Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Етнокультурні відносини

.docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
13.02.2016
Размер:
56.19 Кб
Скачать
  1. Украї́нська діа́спора — збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка відчуває духовний зв'язок з Україною. Станом на 2004 рік за межами України проживає від 10 до 15 млн. українців та їх нащадків, тобто близько чверті народу. Поняття «діаспора» (грец. διασπορά «розпорошення», «розсіяння») виникло у євреїв, яких, розпорошених по світу та існуючих поза своєю первісною батьківщиною, здавна сукупно так іменували.Під українською діаспорою розуміють усіх українців поза політичними кордонами України, які відчувають духовний зв'язок з Україною.

49. Перші згадки про українців у Франції мають глибоке історичне коріння. 1051 року французький король Генріх I (1031-1060) одружується з дочкою київського князя Ярослава Мудрого – "тестя Європи” – Анною. Остання після смерті чоловіка була регент кою(у монархічних державах тимчасовий правитель замість монарха) при малолітньому синові Філіппові, брала активну участь у державних справах, і на одному з документів зберігся її власноручний підпис кириличними літерами: “Ана ръина”. Полтавська битва 1709 року та поразка козаків у ній спричинила до того, що останні масово виїздять за кордон. Невелика їх частина осідає у Франції. Власне, “осідання” у Франції козаків вважають першою хвилею еміграції. Другу пов’язують з революцією 1905 року в Росії. Відтак, вона представлена переважно політичною елітою, як от: В.Винниченко, Є.Бачинський, Я.Федорук, М.Паращук, М.Рудни-цький та інші. Станом на початок 1926 р. до Франції перемістилося від 3 до 4 тис. українців. Під час війни українські полонені були вивезені німцями до Франції на примусові роботи. Нині за неофіційною статистикою (з урахуванням природнього приросту та еміграційних процесів) у Франції мешкає близько 40 тис. українців, більшість яких уже народилася в діаспорі. Компактні групи українців проживають переважно у містах та їх околицях, за винятком фермерів. Зокрема: у Парижі та центральних районах країни мешкає 6 тис. У Франції мало родин користуються українською мовою постійно: асиміляційні процеси далися взнаки. Вивчення української мови здійснюється у мережі так званих “четвергових” шкіл при деяких українських католицьких церквах. Нині діють Українське товариство імені Т.Г.Шевченка, Товариство імені М.Шашкевича, Український центральний громадський комітет у Франції.

2. Усього у світі поза межами України проживає приблизно 10 млн людей українського походження. Зв'язок української діаспори з історичною Батьківщиною здійснює через товариство "Україна", "Конгрес вільних українців", громадські та культурні організації. За кошти української діаспори зроблено чимало: відкрилися посольства і представництва України, здійснювалася гуманітарна допомога, особливо навчальною літературою і медикаментами.(міжнародні стосунки діаспори). Відчутну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє журнал "Українська діаспора", що видається Національною Академією наук України.

48. В Аргентині проживає до 300 тисяч етнічних українців[1]. Основна частина етнічних українців мешкає у столиці і провінції Буенос-Айрес (більше 100 тис.) та провінції Місьйонес (близько 130 тис.) З падінням залізної завіси уряд Аргентини почав запрошувати українців на виїзд в Аргентину. Сучасна еміграція зосереджена в районі Великого Буенос-Айреса. Українці мають хорошу репутацію за працьовитість, спокійну вдачу, пісенність і толерантність. Хоча вони вже є громадянами іншої країни, мають достаток, гроші. Українські громадські організації Аргентини: Українське товариство «Відродження»; Союз українок Аргентини; «Пласт» Організація української молоді в Аргентині. При організаціях української діаспори діють близько 20 танцювальних та хорових творчих колективів, найпопулярнішими серед яких є ансамблі танцю «Просвіта», «Весна», «Київ» (УКТ «Просвіта»), «Журавлі» (УТ «Відродження»), Хор «Карпати» та Капела бандуристів ім. Т. Шевченка.

3. див.48(Аргентина). В Аргентині, при центральних відділеннях і філіях Українського культурного товариства «Просвіта» та Українського товариства «Відродження», а також при Українській Греко-Католицькій Церкві в столиці та провінції Буенос-Айрес діють суботні школи, де вивчається українська мова і низка українознавчих дисциплін. Віра Вовк, українська поетеса з Бразилії, котра вдруге номінується на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Розвивається в Бразилії і література, і мова. Великий вклад вносять у розвиток української культури в Пд. Америці українські громадські організації.

47. Українці на Далекому Сході. Кажучи про історію українців на Далекому Сході, ми розглядаємо переважно проживання українців на території, відомій під назвою Зелений Клин; це південь Далекого Сходу, який зараз входить до Російської Федерації. Географічний кордон Зеленого Клину на заході співпадає з сучасним російсько-китайським державним. Перші українці оселилися на терені Зеленого Клину з початку другої половини XIX ст. Канадський дослідник М. Марунчак виділяє три періоди в розвитку українського культурного життя на Далекому Сході: царський, "період свобідного вияву" та русифікаційний. Переселялися переважно селяни, здебільшого неграмотні, а інтелігенція, потрапляючи на службу в російські установи, швидко русифікувалася і втрачала навіть рідну мову. На Далекому Сході українське слово бриніло тільки зі сцени. Вистави пробуджували національну свідомість і мали величезний успіх. Українські книжки потрапляли на Далекий Схід рідко, але найбільша нагоді бібліотека також була у моряків Владивостока. Після 1905 р. українських книжок, часописів і газет більшає, посилюється зацікавлення театральним та громадським життям. Робляться перші практичні кроки: 1907 р. в Харбіні постав український гурток "Український Клуб", завдяки тому, що порядки російської адміністрації тут були трохи ліберальніші, ніж власне на Зеленому Клині. 1916 р. у Владивостоці була спроба створити українську організацію під вивіскою Владивостоцького українського благодійного зібрання. Спроба була марна.

4. Українці в країнах колишнього СРСР. Українці — національна меншина Латвії. На середину 2010 року чисельність латвійських українців дорівнювала 54 852 (2,5% населення країни). У 1988 на хвилі національного відродження в Латвії почали створюватися національні культурно-просвітницькі товариства. У вересні 1988 року в Латвії було утворені українські національно-культурні товариства: «Дніпро» та Український молодіжний клуб. У кінці листопада в складі Балто-слов'янського товариства утворилось українське товариство «Славутич», проте незабаром воно припинило своє існування. Надалі також були створені: культурне товариство «Українська родина», Товариство підтримки Руху, Союз українців Латвії. Українська діаспора в Казахстані за своєю чисельністю одна з найбільших серед українських громад світу(після США и Росії). Соціологічне дослідження засвідчило, що, незважаючи на тривале перебування українців в іншоетнічному середовищі вони в цілому зберегли етнічну самобутність. Так, українською мо¬вою володіє переважна більшість опитаних: 36% — вільно, 24 — досить вільно, 16 — із певними труднощами, 15 — можуть порозумітися і лише 8 не володіють зовсім. 61 % обстежених зазначив, що хотів би мати можливість дати своїм дітям середню освіту в шко¬лах із українською мовою навчання. Українці в Росії складають найбільшу українську діаспору українського народу. Офіційно в РФ проживає 1 927 988 українців або 1,4% від загальної чисельності населення. рактично в усіх регіонах створені українські культурно-національні організації. Всі ці регіональні організації входять у "Об'єднання українців в Росії".

46. Українці в Німеччині. Після поразки Центральної Ради та уряду гетьмана Скоропадського багато з українських політичних діячів емігрували до Німеччині. Зокрема сам гетьман очолював Український науковий інститут у Берліні, який проіснував до 1945р. На території Німеччини навчається найбільша кількість українських студентів за кордоном. Багато з них є членами Союзу українських студентів у Німеччині, організації, яка проводить заходи із покращення іміджу України в Німеччині та в Європі. Серед інших громадських організацій українців у Німеччині налічуються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді та Німецько-український інформаційно-культурний центр, який від 1998 року діє в місті Дюссельдорф. Провідним науковим центром української діаспори на території Європи справедливо вважають Український вільний університет у Німеччині, поновлений наприкінці 1945 року у Мюнхені. На двох його факультетах (філософському, права і суспільно-економічних наук) викладацькою й науково-дослідною роботою опікується близько 100 співро-бітників. Тут читають курси україністики, історії і географії, філософії і права, економіки і політичних наук, психології, педагогіки, соціології та історії культури.

5. Розселення в Рос. Імперії. Перша хвиля починається з останньої чверті ХІХ століття і триває до початку Першої світової війни. Українці виїздили до Російського Сибіру — після революції 1905–1907 рр. Ще у 17 ст. Україна виступала культурним і науковим донором для Московії, бо саме тут знаходилися єдині в Східній Європі вищі школи — Острозька (з 1576 р.) та Києво-Могилянська Академії (з 1632 р.), вихованці яких часто жили і діяли на сучасних російських землях. Запрошуючи з України «лучших людей», тобто кваліфікованих спеціалістів, російська адміністрація заохочувала їх переїздити зі всім своїм статком, назавжди.За даними українського дослідника К. В. Харламповича, серед 127 архиєреїв, які в 1700–1762 роках обіймали російські кафедри,— 70 — українці, 43 — росіяни, 3 — греки, 3 — румуни, 2 — серби, 2 — грузини. П’ять українців були митрополитами, причому Дмитрія Ростовського, Іоасафа Білгородського, Інокентія Іркутського, Іоанна Максимовича канонізовано як святих. До 1758 р. на 10 кафедр призначено 9 українців і лише 1 росіянин. За статистичними підрахунками О. Брюкнера, український вплив європеїзував Москву.

45. Українці в Середній Азії. Українська діаспора в Узбекистані сформувалася в основному в XX ст., переважно в період після Другої світової війни. Перші українці починають оселятися тут ще в 1860-х рр., коли почалася колонізація цієї території Росією. У 1993 р. в Ташкенті було засновано Український культурний центр «Батьківщина», який з «1996» р. випускає вісник «Батьківщина». Значну частину ефірного часу телебачення присвячує популяризації української культури. У Ташкенті відкрито українську недільну школу. В середній школі імені Т. Шевченка, збудованій після землетрусу українськими будівельниками, здійснюється викладання української мови та літератури.(Казахстан див.4).

6. Міграційні процеси 2 пол 19 ст. – поч. 20. Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади. Третя хвиля еміграції викликана головно політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти(повернення на батьківщину, з поновленням їх громадянських прав) з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції. Четверта хвиля — так звана «заробітчанська» — розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином — у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7—8 млн. людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.

44. Українська діаспора в Грузії. Одним з найбільш знаменних подій останніх років для української діаспори в Грузії стало відкриття Першої української школи імені Михайла Грушевського. Цей навчальний заклад фінансується з бюджету "країни перебування". Програма у школі - українська. Міністерство освіти надіслало з Києва букварі, підручники, методики, карти. Планується, що випускники отримають два дипломи про середню освіту - українського та грузинського зразків. Хороші відносини між українцями і грузинами збереглися завдяки тому, що Україна завжди і словами, і ділом, підтримувала Грузію. Зокрема, наші вертолітні героїчно вивезли сотні людей із снігів Сванетії. Заслуговують на похвалу й українські посли в Грузії - Анатолій Касьяненко і Степан Волковецького. Вони доклали чималі зусилля для становлення взаємовигідних відносин. Українці у Вірменії четверта за чисельністю національна меншина у Вірменії. За даними української діаспори, у Вірменії проживає за різними оцінками від 4 до 8 тисяч українців. З квітня 1997 року щомісячно виходить газета «Дніпро Славутич». Головою на сьогоднішній день є Романія Явір. До складу Федерації входять чотири мистецькі ансамблі, а у 2008 році була утворена молодіжна організація «Українська молодь Вірменії». Федерація провадить також недільні школи для молоді. На жаль немає української церкви. В рамках української громади функціонують такі аматорські художні колективи: Український хор «Дніпро» (м. Єреван);Ансамбль української пісні «Вербиченька» (м. Ванадзор); Дитячий ансамбль «Дзвіночок» (м. Єреван); Дитячий хореографічний ансамбль «Малятко» (м. Єреван). Найвідомішим вірменським українцем є Анатолій Зіневич. Генерал-лейтенант та один із командирів Армії Оборони.

7. Культурні потреби української діаспори. Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Українські організації, створені за кордоном, мають продовжувати створюватися та підтримуватися. Бібліотеки, з-за кордоном мають підтримуватися Україною. Наприклад, бібліотека у Парижі ім. Симона Петлюри. На мою думку країна має постачати книги, написані в Україні, та українською мовою. Має бути налагоджений обмін книжками. Уряд України спільно з Інститутом досліджень діаспори зробив наукову програму “Українська діаспора на період до 2005 року”, за-пропоновано та упроваджено у міжнародну практику конструктивні практичні рекомендації. Останнім часом з’явилися десятки наукових праць в галузі історії українських діаспорних організацій, побудовані на багатющому фактичному матеріалі.

43. Литва, Латвія, Естонія. Українці — національна меншина Латвії. На середину 2010 року чисельність латвійських українців дорівнювала 54 852 (2,5% населення країни). У 1988 на хвилі національного відродження в Латвії почали створюватися національні культурно-просвітницькі товариства. У вересні 1988 року в Латвії було утворені українські національно-культурні товариства: «Дніпро» та Український молодіжний клуб. У кінці листопада в складі Балто-слов'янського товариства утворилось українське товариство «Славутич», проте незабаром воно припинило своє існування. Надалі також були створені: культурне товариство «Українська родина», Товариство підтримки Руху, Союз українців Латвії економічні структури. Історія поєднала Литву та Україну міцними зв’язками – політичними, культурними, освітніми. В останні роки значно збільшилась кількість українців, які їдуть до Литви: хто навчатися, хто працювати. А дехто просто хоче ознайомитися з історією та культурою країни. У серці старого Вільнюса, за бароковими воротами, посеред двору Василіанського монастиря височіє храм Святої Трійці, де служіння проходить українською мовою. На початку 1990-х років близько 45 тисяч громадян Литви називали себе українцями (це 1,2 відсотка від усього населення країни), то 2009 року лише 20 тисяч осіб (0,6 відсотка населення) вважали себе українцями. В Естонії проживає 29 тис. українців, з них половина у Таллінні. У всіх регіонах Естонії діють українські організації, більшість з них входять до Конгресу українців Естонії (11 товариств). Такі організації заснували в своїх містах осередки української культури, якими володіють на правах оренди. У Таллінні, Центр української культури знаходиться у приміщенні, що є власністю Української греко-католицької церкви. Культурно-просвітницька робота є одним з головних напрямків діяльності КУЕ. Конгрес проводить Дні української культури, концерти художніх колективів, відзначає знаменні дати з історії України та життя видатних діячів культури, проводить круглі столи, організовує лекції, фотовиставки, вечори, презентації книг, акції, відзначає традиційнї українські свята, організовує вечорниці та колядування, різдвяні концерти, майстер-класи із розписування великодніх писанок, свято матері, обряд обжинок, відзначення Дня незалежності України та День незалежності Естонії.

8. Проблеми реалізації національно-культурних прав українців у діаспорі. Передумовою інтелектуального прогресу нації є її національна ідентифікація людей, яка неможлива без врахування і використання історико-культурної спадщини. На даний час дуже багато українців знаходиться за кордоном(7млн.) Вони відлучені від своєї рідної культури,духовної спадщини народу, але існує багато організацій в інших країнах, які створені українцями для українців. Тим самим вони нагадують українцям їх країну, культуру і не дають почувати себе покинутими своєю державою. Не зважаючи на це, проблеми залишаються. У Законі України Про закордонних українців, зазначається, що держава має сприяти розвитку «національної свідомості українців, що проживають за межами України, зміцненню зв'язків з батьківщиною..». Не завжди воно так виходить, і більшість українців, забувають і свою рідну мову, тому що вони не чують її ніде, та не використовують. Громадські об’єднання, за кордоном саме цим і займаються, пропагандою українською культурою. Україна, в свою чергу, розраховує на адекватну політику стосовно дотримання прав мільйонів етнічних українців, які проживають в інших державах. Україна цілком законно підтримує етнічних українців за кордоном і через міжнародні організації та угоди захищає їх. Проблемою є матеріальна підтримка цих організацій, частіше за все вони діють на власному фінансуванні, без підтримки обох сторін.

42. Українці в Білорусії. Згідно з останнім переписом населення, який відбувся у 2009 році, кількість українців становила 158,7 тис. осіб. У сучасній Білорусі українське населення, зазвичай, записується білорусами. Українські громадсько-культурні об’єднання активно діють у Бересті: Тут виходили українські газети «Голос Берестейщини» і «Берестейський край». Існувала низка товариств, таких як, Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області «Просвіта Берестейщини» ім. Тараса Шевченка, Культурно-освітня єдність українців «Полісся». Діють Науково-педагогічна спілка «Берегиня» та «Український Дім». Державні чинники сучасної Білорусі, у тому числі Міністерство культури, дуже вразливо ставляться до виявів українського громадського і культурного життя на Берестейщині. В республіці діє Білоруська асоціація українців «Ватра». До нього входить кілька громад: «Обрії» в м. Колодищі, Товариство українців «Заповіт» також у Мінськ, громадське об’єднання «Центр української культури „Січ“» Мінськ, культурно-просвітницьке Товариство «Краяни» у Мінській області, «Верховина» у м. Гомель. Виходить газета «Українець в Білорусі».

9. Збереження українською культури, в державах колиш. СРСР. Див.4, 43,8, 13.1 вересня 1989 року був прийнятий Закон про функціонування мов на території Республіки Молдова. Зазначений нормативний акт і донині є основним актом, що регулює використання й функціонування мов на території Республіки Молдова. Закон гарантує використання української мови для задоволення національно-культурних потреб українського населення Республіки, закріплює можливість використання української мови в якості мови спілкування з органами державної влади, гарантує право на виховання й навчання українською мовою. Починаючи з кінця 80- х – початку 90- х років, у Республіці Молдова поступово створюються умови для використання української мови у сфері освіти. У цілому ряді шкіл Республіки українська мова й література введені як окремі предмети, створені експериментальні класи, у яких процес навчання здійснюється українською мовою.У 2006-2007 навчальному році в 57 навчальних закладах Республіки, у тому числі в 6-ти ліцеях, українська мова й література вивчаються як навчальна дисципліна 3 години на тиждень. Крім того, українська мова вивчається в більш, ніж 30-ти навчальних закладах Придністров’я. У цей час у вищих навчальних закладах України навчаються 91 осіб, з яких 3 – в аспірантурі. З 1991 року в м.Кишиневі постійно функціонує Бібліотека української літератури ім. Лесі Українки. Бібліотека проводить значну кількість культурних заходів – зустрічі з цікавими людьми, вечори з відзначення ювілейних і пам’ятних дат України, літературні вечори, виставки. Діє багато організацій. (Українська громада Республіки Молдова, Жіноча громада українок Молдови).

41. див.9 На сьогоднішній день у Республіці функціонують 4 зареєстрованих представництва Асоціації Української Молоді «Злагода» у місцях компактного проживання українців у Молдові. Це – Єдинці, Тецкани, Ришкани, Нагорени. Телепередачі про українську молодь у рамках Програми «Світанок»; цикл радіопередач, представлених українською молоддю у рамках радіопрограми «Відродження».

10. Етапи розселення в зарубіжних країнах. (4 хвилі) Вже на початку 18 ст. жила нечисленна політична еміграція в Туреччині і на Заході після поразки під Полтавою (1709). На початку другої половини 18 ст. постали українські хліборобські колонії в тодішній Угорщині. Згодом невеликі українські колонії постали у європейських столицях: Відні, Будапешті, а також у Римі. В 1880 році, українська діаспора налічувала близько 1,2 млн осіб. На останню чверть 19 ст. припадає початок масової еміграції українців: з Австро-Угорщини до Америки; з Російської імперії — за Урал, до Азії. Причиною еміграції було аграрне перенаселення. Законодавство не робило перешкод виїздові. Другорядне значення мала еміграція близько 10 000 українських селян з Галичини до Боснії (кінець 19 ст.), яку стимулювала австрійська влада після окупації Боснії. Близько 15 000 українських селян з Галичини та Буковини переїхало до Росії під впливом російської агітації (майже всі вони повернулися). Разом до Першої світової війни емігрувало до Америки близько 500 000 українців. В 1914 р., українська діаспора за океаном приблизно становила 700—750 тисяч людей, поділено так: в США — 500 000—550 000 українців; в Канаді — понад 100 000 українців; в Бразилії — близько 50 000 українців; в Аргентині — 15 000—20 000 українців.

40. Українці в США. Перший український емігрант в Америці, Іван Богдан приплив з Джоном Смітом в колонію перших поселенців Джеймстаун в 1608 році. Українська еміграція до США із Закарпаття, Галичини та Буковини розпочалася ще в останній чверті XIX століття, набравши масового характеру в період 1890-их років і до початку Першої світової війни. Вона тривала і в міжвоєнний період, хоча і в значно менших масштабах. Після Другої світової війни до США переїхало близько 100 тисяч біженців з України. Тепер кількість українців та осіб українського походження становить близько 976,314 осіб. Переважна більшість з них народилася уже в США, і тільки близько 20% становлять безпосередні емігранти. Лише третина осіб українського походження володіє українською мовою, ще менше використовує її у побуті. Українці мешкають досить компактно, причому близько половини їх загальної кількості припадає на північно-східні промислові штати Пенсильванія, Нью-Джерсі та Нью-Йорк.

11. Міграційна політика України. Визначеність міграційної політики для будь-якої країни сьогодні є настільки важливою, що без неї неможливо уявити ефективний розвиток. Це особливо стосується України, яка є одним із найбільших донорів, реципієнтів і транзитерів міграційних потоків у сучасному світі. Провідні українські фахівці, громадські діячі та політики вважають, що такої політики не існує. І на підтвердження називають три основні аргументи. По-перше, в України відсутнє стратегічне бачення розвитку міграційних процесів та їхнього регулювання. По-друге, Україна не має необхідного законодавчого забезпечення проведення міграційної політики. По-третє, Україні необхідно створити єдиний спеціалізований центральний орган виконавчої влади з підрозділами на місцях – Державну міграційну службу України, яка здійснювала б увесь комплекс управлінських функцій у сфері міграції. 30 травня цього року на світ з’явився Указ Президента України № 622/2011 «Про Концепцію державної міграційної політики».

39. Українці в Канаді. Україноканадці, за офіційними даними — 9-а за чисельністю мовно-етнічна група. Україноканадці є найбільшою слов'янською діаспорою на території Канади. Окремі українці прибули до Канади у перших десятиріччях 19 століття. Відрізані культурно і цивілізаційно від України, знаходячись по іншу сторону залізної завіси холодної війни україноканадці розвинули власну самобутню культуру, яку в Канаді зокрема репрезентують танцювальний колектив з Едмонтону Ансамбль Танцю Шумка, музичний етноколектив з Манітоби Paris to Kyiv, гурт «Буря», співачка Тереза Сокирка, музей просто неба у Альберті Село україноканадської культурної спадщини, у якому відтворено побут першої хвилі імміграції до Канади. Культура україноканадців являється невід'ємною частиною загальноканадської культури. Комедійна актриса Люба Гой, художник Вільям Курелек, письменниця Мирослава Косташ широко відомі за межами української громади. Можливо, найважливіший внесок на сьогодні української громади в суспільне життя Канади це концепція канадського мультикультуралізму, яку широко популяризовано лінгвістом-українцем Ярославом Рудницьким. Українцям таки вдалося переконати Королівську комісію по двомовності й двокультурності (англ. Royal Commission on Bilingualism and Biculturalism) відійти від концепції англо-французької двомовності, як такої, що применшує вплив інших громад на культурний розвиток Канади. Це вплинуло на проголошення Прем'єр-міністром Трюдо офіційної концепції багатокультурності. Також у західній Канаді з'явилися перші після англійських і французьких українські двомовні програми у школах. Згодом і інші громади скористалися соціальними досягненнями українців. Після схвалення першого в Альберті шкільного законодавства про двомовні програми в 1971 р. школи західної Канади пропонують навчання в українсько-англійських двомовних програмах. Подібні закони були впроваджені пізніше в Саскачевані та Манітобі. Українська мова в Канаді, зі своєю сторічною історією автономного від України розвитку, вивчається такими українознавчими інститутами, як Канадський інститут українських студій в Едмонтоні.