Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ROZDIL_2.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
263.68 Кб
Скачать

Вступ

Актуальність теми визначається тим, що у наш час туризм став одним із найприбутковіших видів бізнесу у світі. За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), він виконує приблизно 7% світового капіталу, на туризм припадає 11% світових споживчих витрат і він дає 5 % усіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвинений туризм називають одним з головних феноменів XX століття.

У багатьох країнах туризм відіграє значну роль у формуванні валового внутрішнього продукту, створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення, активізації зовнішньо торгівельного балансу. Туризм впливає на такі галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та інше, тобто виступає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку.

Невід’ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Це й не дивно, адже особливості географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико–культурного та туристично–рекреаційного потенціалу України створюють усі можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо–спортивних і духовних потреб вітчизняних та іноземних туристів.

Приділяючи велику увагу розвитку туризму, Верховна Рада і Кабінет Міністрів України визнали його однією із пріоритетних галузей економіки країни.

Для забезпечення стабільного розвитку цієї галузі Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України розроблено ряд заходів спрямованих на розвиток туристичної галузі в країні.

Стабільний розвиток туризму передбачає, перш за все, розбудову матеріально–технічної бази, забезпечення якості обслуговування відповідно до міжнародних стандартів. У перспективі передбачено побудувати та реконструювати 140 міжнародних туристичних центрів, турбаз, автобаз, готелів, кемпінгів, тощо.

В Україні налічується понад 170 тис. пам’яток культури, історії, містобудування і архітектури, палацо - паркового мистецтва, археології, а також понад 300 музеїв, створено 7 національно історико–культурних заповідників.

Найпопулярнішими туристичними регіонами є Крим, Причорномор’я, Придністров’я, Поділля і Волинь, міста Київ, Одеса. Серед них особливо хотілося виділити Тернопільську область, яка має надзвичайну популярність серед туристів завдяки численним пам’яткам історії, і величезним рекреаційним ресурсам.

Саме завдяки наведеним факторам, а також величезному історико–культурному і туристичному потенціалу, мною була обрана тема бакалаврської роботи, «Історико–культурна спадщина Тернопільської області».

Об’єктом дослідження бакалаврської роботи: є характеристика історико–культурних туристичних ресурсів Тернопільської області.

Предметом дослідження: виступає Тернопільська область.

Метою бакалаврської роботи: є всебічне дослідження історико–культурної спадщини, а також сучасний стан і перспективи розвитку туризму В Тернопільській області.

Основні завдання бакалаврської роботи:

1 здійснити загальну характеристику туристичних ресурсів України;

2 розглянути та проаналізувати природно – ресурсний потенціал області;

3 вивчити історико–культурні ресурси Тернопільської області;

4 виконати аналіз сучасного стану та перспективи розвитку туристичної галузі в Тернопільській області.

Джерельна база. У процесі написання бакалаврської роботи було використано понад 57 джерел.

Структурно бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків.

1.3. Історія Тернопільської області

Тернопільська область (до 1944 року — Тарнопольська область) – адміністративно-територіальна одиниця України з центром у місті Тернопіль. В історичному відношенні охоплює східну частину Галичини, південну Волинь та західне Поділля. У географічному – розташована на Подільській височині, південна межа Тернопільської області проходить по річці Дністер, східна – по Збручі. Тернопільська область займає західну частину Подільського плато, межуючи на півночі з Рівненською, на півдні з Чернівецькою, на південному заході з Івано-Франківською, на заході з Львівською областями України. Тернопільщина знаходиться поблизу українського кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією.

Тернопільська область внаслідок різних політичних подій, що призводили до поділу українських земель, знаходилася у складі інших держав. Починаючи з XIV століття перебував під владою Польщі, Литви (1349-1772), Австрії (1772-1918), Росії (1809-1815), Польщі (1918-1939). З 1939 р. знаходилася у складі УРСР, а з 1991 р. і по теперішній час — у складі держави Україна.

Площа даної області становить 13800 км² (2,28 % території України). Площа Тернопільської області така ж, як і Ізраїлю. Населення складає 1 076 632 особи[2] (1 березня 2013, 2,36% мешканців України). Область налічує 17 районів та 18 міст, з яких лише — Тернопіль і Чортків — міста обласного підпорядкування[5]. Згідно з переписом населення 2001 року, абсолютна більшість мешканців області (97,8%) — українці. Серед національних меншин — росіяни, поляки, білоруси, молдавани та євреї. Тернопільщина — найбільш україномовна область у країні, в 2001 році 98,8% населення визнали своєю рідною мовою українську[6].

До найважливіших галузей народного господарства області належать сільське господарство та промисловість (зокрема харчова, легка, машинобудівна та ін.), перспективна для розвитку — туристична галузь. На території області розташована найдовша в Європі карстова печера Оптимістична завдовжки 240 кілометрів, а також одне з «Семи природних чудес України» — Дністровський каньйон. Також Тернопільщина відома Почаївською лаврою, чудотворною Іконою Божої Матері у Зарваниці та Зарваницьким духовним центром. За кількістю замків (34) Тернопільщина займає перше місце в Україні[7][8][9]. У квітні 2010 року в Таурагському повіті Литви створено Товариство друзів Тернополя, яке покликане сприяти поглибленню регіонального співробітництва з Тернопільщиною[10][11].

1.4. Методичні засади дослідження історико-культурного туризму

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.

Досвід багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії, Австрії. Пам'ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на ринку туристичних послуг.

У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект[43].

В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва. Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.

Чимало в Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії та культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні.

Історико–культурні туристичні ресурси поділяються на такі групи:

1. Археологічні об'єкти: території первісного заселення, стоянки, поселення, кургани, древні городища (прості), древні городища - складні (з декількома лініями оборони, дитинцем і довколишнім містом).

2. Меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними традиціями: пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, бойовими традиціями, що підтверджуються історичними джерелами, окремі пам'ятки, меморіальні дошки, пам'ятні знаки простих форм, окремі пам'ятки, меморіальні дошки, що мають високу мистецьку цінність, групи пам'яток, меморіальні, парки, споруди, дошки, пам'ятні знаки простих форм, група пам'яток, меморіальні музеї, парки, споруди та пам'ятні знаки, що мають високу мистецьку цінність.

3. Пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури: пам'ятні місця, пов'язані з учасниками історичних подій національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що підтверджуються історичними джерелами, окремі пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури спрощені (з обмеженою інформацією), окремі пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що мають високу мистецьку цінність, групи пам'ятників учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури простих форм (з обмеженою інформацією), групи пам'ятників учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що мають високу мистецьку цінність.

4. Пам'ятники оборонного будівництва (земляні, або муровані укріплення, замки із бастіонними укріпленнями, монастирі, найновіші фортифікаційні споруди ХІХ-ХХ сторіч): частково збереженні елементи оборонних споруд, середньої збереженості елементи оборонних будівель або окремих архітектурних комплексів, повністю збережені елементи, або окремі комплекси пам'яток оборонного будівництва, реставровані пам'ятки оборонного будівництва без музейної експозиції, добре збережені і оновлені пам'ятки оборонного будівництва з музейною експозицією.

5. Сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо): фрагменти культових споруд, окремі культові різностильові споруди, комплекс культових різностильових споруд, окремі культові стильові споруди, комплекс культових стильових споруд.

6. Пам'ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев'яні церкви і т.п.): окремі будівлі з елементами народної архітектури, окремі будівлі, що є пам'ятниками народної архітектури, церкви, садиби, що є пам'ятниками народної архітектури, окремі вулиці, або групи будівель, що є пам'ятниками народної архітектури, поселення, що визнані як пам'ятники народної архітектури, або спеціально зведені (музеї під відкритим небом).

7. Громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.: частково збережені елементи громадських споруд, середньої збереженості елементи громадських споруд, повної збереженості елементи громадських споруд, реставровані пам'ятки громадських споруд, добре збереженні пам'ятки громадських споруд.

8. Палацово-паркові ансамблі: окремі залишки палацово-паркових ансамблів, окремі фрагменти палацово-паркових ансамблів, впорядковані фрагменти палацово-паркових ансамблів, добре збережеш палацово-паркові ансамблі, добре збереженні і впорядковані палацово-паркові ансамблі.

9. Сучасні пам'ятки архітектури: окремі пам'ятки архітектури, що збудовані з використанням сучасних будівельних матеріалів, технологій, композиційних вирішень; окремі сучасні пам'ятки архітектури, що зведені з використанням найновіших технічних засобів; група сучасних пам'яток архітектури, що зведені з використанням найновіших технічних засобів.

10. Професійні художні промисли: наявність музейних експозицій, що побудовані на базі зібраних зразків професійних народних майстрів; наявність окремих майстрів з експозицією власних творів; наявність декількох професійних майстрів та музейних експозицій, складених із художніх творів професійних майстрів.

11. Народні художні промисли (ткацтво, килимарство, вишивка, художня обробка шкіри, художнє плетіння, деревообробка, гончарство тощо): наявність музейних експозицій, що побудовані па основі зібраних зразків народних умільців; наявність окремих народних умільців з експозицією власних творів; наявність декількох народних умільців та музейних експозицій, складених із художніх творів народних умільців .

12. Пам'ятки матеріальної культури: індивідуальні музейні експозиції.

Відомчі музеї пам'яток матеріальної культури; етнографічні музеї, музеї народної архітектури і побуту[11, c.26].

13. Пам'ятки фольклору: наявність окремих традицій, що збереглися у родинному і громадському побуті; поширення окремих жанрів, або видів фольклору; наявність різножанрового та різновидового складу фольклору.

Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕСУРСІВ ТА ТУРИСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]