умайбутньому (наприклад, рівня співвідношення учень/учитель у навчальних закладах); (3) додаткові витрати ; або обсяги заощаджень

уразі, якщо рівень або види послуг мають змінитися. Дані (1) і (2) можуть бути описані як чинна політика, а дані (3) — як нова політика або зміни у політиці.

До витрат чинної політики належать: (1) витрати, що забезпечують поточний рівень постачання товарів і послуг, з

урахуванням очікуваних змін у кількості користувачів або

48

одержувачів благ; (2) поточні витрати інвестиційних проектів, що завершуються у плановому періоді; (3) майбутні витрати інвестиційних програм, що діють і далі; (4) майбутні витрати програм спеціального призначення (наприклад, соціальні програми), розраховані на підставі вже прийнятих рішень і впливу екзогенних чинників, як, наприклад, демографічні тренди.

Оцінювання витрат чинної політики на багаторічний період потребує адекватної інформації. Наприклад, розрахунок майбутніх витрат на початкову освіту потребує даних про кількість дітей відповідних вікових груп, рівнів їхнього залучення до початкової освіти й стандартів надання цих послуг.

Цей процес подібний до підготовки базового бюджету. Проте якщо часова перспектива такого бюджету становить рік, можливості базового бюджету можуть обмежуватися поточним рівнем витрат. Але у показниках витрат, що оцінюються на багаторічний період, треба враховувати додаткові затрати, необхідні для забезпечення підтримки надання такого самого рівня послуг.

Щодо аспектів планування і прогнозування багаторічних оцінок, то тут можна розглянути три різних підходи:

-„технічний‖ прогноз майбутніх витрат чинних програм (зокрема постійних витрат інвестиційних проектів);

-метод „жорсткого‖ планування-програмування, що складається з: (1) визначення планових заощаджень у непріоритетних секторах на плановий період із метою визначення обсягів вивільнених ресурсів для пріоритетніших програм, але (2) вносить до плану витрат тільки видатки чинних програм і тих нових програм, що в7 ;ять до планового річного бюджету або фінансування яких уже погоджене;

-метод „розгорнутого‖ планування-програмування, який

докладно визначає політику і програми та їхні витрати на повний період.5

Для формування багаторічних програм витрачання коштів уникнення розбіжностей при річному розподілі видатків на ці програми є доволі складним завданням. Іноді для того, щоб зняти певні програми або проекти з планового річного бюджету, Міністерство фінансів намагається знаходити компроміс із галузевими міністерствами шляхом перенесення таких проектів на

5 Павлюк К. В., Ахмед Т. В. Багаторічне бюджетування в країнах ОЕСР та перспективи розвитку середньострокового бюджетного планування в Україні // Фінанси України. - №8. 2006.

49

інші роки довгострокового періоду багаторічної програми. Однак це призводить до того, що в наступні роки розпорядники бюджетних коштів претендують на право розпоряджатися цими коштами, що робить підготовку річного бюджету дедалі ускладненішою процедурою. Справді, іноді розпорядники бюджетних коштів виконують видаткові зобов’язання до того, як бюджет буде схвалений парламентом, тобто не зважаючи на той факт, що для здійснення таких видатків законодавчого підґрунтя немає, але із . застереженням, що ці видатки внесені до періодів, для яких визначено багаторічні показники. В інших випадках розпорядники бюджетних коштів домовляються про скорочення видатків у майбутніх роках для того, щоб підтримувати поточний (більший, ніж запланований) рівень обсягу видатків. Такі скорочення майбутніх витрат мають тільки гіпотетичний характер, оскільки пізніше розпорядники бюджетних коштів можуть знову, з таким же успіхом, домовитися про це.

Сьогодні, ще не можна констатувати, що багаторічні показники видатків базуються на чинних політичних зобов’язаннях і не дають підстав для підвищення галузевими міністерствами та органами місцевого самоврядування витратних вимог. Це аргумент на користь застосування методу „жорсткого‖ плануванняпрограмування. Такий підхід доцільно застосувати до окремих регіональних цільових програм,

Таким чином, розвиток перспективного регіонального цільового програмування має бути спрямованим на:

1.Удосконалення методологічної і технічної бази розроблення систематичних прогнозів соціально-економічного розвитку країни. Підвищення надійності й точності оцінок макроекономічних, фіскальних, галузевих та регіональних показників на середньострокову перспективу (3—5 років).

2.Удосконалення розробки середньострокових бюджетних оцінок, куди входить проектування видатків місцевих бюджетів за основними функціями й основними показниками.

3.Забезпечення узгодженої системи вчасного корегування й оновлення прогнозних та (або) планових показників на всіх

рівнях Технологія складання економічних програм розвитку в НЕ

передбачає такі етапи:

1.Аналіз стану розвитку НЕ (регіону, місцевості, локальної території);

50

2.Виявлення проблем та їх оцінка;

3.Дослідження механізмів регулювання, в тому числі ринкових, та оцінка їх рівня ефективності;

4.Загальна оцінка невирішених проблем та техніко – економічне обґрунтування Програми;

5.Концепція розвитку та побудова логістичної схеми, вирішення цих проблем;

6.Накреслення механізмів (економічних, організаційних тощо) реалізації завдань, що поставлені в концепції;

7.Структуризація програми.

Економічне програмування мусить бути здатним виконувати такі завдання розвитку НЕ:

-ефективно відстоювати національні інтереси держави;

-забезпечувати ефективну реалізацію прийнятої національної стратегії, відповідної зовнішньої і внутрішньої політики;

-забезпечити ефективну трансформацію економічної системи, структурну перебудову економіки і формування соціальноорієнтованих ринкових механізмів.

-формувати внутрішній ринок;

-забезпечити інтеграцію економічного і екологічного напрямів розвитку;

-забезпечити відродження економіки і її послідовний і стабільний розвиток;

-забезпечити збереження і розвиток інтелектуальних ресурсів країни;

-сприяти консолідації суспільства, розвитку соціального партнерства.

Вцілому, економічне програмування є інструментом здійснення державної економічної політики в національній економіці.

Економічне програмування розвитку регіонів є елементом регіональної політики держави (РПД). Зараз в системі РПД необхідно вирішити такі проблеми.

1. Держава повинна забезпечити вирівнювання рівнів розвитку регіонів, раціонально регулювати бюджетне навантаження на регіони, стимулювати ефективний розвиток продуктивних сил регіонів, найбільш повне використання їх економічних і природних ресурсів, налагоджувати ефективне співробітництво регіонів, формування внутрірегіональних і міжрегіональних народногосподарських комплексів.

51

2.Особливо важливе стратегічне значення має децентралізація механізмів розвитку, регіональне самоврядування, формування в регіонах змішаної економіки, пріоритетний розвиток малого підприємництва, створення нових робочих місць, розширення регіональних ринків товарів, праці, капіталів.

3.Місцеве самоврядування повинно стати основою регіональної політики України. Держава повинна передати регіонам ту частину державної власності, яка забезпечує соціально-

економічні потреби населення.

Держава зобов’язана гарантувати свою підтримку регіональних цільових програм через систему фінансування та режим економічного сприяння їх реалізації. Водночас іншими джерелами фінансування регіональних цільових програм (РЦП) є :

-місцеві бюджети;

-позабюджетні фонди;

-власні кошти підприємств і організацій регіону;

-зарубіжні інвестиції.

Окрім цього держава може створювати режим економічного сприяння для учасників РЦП - виконавців програмних завдань. Складовими такого режиму є пільгове оподаткування, кредитування, особливі (пільгові) умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Регіональні цільові програми мають державний статус, якщо вони спрямовані на вирішення першочергових завдань розвитку національної економіки, мають підтвердження участі держави у їхній реалізації та затвердженні Кабінетом Міністрів України.

Реалізація РЦП передбачає такі компоненти, як адміністративний менеджмент, організаційний менеджмент, маркетинговий менеджмент та економічний режим. У зв’язку з актуалізацією розроблення РЦП в національній економіці України необхідною умовою є удосконалення організаційної структури управління їх реалізацією.

Враховуючи європейський досвід, для покращення управління РЦП необхідно створити відповідний департамент в Міністерстві економіки України. Цей департамент викошує такі функції:

-фінансує реалізацію РЦП;

-погоджує та координує виконання завдань РЦП;

-організовує експертизу РЦП.

52

В свою чергу розробник РЦП здійснює науково-аналітичний моніторинг реалізації всіх її положень і завдань. В систему цього моніторингу входить: формування аналітичних записок, наукової експертизи інвестиційних проектів, розроблення методик та нормативів, оцінка ефективності реалізації РЦП.

ТЕМА 3. ПРОГНОЗУВАННЯ В СИСТЕМІ РЕГІОНАЛЬНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ

План

1.Суть та різновиди прогнозування.

2.Методи прогнозування.

3.Нормативно – законодавчі засади прогнозування.

4.Технологія прогнозування

Список рекомендованої літератури

1.Постанова Кабінету Міністрів України №621 від 26 квітня 2003 року „Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціальної і розвитку та складання проекту держбюджету‖.

2.Постанова Кабінету Міністрів України №1007 від 21 липня 2006 року „Про затвердження стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року‖.

3.Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. №106 „Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм‖.

4.Програма інтеграції України до Європейського союзу в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки / Під ред.. Шевчука В.Я. – К.,

1999. –16 с.

5.Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, припни прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки від 26.04.03 № 634 // Офіційний вісник України. 2003. – № 181. – Ст. 847.

6.Стратегія економічного і соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції‖ на 2004 - 2015 рр. (схвалена Указом Президента України від 28.04.2004 №493/ 2004 р.

53

7.Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. - К.: Ін-т екон. прогнозування: Фенікс, 2003. - 1008 с.

8.Європейська хартія територіального устрою // Бюлетень ЄЕК ООН-Женева.

9.Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна. К., „Знання‖, 2006. – 367 с.

10.Михасюк І., Бочан І. Державний менеджмент. Л-Жешув, НВФ „Українські технології‖, 2003. – 139 с.

11.Горбулін В. П., Гоєлов О. Ф., Лисцин Г. М. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України // Ж-Л „Стратегічна панорама‖ – http://www.rada.gov.ua

12.Грамацки Ганс Эрих. Политика пространственного развития в Европейском Союзе: европейские, национальные и региональные измерения // Регіональна економіка. – 2003. – №4. – С.146-154.

13.Гринів Л. Національна економіка в сучасному світі: нові детермінанти та можливості розвитку // Вісник Львівського університету. Серія економічна. Випуск 37(1). – 2007. – 698с. – с. 16-20.

14.Гринів Л. С. Концептуальні засади просторової парадигми екологічно збалансованої економіки // Регіональна економіка. – 2001. – №4. – С. 54-63.

15.Гринів Л. С., Кічурчак М.В. Національна економіка: Навч. посібник. – Львів: „Магнолія 2006‖, 2008. – 464 с.

Прогнозування в національній економіці займає важливе місце, оскільки дає змогу отримати об’єктивну оцінку того, що може відбутись, виходячи з аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на розвиток.

Прогнозування може розглядатись в двох аспектах:

1.Як самостійна форма регулювання на базі застосування методів економетрії тощо.

2.Як певний етап в системі макроекономічного планування.

Вширокому розумінні стратегічне прогнозування розвитку регіону – це процес передбачення перспективних напрямків та тенденцій його розвитку.

54