Лекція2

Лекція №2

Тема: Основні етапи розвитку і становлення МВУЛ

План

1.Стан методики викладання української літератури.

2.Розвиток нової методики викладання літератури на поч. XX ст.

3.Активізація методичної думки у післявоєнний період.

4.Стан методики викладання української літератури на сучасному етапі.

Література

1. Волошина Н.Й. Виховання учнів засобами художнього слова // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1996. - №7. - С. 2-5.

2. Волошина Н.Й. Про зміни в програмах і технологія вивчення літератури // Українська література в загальноосвітній школі. – 2001. - №4. – С. 2-4.

3. Глобал О. Українська література - базовий предмет сучасної національної школи // Дивослово. - 1996. - №10. - С. 34-35.

4. Іроденко Л. Роль літератури у формуванні духовної культури української нації як основи виховання молоді у сучасних умовах. // Українська література в загальноосвітній школі, - 2003. - №7. – С.62-64.

5. Концепція профільного навчання в старшій школі / Довідник учителя української мови та літератури в запитаннях та відповідях / Авт.-упорядник В.Л.Федоренко. – Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. – С. 118-131.

6. Наукові основи методики літератури / За ред. Н.Й.Волошиної. - К.: Ленвіт, 2002. – 340с.

7. Пасічник Є.А. Методика викладання літератури в середніх навчальних закладах. - К.: Ленвіт, 2000. - С. 12 - 35.

8. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська література. 5-12 класи. – К.: Перун, 2005.

9. Програми: Українська література: 5-11 класи / для шкіл з українською і російською мовами навчання (авт. Бандура О.М., Волошина Н.Й.). - К.: Шкільний світ, 2001, 2002.

10. Програми: «Українська література» для загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами навчання (авт. Мовчан Р.В.) 5-11 класи. - К.: Ґенеза, 2002.

11. Програма з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням української літератури для шкіл з гуманітарним профілем, гімназій, ліцеїв та коледжів (авт. Семенюк Г.Ф., Цимбалюк В.І.). 8-11 класи. – К.: Ґенеза, 2003.

12.Степанишин Б.І. Концепція літературної освіти учнів. / Дума про школу: Літературна освіта й естетичне виховання учнів 5-11 класів загальноосвітньої школи, - Рівне: «Формат - А», 2004. – С.22-27.

13.Степанишин Б.І. Нові підходи до викладання української літератури. // Дивослово. - 1995. - №1. - C. 44-46.

14. Шевченко З.О. Вивчення літератури в профільних гуманітарних класах // Українська література в ЗОШ. - 2001. - №5. - С.19-21.

15. Шевченко З. Організація профільної освіти у 12-річній школі. // Українська мова і література в школі. – 2003. - №8. – С.21-24.

Передумови зародження МВЛ. Боротьба прогресивних сил країни за право навчатися рідною мовою.

Розвиток МВЛ залежить від суспільного ставлення до мови, якою написана література. Ми знаємо положення української мови в царській Росії та інших державах, куди входила й Україна. Політика царизму спрямовувалася на те, щоб не дати можливості розвиватися національній культурі. Українська література в школах фактично не вивчалася.

У 1907р. (революційна ситуація 1905-1907рр) уряд змушений був піти на поступки і в окремих гімназіях південних регіонів було дозволено ввести курс у навчальні плани, але після поразки революції його було заборонено.

Царизм не спроможний був задушити бажання народу навчатися рідною мовою. Відомо із історії, що в різних навчальних закладах створювалися таємні гуртки, якими керували прогресивно налаштовані учителі. Таку школу у свій час пройшли Б.Грінченко, П.Грабовський, М.Коцюбинський, С.Васильченко та інші. Частина українських письменників займалася водночас творчою роботою та викладацькою, організовували аматорські вистави, несли рідне слово у народ. Згадайте Г.Сковороду, І.Котляревського, Б.Грінченка, І.Нечуя-Левицького, М.Коцюбинського…

На західноукраїнських землях таку ж політику стосовно національної культури провадила Польща та Австро-Угорщина. Боротьба за право навчатися рідною мовою набувала тут гострих форм (революційні події 1848 року.) Наляканий виступами народу австрійський уряд змушений був дозволити відкрити укр. школи (Коломийську та Дрогобицьку гімназії), в яких вивчали укр. мову та літературу, введено викладання укр. мови у Львівському університеті.

Навчання було схоластичним і догматичним. Школа намагалася задушити в учнів найменші прояви самостійної думки. Основний акцент робився на давню літературу: вивчалися літописи, духовні писання, апокрифи, богословські проповіді, псалми… Проти цього різко виступав І.Я.Франко. Він писав, що школа подає учню наймертвіші твори наймертвіших авторів, намагається “забарикадувати всякий здоровий сенс різними граматичними, метричними, естетично-формальними дурницями, щоб тільки, боронь боже, учень не засмакував чистої керничної (криничної) води…” Твори українських класиків(Т.Шевченка, Марка Вовчка, Л.Глібова, Є.Гребінки, І.Карпенка – Карого, Панаса Мирного, І.Нечуя – Левицького…) в школах не вивчалися текстуально, а лише згадували про них.

Не вивчалася і творча спадщина І.Я.Франка. Він же у своїх статтях обстоював ідею нової школи (“Конечність реформи учення руської літератури по наших середніх школах”, “Боротьба за реформу середньої школи”, “Ученицька бібліотека в Дрогобичі”.) Ним була накреслена нова система літературної освіти учнів, що будувалася на глибокому розумінні завдань суспільного виховання учнів, специфіки мистецтва, закономірностей педагогічного процесу.

“Література, так як і наука своєчасна, - писав він, - повинна бути робітницею на полі людського поступу”. Він вважав, що в основу шкільної програми потрібно покласти кращі зразки укр. фольклору, найвизначніші твори новітньої літератури, що вирізняються своїм демократичним спрямуванням. Із давньої літератури пропонує у школах вивчати лише “Слово о полку Ігоревім” як одну із визначних пам’яток Київської Русі.

“Стародавня література, - стверджує І.Франко, - це предмет університетських, а не гімназіальних студій, а в школі повинні знайомитися з живою мовою і з живою народною літературою, з життям її видатних творців. І поки учні вивчатимуть непотрібний матеріал, доти виходитимуть із них люди з баламутними поняттями про наше письменство, культуру, мову, державу, національну політику”.

Письменник обстоює вивчення художнього твору за такими принципами:

- постійна увага до тексту художнього твору;

- забезпечення емоційності його сприймання;

- розгляд його з позицій історизму під кутом зору поставлених у ньому проблем;

- врахування особливостей його форми;

- врахування національної своєрідності, художньої манери митця;

- вибір таких методів навчання, які забезпечують самостійність учнів у дослідженні ними літературних явищ.

Багато уваги приділяє організації позакласного читання. Творчо використовує досвід Х.Алчевської – активного організатора недільних шкіл. Педагогічні погляди І.Франка перегукуються із роздумами про шкільну освіту Б.Грінченка.

Розвиток МВЛ у дореволюційній Росії.

Одним із перших, хто виразно поставив питання про необхідність спеціальної методичної підготовки вчителів, був К.Д.Ушинський. “Нормальне училище, - наголошував він, - без практичної школи при ньому – теж саме, що медичний факультет без клініки, але одна педагогічна практика без теорії те ж саме, що чаклунство у медицині”.

Методика викладання української літератури почала свій розвиток не на голому місці, а у своєму поступі спиралася на методичні досягнення дореволюційної російської педагогічної школи.

У цей період чітко намітилися три течії, концептуальні підходи до викладання літератури: логіко-стилістична (Ф.І.Буслаєв, Л.І.Поліванов, Д.І.Тихомиров); освітньо-виховна (В.Я.Стоюнін, В.І.Водовозов); етико-естетична (В.П.Острогорський). Коротко зупинимося на кожній.

Прихильники логіко-стилістичних підходів до викладання літератури віддавали перевагу формуванню в учнів навичок та умінь мислення та мови, аналізу художніх творів, вводили принцип єдності змісту і форми, висували логіко-стилістичний підхід до аналізу художнього твору.

Головні положення такого підходу до викладання літератури обстоював Ф.І.Буслаєв. Він наголошував на необхідності враховувати особистість учня в навчальному процесі. У книзі “Про викладання рідної мови”(1844) він спробував критично переглянути стару, догматичну методику літератури й намітити шляхи створення нової.

Представники освітньо-виховної течії розглядали художню літературу не лише як вид мистецтва, а й науки. Важливим під час аналізу вважали ідейний зміст твору, формування особистості учня на прикладі літературних творів.

В.Я.Стоюнін створює цілий ряд методичних праць, найважливішою із яких є “Про викладання російської літератури”(1864).

В основу своєї методичної системи поклав пізнавально-виховну роль літератури. Прагнув до гармонійного розвитку школярів, виховання активної життєвої позиції, працьовитості, морально-етичної досконалості. Критикував схоластичну систему викладання літератури. Великого значення надавав емоційному впливу художнього твору на учнів, аналізу в єдності змісту і форми, принципу історизму. Теоретично розробив і практично використовував метод евристичної бесіди, у свій час запропонований Ф.І.Буслаєвим.

В.І.Водовозов так само різко критикував схоластичну науку. Великого значення надавав читанню художнього твору та впливу на почуття учнів, поглиблення первинних вражень внаслідок аналізу, виховній ролі літератури. Основна праця – “Словесність у зразках та розборах”.

За глибоким переконанням прихильників етико-естетичної течії, головне у вихованні в учнів почуття прекрасного, розвитку у них естетичного смаку, творчої та відтворюючої уяви, культури почуттів.

В.П.Острогорський особливу увагу звертає на виразне читання, розробляє його методику. Теоретично обґрунтовує метод лекції. Досліджує виховні та розвиваючі можливості прийомів: заучування напам’ять, виразне читання, які є засобом естетичного виховання , глибокого проникнення в ідейно-художню суть літературного твору. Основні парці - ”Бесіди про викладання словесності”, “Виразне читання”.

Періодом інтенсивного відродження національної школи вважають 1917 – 1920 рр, коли Центральною Радою було проголошено УНР. Але він був дуже коротким і всі проблеми змісту літературної освіти розв’язані не були. В.Голубков назве цей період часом методологічного і методичного розброду та стихійності, наступні чотири роки – періодом шукань нових шляхів системи літературної освіти школярів. Не було офіційних програм, підручників, методичних посібників. Не вистачало кваліфікованих кадрів для роботи у школах.

Лише в 1921році з’являється книга О.Дорошкевича “Українська література в школі (спроба методики)”. Автор давав практичні поради учителям-словесникам, як правильно і ефективно організувати роботу над художнім текстом, зосереджував увагу на його специфіці, а також радив заохочувати учнів до самостійної роботи над твором. “В основі всієї шкільної праці повинен лежати художній твір, безпосереднє з ним знайомство, безпосередні над ним студії, самостійні над ним вправи. До знайомства з художнім твором учні не повинні знати ні підручника, ні критичної статті, тільки використовуючи свою аперцептивну здібність, вони повинні активно приймати художній твір”.(Дорошкевич О.Українська література в школі (спроба методики). – К.: 1921. – с.41)

Перша спроба визначити обсяг знань учнів з літератури була зроблена у 1921 році, коли вийшов “Порадник по соціальному вихованню дітей”( перша програма з української літератури). Досвіду укладати адаптовані програми не було, тому сучасні дослідники вказують на недоліки, а також переваги цієї програми. У ній були названі твори українських, російських, зарубіжних письменників, які повинні були вивчити учні за сім років навчання у школі. Це був великий за обсягом матеріал, включаючи “Слово о полку Ігоревім…”, апокрифи та інші жанри середньовіччя, твори класичної та тогочасної літератур. Позитивним було те, що укладачі орієнтували вчителя розглядати художні твори під кутом зору літературних традицій “на тлі словесного мистецтва людськості”. Великим завоюванням було й те, що навчання “рідної мови й літератури є осередком, біля котрого мусять групуватися всі дисципліни” – таке положення програми відводило провідну роль українській мові та літературі.

Стара школа з її змістом та стилем роботи була зруйнована, тому тривали пошуки нової школи, з новим змістом і принципами роботи. Як відзначають Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко, що у науковій літературі “встановився погляд на ці часи, як на довгий ланцюг прикрих помилок, збочень, суцільної плутанини й методичного прожектерства.” (Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. На шляху шукань // УМЛШ. – 1967. - №11. – с.36.)

- На шляху шукань.

“Комплексна система” вивчення української літератури була запроваджена у школах УРСР у 1924 році. Принцип комплексності був покладений в основу “Програми другого концентру для сільських і міських трудових шкіл”, за яким література втрачала свій самостійний зміст як шкільний предмет. Художні твори використовувалися як службовий матеріал для унаочнення чи ілюстрування певних суспільствознавчих тем (“Світова класова боротьба”, ”Місто і село”, ”Капіталісти і пролетаріат”…), з метою ознайомлення учнів із виробничим процесом, тобто художні твори письменників розглядалися як певна інформація, при цьому обминалася їхня художня специфіка.

“Комплексна система” проіснувала недовго. Вже в перші роки практичного втілення її вчителі побачили багато істотних недоліків: тематичне вивчення окремих літер. творів сковувало можливості учителів та учнів; на задній план відійшла лірика, бо безсюжетними творами важко щось ілюструвати; в учнів закріплювався наївно-реалістичний погляд на літературу, ототожнювалася художня та історична правда; теоретико – літературні поняття не вивчалися взагалі. Проти неї виступив проф. А.Машкін у статті “Три дисципліни – мова, література, суспільствознавство // Робітнича освіта. – 1928. - №4-5.” Він стверджував :”…тенденцію підпорядкувати мову і літературу суспільствознавству, безперечно, слід вважати за неправильну, що мова й література мають своє певне місце як самостійні “предмети” і що слід рішуче й остаточно відмовитися від комплексування трьох дисциплін”.( там само.-с.130)

У 20-х роках вводиться у школах “метод проектів”. Замість сидіти за шкільною партою, у навчальний час учні йшли на фабрики, заводи, установи, випускали стінгазети, влаштовували виступи і концерти, читали робітникам художню літературу. Такі форми роботи розвивали громадську активність школярів, а не давали глибоких знань.

Тогочасним нововведенням був Дальтон – план (Долтон - план), запозичений в американських педагогів, які протягом 1904-1920 років широко проводили експериментальні дослідження і наукове обґрунтування індивідуального навчання. За ним учні вільно розпоряджалися своїм робочим часом, навчаючись за індивідуальним графіком, при цьому щоденно одержували інструктаж учителя.

Своєрідною інтерпретацією Дальтон – плану був бригадно-лабораторний метод. За ним клас ділився на кілька бригад, кожна отримувала завдання. Про їх виконання на заключному етапі інформував бригадир. Індивідуальна робота з дітьми, як правило, не проводилася.

- Методичні пошуки 30-х років.

Методичні пошуки в 30-ті роки також супроводжувалися труднощами у розв’язанні проблем літературної освіти школярів. Так намітилися дискусія між проф. Харківського університету А.Машкіним та О.Білецьким (пізніше відомий літературознавець). Перший перевагу віддавав ідейному спрямуванню художнього твору під час вивчення його у школі (причому нерідко ідейний зміст розглядався поза формою його вираження), О.Білецький намагався привернути увагу вчителів до питань художньої майстерності автора.

Проф. А.Машкін видає “Методику літератури”(1931), яка науково-методичним комітетом Наркомосу УРСР рекомендувалася як посібник для студентів інститутів профосвіти, що готували вчителів-словесників.

З 1930 по 1933р. на Україні припинено процеси українізації. Українська система освіти була уніфікована із загальносоюзною. У цей період було нанесено серйозного удару по навчанню й вихованню учнів, адже почався процес скорочення українських шкіл, у яких навчалося близько 92% дітей рідною мовою, почалися репресії проти діячів культури, науки, освіти.

Провідні методисти того часу піднімали питання стабілізації шкільних підручників, яких не вистачало і які часто мінялися (діти користувалися так званими робочими книгами). Це вело до безсистемності знань учнів.

3 березня 1932 року було прийняте рішення президії ЦК профспілки, в якому зазначалося, що стабілізація підручника, до чого прагнули кращі вчителі, є неправильною і політично шкідливою. Все пояснювалося теорією відмирання школи. Вважалося, в майбутньому не школа буде виховувати дітей, пролетарське оточення.

У 30-х роках накреслюється система освіти, яка в основному збереглася й до нашого часу. В 19387 році у 5-7 класах замість вивчення курсу історії літератури було введено літературне читання. У програмі з української літератури на 1937-1938 навч. рік зазначалося, історичний курс літератури залишається тільки у 8-10 класах.

В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.

1939р. “Методика преподавания литературы”В.Голубкова.

1940р. “Очерки по методике литературного чтения” М.О.Рибникової.

1940р. “Методика літературного читання в V-VII класах середньої школи” П.Волинського, А.Снєжкової. Названі роботи були направлені проти авторитарності у викладанні літератури, яка була характерна для 30-х років, підштовхували до пошуків нових шляхів роботи, які б засновувалися на уважному ставленні до дітей як до активної сили педагогічного процесу.

У післявоєнні роки помітно активізувалася методична робота як на союзному рівні, так і на республіканському.

1947р. виходить ”Методика літературного читання V-VII класах” Т.Ф.Бугайко, Ф.Ф.Бугайка, П.Волинського.

1950р. – “Методика викладання української літератури в V-VII класах (Літературне читання)” Т.Ф.Бугайко, Ф.Ф.Бугайка, П.Волинського. (1952р. – друге видання.)

1955р. – “Методика викладання української літератури в VIII-X класах середньої школи” (за ред. П.Волинського). Потім з’являється ціла низка праць, написаних у співавторстві з Ф.Бугайком: “Примірні уроки з літературного читання в 5 класі”(1956), “Майстерність учителя-словесника”(1963), “Бесіди з молодими словесниками про уроки літератури”(1967), “Олесь Гончар у школі”(1968, у співавторстві з П.Хропком), “Навчання і виховання засобами літератури”(1973) та інші.

У повоєнні роки виходить цілий ряд досліджень російських методистів.

1951. – “Про вивчення мови літературних творів у V- VII класах” М.І.Кудряшова;

1961р. – “Питання методики викладання літератури в школі. Збірник статей” За ред. М.І.Кудряшова;

1966р. – “Вивчення літературного твору в школі” Г.О.Гуковський;

1963р. – “Нариси з методики аналізу художніх творів” М.О.Корста;

1962р. – “Питання аналізу літературного твору в школі” за ред. Л.І.Тимофєєва;

1963р. – “Викладання літератури в середній школі” В.А.Нікольського та інші.

Серед досягнень методики цього періоду відзначаються встановлення обсягу, змісту й структури літературної освіти учнів, створення стабільних підручників, вироблення нового типу навчального посібника для вчителів – переважно монографічного характеру з вивчення творчості окремого письменника в школі, удосконалення форм, методів, прийомів викладання літератури, поліпшення підготовки вчителів-словесників у пед. закладах. Недостатня увага приділялася дослідженням теоретичних аспектів, методичної спадщини розробці нових, активізуючих методів навчання, розвитку самостійного мислення і творчої уяви учнів, ефективності уроків, майстерності аналізу літературного твору.

У подальшому посилена увага приділяється таким важливим аспектам методики, як удосконалення навчальних методів, посилення виховного спрямування шкільного курсу літератури, наукове осмислення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

На Україні ґрунтовно досліджувалося зародження , становлення і розвиток МЛ від часів Київської Русі й до сучасності. Наслідком тривалої праці стало видання фундаментальної монографії О.Р.Мазуркевича “Нариси з історії методики української літератури”(1961).

Важливим недоліком МВЛ другої половини ХХ ст. було те, що вся система роботи, яка висвітлювалась у методичних джерелах, була заполітизована. Головне завдання перед школою – комуністичне виховання молоді. Політика партії – керівництвом всіма виховними і навчальними процесами у державі. Виходить цілий ряд методичних листів МО. Кілька назвемо: “Поєднання навчання і виховання при вивченні мови і літератури в середній школі”(1964), “Факультативні заняття з української літератури в школі”(1971), “Вивчення української літератури в середніх загальноосвітніх школах за новою програмою”(1969), “Екранні посібники на уроках української літератури”(1971), “Організація самостійної роботи учнів на уроках української літератури в старших класах школи працюючої молоді”(1972) та інші.

Створюються посібники з актуальних проблем піднесення якості викладання літератури: “Проблемні завдання на уроках російської літератури” Н.М.Сафонової (1977); “Самостійна робота учнів над літературним твором” і “Взаємозв’язок методів навчання на уроках літератури” В.І.Золотникової (1978); “Літературно-мовний кабінет у школі”, “Письмові творчі роботи з української літератури у8-10 класах”, “Література і учнівська творчість” В.І.Цимбалюка (1975 - 1985); “Наукові основи підручника із літератури(4-10 кл.)”, “Вивчення елементів теорії літератури в 4-7 класах”, “Міжпредметні зв’язки на уроках укр. літератури(4-10 класи)” О.М.Бандури(19979 - 1984), “Наочність на уроках літератури” В.С.Гречинської (1985); “Естетичне виховання учнів у процесі вивчення української літератури”(1985), “Уроки позакласного читання в старших класах”(1988) Н.Й.Волошиної.

Основною проблемою на той час була і залишається до сьогодні проблема аналізу художнього твору. Від того, наскільки майстерно учитель керуватиме процес аналізу твору залежить ефективність роботи учнів і вчителя. Цій темі були присвячені дослідження: “Виховання навичок аналізу прозового твору” Н.Ф.Сафонової(1967); “Аналіз літературного твору” К.П.Фролової (1975); “Проблеми літературної освіти в середній школі” В.Р.Щербини

(1978) та інші.

Високий рівень методики літератури дозволив створити в Україні ряд праць узагальнюючого характеру. “Методика викладання літератури в середній школі”(1978) В.Я.Неділька, “Українська література в школі” (1983)Є.А.Пасічника, друге видання якої було здійснене у 2000р.

На сучасному етапі працюють такі методисти: Н.Й.Волошина “Наукові основи методики літератури” 2002р (за її редакцією), Є.А.Пасічник, С.О.Жила ”Вивчення української літератури у взаємозв’язку з образотворчим мистецтвом”(2000), А.Градовський “І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь”(Методичні аспекти вивчення української літератури у взаємозв’язках із зарубіжною)(1998), проблему викладання української літератури в профільних класах досліджує З.О. Шевченко, родинне виховання у центрі уваги Т.О. Яценко…