Міністерство освіти і науки України
Подільський державний аграрно-технічний університет
Інженерно-технічний факультет
Кафедра «Історії та філософії»
Реферат
З дисципліни «Філософія»
на тему:
«Давньо - індійська філософія: брахманізм, індуїзм, буддизм»
Виконав: студент 2 курсу 1 групи
Факультету: ІТФ
Напряму підготовки: «ПМОАПВ
Виконав: Касіянов В.В.
Перевірив: Колосюк. І.А.
м. Кам'янець-Подільський
2015Р. Зміст
Вступ
Брахманізм
Індуїзм
Буддизм
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Індійська цивілізація — одна з найдавніших на планеті. Індія- одна з колисок людської цивілізації. Вона була заселена ще в глибоку давнину. Першими жителями Стародавньої Індії були дравіди. Після століть дравідів змінили численні племена, які відрізнялися один від одного укладомжиття, мовою, віруваннями, культурою. Перші відомі нам центри індійської культури Хараппа,Мохенджо-Дарота інших існували вже в ІІІ тис. до н.е. на берегах Інду.КультураХараппи стала основою, базою подальшоїкультурноїі громадської еволюції.
У релігіїепохи Хараппської культури виявлені елементи, що ввійшли в більш пізні релігійні уявлення. У 2 тисячолітті почали складатися ті важливі релігійні традиції, що до початку 1 тисячоріччя одержалилітературнеоформлення, іменований в історії індійськогосвітоглядуі ритуальної практики ведами. Ведизм, чи ведійськарелігія, уже містив риси,характернідля більш пізніх індійських релігій, у тому числі ібуддизму.
Ведизм відбивав порівняльну нерозвиненість антагоністичних протиріч в індійській громаді, збереження значних елементів племінної роздробленості і винятковості. До середини 1-го тисячоліттядо н.е. ці риси патріархальності приходять в усе більш різко виражене протиріччя з такими великими зрушеннями в суспільних відносинах, які й були основною причиноювиникнення буддизму. Появабуддизмунаісторичнійарені збігається за часом зі значними змінами у соціально - політичному та економічному житті давньоіндійського суспільства. Дуже активно починаютьпро себезаявляти периферійні райони брахманської культури, в яких все більше висуваються на перше місце кшатрії, домагається на керівну роль у житті суспільства.
Однією з найбільш величних і оригінальних культур, що існували на нашій планеті, є індо-буддійська філософія, сформована на території Індії.
Брахманізм
У VI—V ст. до н.е. серед рабовласницьких держав у Давній Індії особливо виділялися Магадха, Кошала і Гандхара. Вільні громадяни і раби — дві основні соціальні групи цих держав. Рабство здебільшого мало патріархальний характер, рабів використовували переважно в домашньому господарстві, для обслуговування вільного населення. Так тривало недовго, згодом рабовласництво стає важливим чинником виробництва.
Населення поділялося на варни — спадкові соціальні групи, пов'язані передусім професійною діяльністю, що визначало їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяли тільки в межах варн. Пізніше варни стали називати кастами. Кастова структура суспільства, була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. взбірнику "Закони Ману".
Ці закони встановлювали поділ суспільства на чотири касти (варни): брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища — брахмани — жреці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою. Варну кшатріїв становила військово-племінна адміністрація. Вони обіймали державні посади, були воїнами, володіли землями. Вайшії — вільні члени общин, які займалися землеробством, скотарством, ремісництвом, торгівлею. Шудри — найнижча вар-на неповноправних, залежних і підлеглих людей. До неї входили особи, які прибули до общин, або місцеві збіднілі вайшії — ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені соціальне, в тому числі щодо участі у релігійних церемоніях.
Зафіксований в "Законах Ману" міф так пояснює виникнення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: з уст —брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздавали милостиню; з рук — кшатріїв, щоб охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон — вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лихварством і землеробством; з ніг — шудрів, які повинні покірно служити попереднім варнам.
Дотримання кожним свого закону веде на небо й у вічність, порушення — до загибелі від змішання варн.
Народжені в перших трьох варнах після досягнення певного віку (брахмани — семи років, кшатрії — десяти, а вайшії — одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну і отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні, її називали другим народженням, а членів варн — двічі народженими.
Суспільний розвиток всередині І тис. до н.е. був дуже інтенсивним і потребував ідеологічного обґрунтування. А духовний розвиток суспільства мав переважно релігійний характер. Це спричинило поступове перетворення ведичної релігії на брахманізм (назва походить від назви збірника релігійних текстів — Брахман). Написання текстів Брахмана відносять до VIII—VI ст. до н.е., їх вважають найдавнішими зразками давньоіндійської прози. Брахман містить ведичні за своїм корінням міфи і перекази про історію та культуру індійської давнини. Головне в них — релігійні, ритуальні настанови, обґрунтування особливої ролі та становища жерців цієї релігії —- брахманів.
Брахманізм є вищим ступенем релігійної свідомості, новим етапом опанування людським розумом богів. Його пантеон очолює тріада богів — Трімурті. Головний серед них — Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним доброчинний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. У них є багато інших функцій, які доповнюють головні. Недарма Вішну і Шива мають по тисячі імен та епітетів. Трімурті і раніше вважали богами, вони становили і ведичний пантеон. Це антропоморфні боги, які мають дружин, дітей, родичів. Наприклад, дружина Шиви — богиня Калі (Друга) — це богиня-матір, яка уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Шиви — Ганеша (людина з головою слона) — бог мудрості й добробуту, успіху і розвитку, та Сканда — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.
Особливим у брахманістському пантеоні є бог Вішну. Він уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог-охоронець, дбає про долю людства, будь-коли готовий прийти йому на допомогу. В його образі втілено індійське розуміння спасителя людства. Вішнудосягає цього, оселяючись в конкретній людині,
тварині, явищі, об'єкті природи і прислужуючись їм у потрібний час. Це вчення пізніше деталізував індуїзм. Брахманізм наводить десять втілень Вішну, головні з них — в людей-героїв, людей-богів — Раму і Кришну.
В пантеоні брахманізму є й племінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин, які борються зі злими духами, демонами.
Брахманізм — яскраво виражена анімістична релігія: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після її смерті вона переселяється в тіло іншої людини, тварини, навіть в предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ є результатом оцінки людського життя. Винагорода за добро, покарання за вчинене зло в житті — це карма. У кожної людини своя карма, що означає неминучість, збіг не відворотних причин. Ця карма має свої особливості, свої правила для кожної варни, бо Брахма встановив для них дхарми — норми, закони життя — і стежить за їх дотриманням, відповідно оцінюючи життя людини. Якщо людина дотримувалася дхарми, душа її переселиться в тіло людини, яка процвітатиме, матиме успіх у варні, як і попередня людина. Душа може переселитися і в тіло людини вищої касти, навіть в тіло брахмана, а душа брахмана, якщо він дотримувався вимог своєї дхарми, потрапляє в рай. Душа того, хто порушував закони та правила своєї варни, потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, раба, навіть тварини, а потім — у пекло.
Брахманізм як новий ступінь релігійного розвитку виявив себе і в релігійному культі. Усі боги мають скульптурне зображення. Брахму зображують чотириликим і чотирируким, підкреслюючи його фізичну досконалість: він усе бачить, чує, може, він вищий за інших богів, не кажучи про людину. Цей фантастичний вигляд Брахми міфологія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті й закохався в неї, але вона, вважаючи Брахму своїм батьком, всіляко уникала його. Намагаючись бачити її усюди, Брахма став чотириголовим. Сарасваті піднялася догори, на небо — Брахма надбав і п'яту голову. Так Сарасваті вимушена була стати його дружиною. П'яту голову Брахма все-таки втратив у боротьбі з Шивою.
Сарасваті — богиня мудрості, наук, письма, музики та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, в яких -— книга, квітка лотоса та барабан, що унаочнювало сфери її діяльності.
Серед особливостей брахманістського культу — поклоніння тваринам, що свідчить про залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество ототожнювалося з якоюсь твариною: Вішну — з міфічним птахом Гарудою, Шива — з биком, його дружина Калі — з тигром тощо. Священні тварини —корови і мавпи, священна рослина — лотос.
Культові споруди були примітивними. Здебільшого — ритуальні майданчики з постійним або тимчасовим вівтарем або жертовним вогнищем. Цю роль могло виконувати і домашнє вогнище. Головною культовою дією було жертвопринесення. Воно — сенс життя, головний засіб досягнення кращого перевтілення душі. Непринесення жертв — зло, яке обов'язково стане на заваді кращому перевтіленню.
Віруючий брахманіст все життя дбав про добрі жертви. Жертвопринесення супроводжували всі помітні події у його житті. Укладення шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання вимагали регламентованих пишних церемоній і жертвопринесень з участю брахмана. Дехто з дослідників вважає, що в брахманізмі, принаймні в перший період його існування, коли він особливо відчував вплив арійської родоплемінної релігії, вдавалися і до людських жертвопринесень. Без брахмана жертви були недійсні. Вони мали бути принесеними у відповідний час, у відповідному місці й у відповідному порядку, із застосуванням відповідних гімнів, молитов, магічних формул і дій. Ритуал жертвопринесень детально викладено в книзі Брахман.
Великого значення надавалось обрядам очищення. Дотримання ритуальної та фізичної чистоти було неодмінною умовою успішного жертвопринесення. Ритуальна практика обов'язково передбачала приготування та вживання соми (інд. "видушувати"). Для цього з рослини (назву не встановлено), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомогою спеціальних каменів, проціджували, змішували його з водою та молоком і випивали під час релігійних церемонні. Сома викликал, галюцинації та екстаз. Пізніше цей напій отримав свого бога. Бог Сома — всезнаючий, небесний, все збуджуючий. Його викликали і йому поклонялися при виготовленні священної соми. Брахманізм особливу роль відводив жерцям цієї релігії — брахманам, які становили особливу варну в суспільстві, їх вважали знавцями й тлумачниками священних текстів, виконавцями жертвопринесень. У дрібних державах брахмани виконували не тільки релігійні, а й світські функції — як чиновники, судді, управителі. Вони відіграли помітну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії.
Релігійна практика брахманізму покликала до життя інститут гуру. Відомо, що брахмани, кшатрії, вайшії, досягнувши певного віку, відбували обряд посвячення у члени своєї касти. У шудрів цього обряду не було. Готувалися до посвячення вони під опікою вчителя — гуру, в домі якого жили на правах слуги, а гуру вважали своїм духовним батьком. Кожен брахманіст мав свого гуру.