СВЯТА АНТИЧНОГО СВІТУ

СВЯТА АНТИЧНОГО СВІТУ

ГРЕЦІЯ

Історія масових святкових дійств налічує близько 3О-ти століть. Масові свята народились у Давній Елладі. Напевно, разом з ними з*явилось і грецьке слово «ЕОРТОЛОГІЯ», тобто наука про свята. Саме виникнення цього слова, а, отже, і поняття, пов*язаного з ним, свідчить про те, яке величезне значення надавалось масовим святам в античному світі.

Свята Давньої Греції відрізнялись яскравістю, масовістю і водночас ретельною підготовкою, організацією, несли в собі елементи сценарної розробки, режисури. Витоки давньогрецьких свят слід шукати в традиційних релігійних хороводних танцях зі співом, які з часом втратили свій релігійний зміст і стали частиною народних гулянь у святкові дні. Опис таких хороводних дійств можемо відшукати в « Іліаді» Гомера.

Масове дійство Давньої Греції, маючи статус офіційного державного свята, завжди залишалось дітищем народного мистецтва, сягаючи свої м корінням в його глибину. Джерела ж масових свят лежать в площині народних обрядів і звичаїв, веселощах карнавальних ігор і, звичайно, МІФОЛОГІЇ / міфологія – це зібрання переказів про богів і героїв /.

Більшість міфологічних образів спочатку були місцево шанованими божествами, але поступово з них виділились головні. Такими, приміром , вважались боги Олімпу / гора у Греції , де за релігійними уявленнями давніх еллінів і жили боги/. Водночас у міфах відображались явища суспільного життя: різноманітні етапи в розвитку сім*ї, шлюбу, риси побуту мисливців, пастухів тощо .

Слід зазначити, що у давніх греків свято було однією із самостійних, розвинутих і надзвичайно популярних форм дозвілля. Причому, дозвілля давні елліни уявляли собі більш діяльним і активним станом, аніж праця. Саме тому більшість давньогрецьких свят мало характер ігор, змагань. Відомі, приміром, Дельфійські , Істмійські, Немейські, Панафінейські ігри. Вершиною грецьких ігор-свят і своєрідним спортивним театром стали знамениті Олімпійські ігри, що відбувались у спеціально вибудуваному місті Олімпії раз на чотири роки. До речі цікавим є значення слова ОЛІМПІАДА , адже у давніх еллінів його першим значенням вважається ПРОМІЖОК ЧАСУ МІЖ ДВОМА СВЯТКУВАННЯМИ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ТРИВАЛІСТЮ 4 РОКИ, ЯКИЙ СЛУГУВАВ ОДИНИЦЕЮ ЛІТОЧИСЛЕННЯ і лише другим значенням слова олімпіада є змагання, конкурс тощо.

Отож, ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ присвячувались одному з найповажніших і найшановніших богів ЗЕВСУ, повелителю грому і блискавки. Олімпійські ігри перше проводились у 776 році до н.е. і проіснували 1000 років перш ніж у 394 році н.е. були заборонені імператором Феодосієм. Відродження ігор відбулось аж у кінці ХІХ ст. за ініціативою П*єра де Кубертена.

Отож, лише один раз на чотири роки в серпні оживала Олімпія. На час проведення ігор припинялися війни і міжусобиці між полісами / ПОЛІС – у давньому світі місто-держава, що складалось із самого міста і прилеглої до нього території /. Крамарі та купці розгортали торгівлю на вулицях міста, пастухи приганяли череди корів, отари овець і кіз, яких охоче купували для здійснення жертвопринесень. Вулицями міста йшли великими натовпами ПІЛІГРИМИ / пілігрими мандрівні богомольці, паломники/, які виконували божественні або веселі пісні. Звідусіль збирались спортсмени. Кожен зі своїм учителем /тренером/. На візках їхали вельможі, що брали участь у кінних перегонах. З грецьких міст урочисто везли дари для храму Зевса.

Ігри тривали кілька днів і включали всі види змагань, де можна було виявити силу і спритність. Переможець нагороджувався оливковим вінком. Спортсмен, прикрашений маслиновою гілкою , повертався до рідних країв як герой. На його честь зводили монументи, писали гімни. Зазвичай, спортсмен-переможець займав почесне місце на публічних торжествах і УТРИМУВАВСЯ ДОВІКУ ЗА КОШТ ДЕРЖАВИ.

Викликають інтерес і свята, присвячені іншим богам Олімпу. Організація цих свят, як за змістом, так і за характером залежала від того , ким або чим опікувався той чи інший бог , богиня, які міфи складались про них. Зокрема, на честь богині ГЕРИ, дружини ЗЕВСА й заступниці жінок, раз на 5 років проводились ігри дівчат. Це були змагання з бігу. В НАГАРОДУ ПЕРЕМОЖНИЦЯ ОТРИМУВАЛА ОЛИВКОВУ ГІЛКУ ТА ШМАТОЧОК ПЕЧІНКИ ЖЕРТОВНОЇ ТВАРИНИ.

Пишні свята влаштовувались і на честь богині мудрості АФІНИ / цікаво, що так би мовити, за сумісництвом вона, згідно міфів, опікувалась ще й військовою справою/. СВЯТА НА ЧЕСТЬ АФІНИ НАЗИВАЛИСЬ ПАНАФІНЕЇ, проводились 1 раз на 4 роки і тривали 9 днів. Під час Панафіней влаштовувались перегони на колісницях, змагання атлетів, музикантів, вокалістів. Артисти, що з*їжджались звідусіль, виступали в ОДЕОНІ – великому круглому приміщенні для проведення музичних вистав і змагань / пізніше, в Новітні часи , Одеон - це приміщення для концертів, танців інших громадських розваг/.

Одеон розміщувався біля підніжжя АКРОПОЛЯ / укріплена частина античного грецького міста, розташована, зазвичай ,на пагорбі/.

Нагородою переможцям Панафіней слугувала яскрава амфора священної маслинової олії.

В межах Панафінейських свят влаштовувались конкурси чоловічої краси, мали місце й урочисті процесії. Панафінейська процесія вирушала у путь з першими променями сонця. Чоловіки несли на плечах або котили священний корабель. На його щоглі і реях майорів розкішний одяг із шерсті – ПЕПЛОС. Одяг /пеплос/ був жовто- фіолетового кольору. На ньому були вишиті сцени боротьби богів з титанами. За кораблем вели тварин /корів, овець, кіз/, яких мали принести в жертву. Далі у встановленому порядку , за яким стежили спеціальні розпорядники, йшли дівчата у білому вбранні, сановники, військо. Завершували процесію вершники - аристократи з Афін.

Вулиці в той день старанно прибирали, будинки

прикрашали зеленню і квітами. Урочисту процесію обабіч вулиць вітали раби та іноземці , тримаючи дубові гілки.

Під співи гімнів та музику процесія обходила усі святі місця і зупинялась неподалік Акрополя , перед храмом богині Афіни. Пеплос знімали з корабельної щогли та віддавали жриці Афіни. Та в свою чергу вбирала ним дерев*яну статую богині. Далі відбувалось жертвопринесення тварин. Коли ж у небо здіймався дим від жертовника, розпочинався бенкет . Найурочистіший день свята завершувався народними гуляннями: люди прикрашали свої голови вінками, ходили вулицями, в гості, співали вдень і вночі у садах і парках.

В останній, дев*ятий день Панафіней організовувались змагання вітрильників.

Богу АПОЛЛОНУ – покровителю мистецтв / а ще богу сонця, богу-воїну, богу передбачень - інше ім*я Аполлона ФЕБ/ присвячувалися ПІФІЙСЬКІ ігри.

Свято АФРОДІТИ – богині краси і кохання відзначали, зазвичай, весняної ночі в садах, співаючи і танцюючи. Важливим є той факт, що жертвопринесення здійснювали досить рідко, бо ж за переказами Афродіта застерігала від кривавих жертв. Згідно міфів богиня ніби-то власноруч змивала жмутом росяної трави сліди крові на жертовнику свого храму на горі ЕРІКС у Сицилії. На свято Афродіти спалювали пахучі трави: м*яту, чебрець, любисток тощо, у храм приносили яблука, гранати, троянди.

Серед численних масових свят, що проводились у Давній Греції, були й найулюбленіші, найпопулярніші. Це, звичайно, яскраві і організовані свята на честь бога родючості, покровителя виноградарства і виноробства , бога вина і веселощів ДІОНІСА /Вакха/. Міфи про Діоніса яскраво відображали перехід еллінського суспільства від скотарства до землеробства, однією з найважливіших галузей котрого було виноградарство . На зміну богам-тваринам приходили олюднені божества і, звичайно, змінювались форми їх вшанування. На міфологічній основі виникли й свята на честь Діоніса. ДІОНІС був сином ЗЕВСА і цариці СЕМЕЛИ. Ревнива і вкотре зраджена Гера, дружина Зевса, захищала свою честь ось таким чином: вона підступно порадила Семелі побачити Зевса в оточенні грому і блискавки як «батька богів і людей».Вагітна Семела не витримала такого випробування і загинула, але живою залишилась її дитина. Яким чином? А ось як: розгніваний і водночас нещасний Зевс зашив ще ненародженого сина собі у стегно. Коли ж дитя зміцніло, батько народив його вдруге. На честь такого чудодійного народження стали співати ДИФІРАМБИ, що буквально означало гімн або урочистий спів на честь двічі народженого.

Про Діоніса було складено багато міфів. Один з них, приміром, розповідав про те, що скажений бік на смерть забив насмішкуватого САТИРА, вірного друга Діоніса. У давньогрецькій міфології Сатир - напівлюдина, напівцап – належав до найнижчих божеств і відрізнявся хтивістю (похотливостью рос.), розпусністю, розбещеністю)

Гірко плакав юний Доніс над загиблим другом. А потім полив рани сатира запашним квітковим нектаром. І тоді Сатир перетворився на виноградну лозу, сік якої став солодким і п*янким. Згодом вже змужнілий Діоніс подорожував світом і вчив різні народи обробляти землю. Вирощувати виноград, виготовляти з нього вино.

У другій половині VI ст. до н.е. ПІСІСТРАТ / вищий керівний орган /, що прийшов до влади в Афінах, підніс культ Діоніса до культу державного. Цей акт був результатом точно розрахованої далекоглядної політики Пісістрату, що боровся з родовою демократією. Він не випадково обрав Діоніса: адже саме цей напівбог спокон віків був традиційним покровителем простого люду – найчисельнішої громадської сили Еллади.

Пісістрату вдалось завоювати довіру простого люду Давньої Греції тим, що культ, так би мовити, найдемократичнішого бога був перетворений на громадський, на державний. Популістським заходом Пісістрату було і зведення Семели, матері Діоніса, на Олімп. Отож, Діоніс став не тільки символом родючості і виноробства, а й символом народного свята.

На честь Діоніса протягом року проводилось 4 важливих свята, так звані Д І О Н І С І Ї. Назвемо їх.

ПЕРШЕ свято називалось МАЛІ або СІЛЬСЬКІ ДІОНІСІЇ .Його святкували з грудня на січень і приурочували до першої проби молодого вина. В дні МАЛИХ ДІОНІСІЙ влаштовувались веселі процесії з піснями й танцями, іграми та жартами, перевдяганнями, ходою /шествие рос./ ряджених і т. ін.

ДРУГЕ свято на честь Діоніса називалось ЛІНЕЇ , відмічалося у січні – лютому і за характером нагадувало перше, однак, було значно тривалішим та урочистішим, бо ж проводилось в Афінах. Під час ЛІНЕЙ влаштовувались невеликі театральні змагання.

ТРЕТЄ свято називалось А Н Ф Е С Т Е Р І Й, продовжувалось З дні у лютому-березні.

ПЕРШИИЙ день АНФЕСТЕРІЮ присвячувався дітям. Зранку усі жителі Афін поспішали на площу, де відкривався ринок іграшок. Всі діти в цей день отримували подарунки, а місто сповнювалось дзвінким сміхом дітвори, радістю, іграми.

На ДРУГИЙ день АНФЕСТЕРІЮ влаштовувались імпровізовані процесії ряджених, персонажі котрих запозичувались із міфології – САТИРИ, НІМФИ / божества, що втілюють сили і явища природи: лісові – дріади; гірські – ореади; річкові – наяди; морські – нереїди /, ВАКХАНКИ / жриці Вакха-Діоніса /. ОСТАННІЙ /третій/ день АНФЕСТЕРІЮ носив абсолютно іншу тональність: він був присвячений пам*яті мертвих.

ЧЕТВЕРТЕ СВЯТО на честь Діонісія називалось

В Е Л И К І Д І О Н І С І Ї або МІСЬКІ , проводилось у березні-квітні і вважалось ГОЛОВНИМ. В ці веселі дні кредиторам заборонялось переслідувати боржників, суддям – винних. Не дозволялись арешти, і навіть злодіїв випускали на поруки.

В Діонісіях розрізнялись ТРИ основні частини:

1. РИТУАЛЬНА – з жертвопринесенням і урочистою процесією

на честь Діоніса;

2. ГРОМАДСЬКА – з загальноміськими спортивними змаганнями,

пісенними та хореографічними конкурсами;

3. ВИДОВИЩНА - з виступами професійних акторів.

Отож, свято ВЕЛИКІ ДІОНІСІЇ було найпишнішим і, зазвичай, розпочиналось з обрядових церемоній, під час яких здійснювалось принесення жертв до вівтаря Діоніса й урочисте перенесення статуї Діоніса до Афінського театру. В процесії головне місце займали КОМОС – гучні юрби чоловіків і жінок, що виспівували «дифірамби», тобто хвалебні пісні, на честь Діоніса. Серед комос було чимало ряджених у козлині маски і шкіри акторів, що зображали сатирів, друзів Діоніса / козлоногих напівлюдей, напівтварин /. В танцях і піснях вони відтворювали різні епізоди з міфічного життя улюбленого божества. В процесії яскраво зображалось прибуття Діоніса на кораблі в Афіни. Цікаво зазначити, що пізніше давньоримські автори називали латиною цей святковий корабель Діоніса – CARRUS NAVALIS - тобто корабельна колісниця, що очолювала яскраву процесію. Отож, слово «КАРНАВАЛ», яке входить в ужиток в середні віки, як, власне, і тогочасний масовий захід, мають глибоке коріння. Це ж стосується і терміну »ВИДОВИЩА», що у давніх греків означало не більш як – місця для глядачів у спеціальному кам*яному театрі.

Варто сказати, що вже в перший день свята у парку Академа біля статуї Діоніса виступали хори хлопчиків під керівництвом своїх вчителів . Змагання дитячих колективів продовжувалось зранку до пізнього вечора. Після чого і учасники свята, і глядачі повертались до Афін, танцюючи і співаючи. Вночі і аж до ранку на вулицях міста можна було побачити веселі натовпи ряджених, що влаштовували веселі забави і розваги. А ранком розпочинався новий етап святкування – дводенні змагання чоловічих хорів. Зрештою, на ЧЕТВЕРТИЙ день Великих Діонісій у величезному циркоподібному театрі Діоніса відкривались триденні драматичні змагання. За традицією вони розпочинались під звуки сурм урочистим прологом, який завжди мав політичний і суспільний характер. В пролозі завжди брали участь герої війни і громадяни, які здійснили подвиги на благо вітчизни. Після прологу сурми сповіщали про початок вистави.

Слід зазначити, що афінський театр був не просто засобом розваги, а й, що важливо, громадською трибуною, що слугувала місцем пропаганди ідей громадянської відданості, моральної стійкості. На суд афінського народу / демосу/ виносилися найважливіші соціально-політичні, моральні, естетичні, філософські проблеми. Ці спектаклі театру Діоніса були кульмінацією народних свят, ними закінчувались Великі Діонісії, що увійшли в історію культури як перші масові театралізовані свята.

Важливим є той факт, Афінські Діонісії були масовими святами, але їх основною складовою була громадянська частина. Зазвичай, кожний район Афін / філа / ,а їх було 10, готував свою команду для змагань і хор. Сам процес змагань був театралізований. Він розпочинався з церемоніального проходження суддів і учасників змагань перед глядачами. Тільки після цього розпочинались окремі виступи команд у вигляді пісенно-речитативного діалогу з танцями і удаваним наступом однієї команди на іншу. Цікаво, що театральна «сутичка « двох команд, що так і сипали веселими дотепами, втягувала у змагання величезну масу людей, створювала святкову атмосферу.

При підготовці і проведенні Діонісій значна роль належала професійним акторам, композиторам, поетам, художникам. Вони закріплювались за кожною філою / тобто районом /, допомагали готувати команди і хор, складали тексти пісень і діалогів, ставили дійства команд, створювали загальноміський сценарій. Цікаво, що професіонали часто виступали як застрільники, імпровізатори, організатори ігор і театралізованих сутичок і уже тільки у фіналі демонстрували своє мистецтво.

В період рабовласництва Афінські свята були найбільш організованими масовими театрально-спортивними дійствами. Адже організація античних свят завжди була відмічена високим естетичним смаком і винахідливістю тогочасних режисерів. А в тому, що всі свята кимось придумувались та розроблялись /сценарій / , а потім втілювались / постановка / не може бути сумніву. Тому що численна кількість свят, обрядів, урочистих процесій, пісень, танців, величезні маси народу – повинні були обов*язково організовуватись, направлятись.

Звичайно, керівники грандіозних античних свят не називалися у ті часи режисерами-постановниками, однак, є свідчення, що підтверджують існування античної режисури масових свят.

Коли по завершенню Великих Діонісій скликались народні збори, що підводили підсумки свят, то імена переможців, затверджені демократичним зібранням, увіковічнювались в Афінах. Особливо відзначались заслуги упорядників і організаторів свят. Учасники зборів віддавали належне афінській державній адміністрації, нагороджуючи тих, хто відзначився лавровими вінками, зводячи на їх честь статуї. Можливо, що режисери цих свят / а судячи з історичних джерел їх і нагороджували народні збори / входили в Афінах до числа офіційних осіб.

Важливо зазначити, що розквіт масових свят у Давній Греції був пов*язаний із зміцненням суспільних ідеалів, зокрема, серед народних мас. Такі риси античних свят, як масовість, демократичність, організованість, поєднання професійного мистецтва з народним характерні і для сучасного періоду розвитку масових свят.

Цікаво, що коли демократія, а разом з нею і суспільні ідеали в Давній Елладі прийшли до занепаду, це відобразилось і на стані масових свят.

МАСОВІ СВЯТА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Характерним для сьогодення є не тільки збереження традицій у проведенні масових свят, але й прагнення культурного обміну між різними країнами.

Так у лютому місяці цього року зустрілись Італія й Росія, а точніше Венеція і Санкт-Петербург: бо ж саме під час Венеціанського карнавалу відбулось стилізоване під Петровські часи святкове дійство.

Фонд « Северная Пальмира » і Асоціація « Венерус» організували проект « Культурна місія Санкт-Петербурга у Венеції».У рамках цього проекту на карнавалі був представлений «Сумасброднейший всешутейший и всепьянейший собор », ініційований свого часу першим російським імператором.

Під час відкриття Венеціанського карнавалу у « Ході посольств»/ шествии рос./ на площі Сан Марко брала участь і петербурзька процесія. « ПетроI» й «імператриця Катерина I » поважно ступали / шествовали рос./ у супроводі блазнів і базік /балагур рос./, велетнів і карликів, зодягнених у костюми, створені за ескізами Михайла Шемякіна.

В один з днів проведення Венеціанського карнавалу на площі Сан Марко була представлена основна частина петербурзької програми. Туристи, що з*їхались у Венецію, могли споглядати битву «Поста» і «Масляниці»; обідранці нападали на кухаря , що відбивався від них м*ясним окостом / окорок рос./, в урочисту імператорську процесію вривались ряджені і т ін.

Такий культурний обмін, щодо проведення традиційних масових свят надзвичайно корисний в епоху різкої переоцінки цінностей.

ПОДВІЙНИЙ ХАРАКТЕР СВЯТ ДОБИ ФЕОДАЛІЗМУ В КРАЇ НАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ . НАРОДНІ СВЯТА.

Протягом багатовікової історії найбільш яскраві виявлення масової народної творчості пов*язані з історичними моментами, коли народ переживає зоряний час своєї історії. Епоха Відродження була відмічена численними народними повстаннями і класовою боротьбою, що часто закінчувалось загибеллю повстанців. Слід, звичайно, пригадати, що витоки Ренесансу слід шукати в Італії в 14ст., в інших європейських країнах 15-16ст. Не забудьмо й про те, що необхідно розрізняти РАННЄ, ВИСОКЕ й ПІЗНЄ ВІДРОДЖЕННЯ, а крім того, звичайно, це часи все того ж феодалізму.

Отож, дух бунтарства, що оволодів епохою, кликав людей Відродження, ризикуючи життям, робити відкриття, що знищували богословські вчення, складати богохульські куплети, які висміювали церкву, йти на вогнище заради утвердження наукових істин, створювати безсмертні твори мистецтва, де в самому прославляння розуму і любові, краси і сили людини виявлявся бунт проти святенництва /ханжества рос./, лицемірства, що багато віків насаджувались церквою.

Цей бунтівний дух певною мірою визначав сутність масових народних свят, що були прямим антиподом офіційним. Святкове життя цього періоду відображено у творах найвідоміших письменників того часу: Данте, Боккаччо, Сервантеса, а пізніше Шекспіра, Гете.

ХАРАКТЕНИМ для народних свят епохи феодалізму було їхнє СМІХОВЕ НАЧАЛО, вільне від усякого релігійно-церковного догматизму, від містики і благоговіння. Вони позбавлені також магічного і молитовного характеру, а часом були взагалі пародією на церковний культ. Народні свята епохи Відродження відрізнялись радісним, піднесеним настроєм. Народ, що сміявся на площі, виражав тріумф ідеї, закладеної в основу свята. А тогочасна площа у певні дні перетворювалась на галасливий ринок, де збиралось мало не усе місто і куди приїздили люди з усіх усюд. Ринок слугував не тільки торгівлі, він був і клубом, і модним ательє, і рестораном і місцем різноманітних видовищних розваг. А перетворений на честь знаменної події чи свята на ярмарок, ставав місцем зародження професійного театрального і естрадного мистецтва. Спочатку це було в сатиричних піснях, акробатичних трюках і танцях, що виконувались гістріонами, шпільманами, жонглерами – універсальними акторами-одиночками, попередниками театральних і естрадних артистів. До речі, у слова ЖОНГЛЕР є кілька значень - артист, який вправно підкидає та ловить різні предмети, а ще ( у Франції, Іспанії) мандрівний музикант, співак, рідше поет.

ГІСТРІОН у Франції народний професійний актор різноманітних спеціальностей – музикант, співак, оповідач, акробат, канатоходець, дресирувальник тварин і т. ін.

ШПІЛЬМАН – у середньовічній Німеччині мандрівний співак і музикант. Отож, жонглерами, гістріонами, шпільманами у різних країнах Європи називали народних забавників і потішників / увеселитель рос./. На Русі вони звались скоморохами.

На ярмарку існувала й своєрідна література, що згодом стала самостійним жанром концертної естради – УСНІ ОПОВІДАННЯ. Усні новели, що виконувались жонглерами і новелістами, а також оповіді, котрі виконували автори-розповідачі (чи співці ) користувались велетенським попитом на міській площі. Крім того, на міській площі можна було побачити імпровізаторів, які за бажанням публіки миттєво складали вірші на будь-який смак, будь-якого розміру.

Мистецтво жонглерів, оповідачів, імпровізаторів, згодом увійшло складовою частиною в італійське карнавальне дійство. А КАРНАВАЛ, що виник у середньовіччі на міській площі, став значним фактором суспільного життя Італії тієї епохи.

Саме КАРНАВАЛЬНИМ ІГРАМ – масовому народному святу – багато чим зобов*язані видовищні мистецтва народженням численних видів і жанрів.

Центром виникнення карнавалу вважається Венеція. В хроніках венеціанської республіки збереглись спогади про те, що в Х віці у Венеції на честь воєнних перемог над долмантинськими піратами були спеціальними указами визначені народні ігри та різноманітні розваги на міській площі.

В дні карнавалу місто преображалось: натовпи народу, що співали веселих пісень, з усього міста стікались на площу, де звучали мандоліни і гітари, де розважали народ блазні. Так розпочинались загальні веселощі.

До 13 ст. ОСНОВНИМИ КОМПОНЕНТАМИ карнавалу Венеції стали – ПРОЦЕСІЇ, ІГРИ,АКРОБАТИЧНІ і СПОРТИВНІ ПОКАЗИ і, зрештою, М А С К И. Власне, ці компоненти залишились і до нашого часу основними складовими такого різновиду масового народного свята.

Слід сказати, що венеціанські свята не мали суто розважальної функції, а представляли собою важливий фактор політичного і суспільного життя республіки. Венеціанський сенат надавав величезного значення влаштуванню карнавалів і, з метою впорядкування свят, видав у 1296 році спеціальний декрет , в котрому оголосив переддень Великого посту офіційним святом.

Власті неодноразово намагались використати карнавали у своїх цілях. Так історія свідчить про те, що в XIV ст. венеціанський ДОЖ ( глава держави у Венеціанській і Генуезькій республіках у середньовіччі і до кінця 18 ст.) Пьєтро Граденіго неодноразово влаштовував карнавали для утихомирення матросів і арсенальських робітників. Серед них панував бунтарський дух і влада з острахом ставилась до цих верств населення. Сам дож брав участь у карнавальних розвагах, походжаючи у натовпі і вступаючи у перемовини з простим людом, тим самим намагаючись переконати усіх у правильності і доброчинності своєї політики.

В 14ст. карнавали урочисто відкривали церковною службою і виступами представників влади. В той же час утворювались спеціальні любительські компанії, які готували свята. Очевидно, в їх число входила і середньовічна режисура масових свят.

15ст. внесло своєрідність в карнавал. З*явились міми, жонглери, БУФОНИ ( ті ж блазні, але основою їх мистецтва була злободенна сатира на міський побут і звичаї ).

У вихорі карнавальних забав виникає і професія, що знаходиться на стику мистецтва і торгівлі ЗАЗИВАЛО. За допомогою кумедних куплетів і примовок ( прибауток рос.) , дотепів і анекдотів ( тобто своєрідного конферансу) вони збували товар довірливим покупцям.

Прикриті сміхом і забавами приживались на карнавальних веселощах астрологи, гадалки, продавці усіляких неймовірних ліків, що виліковували від усіх хвороб.

В 16 ст. на карнавалі виникає одне з найяскравіших і найвизначніших явищ епохи Відродження КОМЕДІЯ ДЕЛЬ АРТЕ, яка народилась у шумі і веселощах масового свята, несла в собі кращі риси народної творчості: оптимізм, життєстверджуюче начало, сатиричне ставлення до можновладців, до духовенства.

Отож, жонглери і буфони, об*єднавшись у маленькі колективи, створили перший в Італії професійний театр ( комедію дель арте), де ними був прекрасно використаний багатовіковий досвід масової творчості на площі.

Карнавали, в основі котрих було відчуття здоров*я, радості, моральної переваги над панівним класом, церквою, розповсюдились по усій Європі. Важливим було і те, що у карнавальному вихорі ( хоч на короткий час ), ніби зникали кастові забобони ( предрассудки рос. ), тобто переставали існувати бар*єри між багатими і бідними. Колись Гете так описував римський карнавал: « Различия между высшими и низшими на миг как будто перестают существовать: все сближаются, каждый относится легко ко всему, что с ним может случиться , и взаимная бесцеремонность, и свобода уравновешиваются общим прекрасным расположением духа ».

Протестувати можна різноманітними способами - зброєю, кривавими повстаннями, промовами , закликами. Але сміх і веселощі також можуть бути протестом, причому, доволі дієвим. Карнавальними забавами народ протестував проти жахів інквізиції, протиставляючи жорстокому церковному аскетизму. Життєве начало, гумор, веселощі, сміх.

З історії відомо, що іноді карнавальні жарти дорого обходились їх авторам, що платили за них свободою, а то й життям. Але, незважаючи на це, карнавали продовжували вирувати на міських площах, де веселий народ насміхався над владою церкви і держави.

В 14-15 ст. в міські Європейські карнавали ПРОНИКАЛИ ТРАДИЦІЇ С І Л Ь С Ь К И Х СВЯТ. Карнавальна хода, зазвичай, влаштовувалась на масляному тижні. З*явився і мандрівний традиційний сюжет, що визначав драматургію свята на Масляну, - БИТВА КАРНАВАЛУ І ПОСТУ. Головні герої – ситий, відгодований Карнавал і виснажений, охлялий ( тощий рос. ) Піст. Виконавці цього театралізованого масового дійства розділялись на дві групи: прихильники Карнавалу і прибічники Посту. ЗАЗВИЧАЙ, центром галасливого гуляння ставала БИТВА , що супроводжувалась розігруванням численних сценок та епізодів із заздалегідь розробленого сценарію, виконанням пісень, які розвінчували побут і традиції духовенства, а також сатиричних замальовок на теми міського життя, весільних обрядових ігор.