Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ярослав Мудрий.docx
Скачиваний:
10
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
193.57 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний педагогічний університ

імені Володимира Гнатюка

ІНДЗ

з історії України

на тему: «Ярослав Мудрий - тесть Європи»

студентки

філологічного факультету,

групи УФ-11

Мацьопи Оксани

Ярослав Мудрий- тесть Європи

Династичні зв’язки у родовій лінії князя можна простежити ще задовго до появи на світ його влани дітей.Цікава історія народження самого князя. Історія появи на світ Ярослава досить романтична. Його майбутній батько Володимир, перед тим як зійтися в рішучій битві зі старшим братом Ярополком, вирішив заручитися підтримкою сильного Полоцького князівства. Тому посватався до дочки полоцького князя Рогволода Рогнеди.Літопис Нестора оповідає, що коли батько запитав у неї: "Чи хочеш за Володимира?", горда Рогнеда відповіла: "Не хочу роззути сина рабині, але хочу за Ярополка!" Ось коли Володимирові нагадали про його незаконне походження. І він жорстоко помстився полоцькому князеві, забивши його, а Рогнеду силоміць узяв у жінки. Від того шлюбу й народився Ярослав.

Великий князь київський, народився близько 978 року. Матір'ю його була донька полоцького князя Рогволода Рогнеда. Після прийняття Володимиром християнства (988 рік) Ярослава охрестили під ім'ям Юрія (Георгія). У 988-му батько посадив його намісником у Ростові, а у 1010 році — в Новгороді. У 1015 році Володимир помер. На престол у Києві сів Володимирів старший син Святополк, який, перебуваючи у Вишгороді, першим дізнався про смерть батька. Він підступно вбив своїх братів — Бориса, Гліба та Святослава — і захопив владу. Ярослав тривалий час (1015-1019) веде боротьбу за київський стіл. 1019 року він переміг Святополка, прозваного в народі Окаянним, і став великим князем київським. Після Святополка за князювання з Ярославом боровся його молодший брат Мстислав. Після військового протиборства 1023-1026 рр. два брати — Ярослав і Мстислав — разом керували країною. На Русі зародилась нова система врядування — дуумвірат, що позитивно позначилось на внутрішньому розвитку руських земель.

Після смерті Мстислава 1036 року Ярослав зробився одноосібним володарем Київської Русі. В тому ж році, за літописом, Ярослав Мудрий остаточно розгромив біля Києва печенігів, і вони після піввікових нападів більше не чіпали Русі. У 1043 р. блискучі військові успіхи були дещо затьмарені невдалим походом на Візантію. Конфлікт поглибився й тим, що Ярослав призначив київським митрополитом не грека з Константинополя, як було прийнято, а свого сподвижника Іларіона. Ситуація налагодилась лише через декілька років, коли син князя Всеволод одружився з донькою візантійського імператора.

Під час цього конфлікту, намагаючись заручитися підтримкою західних та скандинавських країн, київський князь влаштував ряд династичних шлюбів з найбільшими королівськими домами Європи.

Взагалі, династичні шлюби стали для родини Ярослава дієвою зброєю, за допомогою якої вирішувались політичні проблеми, скріплювались мирні договори, розширювався вплив слов'янської держави, зміцнювався її авторитет. Ярослава називали тестем та сватом Європи. У князя та його дружини Інгігерди (християнське ім'я — Ірина) було шість синів та три доньки.

Наврядче знайдеться праця з історії Київської Русі, автор якої не згадав би іноземні шлюби дітей князя Ярослава Мудрого, званого тестем Європи, його сестер та онуків. Основне давньоруське джерело “Повість минулих літ” за часом написання належить до 20-х років XII століття. Нестор “забуває” про дочок князя Ярослава, кожна з яких була коронованою королевою, але Іпатіївський літопис на диво згадує про смерть і поховання Євпраксії Всеволодівни, опальної імператриці Священної Римської імперії. На жаль у дівньоруських джерелах є згадки лише про дружину Всеволода та рідство Ярослава з Казиміром I Польським. Певна річ давньоруський літописець знав набагато більше, ніж вважав за потрібне чи можливе повідомити, та нерідко саме зарубіжні джерела розкривають те, про що він промовчав.

Шлюбна політика Ярослава Мудрого.

Першою дружиною Ярослава була Анна. Її сина Іллю згадує новгородський реєстр князів. Вона ймовірно померла у 1018 році. Про неї згадує у своїй хрониці Титмар Мерзебурзький, розповідаючи про поразку Ярослава від польського князя БолеславаІ влітку 1018. Новгородський літопис зазначає, що Анну було поховано в кафедральному соборі святої Софії в Новгороді.

Інґігерда була старшою дочкою Олава Ейріксона (правив з 995-1021) та Астрід (ймовірно з балтийсько-слов`янського племені ведів) і очевидно вийшла заміж за Ярослава Володимировича о 1019 році, цю дату називають ісландські аннали. Звичайно припускають, що Інґігерда і Ірина, яку згадує мітрополит Іларіон у своєму “Слові” є однією і тією ж особою. За тридцять років шлюбу і Інґігерди та Ярослава було дев`ять дітей: шість синів: Володимир(1020-52), Ізяслав(1024-78), Святослав(1027-76), Всеволод(1030-93), Ігор(пом.1060), В`ячеслав(1034-57) та троє дочок. Щодо шлюбів своїх дітей князь Ярослав показав себе далекоглядним політиком, чого не можна сказати про залишену після нього систему престолонаступництва. Варто сказати декілька слів про шлюби Ярославичів.Сучасний російський історик Назаренко А.В. припускає, ґрунтуючись на відомостях Адама Бременського, що найстарший син Ярослава Ілля був одружений з сестрою датського (пізніше англійського) короля Кнута. Ізяслава ще у 1040 році батько одружив з сестрою польського князя Казимира Гертрудою, задля того, щоб скріпити союз Русі та Польщі. Тому не дивно, що зовнішня політика Ізяслава була орієнтована на Польщу, та й сам він під час вигнань шукав допомоги при дворі Болеслава ІІ. Святослав, потребуючи допомоги германського імператора проти поляків, спільників свого брата Ізяслава, одружився з Одою родичкою Генріха IV. Останній похід русів на Константинополь у 1043 році не був вдалим, але мир 1046 року був скріплений шлюбом Всеволода Ярославовича з дочкою імператора Костянтина Мономаха, Марією.

Династійні шлюби дочок Ярослава Мудрого.

У хроніці Адама Бременського в примітках до розповіді про норвезького короля Харальда Суворого (1046-66) читаємо: “Повернувшись з Греції, Харальд взяв за дружину дочку короля Русі Ярослава; з другою одружився угорський король Андрій; третю взяв французький король Генріх, вона народила йому Філіппа”(Adam Brem.III,13 schol.62.P.340).

 

Кожен з цих трьох шлюбів зрозуміло мав політичну сторону, хоча давньо-руські джерела їх не згадують.

Єлизавета Ярославна – Еллісіф

Дочка руського князя Ярослава Мудрого Єлизавета відома історикам лише за ісландськими сагами, в котрих її називають Еллісіф або Елісабет. У цілій низці королівських саг першої половини XIII століття (“Гнила шкіра”, “Красива шкіра”, “Земне коло”, “Сага про Кнютлінгах”) , а також (без згадування імені нареченої) в “Діяннях єпископів гамбурзької церкви” Адама Бременського є відомості про шлюб Єлизавети та Харальда Суворого (норвезького конунга з 1046 по 1066 рік). Історія одруження Харальда та Єлизавети за сагами вельми романтична. Харальд народився близько 1015 року. Через рік після битви при Стикластадирі (1031), в якій загинув знаменитий норвезький конунг Олав Харальдсон, його зведений брат (за матір`ю) Харальд Сигурдарсон відправився в Гадарики до конунга Ярицлейфа ( на Русь до князя Ярослава), як повідомляє Сноррі Стурлусон в “Колі земному” Причина від`їзду Харальда пояснюється в “Гнилій шкірі” та “Сазі про Харальда Сигурдарсона Суворого Правителя” за рукописом XIV ст. “Хульда”. Тут розповідається про те, як Харальд їздив по всьому Аустрвегу та прославився багатьма геройськими вчинками, за які конунг Ярицлейф його дуже цінив. У конунга Ярицлейфа та княгині Інґігерди була донька, яку знали Елісабет, нормани називають її Еллісіф. Харальд просив у конунга руки його доньки, розповівши про своїх шляхетних предків. Ярослав не захотів віддати доньку чужинцю, в якого нема володіннь та багатства для викупа нареченої, але водночас не відкинув його пропозицію. Після цієї розмови Харальд поїхав до Константинополя, де провів шість років на службі у візантійського імператора. За бойові звитяги Харальда прозвали Суворим, а на його кораблі був напис “Розорювач”. Харальд написав декілька скальдових віршів, окремі віси про “дівчину в Гардах”, котра байдужа до нього, тобто про Єлизавету Ярославну, яка пізніше вийшла за нього заміж.

Повернувшись на Русь, Харальд забрав золото, яке посилав з Міклагарда на зберігання Ярицлейфу. Окрім того в зводах повідомляється, що тієї ж зими Ярицлейф віддав Харальду свою дочку. Навесні, повідомляють саги з посиланнями на скальда Вальгарда з Велли, Харальд відправився з Хольмгарда (Новгорода) через Альдейгюборг(Ладогу) в Швецію. В ісландських сагах читаємо : “1044. Харальд прибув до Швеції”. З цих відомостей можна зробити висновок, що шлюб Харальда та Єлизавети відбувся зимою 1043-44.

Жодне джерело, розповідаючи про від`їзд Харальда з Русі, не розповідає про те, що Єлизавета поїхала з ним. Але висновок про те, що Єлизавета все ж таки поїхала з ним до Норвегії, можна зробити з змісту саг “Гнила шкіра”, “Красива шкіра”, “Коло земне”, де згадуються дві їхні дочки Марія та Інґігерда, невідомі з руських джерел. Але ніде не зазначається що вони були близнятами. В противному випадку у Харальда та Єлизавети, що провели разом згідно з сагами одну весну між весіллям та відбуттям Харальда, могла бути лиш одна донька. Це підтверджується і наступними повідомленнями саг, через багато років, залишаючи Норвегію, Харальд забрав з собою Єлизавету, Марію та Інґігерду. Єлизавету і дочок, згідно з “Колом земним” Харальд залишив на Оркнейських островах, а сам відбув до Англії. У той же час і ту ж годину, коли в Англії загинув конунг Харальд, згідно з сагами на Оркнейських островах померла його дочка Марія. Єлизавета та Інґігерді перезимувавши там, відправились навесні на схід. З цього момента Єлизавета більше в сагах не згадується. Після смерті Харальда Норвегією правили його сини Магнус і Олаф, але немає жодних аргументів на користь того, що це були сини Єлизавети.

Широко поширена думка, що після загибелі Харальда Єлизавета Ярославна ( якій на той час було понад 40 років) вийшла заміж за датського короля Свена Естрідсена. Проте датський дослідник Дж.Лінд спростував цю хибну думку, що спричинена неправильним тлумаченням Адама Бременського.

Сучасні довідники датують смерть Єлизавети Ярославни 1076 роком.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]