4 Семестр
Лекція 1. Спілкування як інструмент професійної діяльності
План
1. Спілкування і комунікація.
2. Функції спілкування.
3. Види і форми спілкування.
4. Етапи спілкування.
5. Мова, мовлення, спілкування.
6. Невербальні засоби комунікації.
7. Гендерні аспекти спілкування.
8. Поняття ділового спілкування.
Зміст лекції
1. Спілкування і комунікація.
Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії мовців, в основі якого є обмін думками, волевиявленнями з метою інформування.
Правила спілкування – це рекомендації про ефективне спілкування, які склалися у суспільстві і відбивають комунікативні традиції певного етносу. Ці правила засвоюються у процесі навчання і шляхом наслідування і відтворюються автоматично у різних ситуаціях.
Мовленнєва комунікація – цілеспрямований інформаційний обмін висловлюваннями в різних процесах спілкування.
2. Функції спілкування.
Функції спілкування – зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Виділяють такі функції спілкування:
1) контакту (створення атмосфери взаємної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв’язок до завершення акту спілкування);
2) інформаційну(обмін інформацією, запитання і відповіді);
3) спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
4) координаційну (улагодження дій комунікаторів);
5) пізнавальну (адекватне сприймання і розуміння змісту повідомлень);
6) емотивну (обмін емоціями);
7) налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
8) регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії і тактики).
Професійне спілкування у сфері ділових стосунків презентують такі функції:
1) інструментальну (передавання й отримання інформації, необхідної для здійснення професійної дії, прийняття рішення);
2) інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);
3) самовираження (демонстрування особистісного інтелекту);
4) трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);
5) соціального контролю (регламентування поведінки і мовлення учасників ділової взаємодії);
6) соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);
7) експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного).
3. Види і форми спілкування.
Види спілкування класифікуються за такими ознаками:
1) За участю мовних засобів: вербальне, невербальне, комбіноване.
2) За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.
3) За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.
4) За метою: ділове і розважальне.
5) За кількістю учасників: внутрішнє, міжособистісне, групове, публічне, масове.
6) За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, полі логічне і монологічне.
7) За мірою офіційності: офіційне (в соціальних умовах) і неофіційне (приватне).
8) За тривалістю: постійне, періодичне, короткотривале, довготривале.
9) За способом вибору партнера: ініціативне (співрозмовники мають змогу вибрати партнера) і вимушене (спілкування незалежно від бажання).
10) За соціальними чинниками: особистісно і соціально зорієнтоване.
11) За результативністю соціальної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільні контакти неможливі), бажане (міжособистісні контакти,що сприяють успішному вирішенню професійних чи виробничих проблем), нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють вирішенню проблем), небажане (міжособистісні контакти,які заважають досягненню мети спільної взаємодії).
12) За дотриманням норм – нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне й не етикетне.
За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування:
1. За організаційним аспектом професійної взаємодії виділяють такі форми спілкування: 1) індивідуальні і групові бесіди; 2) телефонні розмови; 3) наради; 4) конференції; 5) збори: 6) дискусії; 7) полеміка.
2. За втіленням мовних засобів: 1) зовнішнє (усне і писемне), 2) внутрішнє (розмова із собою).
3. За способом взаємодії між комунікантами (за їх кількістю):монологічне, діалогічне, полі логічне.
4. З урахуванням специфіки спілкування: 1) безпосереднє спілкування (віч на віч); 2) опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, інтернет тощо).
5. Залежно від функції та змісту повідомлення – побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.
6. За способом організації – стихійне (випадкова зустріч), організоване (збори, мітинги, конференції тощо).
7) за сферами спілкування або стосунками комуні кантів: дружнє (розмова друзів,добре знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (вороже налаштованих людей); офіційне (рольове).
Усі названі форми спілкування відрізняються мовними засобами, стильовим забарвленням.