Тема 13

Регулювання, прогнозування та планування господарської діяльності підприємства

План

13.1. Прогнозування й регулювання діяльності підприємства

2. Сутність планування і особливості його здійснення на підприємстві

3. Система планів підприємства

4. Різновиди планів та їхні комплекси

5. Зміст і структура поточних планів

6. Система оперативно-календарного планування на підприємстві

7. Мета, зміст і завдання фінансового плану

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Аналіз проблеми

Бізнес-план

Директивне планування

Диспетчерське регулювання

Індикативне планування

Інтеграція планової діяльності

Календарне планування

Координація планової діяльності

Методологія планування

Наука планування

Об'єкт планування

Оперативно-календарне планування

Перспективне планування

План

План підприємства

Планово-облікова одиниця

Планово-обліковий період

Планування

Поточне планування

Прогнозування

Проект

Регулювання

Ритмічність виробництва

Рівномірне виробництво

Середньострокове планування

Стратегічне планування

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

1. Господарський кодекс від 16 січня 2003 року №436-ІV.

2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємстві, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02 лютого 2001 року №47.

3. Наказ Міністерства транспорту України "Про складання фінансових планів підприємств та звітність про їх виконання" від 16 липня 2003 року №539.

4. Наказ Фонду державного майна України "Про затвердження форми фінансового плану господарського товариства, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій належать державі, та Методичних рекомендацій щодо порядку складання та погодження (затверджен­ня) річного фінансового плану" від 21 лютого 2002 року №343.

5. Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної ре­гуляторної політики у сфері підприємництва" від 22 січня 2000 року №89/2000.

6. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 27 травня 2003 року №137 "Про затвердження Порядку складання фінансового плану державним підприємством (крім ка­зенного) та контролю за його виконанням".

13.1. Прогнозування й регулювання діяльності підприємства

Прогнозування — наукове обґрунтування можливого стану об'єктів у майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення очі­куваного стану. Прогнозування має дати відповідь на такі запитання:

1. Чого найімовірніше слід очікувати в майбутньому?

2. Яким чином необхідно змінити нинішні умови, щоб досягти ба­жаного стану об'єкта в майбутньому?

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх сферах життя суспільства і за своїм складом ширше від планування, оскільки, крім показників діяльності підприємства прогнозування вклю­чає також дані про зовнішнє середовище.

Процес прогнозування базується на таких основних принципах:

• науковість — урахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства та використання світового досвіду формування прогнозів;

• цілеспрямованість — визначення конкретних цілей і завдань;

• системність — побудова прогнозу на основі системи методів і мо­делей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

• інформаційна єдність;

• адекватність прогнозів об'єктивним закономірностям розвитку об'єкта;

• альтернативність — виявлення можливих варіантів розвитку об'єкта;

• багаторівневий опис — характеристика об'єкта як цілісного яви­ща, як окремого елемента складної системи та як певної складної структури.

В економічному прогнозуванні використовуються дві групи методів прогнозування:

1. Фактографічні (методи екстраполяції, функцій та кореляційно-регресійних моделей), що базуються на використанні фактичних матеріалів, які детально характеризують зміни в часі всієї сукуп­ності чи окремих показників об'єкта прогнозування;

2. Евристичні (методи експертних оцінок, побудови "дерева цілей", оптимізації та інформаційного моделювання), які передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийо­мів і методичних правил теоретичних досліджень.

Ефективне функціонування економіки будь-якої країни передбачає необхідність державного регулювання, тобто ступінь державного впливу на розвиток народного господарства в цілому, а також його окремих ла­нок — підприємств. Метою державного регулювання економіки є досяг­нення найефективнішого економічного, соціального, наукового й куль­турного розвитку країни.

Основними методами державного регулювання економіки суб'єктів господарювання є фінансово-економічні та адміністративні.

До принципів державного регулювання відносять:

1. мінімальне втручання державних органів у економічні процеси підприємств;

2. вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-еко­номічних процесів за допомогою встановлених державою еконо­мічних регуляторів та нормативів.

Основними формами державного регулювання є належна фінансова й кредитна політика; відлагоджена податкова система; державний, бан­ківський і комерційний кредити; державні цільові фонди.

Важливе значення у здійсненні державного регулювання діяльності підприємств має Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22.01.2000 року №89/2000.

У ньому встановлено, що забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності підприємств є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади що­до здійснення економічних реформ.

Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприєм­ницької діяльності підприємств визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання їх державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних пере­шкод у реалізації права підприємств на підприємницьку діяльність.

Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва здій­снюється шляхом упорядкування нормативного регулювання підприєм­ницької діяльності підприємств. Нормативним регулюванням діяльно­сті підприємств визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів.

Згідно з Указом основними принципами впорядкування норматив­ного регулювання діяльності підприємств є:

• доцільність, достатність та відповідність нормативного регулю­вання вимогам ринкових відносин;

• ефективність та забезпечення досягнення позитивних економіч­них і соціальних результатів упровадження регуляторних актів;

• системність, послідовність та координованість дій щодо розроб­ки, видання й виконання регуляторних актів;

• гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуля­торних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, пра­ва й інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів;

• обов'язковість і своєчасність доведення виданих регуляторних ак­тів до підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності. Отже, головні напрями регулювання економічних процесів і впливу держави на діяльність підприємств такі:

1. держане законодавство — забезпечення правової бази і суспіль­ної атмосфери, які сприяють ефективному функціонуванню рин­кової економіки;

2. сильний уряд із лідером, який не боїться взяти на себе відпові­дальність за здійснення ефективної, часто непопулярної, еконо­мічної політики та реформ;

3. перерозподіл доходів через податки, модифікацію ринкових цін, регулювання праці та її оплати, ефективні програми соціального захисту населення;

4. перерозподіл ресурсів — через формування кон'юнктури ринку, зміну попиту, пропозиції, структури імпорту-експорту (шляхом введення акцизних і митних зборів тощо);

5. вирішення суспільних потреб — через формування бюджету і ви­ділення коштів на оборону, освіту, охорону здоров'я, культуру, розвиток науки;

6. розробка моделей економічного розвитку, використання різно­манітних методів прогнозування і планування;

7. захист чинної конкурентної системи (антимонопольне законо­давство);

8. регулювання через фінансово-кредитну систему і систему грошо­вого обігу (регулювання емісій, курсів валют, процентної ставки, різних резервів);

9. здійснення науково-технічної політики, подолання технічної від­сталості, розвиток пріоритетних галузей, які визначають рівень НТП, інвестиційна та інноваційна політика;

10. здійснення структурної політики — обґрунтування цілей і харак­теру структурної перебудови в напрямку її соціально-економіч­ної орієнтації, вдосконалення структури виробництва;

11. здійснення заходів зі стабілізації економіки, фінансово-кредит­ної системи, подолання кризи платежів.