Тема . Розвивальний характер навчання у сучасній початковій школі

1. Сутність поняття «розвивальне навчання».

2. Технологія розвивального навчання Л.В.Занкова.

3. Технологія розвивального навчання Д.Б.Ельконіна-В.В.Давидова.

4. Технологія розвивального навчання, що грунтується на гуманістично-особистісному підході.

5. Розвивальний компонент сучасного уроку в початковій школі.

Література

1. Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников. – М.: Педагогика, 1984. – 297 с.

2. Амонашвили Ш.А. Здравствуйте, дети! – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1988. – 208 с.

3. Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении. – М., 1972.

4. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. – М.: Педагогика, 1986. – 240 с.

5. Дусавицький О.К. Розвиваюче навчання: Найважливіші напрями роботи // Початкова освіта. – 2006. – № 20. –С. 2.

6. Замашкіна О. Еволюція систем розвивального навчання молодших школярів в 1960-1990-х рр. // Шлях освіти. – К. – 2004. – № 3.

7. Замашкіна О. Ідеї розвивального навчання молодших школярів у педагогічних дослідженнях 70-80-х років // Початкова школа. – 2004. – № 7.

8. Замашкіна О. Ідеї розвивального навчання молодших школярів у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського: З педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського // Початкова школа. – 2001. – № 10.

9. Занков Л.В. Обучение и развитие (экспериментально-педагогическое исследование) // Избранные педагогические труды. – М.: Педагогика, 1990.

10. Захарова Г. Розвивальне навчання: досвід впровадження в школах України // Початкова школа. – 2000. – № 1.

11. Киричук О. Розвивальне навчання – шлях до науково-гуманістичної системи освіти // Початкова школа. – 2002. – № 5.

12. Про підсумки застосування психолого-педагогічної системи „Розвивальне навчання” (Ельконіна-Давидова) у 30 навчальних закладах України: Наказ МОІНУ від 24.07.2001 р. № 552 // Початкове навчання і виховання. – 2005. – № 19-21.

13. Система Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова: новий етап розвитку: Розвивальне навчання // Початкова освіта. – 2002. – № 47.

14. Сідлецький А.А. Розвивальне навчання в початковій школі // Початкове навчання і виховання. – 2005. – № 19-21.

15. Співакова О.І. Розвивальне навчання або розвивальний метод у навчанні молодших школярів // Дайджест педагогічних ідей та технологій „Школа-парк”. – К. – 2003. – № 4.

16. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: У 5 т. – Т. 3. – К.: Радянська школа, 1977. – С.5 – 229.

17. Рєпкін В.В. Передумови системи розвивального навчання та етапи її становлення // Початкова освіта. – 2000. – № 16. – С. 2 – 3.

18. Дусавицький О. Система розвивального навчання в дзеркалі шкільної практики//Сучасні шкільні технології/Упоряд.І.Рожнятовська, В.Зоц. – К.: Ред.загальнопед.газ., 2004. – Ч.1. – С.85 – 94.

1. Поняття та сутність розвивального навчання

Сучасне розуміння ідей розвивального навчання підготовлене довготривалими пошуками світової педагогічної думки таких засобів навчання, які найбільшою мірою сприяють розвитку пізнавальних здібностей і особливостей дитини загалом.

Термін „розвивальне навчання” належить великому швейцарському педагогу Йоганну Песталоцці (1746-1827), одному із засновників дидактики початкового навчання. Цю ідею К.Д. Ушинський назвав „великим відкриттям Песталоцці” і всіляко розвивав її у своїх підручниках, особливо у фундаментальній праці „Людина як предмет виховання”.

Видатна роль у розробці психологічних основ розвивального навчання належить дослідженням Л.С. Виготського, який обґрунтував ідею про те, що навчання, яке орієнтується на завершення циклу розвитку, неефективне для загального розвитку дитини, воно не веде його за собою, а плететься у нього в хвості.

Вчений увів у психологію принципово важливе поняття про два рівні розвитку дитини. Актуальний рівень – це ті психічні властивості або якості, які вже сформувалися, засвоєні дитиною, і найближчий розвиток – ті властивості психіки, які ще перебувають у становленні. Вирішальним для вдосконалення навчального процесу є правильне розуміння сутності другого рівня: це не ті якості особистості, яких ще немає взагалі, а ті, які ще тільки утворюються, а тому особливо чутливі до педагогічних впливів.

Л.С. Виготський вважав, що дитина з допомогою дорослого може виконувати не будь-які дії, а лише ті, до яких вона вже певною мірою готова. „Що дитина вміє сьогодні у співробітництві, вона зуміє завтра самостійно... Тільки те навчання у дитячому віці добре, яке забігає наперед розвитку і веде розвиток за собою. Але вчити дитину можливо лише того, чого вона вже здатна вчитися. Можливості навчання визначаються зоною її найближчого розвитку”. Тому педагогіка „повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку”.

Узагальнивши, можна виділити два напрями навчання, що веде за собою розвиток: теорію розвивального навчання (Н.О. Менчинська, Г.С. Костюк, Л.В. Занков та ін.); теорію навчальної діяльності – учіння (О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, В.Г. Рєпкін та ін.).

Працюючи в Павлиській школі, учений справді створив оригінальну систему розвивального навчання молодших школярів. Змістом цієї системи Василь Олександрович вважав:

1) постановку вчителями з поступовим ускладненням перспективних цілей розвитку творчих здібностей учнів;

2) досягнення тісного взаємозв’язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів;

3) проведення уроків мислення в природі;

4) систему творчих робіт із розвитку мовлення;

5) стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів дитини.

Розумове виховання, за переконанням Сухомлинського, необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. В книжках „Серце віддаю дітям”, „Павлиська середня школа” є блискучі приклади використання розвивальної спрямованості матеріалу, вміння індивідуально підійти до розвитку особистості дитини. „Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання – розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку, творчих сил розуму від обсягу знань”.