1.Генезис поглядів на сутність менеджменту та еволюція підходів до його вивчення.

У сучасному світі більшість досягнень у сфері соціально-економічного та технологічного розвитку і соціального прогресу безпосередньо пов'язані з успішним менеджментом, насамперед, бізнес-структур: компаній різного розміру, архітектури й форм власності, банків, та фінансових організацій. На думку П. Друкера, одного з найбільш авторитетних сучасних дослідників феномена менеджменту, ефективний та високопрофесійний менеджмент зумовлює приблизно 80% успіху в діяльності бізнес-організацій

У ХХІ столітті теорія й практика менеджменту демонструє стрімкий розвиток. За останні два десятиліття з'явилися такі концепції й системи менеджменту, як управління на основі модифікованих статистичних методів, система менеджменту якості, концепція дбайливого виробництва та менеджмент на засадах теорії хаосу та квантової теорії. Така розмаїтість систем і методологічних підходів до трактування сутності менеджменту зумовлена складністю та багатогранністю даного соціокультурного феномена.

Наразі не існує не тільки єдиної теорії менеджменту, але і єдиного визначення, яке б повною мірою розкривало сутність цього феноменаВ процесі еволюції управлінської та економічної теорії було сформульовано багато дефініцій, кожна з яких відображає той або інший аспект менеджменту або методологічний підхід до його вивчення. Звичайно такі визначення доповнюють одне одного, але також часто входять у протиріччя.

Сьогодні менеджмент розглядається і як феномен соціокультурного середовища - сукупності ціннісних орієнтацій, норм мислення, діяльності й поведінки, відтворених і створюваних зразків предметів і способів здійснення діяльності, які зафіксовані в традиціях, звичках, знаннях, уміннях, навичках. Управління культурним середовищем - процесами трансляції, актуалізації норм і цінностей, створення нових зразків - вважається одним з найважливіших аспектів менеджменту та найважливішою складовою процессу.

Здійснений огляд трактувань змісту поняття «менеджмент» дозволяє виділити наступні змістовні аспекти, що історично сформувалися:

по-перше, менеджмент розглядається як функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях;

по-друге, менеджмент є галуззю людського знання, що допомагає здійснити функції управління, планування й контролю та іншу діяльність з управління соціальними системами;

по-третє, менеджмент як узагальнений іменник означає певну категорію людей, соціальну верству тих, хто здійснює управлінські функції на різних організаційних рівнях.

Отже, менеджмент це є діяльність спрямована на системне управління соціальною структурою за допомогою суб'єктно-суб'єктних відносин, яка базується на визначених цінностях та має на меті досягнення економічного або соціального ефекту. Ця дефініція відображає як сутність розглянутого феномена - управління соціальною системою, так і характер управлінського впливу у формі суб'єктно-суб'єктних відносин.

2.Ранні теорії менеджменту:

У першій половині XX ст. розвивалися чотири різні школи управлінської думки: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології та людських стосунків і школа науки управління (або кількісна школа). Прихильники кожного з цих напрямів вважали, що їм вдалося знайти ключ до найефективнішого досягнення цілей організації. Дослідження, що здійснювалися потім, та наукові спроби застосувати теоретичні відкриття шкіл на практиці свідчать, що багато відповідей на запитання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. Проте кожна зі шкіл зробила значний внесок у галузь управління.

• Наукове управління (1885—1920) найтісніше пов'язане з працями Ф.У. Тейлора, Френка та Лілії Гілбрет і Г. Ганта. Вони вважали, що, застосовуючи спостереження, дослідження, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх ефективнішого виконання; вивчали робочі операції з метою вилучення зайвих, непродуктивних рухів та, використовуючи стандартні процедури й обладнання, прагнули підвищити ефективність роботи. Важливе значення цієї школи в тому, що відбувалося систематичне стимулювання з метою зацікавити робітників у поліпшенні продуктивності та збільшенні обсягів виробництва; передбачалися також короткі перерви для відпочинку під час праці у виробництві. Отже, термін, який давали на виконання певних завдань, був реалістичним і справедливо встановленим. Це давало змогу керівництву визначити норми виробництва і плани тим, хто перевищував установлений мінімум. Працівники, котрі виготовляли більше, отримували відповідно більшу винагороду. Представники школи наукового управління визнавали також значущість відбору людей, які фізично й інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі. Особливу увагу звертали на велике значення навчання. Школа наукового управління також виступала на захист відокремлення управлінських функцій обмірковування та планування від фактичного виконання роботи.

• Класична (адміністративна) школа в управлінні (1920—1950). Автори праць про наукове управління в основному досліджували процес управління виробництвом. Вони займалися підвищенням ефективності на рівні, нижчому ніж управлінський. Після виникнення адміністративної школи спеціалісти почали розвивати підходи до вдосконалення управління організацією загалом.

Класики намагалися визначити загальні характеристики та закономірності організацій. Мета класичної школи полягала у створенні універсальних принципів управління. При цьому вона випливала з ідеї, що дотримання таких принципів сприятиме тому, що організація досягне успіху.

А. Файоль, з ім'ям котрого пов'язують виникнення класичної (адміністративної) школи, запропонував такі принципи управління:

— поділ праці;

— повноваження та відповідальність;

— дисципліна;

— єдиноначальність;

— єдність напряму;

— підпорядкованість особистих інтересів загальним;

— винагородження персоналу;

— централізація;

— скалярний ланцюг;

— порядок;

— справедливість;

— стабільність робочого місця та персоналу;

— ініціатива

Головний внесок Файоля в теорію управління полягає в тому, що він дослідив управління як універсальний процес, що складається з таких взаємопов'язаних функцій, як планування й організація.

• Школа людських стосунків (1930—1950). Науки про поведінку (1950 р. — донині). М.П. Фоллет та Е. Мейо — найбільші авторитети в розвитку школи людських стосунків в управлінні. Дослідники психологічної школи вважали: якщо керівництво турбується про своїх працівників, то й рівень їх задовільності має збільшитись, що сприятиме підвищенню продуктивності праці. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими стосунками, сутність яких полягала в ефективнішому впливові безпосередніх начальників, проведенні консультацій з працівниками та наданні їм більших можливостей спілкування на роботі.

Основною метою школи наук про поведінку було поліпшення ефективності організації шляхом підвищення ефективності ЇЇ людських ресурсів. Головний постулат школи — правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме збільшенню ефективності як окремого працівника, так і організації загалом. Представники періоду розвитку поведінково-біхевіористського напряму — Р. Лайкерт, Д. Мак-Грегор і Ф. Герцберг.

• Наука управління, або кількісний підхід (1950 р. — до сьогодні). Кількісні методи було згруповано під загальною назвою Дослідження операцій. Це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після виникнення проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє вирішення цього питання. Як правило, модель спрощує реальність або відображає її абстрактно. Моделі полегшують розуміння труднощів реальності. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення, що дає змогу об'єктивно порівняти й охарактеризувати кожну змінну та зв'язки між ними. Ключовою властивістю науки управління є заміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями.