Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зв’язки з громадськістю. Тихомирова.doc
Скачиваний:
784
Добавлен:
13.02.2016
Размер:
4.28 Mб
Скачать

Контрольні питання

  1. Що таке філософія фірми? Чому філософію фірми вважають основою комунікацій з громадськістю?

  2. Що спільного і в чому відмінності між філософією окремих фірм, прибуткових та неприбуткових організацій?

  3. Які основні цілі та завдання виконують служби паблік рилейшнз на підприємствах, у виробничих та фінансових структурах?

  4. Які основні завдання комунікацій зі споживачами?

  5. Які основні завдання комунікацій з громадськістю у фінансовій сфері?

  6. Яким чином структура та цілі прибуткових організацій впливають на структуру та цілі служб ПР?

  7. Що дає прибутковій організації участь у спонсорській діяльності? Яку роль відіграє служба ПР в організації та здійсненні спонсорства?

  8. Чому на багатьох фірмах значна увага приділяється підвищенню економічної освіченості працівників? Яке значення вона має для підвищення ефективності економічного інформування?

  9. У чому особливості зв’язків з громадськістю у фінансовій сфері? Чому деякі спеціалісти вважають, що ця сфера діяльності потребує зв’язків з громадськістю більше, ніж інші?

  10. Які фактори можуть сприяти успішному веденню комунікацій з інвесторами? А які будуть перешкоджати цим комунікаціям?

Глава 3. Зв’язки з громадськістю в політичному житті суспільства §1. Політична комунікація та місце в ній системи зв’язків з громадськістю

Починаючи вивчення курсу “Зв’язки з громадськістю”, ми констатували, що всі види суспільних відносин, незважаючи на їх специфіку та особливості, не можуть існувати без комунікації. Це повною мірою стосується і політичних відносин, оскільки сама сутність відносин влади і підпорядкування передбачає комунікацію їх учасників.

На думку відомого американського політолога, професора Гарвардського університету Карла Дойча, політична система суспільства схожа на кібернетичну систему. Він вважає, що політика взагалі і діяльність уряду зокрема є процесом управління та координації зусиль людей у досягненні поставлених цілей. “Між тим, як керувати кораблем та машиною... і мистецтвом управляти організаціями людей, існує певна схожість. Керувати кораблем – значить визначати його майбутній курс на основі інформації про його рух у минулому, з одного боку, і його місце розташування в теперішній час відносно визначеного числа зовнішніх елементів – маршруту та пункту призначення, з іншого боку. Поняття, що лежить в основі всіх операцій такого роду, можна визначити як зворотний зв’язок. Уряди можуть прагнути досягти якихось цілей у зовнішній та внутрішній політиці. Їхня поведінка залежить від потоку інформації про їхнє розташування щодо цілей, від відстані до цілей; від реальних результатів (які потрібно відрізняти від очікуваних результатів), їхніх останніх кроків чи спроб наблизитися до цілей” [113, 167-168].

Карл Дойч розглядає політичну систему суспільства як систему прийняття рішень на основі різноманітних потоків інформації. Його схема дії політичної системи як кібернетичної наведена далі.

Схема політичної комунікації К.Дойча

1– повідомлення, що йдуть від зовнішнього та внутрішнього середовища, приймаютьсярецепторами (1).Отриману ін-формацію вони декодують та кодують, добирають та опрацьовують.

2– отримані дані обробляються та передаються:

  • безпосередньо до Центру прийняття рішень(4), це може бути той чи інший інститут політичної системи, певний державний діяч;

  • у блок Пам’ять та цінності (3),де зберігається та накопичується інформація, у разі необхідності надходить доЦПР (4).

3Центр прийняття рішеньготує рішення та приймає їх, передає розпорядження виконавцям –ефекторам(5).

4Зворотний зв’язокнадає інформацію про результати виконання рішень та стан системи.

Ця схема дії політичної системи як кібернетичної показує, що, хоча політика і не може бути зведена до комунікації, остання відіграє дуже важливу роль в існуванні політичної системи.“Потрібно, – пише Р.-Ж.Шварценберг, аналізуючи концепцію К.Дойча, – щоб інформація циркулювала, насичувала всю політичну систему, іннервувала її численними мережами, “нервами управління”. Необхідно, щоб влада була проінформована і щоб вона могла надавати інформацію для ефективного функціонування. Потрібно, щоб існували різноманітні комунікаційні мережі, інформаційні ланцюги, рух інформації від влади до громадян і від громадян до влади” [113, 173].

Учений наполягає на тому, що політична комунікація – це фундаментальна потреба політичної системи,без задоволення якої вона просто не зможе існувати. Він погоджується з думкою, “що політична комунікація для політичної системи – це те саме, що кровообіг для організму людини” [113, 175].

Що таке політична комунікація? Наведемо два визначення цього поняття, які акцентують увагу на різних його сторонах .

Політична комунікація – це “потік повідомлень та інформації, який структурує політичний процес і надає йому значення”. Це визначення бере до уваги не односторонню спрямованість сигналів від еліти до мас, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які по-різному впливають на політику, формують громадську думку та здійснюють політичну соціалізацію громадян, мобілізуючи їхні інтереси [81,39].

Політична комунікація – “це процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до іншої і між політичною та соціальною системами”.Особливе значення має обмін інформацією між керівниками та їхніми підлеглими: “Будь-який правитель прагне отримати згоду з його рішенням, а той, ким він управляє, намагається висловити свої потреби і прагне, щоб про них дізналися. Згода між цими двома сторонами може виникнути завдяки комунікації та обміну” [113, 175]. Вважаємо, що цей висновок стосується всіх суб’єктів політичного процесу – у взаємному обміні інформацією зацікавлені і партії, і політичні лідери, і виборці, й організації та установи.