а) Типи морфем за значенням:

Морфеми залежно від їх значення поділяються на дві основні групи: кореневі та афіксальні. Цей поділ ґрунтується на тому, що корінь є обов’язковою структурною частиною слова (не існує слів без кореня). Афікси – це факультативні морфеми (виступають не у всіх словах).

Корені можуть самостійно утворювати слова, тобто дорівнювати слову: день, стіл, син. Афікси не можуть утворювати слів без кореня. Вони зажди прикріплені до нього.

Корінь – це головна морфема, яка містить у собі спільне значення споріднених слів; він є носієм основного лексичного значення слова. Проте корінь виражає загальне лексичне значення, а конкретизують, уточнюють це значення афікси. Наприклад, корінь жовт- виражає лише загальне поняття кольору. Виступаючи у різних формах та в поєднанні з різними афіксами, коренева морфема отримує більш конкретне чи нове значення: жовтий, жовток, жовтень, жовтіти.

Корінь є ядром, довкола котрого можуть групуватися інші слова. Слова із спільним коренем називається спорідненими: зоря, зірка, зоряний, зоряно.

Термін «корінь» запроваджено в українське мовознавство Я.Головацьким у 1849р. До цього часу цю частину слова називали пень.

За характером зв’язку з іншими частинами слова розрізняють корені вільні та зв’язані. Вільним називають корінь, який може функціонувати без афіксів як окреме слово (лід, стіл, владнати). Зв’язаним є корінь, який функціонує тільки в поєднанні з афіксами: (вулиця, взуття).

Префікси і суфікси є носіями дериваційного (відтворювального) значення. Вони вказують на додаткові ознаки, які уточнюють значення кореня у словах. Наприклад, префікс між- виражає значення «перебування між чимось», міжгір’я, міжгалузевий.

Суфікси містять також вказівку на граматичне значення слова, зокрема визначають належність слова до певної частини мови. Наприклад: скляр (іменниковий суфікс –яр-), скляний (прикметниковий суфікс –ян-); учень (суфікс –ен- вказує на чоловічий рід іменника), учениця (суфікс -иц(я) – на жіночий рід іменника).

Носієм релятивного значення (або значення відношення) є флексія, яка вказує на відношення слова до інших слів у реченні.

Таким чином, за значенням морфеми поділяються на кореневі та афіксальні.

б) Типи морфем за позицією у слові

За позицією у слові афікси поділяються на такі різновиди: префікси, суфікси, постфікси, інтерфікси.

Префікс - це морфема, яка стоїть перед коренем або іншим префіксом і служить для утворення нових слів або форм слів: за-стигати,при-дорожній.

Префікси можуть входити у склад різних повнозначних частин мови, але найактивніше виступають у дієсловах та віддієслівних утвореннях: роз-тратити, роз-трата. Проте існують префікси, які вживаються лише в системі однієї частини мови. Так, в іменниках функціонує префікс пра- (прабатьківщина, праматір), в прикметниках - прі- (прізвисько, прірва); в прикметниках - най- (найсолодший, найвищий).

У слові може бути декілька префіксів: по-пере-читувати. Префікси можуть складатися від одного до семи звуків: з-біліти, проти-законний, екстра-ординарний.

Вперше ввів термін «префікс» П.Залозний у 1906р.

Суфікс – це морфема, яка знаходиться після кореня і служить для утворення слів або граматичних форм: бород-ань (нове слово); шир-ш-ий (форма).

Суфікс може стояти між коренем і закінченням: нуль-ов-ий,полтав-к-а; у незмінних частинах мови немає закінчення, проте тут також часто є суфікси: мовч-ки, добр-е.

У складі слова може бути декілька суфіксів: слов-ник, слов-ник-ар, слов-ник-ар-ств-о.

Суфікси поділяються на питомо українські та іншомовні: -ар, -ент, -атор, -ант, -ир.

Вперше термін суфікс теж використав П.Залозний у 1906р.

Постфікс – афікс, який стоїть після флексії або суфікса. До постфіксів належать: -ся, -сь у дієслівних формах (одягатися,твориться); -сь, -будь, -небудь у неозначених займенниках (як-ий-сь,який-небудь); частки –бо, -но (почекай-бо, скажи-но).

Запропонував цей термін І.Бодуен де Куртене.

Інтерфікси - це морфеми, які знаходяться між коренями; коренем і суфіксом та служать для поєднання їх в одне слово (ліс-о-степ,вогн-е-гасник,кар-о-окий,америк-ан-ський,кофе-й-ний,купе-й-ний).

У школі ці елементи називають сполучними голосними.

Вперше це явище описав М.Трубецькой.

Похідні та непохідні слова

Похідним є таке слово, яке утворене або походить від іншого слова чи словосполучення : жахливо (від жахливий), спецкор (від спеціальний кореспондент), переправа (від переправити).

Похідне слово характеризується такими ознаками: а) можливістю підібрати до нього твірне слово: сильнішати ← сильніший;

б) складнішою структурою (наявність у його складі суфікса чи префікса). Однак ця ознака не завжди обов’язкова: осінній ← осінь, але напад ← нападати .

Похідне слово є хронологічно вторинне щодо того, від якого утворене.

Непохідними називаються слова, які не утворюються від інших слів.

Серед них виділимо 2 групи слів:

а) невідмінювані слова на зразок тут, там, амплуа, шосе.

б) змінні слова, які складаються з кореня і флексії:мир, вод-а, крас-а .

4. Твірна база і словотвірні засоби

Для творення похідного слова з мовних ресурсів відбирається необхідна твірна база і словотвірні засоби, які й реалізують словотвірний акт. Твірна база похідного слова – це найчастіше слово, рідше словосполучення, відмінково-прийменникова форма висловлювання.

До словотвірних засобів належить формант . Здебільшого це суфікси, префікси, постфікси, закінчення та інші компоненти, прилученням яких завершується словотвірний акт: пор. при березі – при +береж+ний (твірне при березі; формант складається із префікса при-, суфікса –н-, закінчення -ий; чергування г//ж).

В українській мові твірною базою можуть бути:

1. Цілі слова (повнозначні і службові): записати ← писати, ніде ← де, охати ← ох.

2. Прийменниково-відмінкові форми іменників (словоформи):

за морем → заморський; над вечір → надвечір’я; під горою → підгір’я; при Дунаї → придунайський.

3. Повні основи: добрий → по-доброму; село → сільський.

4. Складні слова: працездатний → працездатність; добродушний → добродушно.

5. Синтаксичні словосполучення: сині очі → синьоокий; високі гори → високогір’я.

6. Висловлювання: Люби мене – не покинь – ім’я Любимененепокинь.

5. Поняття про формант

Словотвірним формантом називається формальний матеріально виражений засіб, за допомогою якого творяться похідні слова, тобто це та частина слова, яка відсутня у словотвірній базі, а наявна у похідному слові.

Формант виражає словотвірне значення похідного слова. У сучасній українській літературній мові до формантів належать префікси, суфікси, постфікси або поєднання префікса, суфікса і постфікса, флексії тощо.

Наприклад: по-новому (від новий), відверто (від відвертий), ознайомлення (від ознайомити), гордощі (від гордий).

У формант включають і флексію.

6. Твірне слово. Словотвірна пара

Твірне слово (словосполучення) – це та одиниця, від якої утворюються похідні. Вона ще називається мотивуючою. Слова, що утворюються від твірних одиниць, називаються похідними або мотивованими.

Наприклад, м’ясистий ← м’ясо, ніжність ← ніжний, синява ← синій, по-нашому ← наш.

Твірне і похідне слово становлять словотвірну (дериваційну) пару:

читач ← читати, орденоносець ← орден носити.

Можливі випадки, коли до кожного похідного слова можна дібрати 2 твірні. Тоді говоримо про явище множинної (або подвійної) мотивації.

Наприклад:

перевтілення	<		перевтілити
			втілення
неграмотність	<	грамотність
		неграмотний

Обидві мотивації правильні.

7. Поняття твірної основи

Твірною (дериваційною, словотвірною) основою називають ту частину твірного слова, від якої твориться похідне слово, і яка повністю або у дещо видозміненому вигляді повторюється у похідному слові.

Твірну основу слід шукати шляхом «накладання» твірного слова на похідне; та частина, яка збігається, є спільною, і буде твірною основою.

Наприклад, похідні слова: весело← веселий,працелюб ← працю любити, дарунок ← дарувати, білосніжний ← білий сніг, всюдихід ← всюди ходити.