§3. Технологія лобіювання
Технологія лобіювання – це система послідовних дій, котрі забезпечують реалізацію цілей та завдань відповідної діяльності. Вона містить у собі методи, прийоми та засоби досягнення ефективного впливу на органи прийняття рішень, а також способи отримання глобальних, перспективних вигод (тактика і стратегія лобіювання).
Основними цілями лобістської діяльності вважають:
поліпшення комунікацій з персоналом державних структур та з державними відомствами;
моніторинг роботи законодавців і агентств у сферах, що торкаються діяльності організації;
забезпечення представництва інтересів організації на всіх рівнях державного управління;
вплив на законодавство, що торкається економіки регіону, у якому розташована організація та здійснюється її діяльність;
забезпечення поінформованості та розуміння законодавцями діяльності та операцій, які стосуються певної організації [2, 140].
Те, чим доводиться займатися лобістам, зміст їх діяльності фактично обумовлюється інтересами клієнта, тими завданнями, які він поставив перед лобістом. Проте західні дослідники, які мають значний досвід аналізу лобістської діяльності, виділяють декілька загальних завдань, які доводиться виконувати всім лобістам і які визначають технологію лобістської діяльності:
Пошук фактів та аргументів щодо конкретних інтересів.
Інтерпретація дій та фактів для клієнта та об’єкта лобістської діяльності.
Захист позиції клієнта різними методами. Існує думка, що лобістська діяльність схожа до діяльності адвоката. Тільки адвокат захищає вже порушене право клієнта, а лобіст прагне забезпечити це право шляхом прийняття відповідних нормативних актів.
Формування пабліситі.
Методи лобіювання
Надання в державні органи інформації, документів та проектів рішень з питань, що лобіюються. Для цього використовуються різні засоби. Цьому передує значнапідготовча робота.У цьому зацікавлені не тільки лобісти та їх клієнти, а й посадові особи державних структур. “Дійсно дуже мала частина представників Конгресу, – пише, наприклад, І.Альошина, – має час вивчити чи навіть прочитати кожну частину законопроекту, за який йому потрібно буде голосувати. Таким чином, вони залежать від інформації лобістів, особливо в частині впливу законопроекту на своїх виборців” [2, 142].
Високо оцінюють діяльність лобістів і ті, кого лобіюють: “Я особисто переконаний, – зазначав американський сенатор Айдахо Джеймс Мак-Клур, що лобісти виконують надзвичайно корисну роль. Якщо Вам потрібно дістати достовірну інформацію, якщо Ви бажаєте довідатися про стан громадської думки, телефонуйте лобістам, які підтримують певне питання, та лобістам, які виступають проти нього. Вас миттєво просвітять, вони викладуть Вам найпереконливіші аргументи з обох сторін. На мою думку, ця система спрацьовує”. [57, 233].
Як зазначають деякі американські сенатори, “без лобізму уряд не міг би функціонувати: потік інформації, який вони несуть у Конгрес і у федеральну владу, – життєва частина нашої демократичної системи”. [64, 83]. У зв’язку з цим треба відзначити, що інформація, яка надається державним органам за їх запитами експертами, консультантами, радниками не розглядаються як лобістська діяльність. Крім того, лобіст також має право і можливість звернутися до фахівців за отриманням компетентної інформації. Робота фахівців також не буде вважатися лобістською діяльністю.
Участь у роботі структур парламентів, органах державного управління при обговоренні питань лобіювання.
Особисті контакти з посадовими особами, які приймають рішення або мають вплив на їх прийняття. Ці контакти можуть бути усними, письмовими, телефонними, електронними. Вони мають три аспекти – інформування посадових осіб, їх переконання та виявлення думки і позицій певної людини з питань лобіювання.
Експертиза проектів рішень, що готуються державними органами, надання останнім її результатів і, можливо, альтернативних проектів.
Організація публікацій та виступів у засобах масової інформації на підтримку конкретних проектів рішень або законопроектів.
Звернення організацій громадян та окремих груп до конкретних посадових осіб, які беруть участь у рішенні або мають можливість впливати на нього. Останній метод лобіювання іноді називають лобіюванням “біля коренів трави”. Приклади його успішних дій має США. Дослідники називають такі факти: у 1983 році банки і асоціації акумулювання організовували громадськість писати сенаторам та конгресменам, щоб відмінили закон, який вимагав з цих установ утримувати податки на проценти з вкладів на користь федерального уряду; у 1993 році була організована кампанія, яка змусила президента Б.Клінтона відмовитися від введення податку на використання енергоносіїв. Виборці у всіх штатах країни, представники різних груп населення писали до своїх представників у Конгресі і вимагали посилити тиск на Білий дім; у 1996 році Гаррі Каганович, відповідальний за відносини з Конгресом Федерації Американських товариств експериментальної біології, організував 13 тисяч повідомлень через Інтернет у Сенат, вимагаючи відміни запланованих скорочень фінансування Конгресом бюджету на медичні дослідження на 1996 рік [57, 235], [2, 143-144].
Організація зустрічей представників державних структур з громадськістю. Особливо вдало цей метод може застосовуватися на місцевому рівні. Запрошення представників влади на презентацію, день відкритих дверей, виставку тощо створює сприятливі умови для інформування представників місцевої влади і донесення до них позитивної інформації про фірму та її інтереси. В окремих випадках можливе застосування цього методу і при лобіюванні центральних органів державної влади.
Організація масових пропагандистських кампаній з метою сформувати або змінити громадську думку і через неї вплинути на об’єкт лобіювання.
У деяких країнах, зокрема у Німеччині, використовується для лобіювання метод консультацій. Тут практично при всіх федеральних відомствах діють різні дорадчі ради, комітети і комісії, більшість яких зосереджена при Міністерстві економіки та праці. Спеціалісти зазначають, що “консультативні” органи інституалізують відношення між групами інтересів і держадміністрацією, на постійній основі забезпечуючи та регулюючи участь указаних груп у процесі формування політичної волі. Ці групи стають здатними не тільки з випередженням реагувати на найважливіші події та у всеозброєнні зустрічати їх уже на підході, але часом і безпосередньо ініціювати їх виникнення, пропонуючи свої варіанти їх рішень. Разом з тим представники груп отримують можливість для участі у коректуванні вже прийнятих правових актів, конкретизуючи та уточнюючи їх [17, 179-180].
Методи лобіювання, що застосовують різні установи та організації, обумовлені специфікою їх діяльності, завданнями, що вони ставлять перед лобістами, та особливостями країн, де вони мають місце. Зазначають, що, наприклад, неурядові організації (НУО) Албанії, здійснюючи лобіювання законодавства, надавали коментарі, пропонували власні проекти законів, усіляко підтримували діяльність, спрямовану на вдосконалення законодавства країни. Серед останніх прикладів (1998 рік) таких прогресивних змін є: утворення при Міністерстві праці та соціальної політики міжвідомчої групи для опрацювання законопроектів стосовно діяльності неурядових організацій, ініціатива Міністерства з питань законодавчих реформ, спрямована на координування зовнішньої допомоги та участі НУО і широкої громадськості в процесі опрацювання проекту конституції; відкриті слухання, організовані при Міністерстві з питань законодавчих реформ за участю правозахисних груп для обговорення перспектив прийняття закону про омбудсмена; відкриті слухання щодо закону про податок на землю за участю фермерів та представників Національного Союзу фермерів, організовані Парламентською комісією з питань сільського господарства; а також запропоноване Парламентською комісією з питань ЗМІ 30-денне широке обговорення (з можливістю надати коментарі та зауваження) проекту закону про ЗМІ.
Установи, які одержали гранти від організації сприяння розвитку освітніх ресурсів та навчальних технологій (ГРТ), підготували 14 законопроектів з широкого кола пріоритетних для DemNet питань: закони про збереження міжнародних озер, колишніх заповідників, утворення національних парків тощо; закони про надання відповідної пенсійної, житлової та моральної компенсації колишнім політичним в’язням та жертвам репресій; законопроекти про введення податку на землю для сільськогосподарських підприємств; законопроекти соціального характеру, зокрема в галузі боротьби з таким для албанців злом, як контрабанда та вживання наркотиків, сімейне насильство тощо. ГРТ провело юридичну експертизу законопроекту, опрацьованого Албанським жіночим центром відстеження ситуації щодо вживання наркотиків [15, 20].
Одна з лобістських неурядових організацій – Латвійська асоціація освіти для дорослих (ЛАОД) провела лобістську кампанію, спрямовану на привернення уваги національного уряду до необхідності визначення державної політики в галузі освіти для дорослих. Асоціація зосередила свої лобістські зусилля на опрацюванні проекту закону про освіту для дорослих та на внесенні до статей бюджету на 1999 рік витрат на забезпечення фінансової підтримки освітніх програм для дорослих.
ЛАОД виступила за внесення таких змін до законодавства Латвії, починаючи з 1993 року. Організація сприяла утворенню коаліцій, членами якої стали ті НУО, які брали участь в опрацюванні проекту закону про освіту. Окрім того, асоціація зробила вагомий технічний внесок у підготовку законопроекту. Зусилля ЛАОД мали успіх: Міністерством освіти і науки Латвії була визначена нова урядова стратегія в галузі освіти. Сьогодні ЛАОД бере активну участь у підготовці ряду реформ, які планує провести Міністерство освіти та науки.
Зараз, як зазначають, ЛАОД готова бути одним з лідерів лобіювання, спрямованого на створення незалежної законодавчої бази для підтримки розвитку неприбуткового сектору [15,21].
У Литві неурядовою організацією Жіночий Центр працевлаштування та інформації була проведена значна робота з лобіювання. Вважають, що поправки до законів стосовно шлюбу та сім’ї, рівності можливостей, малого та середнього підприємництва стали можливими значною мірою завдяки організаційним зусиллям та проведеним громадським кампаніям Жіночого Центру [15, 21].
Лобістська діяльність може здійснюватися в різних напрямах, мати різний зміст (цілі та завдання) та спиратися на різні методи, прийоми та способи впливу на “охоплених осіб”. У зв’язку з цим виникає потреба класифікувати різні форми лобістської діяльності, щоб краще розуміти її особливості.
Форми лобізму – це специфічні різновиди внутрішньої організації, структури та характеру впливу на органи прийняття рішень, структурність певних принципів, методів, прийомів та способів здійснення лобістської діяльності.
Залежно від спрямованості зусиль лобіста розрізняють два види лобізму: горизонтальний та вертикальний.
Вертикальне лобіювання – діяльність, спрямована до найвищих посадових осіб (президента, його радників, інших представників центральної влади).
Горизонтальне лобіювання – лобістська діяльність як посередництво, що розрахована на достатньо широке коло лідерів думок, які можуть впливати на владні структури.
Класифікація форм лобізму представлена на схемі, що наведена нижче.
Свідомий лобізм – це цілеспрямований вплив на органи прийняття рішень та на їх посадові особи,
несвідомий лобізм – діяльність різних соціальних суб’єктів, що об’єктивно сприяє реалізації їх інтересів, проте вона не має цілеспрямованого характеру,
стихійний лобізм (“лобізм мимоволі”) – окрема людина, організація чи група людей, що звертається в державні органи, до “охоплених осіб”, з пропозиціями, вимогами, скаргами,
професійний лобізм – це діяльність осіб, що професійно виконують лобістські функції в тих чи інших органах прийняття рішень незалежно від того, з якою організаційною формою лобізму вони пов’язані та зареєстровані вони чи ні як лобісти,
організований лобізм – лобістська діяльність, що здійснюється, як правило, професіоналами відповідно до певних цілей та завдань і має цілеспрямований та систематичний характер,
непрофесійний лобізм – лобістська діяльність, що здійснюється представниками громадськості або державними діячами під час виконання ними своїх безпосередніх обов’язків,
прихований лобізм (“вбудований лобізм”) – неофіційна лобістська діяльність депутатів або чиновників державних структур,
зовнішній лобізм – лобістська діяльність осіб, що формально не пов’язані з органом влади, який вони лобіюють,
легальний лобізм – діє на основі тих чи інших законодавчих актів, має контрольований характер, проводиться зареєстрованими лобістами, демократичними методами,
нелегальний лобізм – є диким, невпорядкованим, розвивається як неофіційний, “тіньовий” соціальний інститут, має, як правило, характер “стихійного лобізму” і межує з антизаконними діями – корупцією, підкупом, шантажем тощо,
корпоративний лобізм – лобістська діяльність, пов’язана з інтересами великих організацій, які представляють інтереси роботодавців та співробітників,
державний лобізм – здійснюють ті чи інші великі державні організації, які прагнуть вирішити свої проблеми, спираючись на підтримку недержавних структур,
громадський лобізм – лобістська діяльність непрофесійного характеру, що здійснюється представниками громадськості, об’єднаними в громадські організації, або такими, що виступають від власного імені,
безпосереднє лобіювання – лобізм, пов’язаний з впливом лобіста на безпосередньо охоплений об’єкт,
опосередковане лобіювання – лобізм, пов’язаний із залученням громадськості до лобістської діяльності.
У сьогоденному світі, де все більше посилюється інтернаціоналізація життя, лобізм виходить за національні кордони і стає міжнародним феноменом. Фахівці зазначають, що лобізм став засобом досягнення цілей у міжнародних організаціях і особливо в масштабах європейського співтовариства у зв’язку з націоналізацією ринків і практично не існуючих для світових виробників та фінансових гігантів кордонів. Т.Лебедєва пише: “У справжню Мекку перетворилася бельгійська столиця Брюссель з 10 тис. лобістів і 1500 делегацій, 80 з яких мають французьку належність. Європейська інтеграція веде до все більшого пересічення інтересів як державних, так і корпоративних, і визначає нові правила гри” [64, 85].