Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
III_kurs_Lektsiyi.doc
Скачиваний:
674
Добавлен:
13.02.2016
Размер:
311.3 Кб
Скачать

Ііі курс

ТЕМА: Урок як основна форма фізичного виховання школярів.

План

  1. Урок – як основна форма.

  2. Характерні риси, зміст і побудова уроку.

  3. Зміст уроку.

  4. Структура уроку.

1.Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різноманітні форми занять, на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.

Так, наприклад, процес навчання може бути подано в урочних заняттях, а вдосконалення фізичних якостей – у позаурочних, де вибір навчального матеріалу буде визначатися завданнями підвищення функціональних можливостей учнів. Ця обставина свідчить про значення кожної форми занять у педагогічному процесі з фізичного виховання і вимагає їх чіткості, взаємо узгодженості та вирішення завдань з фізичного виховання. Вилучення будь-якої форми занять із організованої структури фізичного виховання суттєво знижує його ефективність як наслідок унеможливлює досягнення бажаного результату.

2.Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах загальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта все більш професійно орієнтованою фізична культура належить до обов’язкових предметів. Зміст предмету регламентується програмами, практичної реалізації якої здійснюється на уроках фізичної культури.. Відвідування уроків є обов’язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров’я після проведення щорічного лікарського контролю лікар розподіляє учнів на медичні (основна і спеціальна) групи.

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання є:

  1. На уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розглядання розв’язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів.

  2. Уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання школярів.

  3. На уроках яскраво виражена дидактична спрямованість зумовлення вирішенням освітніх завдань.

  4. Діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується згідно з іншими індивідуальними можливостями.

Отже, урок „фізичної культури” можна розглядати як своєрідний системоутворюючий фактор.

3.Зміст уроків фізичної культури – це не тільки набір фізичних вправ як це часто практикується. Головним для досягнення даного результату в змісті уроку є виконання учнями запланованих вправ і пов’язана з цим всебічна навчальна праця учнів, яка включає такі дії:

1. Інтелектуальні– що проявляються у спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам’ятовування, пошуку власних шляхів вирішення завдання.

2. Рухові– які налягають у виконанні спроектованих дій, розучувати, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і несприятливих умовах, спрямованому розвитку фізичних якостей.

3. Контрольно-оцінюючі діїпередбачають організацію самоконтролю і самооцінки, виявлення та усунення помилок, обговорення питань, які виникають у процесі навчання з учителем і товаришами.

Від цих елементів діяльності учнів залежить кінцевий результат уроку. Отже, зміст уроку фізичної культури – складне явище. Це певний набір фізичних вправ і пов’язаних з ними знань, діяльність учнів і робота вчителів, а також результати, які являються наслідками роботи вчителя та учня на уроці.

Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачати всі деталі, ситуації та умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку: спроектований і реальний (той, що склався у процесі його проведення). Зміст реального уроку не збігається повністю з написаним заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована педагогом до початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної підготовки, педагогічна інтуїція дадуть йому змогу завжди приймати правильні рішення в його ході, реагуючи на реальні ситуації, стан учнів і умови проведення уроків.

4.У процесі побудови уроку вчитель проектує елементи його змісту. Основою для проектування в біологічні закономірності функціонування організму, що визначають його працездатність, а, отже, логіка розгортання навчального виховного процесу зумовлюється біологічною працездатністю.

Як відомо існує 4 зони працездатності:

  • зона передстартового стану;

  • зона впрацювання;

  • зона відносної стабілізації;

  • зона тимчасової витрати працездатності.

Це зумовлює і відповідну логіку навчально-виховного процесу, яка передбачає:

  1. Послідовне залучення учнів до пізнавальної діяльності.

  2. Поступове досягнення необхідного рівня фізичної і психічної працездатності.

  3. Розв’язання передбачених для певних загальноосвітніх, оздоровчих завдань та виховних.

  4. Забезпечення оптимального після робочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів.

Згідно з цією логікою урок умовно поділяють на 3 частини: підготовчу(припадає на перші дві зони працездатності),основну(відповідає фазі вирішення передбачених завдань),заключну(покликану забезпечити перехід учнів до наступних після уроку дій).

Розв’язуючі окремі завдання, кожна частина служить найефективнішому досягненню кінцевого результату уроку.

Урок можна умовно проділити на 3 етапи:

  1. Урок є строго-регламентованим, що не дозволяє у будь-якій частині робити те, що не відповідає її ролі та місцю загально структури заняття і зобов’язує будувати урок у певній послідовності.

  2. Полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої послідовності, що дасть змогу найкраще розв’язати загальні і окремі завдання.

  3. Вирішення третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов’язаної послідовності дій педагога на учня під час розв’язання кожного педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються у процесі уроку.

ТЕМА: Дозування навантаження.

План

  1. Фізичне навантаження на уроці.

  2. Шляхи регулювання фізичного навантаження.

  3. Ознаки втоми у школярів.

Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередкований фізіологічними і біологічними механізмами. Інакше, навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі. Від характеру і величин. Від яких залежить результат.

Отже, за величиною фізичного навантаження можна поділити на: активізуючи, закріплюючи, розвиваючі і такі, що пригнічують розвиток.

Фізичне навантаження – це певна міра впливу фізичних вправ на організм учнів.

Як відомо, фізичне навантаження характеризується певним обсягом та інтенсивністю, обсягнавантаження визначається кількістю виконуваних вправ, довжиною подоланої дистанції.Інтенсивність навантаження характеризується часом виконуваної вправи.

Названі характеристики – це зовнішні прояви навантаження. Вони визначаються під час підготовки вчителя до уроку у вигляді конкретних кількісних величин і можуть уточнюватись (збільшуватись або зменшуватись) у процесі його проведення. Виконання роботи без відповідної інтенсивності та інтенсивність без достатнього обсягу навантаження не ведуть до адаптації та фізичного розвитку.

Отже, дозування навантаження– це змінювати його обсяг та інтенсивність.

Внутрішнім проявом навантаження є реакція організму, як відповідь на виконану роботу . Таких реакцій багато. Показником стану організму, як відомо є частина серцевих скорочень. Дослідження виявити, що за максимального фізичного напруження в 10-ти річних дітей пульс досягає 210-230 ударів за хвилину. У 20-річних – біля 200 ударів, у 60-річних – 180 ударів.

За звичайної втоми спостерігається незначне почервоніння шкіри обличчя, потовиділення, часте але рівне дихання, чітке виконання команд: розпоряджень відсутні скарги на нездужання.

Середня втома– характеризується значним почервонінням обличчя. Великою пітливістю, значно прискореним диханням із періодично глибокими вдихами та видихами. Порушення координації рухів, болем у м’язах, серцебиттям, з скаргами на втому.

За перевтому спостерігається різке почервоніння, блідість шкіри обличчя. Значна пітливість і виділення солі на шкірі, різке поверхове аритмічне дихання, порушення координації рухів, тремтіння кінцівок, скарження на шум в ушах, головна біль, нудота.

Інформативність зовнішніх ознак втоми може вважати достатнього для регулювання навантаження на уроках. Вони виявляються через певний час після початку виконання вправ і нагромаджуються протягом уроку особливо уважно контролюють хід заняття і стан підлітків 12-15 років, що мають відхилення від нормального стану здоров’я. За нормальними ознаками перевтоми треба негайно знизити навантаження, дати учням перепочити.

Якщо відсутні будь-які ознаки втоми, доцільно збільшити навантаження. У практиці користуються відповідними прийомами найбільш ефективними і доступними на уроці фізичної культури можна вважати такі прийоми:

  1. Кількість повторень вправ – збільшення кількості повторень сприяє підвищенню навантаження. Але цим прийомом можна користуватись, коли рівень підготовленості школярів невисокий. Зі збільшенням тренованості цей прийом стає не ефективним, бо потребує значних витрат часу.

  2. Амплітуда виконання вправ– руки зажди виконувати з певною амплітудою, тому педагоги часто вдаються до її зменшення. Наприклад у вісі підіймати ноги вперед. Не всі діти одразу у змозі піднести ноги, і вчитель рекомендує їм зігнути ноги в колінах (зменшив амплітуду) до такого кута, коли виконання названої вправи стане можливою. Амплітуду з часом можна збільшувати.

  3. Зміна ваги вантажу, який підіймає учень – крім ваги різноманітних приладів вдаються до інших способів обтяження ( за допомогою різноманітних мішечків, підв’язок) або зменшення власної ваги.

  4. Умови виконання вправи – наприклад, біг по твердій доріжці, по піску вгору, вниз – дасть різне за величиною навантаження.

  5. Опір партнера і самоопір – перше досягнення під час виконання вправ у парах; друге під час самостійного виконання вправ з одночасним напруженням м’язів.

  6. Швидкість виконання вправ – оптимальна швидкість дає змогу виконувати вправи протягом тривалого часу, підвищення швидкості збільшує навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швидкісно-силовим проявом. Надмірне уповільнення деяких вправ веде до збільшення навантаження, сприяє розвитку сім’ї як наслідок удосконалює здатність учнів управляти руховою діяльністю.

  7. Час виконання вправ – учитель дає завдання: біг протягом 5 хв. Швидкість бігу і довжиною дистанції регулюється учнями. Формується витривалість і через кілька занять школяр за 5 хв. має більшу дистанцію.

ТЕМА: Щільність уроку, як умова досягнення необхідного навантаження.

План

  1. Щільність уроку.

  2. Хронометрування уроку.

  1. Навантаження залежить від сумарної кількості виконаної роботи на уроці та від інтенсивності цієї роботи. Тому головною умовою його досягнення є оптимальна щільність заняття. На кожному уроці виконується багато дій: рухових, обслуговуючих (підготовка місць занять), розумових ( вивчення нового матеріалу) пов’язаних із відпочинком. Їх значущість для розв’язання завдань уроків різна. Але всі вони необхідні. Тому обговорюючи ефективність дій учителя на уроці неможливо обмежуватися лише оцінкою рухової активності дітей. Треба всебічно визначити доцільність тих чи інших дій педагога, його зусиль, спрямованих на забезпечення освітнього, оздоровчого та виховного впливу. У зв’язку з цим усі дії можна поділити на педагогічно виправдані та недоцільні.

До перших належать:

  1. Виконання фізичних вправ.

  2. Участь у взаємонавчанні.

  3. Слухання педагога.

  4. Спостереження за виконанням вправ вчителем і товаришами.

  5. Осмислення того, що сприймається.

  6. Планування наступних дій.

  7. Аналіз виконаних рухів.

  8. Взаємоконтроль, оцінювання, обговорення.

  9. Розстановка і пересування приладів.

  10. Роздача і збір інвентаря.

  11. Відпочинок.

Дії, котрі не сприяють розв’язанню завдань уроку, підвищенню його ефективності уважаються недоцільними.

Загальна щільністьуроку визначається шляхом порівняння часу, витраченого раціонально зі знаком плюс з усією тривалістю уроку 45 хв.

Сума раціонального викор. часу х 100= %

45 хв.

Водночас визначення лише загальної щільності не є підставою для всебічної оцінки педагогічної майстерності вчителя, його організаторських комунікативних здібностей, теоретичної і мовної підготовки. Різні вчителі витрачають не однаковий час для підготовки місць занять, приладів, переведення групи до наступного місця заняття, постановки завдань, зауважень, пояснень тощо. Тому крім загальної щільності заняття визначається його моторна (рухова) щільність.

Моторна щільність уроку = сума часу викор.вправ х 100%

45 хв

Порівнюючи і аналізуючи дані загальної і моторної щільності уроку, можна знайти резерви поліпшення якості роботи вчителя. В цьому сприяють репліки і зауваження записані хронометром у ході уроку. Визначається щільність уроку взагалі і по окремим його частинам. Адже підготовча частина, основна і заключна частина уроку мають не однакові організаційні можливості і умови. Вчитель повинен прогнути до 100% загальної щільності. Моторна щільність основної частини тренувального уроку може досягати 70-80%. А навчального 50-60%.

Щільність уроку залежить від багатьох факторів:

  1. Кількість учнів у групах, командах, іграх. Учитель повинен прагнути об’єднати найменшу кількість учнів у групі чи команди, організовуючи основну частину уроку, естафети, уникати ігор, в яких до рухової активності залучається мала кількість дітей.

  2. Якість матеріальної бази на уроці доцільно використовувати багато пропусні прилади, декілька місць занять для стрибків, метань.

  3. Кількість інвентаря. Під час вивчення метання, треба кожного учня забезпечити відповідними приладами (м’ячі, лижі...).

  4. Використання продуктивних методів організації занять, способів управління та виконання вправ.

  5. Інтенсивність допоміжних дій на уроці та підготовка місць занять.

  6. Ефективна діяльність активу учнів, що до організації заняття тимчасового звільнення від уроків школярів.

  7. Стислість пояснення, зауважень, обговорень, їхнє вміле поєднання з виконанням вправ.

2.Для всебічної оцінки уроку використовують його хрометрування і паралельно визначають реакцію організму учнів на запропоноване навантаження (шляхом визначення частоти серцевих скорочень) через відповідні проміжки часу. За для цього спостерігають за одним за-звичай середнім учнем. Секундомір вмикають зі дзвінком і не зупиняють до кінця уроку. Той, хто спостерігає (хронометрує) послідовно записує у спеціально підготовлений протокол, в яких бере участь цей учень. Кожних 4 хв. (цей час може змінюватися залежно від завдань спостереження) результати вимірювань пульсу заносяться у графік, де по вертикалі відзначену ч.с.с., а по горизонталі хвилини уроку.

90

70

50

5 10 15 25 хв

Перша регістрація частоти сердечних скорочень проводиться після попереднього уроку і вважається нормою. Друга на першій хвилині і остання після закінчення уроку.

Спочатку хронометри заносять в графу два дані секундоміра, а потім чергову дію в графу. У протоколі фіксується усі педагогічно виправдані дії (рухові, розумові, допоміжні та відпочинок) і недоцільні дії.

Педагогічно виправдані дії можуть бути раціональними і нераціональними. Наприклад: у наведеному протоколі зафіксовано шикування і рапорти, як допоміжні дії і при цьому визначено, що 1 хв. 45 секунд було б досить для цієї процедури, а скільки вона зайняла 2 хв.45 сек. Під знак плюс, що значить раціонально і одну хвилину під знак мінус.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]