Lekcii_ekonom

ТЕМА 14. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

14.1.Поняття та показники оцінки якості продукції

Якість продукції – це сукупність властивостей і характеристик виробу (послуг), що зумовлюють його придатність задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Таким чином, якість продукції характеризує міру її придатності для споживання і поряд з ціною на неї є одним з основних чинників конкурентноздатності продукції.

Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного та відносного її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи іншого виробу знаходять обчисленням вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Відносний рівень якості продукції визначається порівнянням її показників з абсолютними показниками якості найліпших вітчизняних та зарубіжних аналогів.

Якість продукції характеризується сукупністю показників. В залежності від властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:

одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей

виробу;

узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.

Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:

показники призначення, які характеризують основні функції, для виконання яких призначена продукція, а також область її застосування;

показники надійності, що характеризують здатність продукції до безвідмовної роботи протягом певного терміну без погіршення експлуатаційних властивостей. До них відносять довговічність, безвідмовність, ремонтопридатність;

ергономічні показники, які характеризують відповідність продукції антропометричним, гігієнічним, фізіологічним та психологічним властивостям працюючих з нею людей;

естетичні показники, що характеризують зовнішній вигляд виробу, відповідність стилю і моді, оригінальність, гармонійність, колір тощо;

показники технологічності - характеризують оптимальність розподілу затрат праці, матеріалів, енергії при підготовці виробництва, виготовленні та експлуатації продукції;

показники транспортабельності - характеризують можливість транспортування продукції різними видами транспорту;

показники стандартизації та уніфікації – характеризують ступінь використання стандартних та уніфікованих елементів у складі виробу;

патентно-правові показники, які характеризують ступінь новизни продукції та оформлення цієї новизни патентами, ліцензіями, авторськими свідоцтвами;

показники безпеки, які характеризуються ступенем захищеності людини при експлуатації та споживанні продукції від механічних, електричних, теплових та інших впливів;

економічні показники, які	відображають	затрати на	розробку,
виготовлення і експлуатацію виробу;
Комплексні показники якості	характеризують	одночасно	декілька

властивостей продукції. Згідно з цими показниками продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

У процесі господарської діяльності важливо не тільки вірно оцінити якість окремих виробів, але й загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовуються узагальнюючі показники, основними серед яких є:

коефіцієнт оновлення асортименту, який визначається як відношення кількості нових видів продукції до загальної кількості продукції, що випускається;

частка сертифікованої продукції у загальному обсязі продукції підприємства;

частка продукції, призначеної для експорту;

обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу;

частка виробничого браку у загальному обсязі виробленої продукції.

14.2. Фактори, що впливають на якість продукції та методи її

оцінювання

На якість продукції впливають багато факторів, що діють як самостійно, так і у взаємозв’язку між собою, які можна об’єднати в чотири групи:

1.Технічні фактори, до яких належать: конструкція виробу, технологія його виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування та виготовлення виробу тощо.

2.Організаційні фактори, до яких належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю якості, порядок подання і здавання продукції, форми і способи її транспортування тощо.

3.Економічні фактори до яких належать: ціна, собівартість продукції, форми і рівень зарплати працівників підприємства, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт тощо.

4.Суб’єктивні фактори, до яких належать: рівень професійної підготовки працівників, їх фізіологічний та емоційний стан тощо.

Для визначення рівня якості продукції, що виготовляється підприємством можуть застосовуватись такі види методів: об'єктивний (вимірювальний і реєстраційний), органолептичний, диференційований, комплексний.

Об 'єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів.

Органолептичний метод грунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів.

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів - еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов).

Комплексний метод полягає у визначенні комплексного показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких показників може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням для її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників якості продукції:

т
Пя = Пяі * αі , Пяі = Пфі/Пеі,	(14.1)

і 1

де Пя – комплексний показник якості продукції; Пяі – показник якості продукції за і–тим параметром; Пфі, Пеі – кількісні характеристики параметру оцінюваного виробу і еталону відповідно; αі – коефіцієнт вагомості окремого параметру в оцінці якості виробу, n – кількість параметрів якості.

В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які грунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.

14.3.Управління і контроль якості продукції підприємства

14.3.1.Концепція управління якістю продукції та способи її реалізації Концепція управління якістю продукції підприємства втілюється в

комплексній системі управління якістю продукції (КСУЯП). КСУЯП - це певний комплекс заходів, орієнтованих на весь господарський механізм, усю сукупність технічних, організаційних і соціальних факторів сучасного виробництва, спрямованих на досягнення такого рівня якості продукції, який найповніше відповідав би суспільним потребам.

Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованиими в часі і просторі. За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

До технічних способів, зокрема, відносяться:

-використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів;

-запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни;

-забезпечення належної технічної оснащеності виробництва;

-удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов.

До організаційних чинників підвищення якості продукції, зокрема, належать:

-запровадження сучасних методів і форм організації виробництва та управління;

-удосконалення методів контролю якості на всіх стадіях виготовлення продукції;

-розширення прямих зв’язків між виробниками і споживачами продукції;

-узагальнення і використання досвіду у сфері підвищення конкурентоспроможності продукції.

Економічні і соціальні способи підвищення якості продукції насамперед включають:

-застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів;

-встановлення прийнятних для споживачів цін на окремі види товарів;

-використання ефективноії мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства;

- всебічну активізацію людського чинника та проведения кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання.

14.3.2.Стандартизація та сертифікація продукції

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки і техніки з врахуванням попиту споживачів.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативнотехнічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови - документи, що містять обов'язкові для виробників норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції). Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охоплює певні категорії стандартів, які різняться за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об'єктів стандартизації, а саме:

Державні стандарти України (ДСТУ), що встановлюють на вироби,

матеріали, організаційно–методичні процедури, методи випробувань і контролю. Містять обов'яз-кові й рекомендовані вимоги;

Галузеві стандарти (ГСТ), які розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України, або за необхідності встановлення вимог, котрі доповнюють чи перевищують існуючі за державними стандартами;

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств, що встановлюються у разі потреби поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів;

Технічні умови (ТУ), які містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми й вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та тих, які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їхнього освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств, які виокремлюють у самостійну категорію умовно; їх підприємства розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції й самого виробництва. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції.

Основна умова розробки галузевих стандартів, технічних умов і стандартів підприємств – вимоги до продукції в них не повинні занижуватись в порівнянні з державними стандартами України.

Основні вимоги до систем якості містяться в національних та міжнародних стандартах якості продукції. Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації (ІСО), що їх використовують для сертифікації виробів, яка передбачає оцінку відповідності продукції вимогам національних і міжнародних стандартів та видачу документу, який підтверджує таку відповідність – сертифікату відповідності.

Сертифікація продукції може бути обов’язковою (для тих видів продукції, які безпосередньо впливають на життя та здоров’я людини), добровільною (за ініціативою виробника на продукцію, що не входить в перелік обов’язкової сертифікації) та за окремими параметрами - на відповідність вимогам до окремих технічних характеристик виробу. Безпосередньо сертифікація продукції в Україні здійснюється в системі УКРСЕПРО (Українська сертифікація продукції) через мережу сертифікаційних органів (більшість яких створена при регіональних центрах стандартизації і метрології), випробувальних центрів і лабораторій.

14.3.3. Оптимізація рівня якості продукції та її контроль

Важливим елементом в системі управління якістю продукції є застосування узгодженої системи планування необхідного рівня якості та прийнятних для споживачів цін на окремі види товарів. Слід відмітити, що підвищення рівня якості продукції вимагає, як правило, додаткових витрат на її виготовлення. Тому підвищення якості продукції є доцільним, якщо додаткові витрати повністю покриваються зростанням ціни, яку погоджуються сплатити споживачі за більш якісну продукцію. Це правило дозволяє встановити оптимальний рівень якості продукції підприємства.

Одним з методів оптимізації рівня якості продукції є функціональновартісний аналіз, за яким оптимізація якості здійснюється за критерієм мінімуму співвідношення між витратами на створення виробу (або його ціною) та його споживчими властивостями. Наприклад з двох однакових виробів, які відрізняються лише тривалістю їх експлуатації, кращим буде той для якого відношення ціни до тривалості експлуатації буде меншим.

Одним з ключових елементів системи управління якістю продукції є контроль якості. Контроль якості продукції може бути внутрішній і зовнішній.

Основним видом внутрішнього контролю якості продукції є виробничий контроль якості, який залежно від етапів виробництва поділяється на вхідний (перевірка якості матеріалів, що надходять на підприємство), операційний (передбачає перевірку якості технологічних процесів виготовлення продукції) та приймальний (перевірка якості готової продукції). За ступенем охоплення виробничий контроль якості може бути суцільним і вибірковим.

Зовнішній контроль якості здійснюється відповідними контролюючими державними органами, громадськими організаціями і споживачами даної продукції і передбачає конкретно визначену відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм і правил (метрологічних, санітарних, екологічних, протипожежних, технологічних). Національним органом, що проводить і координує роботу системи державного нагляду за якістю і сертифікацією продукції є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

14.4. Економічна ефективність підвищення якості продукції

підприємства

Економічна ефективність підвищення якості продукції визначається шляхом порівняння витрат на реалізацію заходів, що забезпечують підвищення якості, та економії витрат чи додаткового доходу отриманих внаслідок:

-зменшення втрат від браку у виробництві;

-підвищення сортності, і, відповідно ціни продукції;

-зменшення виробничих витрат завдяки підвищенню якості технологічного процесу;

-збільшення обсягів реалізації внаслідок високої якості продукції;

-покращення споживчих характеристик продукції (наприклад збільшення терміну її експлуатації).

Загалом економічний ефект від поліпшення якості продукції

характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток) від поліпшення якості (Ея) обчислюється за формулою:

Ея=(ΔП-ЕН*k)*NЯ

(14.2),

де П – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості; ЕН – норма прибутку (нормальна прибутковість інвестицій); k – питомі

капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції; Nя – обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток від реалізації продукції (ΔПя)створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту;

Пя=((ц2-с2) – (ц1-с1)) * Nя

(14.3),

де ц1, ц2 –ціна одиниці продукції відповідно нижчого і вищого сорту; с1, с2 – собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ея) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ея = ((с1+Ен *k1) – (c2+Ен *k2)) * Nя,

(14.4),

де c1, c2 – собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості; k1, k2 – питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості.

Досить часто цей ефект може мати від’ємне значення, тому підприємство змушене збільшити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва. В такому випадку економічний ефект (Ея) можна обчислити за формулою:

	Ея = ((ц2 – (с2+Ен *k2)) – (ц1 –( с1+Ен * k1)) * Nя,	(14.5)
де ц1, ц2	- ціна одиниці продукції попередньої та покращеної	якості
відповідно.

Здійснити оцінку економічної ефективності вкладення інвестицій у заходи щодо покращення якості продукції можна, зокрема, зіставивши приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості (ΔП) та питомих капіталовкладень на проведення даних заходів (к):

Ефя = П/k,	(14.6)
де Ефя - економічна ефективність вкладання інвестицій	у заходи щодо
покращення якості продукції.

Якщо значення Ефя є більшим від норми прибутку Ен, то реалізація заходів щодо підвищення рівня якості продукції є доцільною, а якщо ця умова не виконується, то реалізовувати такі заходи недоцільно.

ТЕМА 15. ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

15.1. Сутність, принципи та методи планування

Планування діяльності підприємства – це функція управління підприємством, метою якої є визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягнути за певний період, а також способів досягнення цих цілей.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонаправленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління. Таким чином план підприємства – це заздалегідь розроблена система заходів, яка визначає мету, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяги виробництва, методи і терміни виконання робіт з усіх видів діяльності підприємства.

Процес розробки планів діяльності підприємства повинен базуватись на низці принципів, основними з яких є:

1)принцип обґрунтування цілей та результатів діяльності підприємства,

який полягає в необхідності забезпечення високої ефективності виробничої системи, відображення основного функціонального призначення підприємства, постійного поліпшення якості продукції та оновлення технічної бази виробництва;

2)принцип системності, який передбачає охоплення плануванням всіх сфер діяльності підприємства, тенденцій, змін та зворотніх зв'язків в його системі;

3)принцип безперервності, який означає підтримування безперервної планової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування, взаємопогодження довго-, середньота короткострокових планів;

4)принцип гнучкості, який передбачає своєчасне коригування поточних планів, відповідно до зовнішніх та внутрішніх змін умов господарювання;

5)принцип збалансованості, що є визначальною умовою обгрунтованості планів, реальності їхнього виконання, який обумовлює складання відповідних балансів для досягнення мети і здійснення програм (баланси сировини, матеріального забезпечення, виробничої потужності, робочого часу та ін.).

Головним його проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких;

6) принцип конкретності, що передбачає формування конкретної величини планових показників і відповідальність за їх досягнення;

7) принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та умов його діяльності, який виходить із того, що, в умовах динамічного ринкового середовища методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності - застосуванню поліпшених або принципово нових методів та процедур планування.

Планування діяльності підприємства може здійснюватись за допомогою різних методів. Методи планування – це способи розрахунку планових показників діяльності підприємства на певні періоди часу. Методи планування можна згрупувати за певними класифікаційними ознаками, зокрема:

1.За логікою побудови плану використовують: програмно-цільовий та ресурсний методи планування. За першим з них розробка планів здійснюється в такій послідовності - визначається мета планування, розробляється програма досягнення цілей, визначаються ресурси для здійснення програм. За ресурсного підходу до планування - визначаються ресурси, планується мета на підставі цих ресурсів, розробляється програма використання ресурсів. За умов ринку при плануванні діяльності підприємств переважно використовуються два підходи одночасно: на стадії стратегічного планування використовується програмно-цільовий метод, а на стадії оперативного планування – ресурсний метод.

2.За принципами визначення планових показників розрізняють: метод екстраполяцій - найбільш простий метод планування, що передбачає встановлення планових показників на підставі їх динаміки у попередніх періодах; факторний метод планування, згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунку впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників; нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.

3.За узгодженістю ресурсів і потреб розрізняють: балансовий метод, суть якого полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів витрачання та надходження ресурсів на підприємстві; матричний метод планування, що є подальшим розвитком балансового методу і полягає в побудові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками діяльності підприємства.

Також можна поділяти методи планування за способом виконання розрахункових операцій (ручний і автоматизований), варіантністю планів