2009 сочинений(укр)

9 КЛАС

139

Більше восьмисот років минуло з часу написання «Слова о полку Іго ревім», а воно живе і хвилює серця людей.

Після знайомства з образом Ігоря у мене з’явилося переконання у не поборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близь кий мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незлам ністю і відвагою.

ОБРАЗ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Кожна людина носить у своєму серці найдорожчі слова, найщиріші почуття, найпевніші поняття. Але є слово, яке зігріває серце кожному. І слово це — Батьківщина.

Можна підібрати до нього безліч синонімів, безліч ніжних назв. Наша Батьківщина — Україна. Давні предки називали її Київською Руссю або просто Руською землею. Вони так само любили свою батьківщину, як і ми зараз. Можливо, тому з таким трепетом перечитуємо ми «Слово о полку Ігоревім», знайомимось зі звитягою попередніх поколінь, вчимось у них любити рідну землю.

«Руська земля...» Двадцять разів вжито це поняття автором «Слова о полку Ігоревім» для того, щоб схарактеризувати безкраї простори і окремі місцевості, багату природу і руські міста. А ще — це завзяті працьовиті люди, воїни і хлібороби. Адже саме ці люди населяли Руську землю, створюючи її могутність. Але саме вони і зазнавали безліч страж дань від свавілля феодалів, які чинили над ними суди, руйнували їхні оселі, сварячись один із одним. Тому Руська земля зазнала горя, вона страждала разом з простим народом:

«...в княжих крамолах віки вкоротилися людям. Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали, та часто ворони каркали, трупи собі рілячи, а галки свою річ говорили:

хотять полетіти за наживою».

Ось що зробила братовбивча феодальна ворожнеча з колись багатою і сильною країною. Автор слова згадує історію Руської землі за півтори сотні років, із болем розповідає про переможні походи проти ворогів, «спо м’янувши давнішню годину і давніх князів».

Сучасники автора теж мають добрі наміри, вони вийшли в похід за хистити кордони рідної землі. Для цього «русичі великії поля черленими щитами перегородили». І похід Новгород Сіверського князя Ігоря Свято славича окрилений визвольними ідеями. Ігор «повів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».

Скільки крові пролито людством у боротьбі за незалежність! Не зав жди ця боротьба завершувалася перемогою і у русичів:

«...тут кривавого вина недостало; тут пир докончали хоробрі русичі:

140	УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

сватів напоїли і самі полягли

за землю Руськую».

Без минулого не буває майбутнього. Звертався і автор «Слова о полку Іго ревім» до історії Руської землі. Перед нами постають яскраві картини приро ди. Великі і малі ріки перетинають міста і селища, течуть по неосяжних русь кихпросторах.АвторпоемиведемовупроВолгу,Дунай,Дінець,Дніпро,Сулу...

І хоча описи руських просторів у творі дуже лаконічні, проте вони масштабні:

«Довго ніч меркне. Зоря світ запалила. Мла поля покрила».

Природа Руської землі! Вона ніби жива і діюча. Недаремно до сил природи звертається Ярославна. Бо вони теж частина Руської землі, по в’язана з долею і вчинками героїв. Так, Дніпро «леліяв єси на собі Свя тослава насади до полку Кобякового»; Дінець допомагав Ігореві під час втечі з полону, гойдав князя на хвилях, одягав теплою млою під тінню дерев, стеріг його від ворога.

Удуші кожного захисника Руської землі міститься стільки любові

ініжності, скільки і у безіменного автора «Слова о полку Ігоревім», мож ливого учасника походів.

А скільки туги і вболівання за долю Батьківщини звучить у словах: «О Руська земле, уже за горами єси!»

Перечитуючи безсмертні рядки поеми, знову і знову переконуєшся в тому, що в усі часи рідна земля була і є для людини найдорожчим, най ціннішим скарбом і джерелом натхнення.

ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути бере гинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працю вати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Яросла ва Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подруж нього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відрива ти від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть!

Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.

З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.

9 КЛАС

141

Взагалі, автор «Слова…» у поемі представляє нам природу як самостійну дійову особу.

Вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою, олюдненою. Звертається до неї Ігор, коли потрапляє у полон:

О Донець ріко!

Не мало тобі слави, Що носив ти князя на хвилях,

Стелив йому траву зелену На берегах срібних…

Донець вступає в діалог з Ігорем:

Княже Ігорю!

Не мало тобі слави, Кончакові досади лютої, А Руській землі веселощів!

Звертання Ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж допоможе Ігореві втекти з полону.

Автор із величезною любов’ю, симпатією, замилуванням описує нам цю жінку страдницю в невеликому епізоді. Який же треба мати талант, щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважаєть ся за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричніс тю образом у світовій літературі! Митець застосовує ніжні поетичні ви рази: чайка жалібниця, зозуля, плаче тужить. Мова її емоційна, пройнята патріотизмом. Вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки Ігоря, але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам:

Як та чайка жалібниця Стогне вона вранці рано.

Вірить Ярославна у чудодійну силу Каяли ріки, яка може зцілити рани князя:

Омочу бобровий рукав У Каялі ріці,

Обмию князеві криваві рани На тілі його дужому!

В українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрі чаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. Ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. Ав тор «Слова…» саме їх і використовує. Ярославна готова полетіти зозу лею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати Ігоря.

Увесь монолог Ярославни складається з риторичних звертань і запи тань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині:

О вітре, вітрило!

Чому, господарю, силою вієш? Чому мечеш ворожі стріли

142	УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

На крилах своїх легких Проти воїнів мого милого?

До Дніпра Славутича вона звертається як до могутньої стихії:

Принеси ж ти, господарю, До мене мого милого,

А не слала б я сліз йому ревних На море пораненьку!

Як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпач ливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це відчай, остання надія. І вже вимучившись благаннями, жінка звертається до най могутнішої сили — Сонця:

Чому ж, сонце господарю, Простерло гаряче своє проміння На воїнів мого милого У полі безводному,

Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило!

І природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги:

Опівночі море заграло, Мла іде стовпами вихрами,

Ігореві князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.

Минуло більше восьми століть від часу цих подій, а й сьогодні хо четься побажати молодим людям, подружжям наслідувати приклад цьо го подружжя у вірності, безмежній любові одне до одного. Адже й Ігор не зрадив Ярославні, хоча йому пропонували красунь половчанок і багат ство, щоб у його особі мати союзника ханові Кончаку.

Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто вико ристовують митці у своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни» переклав Маркіян Шашкевич, а Миколу Лисенка її образ надихнув на музичну композицію «Плач Ярославни».

Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман «Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її Мусієчка, який потрапив у морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили», і про сить всі вітри і море зглянутись на її горе. І тут теж природа допомагає. Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, кров, здоров’я, аби їхнім чоловікам ладам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Першу жінку космонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про Валентину Ярославну.

9 КЛАС

143

І з повним правом наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей об раз став узагальненим. Жінки, дівчата, яким притаманні вірність у коханні, вболівання за долю рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, магічна сила переконання словом — усі вони Ярос лавни. І дай, Боже, щоб такі жінки не перевелися на нашій землі!

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — ВЕЛИЧНА ПАМ’ЯТКА КУЛЬТУРИ НАШОГО НАРОДУ

В історії загальнолюдської культури є пам’ятки, що відображають най кращі риси, властиві народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості світосприймання, у них звучить жива історія. До таких шедеврів світового мистецтва належить і «Слово о полку Іго ревім» — найвидатніша пам’ятка культури Київської Русі.

Темою «Слова…» у вузькому розумінні є зображення невдалого по ходу князя Ігоря Святославича проти половців 1185 року. Але ця тема для автора є прелюдією і складовою частиною значно ширшої, проблем нішої теми. Це — історична доля Руської землі, її минуле, сучасне і май бутнє. Отже, «Слово…» — «це роздуми над долею рідної землі». Не ви падково образ Руської землі відтворений у поемі як основний її ліричний лейтмотив. Безмежжя просторів Руської землі підкреслено описом подій у різних її кінцях, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть за Сулою — дзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стоять стяги в Пу тивлі… Дівчата співають на Дунаї, в’ються голоси через море до Києва». Усі відступи автора, переживання героїв, уболівання Ярославни за чоло віком пов’язані з образом рідної землі, в них виражена турбота і вболі вання за долю Русі. Герої «Слова…» вважають себе патріотами не якогось одного населеного пункту, а всієї Русі. У поемі кілька разів повторюється звертання: «О Руська земле! Уже за шеломанем єси!», яке передає настрій воїнів, що ступили на чужі землі.

Велич Русі відтворюється також за допомогою гіперболізованої ха рактеристики окремих образів персонажів. Так, Ярослав не тільки підпи рає своїми полками Карпатські гори, а й загороджує шлях на Русь при дунайським племенам. Князь Всеслав може бігти дуже швидко, при цьому перебігаючи дорогу самому богу Хоросові. Та не тільки подіями, які відбу ваються на Русі, вчинками руських людей автор характеризує велич Русь кої землі. В історичні події на Русі та в авторську розповідь втягуються інші народи і країни. Так, перемогу Святослава над половцями оспіву ють німці, греки, молдавани.

Для автора «Слова…» Руська земля — це не тільки велика держава, багатий край із розкішною природою, а й люди, які заселяють цю землю і творять її могутність. Із глибоким співчуттям автор ставиться до прос тих трудівників і сумує з приводу їх масової гибелі. Образ Руської землі доповнюють жінки, які оплакують своїх рідних, що полягли у боротьбі з половцями.

144	УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Поряд з узагальненим образом Руської землі ідейне навантаження в по емі несе образ Київського князя Святослава. Зображений він як головний діяч руської історії свого часу. Провідний борець за єдність руських земель, він грізний, величний, його слово — закон для інших князів. Святослав далекоглядний, розсудливий, мудрий. Нерозважливість молодих князів викликає у нього не зловтіху, а благородне прагнення помститися ворогам.

Серед образів захисників руської землі найдокладніше змальований князь Ігор. Це чесний і хоробрий воїн, самовідданий патріот своєї бать ківщини. Ігор сповнений бойового духу, прагне здобути славу у боротьбі з половцями, готовий пожертвувати життям і не зупинятися перед не безпекою, яка загрожує його війську. Про своє рішення зіткнутися з по ловцями він рішуче говорить:

«Хощу бо,— рече,— Коней приломити конець поля Половецького; съ вами, русици,

Хощу главу свою приложити,

алюбо испити шеломомь Дону!»

Іні затемнення сонця, що віщує поганий кінець походу, ні виття сте пових звірів і птахів не можуть завернути Ігоря назад. Наперекір засте реженням і віщуванням Ігор іде вперед, думаючи, що повернення без бит ви заплямує його рицарську честь.

Важливе місце у творі посідають образи руських жінок, серед яких на першому плані стоїть Ярославна. Жіночі образи втілюють ідею миру, тихого безхмарного життя, спокою домашнього вогнища. Устами жінок автор висловлює жаль, який виявляють усі руські люди за воїнами, що загинули в битві. Образ Ярославни — один із найпри вабливіших жіночих образів у світовій літературі. Ярославна вражає нас своєю вірністю. Вона віддана не тільки чоловікові, а й батьків щині. Поразка і полон Ігоря, рани на його тілі — її особисте горе, горе

усього руського народу, яке пекучим болем відлунює в її душі. Та

йоплакує вона не лише Ігоря. Вона докоряє вітрові, що несе ханські стріли на його воїнів. Їй боляче, що сонце своїм гарячим промінням посилює спрагу руських воїнів. Образ Ярославни приваблює людя ністю, задушевністю, патріотизмом.

«Слово о полку Ігоревім» написане досконалою літературною мовою, багатою народнопоетичними елементами. З фольклору запозичені постійні епітети, порівняння, метафори. За своїм змістом «Слово…» стоїть близько до російських билин, але в стилі, в характері художніх засобів пам’ятка має більше спільного з українським фольклором.

Відколи існує, «Слово…» не перестає бути актуальним у громадсько політичному і культурно–мистецькому житті російського, українського

йбілоруського народів, і ця його актуальність не тільки не послаблюєть ся, а навпаки, посилюється.

9 КЛАС

145

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ — ПРАВДИВІ СВІДКИ ІСТОРІЇ Й ДАВНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

План

І.Козацькі літописи — свідчення героїчного життя українського на роду.

ІІ.Звитяга Січового козацтва очима козаків літописців.

1.Чорна рада під Ніжином в «Літописі Самовидця».

2.Історія козацтва в описі Григорія Грабянки.

3.Гарячий патріотизм анонімної «Історії русів».

4.Сум з приводу гетьмансько старшинських усобиць в «Літо писі Самійла Величка».

5.Використання в літописах легенд, переказів, віршів, доку ментів тодішньою українською мовою.

6.Використання в літописах лексико фразеологічного багатства мови, сатири та гумору.

ІІІ. «...З літературного боку се явище дуже цінне». (І. Франко).

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ТА ПОЕЗІЯ ЯК ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ ЖАНРІВ

План

І.Глибоке народне коріння давньоукраїнської народної драми та віршів.

ІІ.Шкільництво — осередок літературної творчості.

1.Шкільна драма на історичну тему: «Володимир» Ф. Проко повича.

2.Соціальні мотиви у драмі Г. Кониського «Воскресіння мертвих».

3.Інтермедії та інтерлюдії — прабабусі комедії в українському театрі.

4.Піїтика — шкільний предмет. Поезія «мандрівних дяків».

5.Климентій Зіновіїв — перший український співець праці ремісників, наймитів бурлаків, селян.

6.Сатиричні твори І. Некрашевича.

7.Поєднання книжних традицій з народними, використання гумору й сатири.

ІІІ.Значення давньоукраїнської драматургії та поезії для розвитку нової української літератури та мови.

ТВОРЧІСТЬ ПЕРШИХ ПИСЬМЕННИКІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ТА ІЛАРІОНА

План І. Розвиток освіти й красного письменства на Русі.

ІІ.Мудре слово на сторожі моралі.

1.Літописи «Повість минулих літ».

2.«Повчання» Володимира Мономаха.

146	УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

3.«Слово про закон і благодать» Іларіона.

4.Світський характер літератури і тісний зв’язок з християнством.

5.Художні здобутки давніх письменників.

ІІІ.Значення творчості давніх письменників для зміцнення та само ствердження Київської Русі як держави.

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ

Доповідь про письменника

Іван Вишенський народився в 30—40 х роках XVI ст. в м. Судова Виш ня на Львівщині. Вірогідно, там здобув початкову освіту. Проживав у Луць ку та в Острозі. У 70—80 х рр. переселився в Грецію на Афон, де прожив майже сорок років. Помер у 20 х рр. XVII ст., усамітнившись у печері келії над Егейським морем.

Іван Вишенський — видатний український письменник полеміст, автор багатьох трактатів і послань. Його діяльність була пов’язана з полемічним протистоянням між католицькою та православною цер квами в Польській державі. Полеміка загострилася після Берестей ської церковної унії, яку ухвалив православний церковний собор 1596 р. Тоді частина православних єпископів визнала юридичну зверхність католицької церкви. Прихильників унії почали називати уніатами, або греко католиками. Деякі православні єпископи не ви знали унії. Спираючись на підтримку православних братств, вони ви ступили за збереження попереднього статусу церкви. Церковний роз кол і пов’язане з ним протистояння зумовили пожвавлення полемічного руху, де кожна сторона обґрунтовувала виправданість власної позиції. Полеміка мала значний суспільний резонанс, що нерідко виходив за межі релігійної та церковної проблематики.

Творчість Івана Вишенського тісно пов’язана з церковним життям. У церковній полеміці він виступив як послідовний прихильник збере ження давніх традицій українського православ’я. Серед його послань і трактатів особливою силою викривального пафосу відзначається «По слання до єпископів», де автор засуджує церковних владик, які виступи ли ініціаторами Берестейської унії. Полеміст звинувачує їх у нехтуванні євангельських заповідей та церковних традицій. Унія для Івана Вишен ського — логічний наслідок моральної деградації церковних ієрархів, що поставили користолюбство вище за скарби духовного вдосконалення. По леміст дає церковним владикам надзвичайно гострі негативні характе ристики, застерігає їх від подальших непродуманих вчинків, закликає до покаяння й виправлення.

ПАРОСТКИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ПОЛЕМІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

План

І.Історичні умови виникнення полемічної літератури.

ІІ.Іван Вишенський — найвидатніший представник полемічної літе ратури.

9 КЛАС

147

1.Захист людської гідності й громадських прав трудівників міста і села.

2.Позитивні образи дрібних ремісників та покріпачених селян.

3.Пристрасне викриття злодіянь проти народу з боку панства та вищого духовенства.

4.Використання засобів комічного.

5.Іван Франко про Івана Вишенського.

ІІІ.Світове значення творчості Івана Вишенського.

ПАТРІОТИЗМ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ВИШЕНСЬКОГО

План

І.Іван Вишенський — видатний полеміст сатирик давньої українсь кої літератури.

ІІ.Борець за права і гідність людини.

1.Духовний зв’язок з батьківщиною під час перебування поза її межами.

2.Пристрасні «Послання...».

3.Висвітлення у творах не лише релігійних, а й соціальних проблем.

4.Співчутливе ставлення до пригноблених та принижених.

5.Гнівне таврування сатиричним словом жорстокосердців.

ІІІ.Утвердження моральних, високогуманних ідеалів у творчості Івана Вишенського.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА

Доповідь про письменника

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, всту пив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, зали шивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придвор ноїкапеливПетербурзі,входивдоскладуросійськоїмісіївУгорщині.Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п’ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сково рода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині.

Сковорода — автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літера турних до філософських жанрів — діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50 х рр., а в 70—80 х об’єднав раніше створені поезії у збірку «Сад божественних пісень». Це духовно філософська лірика, навіяна переважно релігійни ми переживаннями автора. Найбільшої популярності набула десята пісня збірника «Всякому місту — звичай і права». У пісні двадцятій «Чистий можеш буть собою» автор підносить душевну

148	УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів

іворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш «De libertate» («Про сво боду»), у якому автор визначає особисту свободу людини як одну з най більших життєвих цінностей.

Сковорода увійшов в українську літературу як талановитий бай кар, автор збірки «Байки харківські». Частину творів він написав ще наприкінці 60 х рр., частину — 1774 р. У своїх байках письменник звертається переважно до морально філософських аспектів життя лю дини й суспільства. У збірці байок однією з найголовніших є про блема індивідуального самопізнання та визначення людиною свого природного шляху. У байках «Бджола та Шершень», «Зозуля та Дрізд» автор обґрунтовує ідею «сродної праці», засуджуючи людей, які легковажать своїми природними нахилами. У байці «Собака

іВовк» письменник звертається до з’ясування тих чинників, які спри яють утвердженню душевної спорідненості й дружніх стосунків між людьми.

Серед філософських праць Сковороди складною побудовою та смис ловою глибиною відзначається діалог «Алфавіт, чи Буквар світу». Автор звертається до важливих питань самопізнання, визначення людиною своїх природних нахилів, розглядає проблеми «сродної праці» та людського щастя.

Філософський досвід Сковороди відчутно вплинув на розвиток нової української літератури. Його ідеї стали важливим духовним орієнтиром, що визначив особливу увагу українських письменників до морально філософської проблематики.

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ Г. СКОВОРОДИ

План

І.Г. Сковорода — педагог, просвітитель, письменник.

ІІ.«Навчання не труд, а втіха...» (Г. Сковорода).

1.«...О книги, найкращі порадники і найвірніші друзі!» (Г. Сковорода).

2.«Як хто посіє в юності, так пожне в старості. Дотримуйся в юності тверезості й непорочності» (Г. Сковорода).

3.«Здоров’я, соромливість і репутація — найцінніші скарби»

(Г. Сковорода).

4. «Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом» (Г. Сковорода).

5.«Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, і працюєш з приємністю, ти щасливий» (Г. Сковорода).

6.«Хай одержать вони ... скарби — я їм не заздрю. Аби я мав ду ховні багатства і той хліб духовний...» (Г. Сковорода).

ІІІ.Актуальність педагогічних ідей Г. Сковороди в наш час.