МІСЬКІ СВЯТА ЕПОХИ ФЕОДАЛІЗМУ В УКРАЇНІ

Процес завершення формування української нації (а це 14-17 ст.), її культури і побуту відбувається в епоху феодалізму. В цей час активно розвиваються міста. Соціальне розмаїття міського населення, поділеного на різні касти, категорії, об’єднані у відповідні корпорації – характерна риса не тільки західного, але й східноєвропейського середньовічного міста.

Отож, цехи та професійні гільдії, активна громадська і політична діяльність спостерігаються у кожному місті Східної Європи. Не виняток і міста України, зокрема, Київ, де цехові об*єднання з*явились у першій половині 15ст.

Цеховий рік київських ремісників розпочинався одразу після зимових свят – 7 січня, коли обирали цехмістра та ключника. Значна частина цехових доходів йшла на товариські « братчини» - тобто загальні бенкети. Вони влаштовувались як на честь церковних свят, так і з приводу подій виробничого й особистого життя ремісників. Так рибальський цех справляв «прощальні сходини» за померлими, сходини на Великдень, на Петра і Павла, а також 1 серпня – день загального цехового свята.

Крім внутрішньо цехових свят та обрядів, ремісники іноді збирались на загальноміські урочистості, які організовувалися під проводом магістрату. Поява цехових і магістратських свят була значною культурною подією у феодальному місті; завдяки цьому порушувалася церковна монополія свята. У ремісничому, як і в міському побуті утверджувалися нові антиклерикальні форми свят.

Цікаві форми святкувань складалися в Києві у часи існування Польсько-Литовського князівства. Хоч місто й отримало в 1404-1407 роках магдебурзьке право, яке передбачало самоврядування, що здійснюється виборним органом – магістратом, все ж воно часто порушувалося. Так, на рубежі 15-16ст. киянам довелося вести наполегливу боротьбу з самоуправством литовського воєводи, який начебто з протипожежних міркувань заборонив жителям міста запалювати світло у будинках у вечірній і нічний час. Після численних скарг жителі отримали дозвіл на світло, але від того часу надовго залишилось жити у народі СВЯТО СВІЧКИ, яке відбувалось на всіх київських базарах на СЕМЕНІВ ДЕНЬ, тобто 1 вересня.

На встановленому і прикрашеному деревці запалювались свічки. Кругом дерева збирався торговий люд, частувався наїдками і напоями, співав веселих і сумних пісень. Торгівля тривала вдень і аж до пізньої ночі із запаленими ліхтарями.

У 17 столітті загальноміські свята й церемонії організовуються магістратом. В цей період свято поступово вивільняється з-під релігійного впливу і тяжіє до нових світських форм. Широко відзначаються тезоіменитства правлячого дому Романових, проводяться марш-паради військових полків на Водохрещу і Маковея, на новорічні свята влаштовуються бали-маскаради, в різдвяні дні народ потішають феєрверками, святковими салютами з гармат.

Слід зазначити, що витоки мистецтва феєрверку сягають глибокої давнини і пов*язані з діяльністю скоморохів. До речі вперше про скоморохів згадується в літописах Київської Русі у 1068 році. Це вони ввели в ужиток «вогняні забави», використовуючи сухий плаун ( лікоподій), що мав здатність миттєво спалахувати.

«Вогняні ігрища» увійшли в моду в 16-17 ст. В епоху феодалізму феєрверки будувались за розробленим сценарієм і часом мали не тільки розважальні функції, коли в небо злітали сотні «літаючих потішних вогнів», «запалювальних ошатних стріл»( як тоді називались ракети), а й політичну спрямованість, адже часто влаштовувались на честь воєнних перемог, вшановування поважних іноземних гостей, дипломатів тощо. Феєрверки являли собою цілі вогняні вистави, де був сюжет, розвиток дії, кульмінація і розв*язка.

Важливою прикметою святкової культури України 18ст. був перехід від традиційних народних гулянь до заздалегідь запланованих і відповідно підготовлених офіційних міських свят. Показовими в цьому відношенні були урочистості з нагоди відвідин Києва й інших великих міст особами царського походження. Так у 1709 році в Києві зупинявся Петро І, у 1744 році – Єлизавета Петрівна, у 1781 році – майбутній цар Павло І, у 1787 році – Катерина ІІ.

Всі ці відвідини перетворювались на пишні святкові церемонії. Неодмінну декорацію свята становила тріумфальна арка. Для зустрічі російських самодержців, які прибували з півночі, на шляху від Дніпра до царської резиденції встановлювалося кілька тимчасових, декорованих тріумфальних арок. На верхніх ярусах арок розміщувались музиканти з сурмами і литаврами. Таким чином досягалось враження, ніби звуки музики линуть з небес. Біля арок шикувалась почесна варта, зачитували вітання, оди ( до написання яких залучались талановиті поети), підносили хліб-сіль, вручали символічний ключ від міської брами.

Офіційне міське свято 18ст широко використовувало елементи театралізації і символічної образності. Приміром під час перебування Єлизавети Петрівни в Києві у 1744 році царський поїзд на березі Дніпра зустрічав міфічний Кий – віковічний

Старець із жезлом, увінчаний короною, що сидів у розкішній колісниці, запряженій «крилатими кіньми» (пегасами). Звертаючись до імператриці, він просив узяти «високе покровительство» над давньоруським містом. Важливо відзначити, що ролі Кия і «крилатих коней» виконували студенти Києво-Могилянської академії.

В дні міських свят на честь коронованих осіб (одночасно з балами у палацах для знаті) на площах влаштовувались народні гуляння з обов*язковим частуванням наїдками та напоями усіх бажаючих.

В певній опозиції до офіційного свята перебували деякі святкування урочистих подій, які здійснювались силами Києво-Могилянської академії. Цей перший в Україні вищий навчальний заклад відіграв значну роль у розвитку української національної культури в тому числі й масових свят.

В академії з особливим розмахом відзначалися головні релігійні свята, початок і завершення навчального року, приїзд визначних осіб. В академічних святах прийом театралізації використовувався значно ширше, аніж в офіційних міських урочистостях, тяжів до демократичних форм вираження і, що найважливіше, був тісно пов*язаний з українською традиційною культурою. Окрім вистав різдвяного і великоднього циклу, які зазвичай ставилися просто неба у присутності величезної кількості людей, у святкові дні здійснювались постановки так званих МІРАКЛІВ – п*єс про життя й подвиги святих, МОРАЛІТЕ – п*єс повчального характеру з алегоричними дійовими особами, ІСТОРИЧНИХ ДРАМ. Останні відзначались актуальністю, в них лунав відгомін подій народно-визвольної боротьби в Україні, соціальних антагонізмів тощо.

Типовими персонажами драм, що ставились в Києво-Могилянській академії, були такі алегоричні постаті: Ворожнеча, Заздрощі, Віра, Надія, Любов, Розум, Фортуна тощо.

Традиційне народне святкове начало яскраво виявило себе в жанрі ІНТЕРМЕДІЇ ( лат. intermedius - середній, той, що знаходиться посередині) вистави, що розігрувалась в антрактах між діями основної п*єси. В основу різноманітних за тематикою інтермедій зазвичай були покладені народні анекдоти. Крім того, в інтермедіях зображались сценки з народного побуту, в них торкались болючих соціальних проблем: кріпацтва, релігійних утисків тощо. На відміну від драм, де діяли алегоричні персонажі, в інтермедіях глядачі зустрічались з працьовитим хліборобом, ледачим паном, хитрим крамарем, сварливою дружиною, брехливим циганом, тобто героями, підказаними тогочасним життям.

Улюбленим святом студентів Києво-Могилянської академії були РЕКРЕАЦІЇ ( лат. recreation – буквально означає відновлення, а ще перерва, проміжок часу між уроками). Рекреаціями були студентські гуляння у травні, що відбувались на мальовничих пагорбах урочища Глибочиця. Тут грали в довгу лозу, квача та інші популярні народні ігри. Студенти ставили п*єси просто неба, хор співав пісні як церковного, так і світського характеру.

Отож, своєрідність міських свят в Україні в епоху феодалізму зовсім не заперечувала той факт, що як у Києві, так і в інших містах, точилася постійна боротьба між церковними і народними традиціями проведення святкового дозвілля. При цьому характер міських свят зумовлювався (особливо в 17-18ст.) посиленням ролі придворної аристократії і дворянства.

СВЯТА ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1789-1794

За своєю суттю народне свято не може бути аполітичним, таким що не відповідає жодній ідеології. Дослідження доводять, що народне масове свято завжди виражає ідеологію тієї чи іншої соціальної або суспільної формації, позицію народу, його прагнення, або віру в певні ідеали. Доказом тому були свята французької революції 1789 -1794 років, які стали дієвою пропагандистською зброєю в утвердженні ідеалів.

В часи Великої французької революції (_ВФР_) 1789-1794 р.р. були започатковані грандіозні масові видовища, що яскраво відобразили ідеї та бунтівний дух епохи. Саме в цей короткий період злились воєдино дві святкові лінії – офіційна і народна.

З перших днів революції можна було спостерігати згуртування широких мас дрібної і крупної буржуазії, могутній підйом класової свідомості, що негайно ж виявилось у масових урочистостях, які стихійно виникали на вулицях і площах Парижа і так само стихійно захоплювали всю територію революційно налаштованої Франції.

Потреба у народних святах була такою великою, що політичні діячі Франції неодноразово обговорювали це питання на засіданнях Конвенту ( лат. conventus – зібрання, означає назву законодавчих органів, що скликались у різних країнах для складання або змін конституції. Національний конвент – представницькі збори в часи французької буржуазної революції кінця 18ст., обрані після позбавлення влади короля 10 серпня 1792року на засадах всезагального виборчого права. Французький Національний конвент проголосив республіку і встановив революційну диктатуру. Національний конвент Франції після контрреволюційного перевороту 1795 року перестав існувати.

Слід зазначити, що народні свята ВФР стали частиною загальної політики, яка послідовно проводилась революційним Конвентом.

Підтримуючи організацію і проведення національних святкувань конвент Франції спирався на революційні ідеї Жана –Жака Руссо і Дені Дідро, які вперше теоретично обґрунтували сутність народного свята як суспільно значущого явища, що мало сприяти справі виховання народу, його єднання. Зокрема,

Ж.-Ж. Руссо писав: « Якщо ви хочете зробити народ працелюбним і діяльним, дайте йому можливість влаштовувати свята. Дні, загублені таким чином, нададуть більшої ціни іншим дням. Керуйте цими розвагами, щоб зробити їх (людей) благородними, це істинний засіб надихнути їхню працю».

В свою чергу Дені Дідро у « Другій бесіді про «незаконного сина»( незаконним сином автор називав народний театр) писав про могутню силу виховного впливу масових видовищ, про необхідність існування театру просто неба.

Не залишився осторонь втілення подібних ідей в життя і глава Комітету громадського порятунку, вождь революційного руху Робесп*єр. Він, зокрема, зазначав, що « найпрекрасніше з усіх видовищ – це видовище об*єднаного народу».

Отож, суспільний настрій революційної Франції, прагнення до об*єднання всього народу, пристрасне бажання висловити на повний голос свої думки, мрії, відчуття очищувальної бурі, що пронеслась над країною, всезагальна віра в перемогу революції – ось ті передумови, котрі сприяли народженню свят революційної Франції.

Масові маніфестації ( лат. manifestation – виявлення, публічний масовий виступ для вираження співчуття, солідарності або протесту. Солідарність - з французької solidarite – спільність інтересів, однодумність, духовне єднання ), масові вистави, що славили революції і оспівували її так само як і « Марсельєза» (бунтівний гімн повсталого народу) - все це злилось з революцією, стало невід*ємною частиною, яскравим виявом її духу.

«Пришліть 1000 солдатів або 1000 екземплярів «Марсельєзи», - вимагали з фронту ГЕНЕРАЛИ АРМІЇ РЕВОЛЮЦІЇ. Вони просили не гармати, а «Марсельєзу».

Кульмінацією у вирішенні питання організації масових свят був виступ Робесп’єра на засіданні Конвенту 7 травня 1894 року. В той день він здійснив доповідь « Про ставлення релігійних та моральних ідей до республіканських принципів і про національні свята». Він говорив, що розумна система національних свят, сприяла би єднанню, братанню народних мас і стала би могутнім засобом відродження».

11 липня 1793 року Конвент підтримує пропозицію Робесп*єра і приймає урядовий декрет, встановлюються 9 народних свят,

так звані « Декадні свята ». Вони присвячувались Республіці, Народу, Мученикам Свободи, Людському Роду, Природі, Розуму і т. ін. Сценарії і постановочні плани свят були розроблені і представлені на затвердження знаменитим художником Луї Давидом.

10 березня1794 Комітет громадського порятунку видає черговий декрет, основна думка якого полягала в тому, що для здійснення ідеї національного виховного театру театральні трупи Парижа почергово повинні залучатись до вистав просто неба.

Комітету громадського порятунку і Комітету народної освіти було доручено розробити план введення цього декрету в життя. Конвент оголосив конкурс на кращий проект перебудови ОПЕРИ в приміщення для проведення національних свят. Регулярно випускались урядові повідомлення про використання різноманітних площ для влаштування національних свят.

В цілій низці документів того часу навіть мова, якою вони викладались свідчила про те, якого величезного значення надавала французька революція мистецтву, вбачаючи в ньому могутній засіб виховання нації у дусі революційних ідей. Лідери ж цієї революції часто виступали з промовами щодо організації свят. Так приміром, Мірабо у своїй доповіді Конвенту « Про організацію національних свят » пропонував вилучити з них релігійні елементи, щоб надати святам політичного характеру, який би прославляв би перемогу революції.

Гретрі говорив про необхідність масштабних узагальнень, участь великих мас народу, про те, що революційним святам «потрібні могутні акорди». А відомий вам Луї Давид представив Конвенту доповідь і Декрет « Про святкування республіканської єдності 10 серпня», де запропонував проекти різноманітних свят, приурочених до знаменитих дат. Згодом Луї Давид став АВТОРОМ СЦЕНАРНИХ ПЛАНІВ, РЕЖИСЕРОМ-ПОСТАНОВНИКОМ і ХУДОЖНИКОМ багатьох революційних свят.

Слід зазначити, що національні свята були прекрасною традицією революційної Франції. За визначенням Ромена Ролана, «плодотворної оригінальності в них було більше, аніж у всьому французькому театрі 18століття».

Кращі поети, художники, музиканти революційної Франції об*єднали свої зусилля для створення народних свят. Композитори були закликані Конвентом створювати пісні, марші, вокально інструментальні твори для масових свят, а також диригувати зведеними оркестрами і хорами. До них належали Франсуа-Жозеф Госсек ( ним була написана популярна «Пісня 14 липня»); Жак Франсуа Лесюєр ( майбутній вчитель Берліоза); Мегюль, Керубіні інші

За ініціативою енергійного революційного діяча Бернара Саррета названі вище композитори СТВОРИЛИ у 1792 Національний МУЗИЧНИЙ ІНСТИТУТ, який дістав назву КОНСЕРВАТОРІЇ. Отож, перша в світі консерваторія народилась в полум*ї революції.

14 Липня 1790 відбулось свято федерації, присвячене дню республіканської єдності. В своєрідному пролозі артисти і зведений хор виконали в соборі Нотр-Дам кантату « Взяття Бастилії»

М.-А. Дезожьє.

Основним місцем дії цього першого революційного свята обрали Марсове поле. Саме там спеціально для свята за рішенням міських властей самим народом була вибудувана споруда «АЛТАР ВІТЧИЗНИ», який вінчав напис: « НАРОД, ЗАКОНИ, БАТЬКІВЩИНА, КОНСТИТУЦІЯ», влаштовані спеціальні майданчики для зведених оркестрів і хорів, помости для гармат.

Згідно тогочасних описів батальйони Національної гвардії в парадному одязі, величезні зведені оркестри, численний народний натовп – вся ця яскрава маса, що здавалось, була ніким не керована, тим не менш виявилась прекрасно організованою. За грандіозністю вигадки, своєрідному фокусуванню в єдине видовище компонентів можна безпомилково визначити, що на чолі цих свят стояли високопрофесійні режисери.

Одним з авторів і водночас режисером-постановником масових свят ВФР, як зазначалось вище, став видатний художник Франції Луї Давид. За дорученням Конвенту він очолив підготовку найбільших революційних свят.

Сценарії Давида, що збереглись, переконують нас у дуже серйозній роботі митця над драматургічною першоосновою масових свят ВФР. До того ж важливим є той факт, що у тогочасній Франції сценаріям масових свят надавалось такого великого значення, що вони, зазвичай обговорювались і затверджувались Конвентом. Адже без затвердження революційним урядом сценарій не допускався до постановки.

«План Давида» (тобто сценарій) передував постановочному плану під назвою «ДЕТАЛІ ЦЕРЕМОНІЙ і ПОРЯДКУ, якого СЛІД ДОТРИМУВАТИСЬ НА СВЯТІ» Співставлення сценарію і постановочного плану свідчить про те , що останній був детальною режисерською розробкою сценарію. Цікавим є відтворення записів самого Давида. Ось, що він пише в сценарії, готуючи для свята Федерації фінальну сцену за участю хору в 2400 голосів: « Отцы, которым вторять сыновья, поют первую строфу: они клянутся не положить оружия, пока не истребят врагов Республики; весь народ повторяет выражения этих чувств… Третья и последняя строфа поется всем народом.

Все приходит в движение, все волнуются: мужчины, женщины, девушки, дети – все оглашают воздух своими голосами…

Громовой артилерийский залп, символ народного мщения, воспламеняет мужество наших республиканцев; он возвещает им, что наступил день славы: мужественная и воинственная песнь, предтеча победы, отвечает на гром пушек. Все французы сливаются душой в братском объятии: «Да здравствует республика».

За планом Давида в Парижі на Марсовому полі були вибудувані величезні станки для зведених хорів і оркестрів, що дозволили розмістити учасників свята яскравими групами.

У режисерській експлікації Давид писав: « Старцы и юноши, стоящие на горе Марсового поля, споют первую строфу на мотив «Марсельезы» и поклянуться вместе сложить оружие лиш после того, как будут уничтожены враги Республики. Все мужчины, находящиеся на Поле Объединения (то есть арене), хором повторяют припев. Матери семейств и молодые девушки, стоящие на горе, споют вторую строфу. Все женщины, находящиеся на Поле Объединения, хором повторяют припев. Третью часть и последнюю строфу поют все стоящие на горе. Весь народ хором повторяет припев».

Сценарій Давида був з точністю втілений у постановці, яка може слугувати класичним прикладом драматургічного задуму і його втілення у масовому святі, де воєдино злились глибока політична ідея, потужна фантазія драматурга-постановника, сценарне і пластичне рішення грандіозних масових сцен з видатною за чіткістю і продуманістю організацією.

Важливо вказати на те, що головну частину усіх святкувань ВФР становили урочисті процесії народу, але на відміну від середньовічних процесій це була ретельно продумана і розроблена безперервна дія із зупинками і різноманітними акціями біля пам*ятних місць революційних подій у Парижі з обов*язковою кульмінаційною дією, що мала підкреслювати ідею самого свята, дією, заради якої процесія і задумувалась.

Існує опис свята ФЕДЕРАЦІЇ 14 липня 1790 року. « На рассвете парижанам, вышедшим на улицы, предстала необычная картина: столица была буквально затоплена морем цветов. Украшенные цветами дома, дворцы, площади сверкали под лучами восходящего солнца: это ночью за 20 лье в окружности из многих деревень специальные отряды свезли розы, другие цветы и украсили парижские улицы. А когда зазавонили колокола всех соборов, барабаны по всем кварталам пробили сбор и народ двинулся к местам сбора, то все улицы Парижа превратились в живые цветочные реки ».

Отож, свято ФЕДЕРАЦІЇ 14 липня 1790 року мало розпочинатись на ненависній народу Площі Бастилії, де гордо красувався напис: «Тут танцюють». Учасники процесії збирались біля Фонтана ВІДРОДЖЕННЯ, стікаючись на площу численними колонами. Б А С Т И Л І Я – з фр. Bastile – укріплений замок і одночасно державна в*язниця у Парижі в 14-18ст слугувала надійним захистом абсолютизму; 14 липня 1789 року на початку французької буржуазної революції Бастилія була захоплена і рогромлена повсталим народом.

Продовжуємо знайомство з описом свята Федерації 14 липня 1790 року. «В 8 часов утра раздался грохот орудий – сигнал к началу. Граждане, собравшиеся в 48 секциях, выстроились в 48 кортежей и одновременно двинулись со всех площадей и улиц Парижа в Тюильрийскому саду, где должен был состояться пролог праздника. В саду народ был встречен 27 комиссарами и 50 якобинцами, которым Конвент поручил организацию праздника. Здесь народу раздавали цветы и текст «Марсельезы» для исполнения гимна в финале праздника.

Посреди сада была сооружена ( по эскизу Давида) огромная статуя Мудрости, до нужного момента скрытая черными покрывалами.

Оркестр занял правый амфитеатр, на левом разместился сводный женский хор, одетый в белые платья, украшенный венками и трехцветными лентами. Повсюду пестрели надписи, по мнению очевидца « утешительные для народа и грозные для деспотов».

В 12 часов на балконе дворца появился весь Конвент. Робеспьер сказал короткую речь, на которую народ ответил пением революционного гимна. Затем Робеспьер, подойдя к символическому монументу, поджег черные покрывала; сгорев, они открыл народу величественную статую Мудрости. Гремел оркестр, пел хор. По окончании пролога народ направился на Марсово поле. Впереди шел весь Конвент с Робеспьером во главе. Открывал шествие сводный оркестр в составе 715 музыкантов ».

Слід сказати, що серед учасників процесії було чимало спеціально підготовлених театралізованих груп, які, що-небудь символізували. Так на колісниці, запряженій вісімкою білих коней, у супроводі воєнного ескорту провозили символічну урну з прахом героїв, що віддали життя за ідеї революції. Ескорт (з фр. Еscort – охорона, прикриття, супровід, конвой - з фр. convoi – озброєна варта, що призначається для супроводу полонених, арештованих, охорони високопоставлених осіб тощо). Далі рухався віз з символічними рештками атрибутів королівської влади. Такі театралізовані групи, символічні атрибути, спеціально створені символічні фігури були характерними для усіх свят французької революції. З лат. аttributum – суттєва ознака, властивість чогось, невід*ємна приналежність предмета.

Вище зазначалось, що святкові процесії часів ВФР обов*язково зупинялись біля пам*ятних місць. Отож, однією з зупинок процесії 14 липня 1890 року була зупинка під Тріумфальною аркою на честь отриманих революцією перемог над внутрішніми і зовнішніми ворогами. Далі процесія рухалась до статуї Свободи, біля підніжжя якої відбувалось символічне спалення атрибутів королівської влади. Символом звільнення народу від гноблення були сотні білих голубів, яких випускали в небо.

Наступна запинка процесії була передбачена біля постаменту колосальних розмірів з фігурою, яка уособлювала народ, що тримає у єдиному пучку департаменти. Ворог немов би висунувшись з болота намагається вирвати частину пучка, але одержавши від народу удар палицею, поспіхом ховається в застояній воді, звідки йому вже ніколи не судилося вибратися.

Далі святкова процесія парижан рухалась до Марсова поля, де підносився спеціально вибудуваний для свята Олтар Вітчизни. Делегати (лат. delegates – посланий, посланець) всіх районів Парижа і департаментів Франції покладали до нього свої дари. На олтар також покладались СКРИЖАЛІ ПРАВ ЛЮДИНИ, АКТ про КОНСТИТУЦІЮ і УРНУ З ПРАХОМ ГЕРОЇВ. Скрижалі – це 1/кам*яні плити, на яких за біблейською легендою, нібито було викарбовано 10 заповідей, « даних Богом Мойсею на горі Сінай »;